Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №489/4674/24 — Миколаївський апеляційний суд

14.07.26

22-ц/812/903/26

Провадження № 22-ц/812/903/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 489/4674/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Соловйовим М.А.,

за участю представника позивачки Ільїна О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , яка подана його представником- адвокатом Заливчим Ярославом Валерійовичем,

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 12 лютого 2026 року під головуванням судді Костюченко Г.С., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складено того ж дня, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В червні 2024 року ОСОБА_2 , через свого представника звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позивач зазначала, що з 18 вересня 2019 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі. 14 грудня 2021 року шлюб розірвано за рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва. За час перебування у шлюбі з відповідачем сторони за спільні кошти придбали автомобіль марки Hyundai модель Santa Fe, тип легковий – загальний універсал-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_2 , власником якого за взаємною згодою подружжя записаний ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що сторони не можуть домовитись про порядок поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, просила виділити у власність ОСОБА_1 вищевказаний транспортний засіб, а також просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 870 356,00 грн грошової компенсації частки вартості транспортного засобу марки Hyundai модель Santa Fe, тип легковий – загальний універсал-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску, синього кольору, номер шасі НОМЕР_2 замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно, стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8703 грн 56 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.

Позивачка в обґрунтування позовних вимог, надала разом із позовною заявою Звіт про незалежну оцінку КТЗ (Висновок б/н від 17 червня 2024 року про вартість зазначеного автомобіля), виготовленого ФОП ОСОБА_3 , яка діє згідно Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності № 562/21 від 21 липня 2021 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги, враховуючи те, що позивачу стало відомо про те, що транспортний засіб Hyundai модель Santa Fe, тип легковий – загальний універсал-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску відповідачем проданий, представник позивача просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію частки вартості вказаного транспортного засобу у розмірі 870 356,00 грн.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 не скористався.

Судом протокольно відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду по справі №477/2018/25, яка розглядається Вітовським районним судом Миколаївської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у порядку поділу майна колишнього подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки Hyundai модель Santa Fe, тип легковий – загальний універсал-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску, синього кольору, у сумі 870 356 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 703,56 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що автомобіль марки Hyundai модель Santa Fe, тип легковий – загальний універсал-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску, синього кольору, є неподільною річчю, був придбаний сторонами під час шлюбу, проданий відповідачем без згоди позивача іншій особі, позивач просила стягнути з відповідача грошову компенсацію частки вартості вказаного транспортного засобу, заперечень та доказів що його придбано за особисті кошти одного із подружжя сторони не подали, він є спільною сумісною власністю сторін та суд вважає, що він має бути поділений між сторонами, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості його частки у праві спільної власності на майно у розмірі 870 356,00 грн. в межах заявлених позовних вимог, як половину від ринкової вартості даного автомобіля (1 740 712,00 грн.), яку було визначено відповідно до Звіту б/н від 17 червня 2024 року про належну оцінку майна.

При цьому, суд вважає належним доказом у справі щодо вартості спільного рухомого майна подружжя - автомобіля, саме ціну, зазначену в Звіті б/н від 17 червня 2024 року про належну оцінку майна, а саме ринкову вартість об`єкта оцінки, що становить 1 740 712,00 грн., оскільки інші докази (висновки експертів) суду не надано.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу

Приймаючи до уваги тривалість розгляду справи, складність справи, фактичну участь адвоката у розгляді даної справи, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, відсутності заперечень відповідача та його представника стосовно розміру витрат на правничу допомогу суд вважав, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у даній справи підлягають задоволенню в розмірі 40 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просив зупинити провадження у справі до набрання чинності судового рішення по справі №477/2018/25, яка розглядається Вітовським районним судом Миколаївської області. Скасувати рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що оскільки предметом спору є стягнення компенсації за відчужений автомобіль, то відповідач вважає, що провадження у справі підлягає зупиненню.

Зазначає, що у Вітовському районному суді Миколаївської області ухвалою від 07 жовтня 2025 року було відкрито провадження у справі №477/2018/25 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя. ОСОБА_5 просила суд здійснити поділ майна подружжя та визнати за нею право власності на частку земельної ділянки та на частку автомобіля HYUNDAI, модель SANTA FE, 2020 року випуску, номер кузову НОМЕР_2 .

