Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №461/6887/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №461/6887/25 Головуючий у 1 інстанції:Зубачик Н.Б.

Провадження №22-ц/811/1192/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні відповідачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , позивачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова в складі судді Зубачик Н.Б. від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 19 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди – залишено без розгляду.

Заяву адвоката Сороки О.Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 про стягнення судових витрат та скасування арешту на нежитлове приміщення задоволено частково.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.08.2025 шляхом накладення арешту на належне відповідачці ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 33,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна № 3442745) у межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 1 499 381,42 грн.

В іншій частині вимог заяви – відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 19 березня 2026 року скасувати у частині відмови стягнення судових витрат та прийняти нове рішення, яким стягнути з позивачів на користь відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 25000 грн. та витрати на проведення експертизи за висновком експерта №02/12-25 від 10.12.2025 у розмірі 10000 грн.

Зазначає, що захищаючи себе у даній справі відповідачка змушена була скористатись професійною правовою допомогою адвоката, а також розуміючи, що лише висновок судової будівельно-технічної експертизи зможе підтвердити чи спростувати позовні вимоги, то за її замовленням така була виконана. У підсумку, на підставі поданих документів стороною відповідачки, позивачі, на думку апелянтки, зрозуміли таку безперспективність позову та подали заяву про залишення позову без розгляду. Вважає, що оскаржувана ухвала в частині відмови у стягненні з позивачів витрат на правову допомогу та витрат на проведення експертизи є незаконною та підлягає скасуванню з підстав неповного з`ясування та недоведеності судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Окремо зазначає, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу стороною відповідачки надано договір №9 про надання правової допомоги від 15.10.2025, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Сорокою О.Є. Згідно додатку до цього договору адвокат та клієнт домовились про те , що гонорар адвоката визначений у п.1.3. договору становить 25000 грн. за здійснення повного супроводу адвокатом справи. На підтвердження понесених витрат за результатами проведення експертизи стороною відповідачки надано договір №02/12/25 про проведення експертного дослідження від 02.12.2025, укладений між ОСОБА_1 та виконавцем ФОП ОСОБА_5 , предметом якого є виконання будівельно-технічної експертизи. Пунктом 1.2. договору визначено, що оплата вартості за даним договором здійснюється замовником на договірних засадах та визначається у розмірі 10000 грн. На виконання вищевказаного договору судовим експертом Заяць І.Г. складено висновок експерта №02/12-25. Згідно квитанції АТ КБ «Приват Банк» №2.429813553.1 від 03.12.2025 ОСОБА_1 було здійснено сплату за виконання експертизи згідно рахунку-фактури №02/12 від 02.12.2025 у розмірі 10000 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з`явився, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за його відсутності, зважаючи на те, що такий повідомлявся про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника на підтримання апеляційної скарги, позивачки – в заперечення скарги. дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, письмових пояснень, заяви про скасування забезпечення позову, заяви про залишення позову без розгляду, заяви про стягнення судових витрат та скасування арешту, апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, а також письмових та усних заяв та пояснень учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.59 Конституції України, ст.ст. 2, 15, 44, 81, 133, 141, 142, 158, 247, 257, 258-261, 353-354 ЦПК, постанову Верховного Суду від 03 лютого 2023 року в справі №683/1861/19, постанову Верховного Суду від 28 серпня 2025 року в справі № 357/5156/23, рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, залишаючи позов без розгляду та задовольняючи частково заяву про стягнення судових витрат та скасування арешту на нежитлове приміщення, – виходив з того, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. Суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовні вимоги по суті. З огляду на викладене та те, що подана заява позивачів про залишення позовної заяви без розгляду подана до початку розгляду справи по суті, відтак, суд дійшов висновку, що таку необхідно задоволити, а позовну заяву – залишити без розгляду. Щодо заяви представника відповідачки, в якій останній просив відшкодувати відповідачці судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема 25 000 грн. витрат за надану правову допомогу та 10000 грн. витрат за результатами проведення експертизи згідно висновку експерта №02/12-25 від 10.12.2025 суд першої інстанції дійшов наступного висновку. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу стороною відповідачки надано Договір №9 про надання правової допомоги від 15.10.2025, укладений між відповідачкою ОСОБА_1 та адвокатом Сорокою О.Є., предметом якого є надання клієнту юридичних послуг. Пунктом п.3.1. Договору визначено розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу може бути визначений у додатку до нього. Так, згідно додатку до Договору №9 про надання правової допомоги від 15.10.2025 адвокат та клієнт домовились про те, що гонорар адвоката визначений у п.3.1. Договору становить: 25000 грн. за здійснення повного супроводу адвокатом справи із підготовкою, написанням, поданням процесуальних документів, письмових пояснень, заяв, консультацій із клієнтом, представлення інтересів в суді у судових засіданнях та усім обсягом роботи передбаченим даним Договором по цивільній судовій справі №461/6887/25. Складена сума оплачується адвокату за результатами розгляду вищезгаданої цивільної справи протягом 5 днів. На підтвердження факту надання послуг за цим договором та їх вартості представником відповідачки подано до матеріалів справи копію акта здачі-приймання наданих послуг від 19.03.2026, а саме адвокатом здійснено повний супровід справи із підготовкою, написанням, поданням процесуальних документів, письмових пояснень, заяв, консультацій із клієнтом, представлення інтересів в суді у судових засіданнях та усім обсягом роботи передбаченим даним Договором по цивільній судовій справі №461/6887/25. Гонорар адвоката згідно Додатку до Договору №9 про надання правової допомоги від 15.10.2025 визначений у п.3.1. Договору становить фіксовану суму 25000 грн. На підтвердження понесених витрат за результатами проведення експертизи стороною відповідачки надано Договір №02/12/25 про проведення експертного дослідження від 02.12.2025, укладений між відповідачкою ОСОБА_1 та виконавцем ФОП ОСОБА_5 , предметом якого є виконання будівельно-технічної експертизи. Пунктом п.2.1. Договору визначено, що оплата вартості за даним Договором здійснюється замовником на договірних засадах (у відповідності до п.1.1) та визначається у розмірі 10000 (дес`ять тисяч) грн. На виконання вищевказаного Договору судовим експертом Заяць І.Г. складено Висновок експерта №02/12-25 по результатах проведення експертного будівельно-технічного дослідження за заявою ОСОБА_1 від 10.12.2025 з додатками. Згідно квитанції АТ КБ «Приват Банк» №2.429813553.1 від 03.12.2025 ОСОБА_1 було здійснено сплату за виконання експертизи згідно рахунку-фактури №02/12 від 02.11.2025 у розмірі 10000 грн. Суд зазначив, що у поданій заяві представник відповідачки про вирішення питання стягнення судових витрат, котрі були понесені відповідачкою посилається на норми ЦПК України, але при цьому не вказує, які дії позивачів у вказаній справі були необґрунтованими в ході розгляду справи та в чому вони полягали, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із залишенням позову без розгляду. Враховуючи те, що відповідачкою не доведено, а судом не встановлено, які саме необґрунтовані дії позивачів були ними здійснені у ході розгляду справи та в чому вони виражені, що є єдиною підставою для компенсації витрат відповідачки у справі за рахунок позивачів у разі залишення позову без розгляду, а звернення позивачів до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ними своїми процесуальними правами і не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачкою витрати на правову допомогу, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_2 про стягнення з позивачів понесених відповідачкою судових витрат.

