Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №450/2803/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/2803/25 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/811/3781/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

27 червня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 516725-КС-001 від 20 листопада 2024 року у розмірі 24 947,20 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 листопада 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 516725-КС-001. Після акцепту відповідачкою оферти та підписання договору одноразовим ідентифікатором кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання та перерахував на банківську картку відповідачки кредитні кошти в сумі 10 000,00 грн. Відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів, комісії та інших платежів, у зв`язку з чим станом на день звернення до суду утворилася заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 24 947,20 грн, яка складається з: 10 000,00 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 9 800,00 грн простроченої заборгованості за процентами, 960,00 грн простроченої заборгованості за комісією та 4 187,20 грн штрафних санкцій.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 516725-КС-001 про надання кредиту від 20.11.2024 у розмірі 19800,00 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» суму судового збору у розмірі 1922,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі. Матеріали справи не містять доказів направлення їй одноразового ідентифікатора, його використання саме відповідачкою, проходження процедури ідентифікації та реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а також підтвердження акцепту оферти відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». При цьому додані до позову анкета клієнта, візуальна форма послідовності дій клієнта та інші документи є внутрішніми документами позивача, створеними ним одноособово, а тому не можуть підтверджувати волевиявлення відповідачки на укладення кредитного договору. Крім того, апелянт зазначає, що позивач не довів факту надання їй кредитних коштів, оскільки не надав належних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування грошових коштів саме на її банківський рахунок. Долучена до матеріалів справи довідка про переказ коштів не містить відомостей про належність банківської картки відповідачці та не підтверджує зарахування кредитних коштів саме їй. Також позивачем не подано виписки з рахунку, платіжної інструкції чи інших документів, які підтверджували б виконання платіжної операції. Також стверджує, що позивач не довів належними доказами розмір заявленої до стягнення заборгованості, оскільки наданий розрахунок є лише внутрішнім документом фінансової установи, не є первинним бухгалтерським документом та не містить детального розрахунку нарахувань, періодів їх здійснення, відомостей про рух коштів і здійснені платежі, що унеможливлює перевірку правильності визначення суми боргу. Крім цього, апелянт вказує, що позивач не довів приєднання відповідачки до Правил надання коштів у позику, які не підписані нею, а тому такі Правила не можуть вважатися складовою кредитного договору.

Просить скасувати рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ТОВ «Бізнес Позика» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

ТОВ «Бізнес Позика»також подало клопотання про витребування доказів.

Колегія суддів відхиляє заявлене ТОВ «Бізнес Позика»клопотання про витребування доказів з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з частиною першою статті 84 ЦПК України учасник справи має право звернутися до суду з клопотанням про витребування доказів лише у разі неможливості їх самостійного подання, при цьому таке клопотання повинно бути подане у строки, визначені статтею 83 цього Кодексу.

Водночас представником ТОВ «Бізнес Позика»не наведено обставин, які б свідчили про неможливість заявлення відповідного клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції, а також не надано доказів існування об`єктивних причин, що перешкоджали йому самостійно отримати або подати відповідні докази.

Крім того, матеріали справи містять докази, необхідні для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому заявлене клопотання фактично спрямоване на повторне дослідження доказів та збір нових доказів без наявності передбачених законом підстав.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що підстави для задоволення клопотання про витребування доказів, передбачені статтями 83, 84 та 367 ЦПК України, відсутні, у зв`язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом установлено, що 20 листопада 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора UA-6523 укладено договір № 516725-КС-001 про надання споживчого кредиту. За умовами договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 16 тижнів зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти в сумі 10 000,00 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , зазначену нею під час реєстрації в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою ТОВ «Профіт Гід» про видачу коштів.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів. У зв`язку з цим станом на 22 червня 2025 року за договором № 516725-КС-001 утворилася заборгованість у загальному розмірі 24 947,20 грн, яка складається з: 10 000,00 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 9 800,00 грн прострочених процентів за користування кредитом, 4 187,20 грн штрафних санкцій та 960,00 грн простроченої заборгованості за комісією.

Оскільки відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, а матеріали справи не містять доказів належного виконання нею умов кредитного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що вона не укладала договір №516725-КС-001 від 20 листопада 2024 року, є безпідставними, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора, застосування якого неможливе без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та отримання такого ідентифікатора. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21) та від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» кожний примірник електронного документа, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Отже, доводи апелянтки про відсутність оригіналу кредитного договору ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

Крім того, встановлено, що відповідачка здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором, чим фактично підтвердила існування договірних правовідносин між сторонами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 зазначила, що договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання сторонами. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору та відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.

Посилання апелянта на недоведеність факту перерахування кредитних коштів також є безпідставними.

Із матеріалів справи убачається, що на підтвердження виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів позивачем подано кредитний договір, довідку платіжного партнера ТОВ «Профіт Гід» про перерахування кредитних коштів, розрахунок заборгованості, а також інші документи, які в сукупності підтверджують факт надання відповідачці кредиту та виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Відповідачкою не подано доказів того, що кредитні кошти не були зараховані на зазначений нею під час укладення договору банківський рахунок, не заявлено клопотань про проведення експертизи електронних доказів чи інших процесуальних дій, спрямованих на спростування поданих позивачем доказів.

Більше того, здійснення відповідачкою часткових платежів на виконання кредитного договору узгоджується із доводами позивача про фактичне отримання нею кредитних коштів.

Доводи апелянта про те, що нарахування процентів за спірними договором не грунтуються на умовах договору та є несправедливими не беруться до уваги, оскільки проценти за користування кредитними коштами нараховувалися відповідно до умов договору, в якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а поданий позивачем розрахунок заборгованості не спростований відповідачем. Вказані умови укладеного між сторонами кредитного договору відповідачем у судовому порядку не оспорювались.

Судом установлено, що відповідачкою після укладення кредитного договору було сплачено на користь позивача 3 352,80 грн. З наданого позивачем розрахунку убачається, що зазначені кошти були зараховані ним у рахунок погашення комісії та неустойки.

Разом із тим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у стягненні комісії та штрафних санкцій, оскільки такі платежі не підлягають стягненню з відповідачки відповідно до вимог законодавства про споживче кредитування та правових висновків Верховного Суду щодо недопустимості покладення на споживача обов`язку сплачувати платежі, не передбачені законом.

За таких обставин зарахування позивачем сплачених відповідачкою коштів у рахунок погашення комісії та штрафних санкцій, які судом визнані такими, що не підлягають стягненню, не може вважатися правомірним, оскільки таке зарахування фактично призводить до безпідставного збільшення розміру заборгованості за основним зобов`язанням.

Оскільки у позивача були відсутні правові підстави для зарахування платежів відповідачки в рахунок погашення комісії та неустойки, сплачена нею сума 3 352,80 грн підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а саме в рахунок погашення основної суми боргу та процентів за користування кредитом.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір заборгованості підлягає зменшенню на суму фактично сплачених відповідачкою коштів у розмірі 3 352,80 грн, у зв`язку з чим до стягнення з відповідачки підлягає 16 447,20 грн (19 800,00 грн – 3 352,80 грн).

У зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог колегія суддів, керуючись частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, вважає за необхідне змінити і розподіл судових витрат.

Позивачем до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, проте враховуючи часткове задоволення позовних вимог на 65,93%, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідачки становить 1 596,70 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2025 рокузмінити.

Зменшити розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»за Договором № 516725-КС-001 про надання кредиту від 20.11.2024 з 19 800,00 грн до 16 447,20 грн.

Зменшити розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»з 1922,60 грн до 1596,70 грн.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 20.07.2026.

Головуючий

Судді