Отже, в разі задоволення позову, який розглядається у справі №477/2018/25, право власності на автомобіль стягнення компенсації за продаж якого, було предметом розгляду у справі №489/4674/24, буде визнано за ОСОБА_5 з дати його придбання, тобто з січня 2021 року. В такому разі, цей автомобіль не буде об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відтак і вимоги щодо стягнення компенсації за його продаж не можуть бути предметом розгляду до вирішення справи №477/2018/25.

Оскільки під час розгляду справи №477/2018/25 підлягають встановленню обставини та вирішуватися питання щодо осіб, які є власником (власниками) автомобіля, то до вирішення цієї справи не міг бути об`єктивно вирішений спір про стягнення одним із подружжя компенсації за продаж цього автомобіля. Адже саме у справі №477/2018/25 буде прийнято судове рішення, яким будуть визначені власники цього автомобіля станом на дату його придбання (20 січня 2021 року). Між тим, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі було залишено без задоволення. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що воно необґрунтоване, та свідчить про намір представника відповідача затягування судового процесу та зловживання своїми процесуальними правами.

Апелянт вважає, що таке мотивування судом рішення про відхилення заявленого клопотання про зупинення провадження у справі, не відповідає вимогам процесуального закону.

Зазначення судом лише висновку про те, що клопотання про зупинення справи є необґрунтованим, а відповідач заявляючи його має намір затягнути судовий процес, не можна вважати мотивованим і таким, що відповідає вимогам статті 265 ЦПК України. Адже в оскаржуваному судовому рішенні відсутнє посилання на те, в чому саме полягає ця «необґрунтованість», і виходячи з яких саме підстав суд вважав, що зупинення справи до набрання законної сили рішенням по справі, в якій вирішується питання щодо власника спірного автомобіля, свідчить про затягування судового процесу.

Отже, поза увагою суду першої інстанції залишені висновки, викладені в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 листопада 2024 №336/6708/20, згідно яких необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо ухвалити рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу.

Апелянт вважає, що сума витрат на правничу допомогу в розмірі 40000,00 гривень є неспівмірною із складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів та кількістю засідань, проведених за участі сторін.

По справі судові засідання за участі представників не відбувалися, адвокатом позивачки фактично витрачено час лише на підготовку та подання позову, що не може коштувати 40000,00 гривень, з огляду на сталу судову практику розгляду даної категорії справ.

Узагальнені доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу представник позивачки – ОСОБА_4 подав відзив, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, повністю відповідає закону, при його ухваленні не були порушені норми матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не має, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Крім того, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 15 000 гривень.

В обґрунтування відзиву представник позивачки зазначав, що клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі мотивоване тим, що в разі задоволення позову, який розглядається у справі № 477/2018/25, право власності на автомобіль стягнення компенсації за продаж якого, є предметом розгляду у справі № 489/4674/24, буде визнано за ОСОБА_5 з дати його придбання, тобто з січня 2021 року. За такого, на думку представника, до вирішення цієї справи нібито не може об`єктивно вирішуватися спір про стягнення одним із подружжя компенсації за продаж цього автомобіля.

Позивачка та її представник категорично заперечували проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки воно спрямоване на штучне затягування судового процесу та є проявом зловживання відповідачем своїми процесуальними правами.

Щодо суті клопотання, то як зазначалось у позові, за час шлюбу за спільні кошти подружжям було придбане майно, титульним володільцем якого є ОСОБА_1 , а саме – транспортний засіб марки Hyundai, модель Santa Fe. Оригінали правовстановлюючих документів на транспортний засіб знаходились у відповідача. Як убачається з відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС), транспортний засіб марки Hyundai, модель Santa, державний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , в період з 19 січня 2021 року по 13 лютого 2024 року був зареєстрований за ОСОБА_1 .

Починаючи із 13 лютого 2024 року по теперішній час транспортний засіб, зареєстрований за ОСОБА_6 . Наведене вище підтверджує презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Подальша перереєстрація автомобіля на батька відповідача, ОСОБА_6 , та ініціювання позову матір`ю, ОСОБА_5 , мають очевидні ознаки узгоджених та скоординованих дій членів однієї сім`ї, що вчиняються з єдиною метою – «виведення» спільного майна з-під поділу та створення формальної підстави для чергового зупинення провадження у цій справі.

Зазначає на непослідовність та суперечливість процесуальної поведінки відповідача. Якщо представник ОСОБА_1 стверджує, що майно належить ОСОБА_5 з січня 2021 року, залишається незрозумілим, чому з моменту відкриття провадження у цій справі він не ініціював залучення ОСОБА_5 до участі у справі як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не заявив зустрічний позов та чому сама ОСОБА_5 не скористалася своїм правом на пред`явлення позову раніше. Відсутність таких дій та ініціювання окремого штучного процесу в іншому суді лише підтверджує намір відповідача уникнути розгляду справи по суті. Таким чином, результат розгляду Вітовським районним судом Миколаївської області справи № 477/2018/25 не може вплинути на право позивачки отримати грошову компенсацію за майно, яке було придбане у шлюбі та відчужене відповідачем без її згоди.

Позивачка наголошує на повній безпідставності та необґрунтованості доводів апеляційної скарги. Оскаржуване рішення ухвалено на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які беззаперечно підтверджують факт набуття спірного автомобіля у період шлюбу за спільні кошти подружжя, а отже, і право позивачки на отримання грошової компенсації за свою частку. Позиція скаржника щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції є юридично неспроможною та базується на вибірковому тлумаченні процесуальних норм. Вимога про зупинення провадження у справі № 489/4674/24 до вирішення справи № 477/2018/25 є нічим іншим, як спробою легітимізувати штучно створену «сімейну» преюдицію. Оскільки ОСОБА_1 у лютому 2024 року особисто здійснив відчуження спірного автомобіля, виступивши стороною договору купівлі продажу, він фактично підтвердив свій статус власника та спільний характер цього майна. Подальше ініціювання позову його матір`ю про визнання права власності на це ж майно з 2021 року прямо суперечить попереднім діям самого відповідача та свідчить про намір уникнути виплати законної компенсації позивачці.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

ОСОБА_1 не надав суду жодних альтернативних розрахунків, не здійснив порівняльного аналізу середньоринкової вартості аналогічних послуг, не спростував обсягу виконаної адвокатом роботи та не довів, що витрати є надмірними з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, справа, предметом якої є поділ майна подружжя вимагала ґрунтовного аналізу законодавства та судової практики, підготовки низки процесуальних документів та участі у судових засіданнях. Усі зазначені послуги документально підтверджені наявними у матеріалах справи документами.

Заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу є реальним та підтвердженим належними доказами. Перелік витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 , є необхідним для розгляду цієї справи, а заявлений до відшкодування розмір витрат відповідає критерію розумності та співмірності із її складністю.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача не знайшли свого підтвердження, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних припущень, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Задовольняючи позов про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації частки вартості транспортного засобу, суд виходив з того, що спірне майно є неподільною річчю, транспортний засіб був придбаний сторонами під час шлюбу за спільні кошти, проданий відповідачем після розлучення без згоди позивачки іншій особі.

Між тим, колегія суддів не з усіма висновками суду може погодитись.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони у період з 18 вересня 2019 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 грудня 2021 року, яке набрало законної сили 14 січня 2022 року (а.с.13-17).

В період шлюбу, а саме 19 січня 2021 року, за відповідачем – ОСОБА_1 було зареєстровано транспортний засіб Hyundai Santa Fe, 2020 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

13 лютого 2024 року відповідач ОСОБА_1 вказаний автомобіль продав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 зазначала, що спірний автомобіль був придбаний під час шлюбу, є спільним майном подружжя, відповідач продав цей автомобіль після розлучення без її згоди.

Позиція апеляційного суду

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Стаття 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з вимогами статей 70, 71 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц вказав, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див.: пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №757/64512/16-ц зазначено: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц)».

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 просив зупинити провадження у справі до набрання чинності судового рішення по справі №477/2018/25, яка розглядається Вітовським районним судом Миколаївської області.

Клопотання мотивоване тим, що в разі задоволення позову, який розглядається у справі № 477/2018/25, право власності на автомобіль стягнення компенсації за продаж якого, є предметом розгляду у справі № 489/4674/24, буде визнано за ОСОБА_5 з дати його придбання, тобто з січня 2021 року.