Перевіряючи ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині колегія суддів вважає, що висновки суду в цій частині відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону та підстав для скасування ухвали суду в оскаржуваній частині, – немає.

У серпні 2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в якому просили:

- стягнути з ОСОБА_1 заподіяну майнову шкоду у розмірі 1 349 381,42 грн. на користь позивачів порівно;

- стягнути з ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн. на користь позивачів порівно;

В обґрунтування позову покликалися на те, що неналежне утримання належних відповідачці на праві власності нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , а саме підвального приміщення, яке розміщене під квартирою позивачів за адресою АДРЕСА_2 , призвело до фактичного руйнування перекриття, гниття підлоги, викривлення горизонту укладення дошок, що сталось внаслідок підшивки стелі належного відповідачці підвального приміщення гіпсокартонними плитами через що дерев`яні перекриття та підлога не вентильовані і почали гнити. Зазначали, що між цими діями і наслідками у виді руйнування дерев`яного перекриття і як наслідок аварійного стану квартири позивачів є прямий причинно-наслідковий зв`язок. Спричинений цими діями аварійний стан заподіяв позивачам майнової шкоди у зв`язку із необхідністю здійснення ремонтних робіт на суму понад 1 349 381,42 грн. Крім цього, позивачам заподіяна моральна шкода через душевні страждання .

У березні 2026 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до суду заяву про залишення позову без розгляду, в якій просили:

- залишити позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди без розгляду.

У березні 2026 року ОСОБА_1 подала заяву до суду про стягнення понесених витрат на правничу допомогу та скасування арешту, в якій просила:

- завершити розгляд справи без участі сторони відповідачки;

- вирішити питання стягнення судових витрат, які були понесені відповідачкою у порядку ч.5, 6 ст.142 ЦПК України, а саме витрати на проведення експертизи за висновком експерта №02/12-25 від 10.12.2025 у розмірі 10000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 25000 грн.