Суд першої інстанції протокольно відмовив в задоволенні цього клопотання.

Аналогічне клопотання про зупинення провадження у справі представник відповідача заявив в апеляційній скарзі.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 травня 2026 року в задоволенні цього клопотання також відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того , що:

- у справі №477/2018/25 позивачка ОСОБА_5 , яка є матір`ю відповідача у справі, яка переглядається – ОСОБА_1 , пред`явила вимоги до свого чоловіка ОСОБА_6 про поділ транспортного засобу марки Hyundai, модель Santa Fe, державний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , як спільного майна подружжя,

-заявником не доведено наявність об`єктивних обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про поділ майна подружжя між ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити та оцінити при розгляді даної справи № 489/4674/24 наявність обставин (фактів), якими позивачка ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги про поділ майна подружжя.

Під час розгляду вказаного клопотання, апеляційний суд долучив за клопотанням представника позивача копію уточненої позовної заяви ОСОБА_5 у справі № 477/2018/25, а також додані до неї квитанції про сплату кредиту.

В подальшому, під час розгляду справи в апеляційному суді, представник відповідача повторно подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання чинності іншого судового рішення по справі № 489/5391/26, яка розглядається Інгульським районним судом Миколаївської області.

До клопотання представник відповідача надав ухвалу Інгульського районного суду Миколаївської області від 16 червня 2026 року про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі № 489/5391/26 за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Богдан авто Миколаїв», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу. В позовній заяві ОСОБА_5 зазначала, що транспортний засіб марки Hyundai, модель Santa Fe, державний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , було придбано 15 січня 2021 року у ТОВ «Богдан авто Миколаїв» за 1341000 грн. При цьому продавцю було сплачено внесок в розмірі 413000 грн, а залишок вартості – 928000 грн., продавець отримав за кредитні кошти від АТ «Ощадбанк». ОСОБА_5 посилалась на те, що оплату першого внеску та кредиту здійснювала вона.

Також представник відповідача надав копію Договору про споживчий кредит від 20 січня 2021 року, Договір застави майна від 20 січня 2021 року та копії квитанцій, якими підтверджується сплата заборгованості по кредиту.

Апеляційний суд протокольно відмовив в задоволенні цього клопотання. При цьому, колегія суддів вважала, що підстави для задоволення заявленого клопотання відсутні, враховує межі розгляду справи апеляційним судом, передбачені статтею 367 ЦПК України, а також те, що відповідачу було відомо про наявність спору щодо належності спірного автомобіля його матері ОСОБА_5 ще під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте питання про недійсність договору купівлі-продажу цього автомобіля не ставилось та відповідного клопотання про зупинення при розгляді справи судом першої інстанції не заявлялось.

Водночас, під час розгляду вказаних клопотань, апеляційним судом встановлено, і це не заперечувалось представником позивачки, що:

- для придбання спірного автомобіля під час перебування сторін у шлюбі, був укладений кредитний договір, який оформлений на відповідача ОСОБА_1 , вартість автомобіля на момент придбання складала 1341000 грн, перший внесок сплачено в розмірі 413000 грн,

-згідно з наданими представниками сторін квитанціями, в 2021 році відповідач ОСОБА_1 , який зазначений платником в цих квитанціях, сплатив на погашення кредиту 124800 грн, зокрема, 15 лютого – 11200 грн, 15 березня – 11300 грн, 18 квітня – 11500 грн, 12 травня – 11200 грн, 03 червня -11500 грн, 05 липня -11300 грн, 03 серпня – 11300 грн, 03 вересня – 11400 грн, 06 жовтня – 11600 грн, 09 листопада – 11200 грн, 06 грудня – 11300 грн.

-подальше погашення решти кредиту відповідач здійснював в 2022 та 2023 році,

-шлюб сторін розірвано на підставі судового рішення від 14 грудня 2021 року,

-після розірвання шлюбу, 13 лютого 2024 року, відповідач продав автомобіль своєму батькові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та в установлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.

При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 14-712цс19 та підтверджений Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 09 вересня 2020 року у справі № 14-127цс20.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 зазначено: «У разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той з подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення частини грошей, які витрачені під час шлюбу на погашення кредиту, вимоги про що і заявлені у порядку статті 15, 16 ЦК України».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зазначено:

21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)).

22. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

23. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).

24. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63))».

За таких обставин, колегія суддів вважає встановленим, що:

-відповідачем ОСОБА_1 у період перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір для придбання спірного автомобіля,

-вартість автомобіля на момент придбання складала 1341000 грн, перший внесок сплачено в розмірі 413000 грн,

-під час шлюбу на погашення кредиту сплачено 124800 грн,

-решту кредиту сплачено відповідачем після розірвання шлюбу,

-з урахуванням розміру сплаченого першого внеску – 413000 грн, та розміру погашеного під час шлюбу кредиту – 124800 грн, за час шлюбу за спільні кошти сплачено 537800 грн, що складає 40,1% вартості спірного автомобіля.

Враховуючи, що відповідач продав автомобіль після розірвання шлюбу, доказів надання позивачкою згоди на відчуження автомобіля, підписання договору щодо його відчуження або отримання грошових коштів від продажу майна відповідач не надав, колегія суддів вважає, що позивачка має право на отримання компенсації 1/2 частини вартості спірного автомобіля, сплаченої під час шлюбу, тобто 20,05% ринкової вартості автомобіля.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладені в постанові від 30 жовтня 2023 року у справі № 644/2026/20, щодо визначення вартості майна, яке підлягає поділ між подружжям.

Згідно звіту оцінювача майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 17 червня 2024 року про незалежну оцінку майна - колісного транспортного засобу автомобіль марки Hyundai модель Santa Fe, тип легковий – загальний універсал-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , станом на 17 червня 2024 року ринкова вартість вказаного колісного транспортного засобу становить 1 740 712,00 грн (а.с.19-29).

Іншої вартості спірного автомобіля відповідач суду не надав.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції за клопотанням відповідача призначалась судова автотоварознавча експертиза, проте відповідно до повідомлення експерта вказану судову експертизу провести не вдалося, у зв`язку з не виконанням клопотання експерта про надання реєстраційних документів на транспортний засіб, які знаходяться у відповідача та проведення оплати експертизи згідно з рахунком, що унеможливило проведення призначеної судової експертизи (а.с.97-100).

В апеляційному суді представник відповідача подавав клопотання про залучення до матеріалів справи звіту про оцінку майна, проведеного 26 травня 2026 року, тобто після розгляду справи в суді першої інстанції, однак апеляційний суд, враховуючи межі розгляду справи в апеляційному суді, в задоволенні такого клопотання відмовив.

Отже, суд першої інстанції встановив вартість автомобіля саме на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складеного суб`єктом оціночної діяльності, а тому незгода відповідача з установленим судом фактом вартості автомобіля у суді апеляційної інстанції не має юридичного значення

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 8 лютого 2022 року у справі 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Отже, з відповідача на користь позивачки належить стягнути компенсацію 1/2 частини вартості спірного автомобіля, сплаченої під час шлюбу, в розмірі 349012,75 грн. (1 740 712*20,05%).

Твердження відповідача про те, що спірний автомобіль, хоча і був придбаний в період шлюбу з позивачкою, однак був придбаний його матір`ю за кредитні кошти, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вказаного.

Зокрема із зазначених вище квитанцій за 2021 рік вбачається, що платником є ОСОБА_1 .

В постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021року у справі № 509/2654/17 зазначено, що «Самі по собі пояснення батьків позивача про передачу йому коштів від продажу рухомого та нерухомого майна не можуть бути підставою для визнання за позивачем права власності на квартиру та транспортний засіб».

В постанові Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц зазначено, що «Доводи касаційної скарги про те, що в нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_5 від 15 серпня 2017 року, яка була представником продавця спірного будинку по АДРЕСА_1 , за договором від 07 травня 2004 року, вона вказала, що кошти від продавця по договору фактично були сплачені ОСОБА_6 (матір`ю відповідача), є безпідставними оскільки факт передачі коштів родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному конкретному з подружжя.

Крім того, будь-яких правочинів, зокрема, договору дарування коштів відповідачу його матір`ю, що в розумінні вимог статті 57 СК України могло б свідчити про те, що ці кошти є особистим майном обдарованого, укладено не було.

Посилання на те, що кошти для придбання спірного будинку були особистими коштами матері відповідача, також не може свідчити про те, що вони є особистим майном самого відповідача, за відсутності у справі інших доказів цього факту».

Інших заперечень щодо розміру сплаченої під час шлюбу вартості автомобіля, апеляційна скарга не містить.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідачем не спростовано, що вартість спірного автомобіля, сплачена під час шлюбу за спільні кошти сторін, складає 537800 грн.

Оскільки суд першої інстанції на зазначені обставини справи та вимоги матеріального права належної уваги не звернув та помилково визначив розмір грошової компенсації в сумі 870 356 грн, рішення підлягає зміні на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, зі зменшенням розміру грошової компенсації вартості 1/2 частки спірного транспортного засобу марки Hyundai модель Santa Fe, 2020 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , з 870 356 грн, до 349012,75 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачки витрати на оплату професійної правничої допомоги, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 40 000 грн.

На обґрунтування таких витрат представник позивача долучив до позовної заяви копію договору про надання правничої допомоги від 14 червня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «АСТРЕЯ-ГРУП»; копію свідоцтва про право Ільїна О.В. на зайняття адвокатською діяльністю; ордер на надання правничої (правової) допомоги.

12 лютого 2026 року представник позивачки надав заяву про долучення доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, в додатках зазначено детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) від 12 лютого 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 14 червня 2024 року, а саме: надання усної консультації щодо правових аспектів поділу майна подружжя, включно з аналізом фактичних обставин справи, роз`ясненням норм чинного законодавства, визначенням правової позиції та рекомендаціями щодо доцільності подання позову - вартість 4000 грн, 2 години вартістю 2000 грн за годину; складання та подання позовної заяви, включно з формуванням чіткої правової позиції, посиланням на правові норми та актуальну практику Верховного Суду -вартість 20000 грн, 10 годин вартістю 2000 грн за годину; підготовка та подання клопотання про витребування – вартість 4000 грн, 2 години вартістю 2000 грн за годину; участь у судовому засіданні – вартість 8000 грн, 4 години вартістю 2000 грн за годину; підготовка та подання заперечень на клопотання про зупинення провадження у справі – вартість 4000 грн, 2 години вартістю 2000 грн, за годину; квитанція до прибуткового касового ордеру №14 від 14 червня 2024 року на суму 40 000,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено: Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства (пункт 40) …

… При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України) (пункт 43).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).»

Водночас, під час розгляду справи в місцевому суді, доводів про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, відповідач не заявляв.

Враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, місцевий суд обґрунтовано не встановив підстав для зменшення заявленої позивачем правничої допомоги в розмірі 40000 грн.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що визначена судом сума витрат на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн є неспівмірною, не можуть бути достатніми для зміни рішення в частині визначення розміру правничої допомоги, оскільки визначаючи такий розмір, та за відсутності відповідних заперечень відповідача, суд першої інстанції дотримався вимог статті 137 ЦПК України.

Водночас, враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, змінив оскаржуване рішення суду, задовольнив позовні вимоги позивача частково на 40,1%, то наявні підстави для нового розподілу судових витрат.

Враховуючи розмір судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову в суді першої інстанції (8703,56 грн.) та відповідача при подачі апеляційної скарги (10444,27 грн.), а також пропорційність задоволених позовних вимог (40,1%) та задоволених вимог апеляційної скарги (59,9%), відповідач за розгляд справи в суді першої інстанції має відшкодувати позивачу 3490,13 грн судового збору та 16040 грн. (40000*40,1%) витрат на правничу допомогу, а позивач відшкодувати відповідачу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 6256,12 грн судового збору.

Згідно з вимогою частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи вимоги цієї статті, колегія суддів остаточно визначає розрахунок судових витрат по справі у сумі 13274,01 ((3490,13 + 16040) – 6256,12) грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Заливчим Ярославом Валерійовичем, задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2026 року змінити.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки Hyundai модель Santa Fe, 2020 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , в розмірі 349012 (триста сорок дев`ять тисяч дванадцять) грн, 75 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13274 (тринадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн, 01 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

СуддіТ.Б. Кушнірова

Н.О.Шаманська

Повне судове рішення складено 20 липня 2026 року.