- скасувати арешт на нежитлове приміщення відповідача, який накладений ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 22.08.2025.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачка та її представник ОСОБА_2 подали до суду першої інстанції заяву в якій просили, відшкодувати відповідачці судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу до заяви долучено Договір №9 про надання правової допомоги від 15.10.2025, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Сорокою О.Є., предметом якого є надання клієнту юридичних послуг.

Пунктом п.3.1. вказаного Договору визначено розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу може бути визначений у додатку до нього.

З додатку до Договору №9 про надання правової допомоги від 15.10.2025 вбачається, що Адвокат та Клієнт домовились про те, що гонорар Адвоката визначений у п.3.1. Договору становить: 25000 грн. за здійснення повного супроводу адвокатом справи із підготовкою, написанням, поданням процесуальних документів, письмових пояснень, заяв, консультацій із клієнтом, представлення інтересів в суді у судових засіданнях та усім обсягом роботи передбаченим даним Договором по цивільній судовій справі №461/6887/25. Складена сума оплачується адвокату за результатами розгляду вищезгаданої цивільної справи протягом 5 днів.

Згідно Акта здачі-приймання наданих послуг від 19.03.2026 вбачається, що адвокатом здійснено повний супровід справи із підготовкою, написанням, поданням процесуальних документів, письмових пояснень, заяв, консультацій із клієнтом, представлення інтересів в суді у судових засіданнях та усім обсягом роботи передбаченим даним Договором по цивільній судовій справі №461/6887/25. Гонорар адвоката згідно Додатку до Договору №9 про надання правової допомоги від 15.10.2025 визначений у п.3.1. Договору становить фіксовану суму 25000 грн.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних із проведенням експертного дослідження, відповідачкою подано Договір №02/12/25 про проведення експертного дослідження від 02.12.2025, укладений між відповідачкою ОСОБА_1 та виконавцем ФОП ОСОБА_5 , предметом якого є виконання будівельно-технічної експертизи.

Пунктом п.2.1. вказаного Договору визначено, що оплата вартості за даним Договором здійснюється замовником на договірних засадах (у відповідності до п.1.1) та визначається у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

На виконання вказаного Договору судовим експертом Заяць І.Г. складено Висновок експерта №02/12-25 по результатах проведення експертного будівельно-технічного дослідження за заявою ОСОБА_1 від 10.12.2025 з додатками.

Згідно квитанції АТ КБ «Приват Банк» №2.429813553.1 від 03.12.2025 ОСОБА_1 було здійснено сплату за виконання експертизи згідно рахунку-фактури №02/12 від 02.11.2025 у розмірі 10000 грн.

Однак, згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Частиною п`ятою статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною шостою статті 142 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов.

Також, ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.

Звернення до суду із позовом є суб`єктивним правом позивача на доступ до правосуддя, що гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, незалежно від обґрунтованості позову, оцінку чому може надати суд лише при ухваленні рішення по суті, за відсутності очевидних підстав необґрунтованості (чого у даному випадку не мало місця).

Сам факт подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

За змістом статті 257 ЦПК України залишення заяви без розгляду – це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Добросовісні дії позивача, спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист та добросовісність дій позивача, допоки протилежного не доведено слід вважати презюмується.

Таким чином, необхідною умовою для застосування положень частини п`ятої статті 142 ЦПК України є не лише підтвердження факту понесення відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, а й встановлення та доведення того, що такі витрати стали наслідком саме необґрунтованих, недобросовісних або таких, що свідчать про зловживання процесуальними правами, дій позивача.

Разом із тим, звертаючись із заявою про компенсацію судових витрат, відповідачка та її представник не навели належного обґрунтування того, які саме дії позивачів при зверненні до суду або під час розгляду справи були необґрунтованими, недобросовісними чи свідчили про зловживання процесуальними правами, а також не надали доказів на підтвердження таких обставин.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що після подання відповідачкою висновку експерта позивачі усвідомили безперспективність своїх позовних вимог та у зв`язку з цим подали заяву про залишення позову без розгляду, мають характер припущень та не підтверджені належними доказами. Сам по собі факт подання позивачами заяви про залишення позову без розгляду не свідчить про визнання ними безпідставності заявлених вимог, а також не є доказом їх недобросовісної процесуальної поведінки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачкою не доведено, які саме необґрунтовані дії були вчинені позивачами під час розгляду справи, що є обов`язковою умовою для компенсації судових витрат відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Відтак у даній справі відсутні передбачені зазначеною нормою правові підстави для покладення на позивачів обов`язку компенсувати відповідачці витрати на професійну правничу допомогу та проведення експертного дослідження.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Ухвалу ж суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід залишити без змін як таку, що відповідає обставинам, що мають значення та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 19 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 липня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра