Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №449/1047/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 449/1047/25 Головуючий у 1 інстанції: Савчак А. В.

Провадження № 22-ц/811/3737/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

22 липня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 103603513 від 11 листопада 2020 року у загальному розмірі 17 514,56 грн, з яких: 3 945,00 грн – прострочена заборгованість за тілом кредиту та 13 569,56 грн – прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом.

Позов обгрунтований тим, що 11.11.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 103603513, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 6 000,00 грн із зобов`язанням повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та інші платежі, передбачені договором. ТОВ «Мілоан» – належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі. Водночас відповідач своїх договірних зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів не виконала, унаслідок чого утворилася заборгованість. Кредитний договір був укладений в електронній формі. Кредитні кошти були перераховані на картковий рахунок відповідача у безготівковій формі. 13 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 71-МЛ/Т, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 103603513 від 11 листопада 2020 року. За твердженням позивача, відповідно до переданого первісним кредитором розрахунку заборгованості станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача за кредитним договором становить 17 514,56 грн, з яких 3 945,00 грн – прострочена заборгованість за основною сумою кредиту, а 13 569,56 грн – прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Крім того, позивач зазначив, що з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача з письмовою вимогою про погашення заборгованості, направивши її засобами поштового зв`язку, однак така вимога залишилася без виконання, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Фінансова Компанія «Кредит Капітал» заборгованість за кредитним договором № 103603513 від 11.11.2020 у розмірі 165 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Фінансова Компанія «Кредит Капітал» суму сплаченого судового збору у розмірі 24,00 грн та витрат на правову допомогу у сумі 80,00 грн.

Рішення суду оскаржило ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність належних доказів пролонгації кредитного договору та неправильно визначив розмір заборгованості, яка підлягає стягненню. На думку апелянта, матеріалами справи, зокрема кредитним договором, Правилами надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» та відомістю про щоденні нарахування і погашення заборгованості, підтверджується, що відповідач неодноразово здійснювала платежі, які відповідно до умов договору та Правил були необхідними для продовження строку користування кредитом, а тому строк кредитування був пролонгований на підставі пункту 2.3.1 кредитного договору та розділу 6 Правил надання фінансових кредитів. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки відомості про щоденні нарахування та погашення, яка була додана до позовної заяви, та безпідставно погодився з доводами відповідача про відсутність пролонгації кредитного договору. При цьому товариство наголошує, що здійснення відповідачем платежів у визначених договором розмірах свідчило про акцепт пропозицій кредитодавця щодо продовження строку користування кредитом, а отже, про погодження зі зміною строку виконання зобов`язань. Апелянт зазначає, що ці документи містять інформацію щодо розміру основної заборгованості, процентів, здійснених відповідачем платежів та порядку їх зарахування. Крім цього, апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що заборгованість відповідача становить лише 165 грн, оскільки станом на день звернення до суду непогашеною залишалася заборгованість у розмірі 17 514,56 грн, з яких 3 945 грн — заборгованість за тілом кредиту та 13 569,56 грн — заборгованість за процентами. Також вважає безпідставною відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки до позовної заяви були долучені договір про надання правничої допомоги, ордер адвоката, детальний опис наданих послуг та інші документи, які підтверджують понесення таких витрат у сумі 8 000 грн. На думку апелянта, зазначені витрати є документально підтвердженими, співмірними зі складністю справи та підлягають відшкодуванню.

Просить рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом установлено, що 11.11.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 103603513, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у сумі 6000 грн, на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього договору. Строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладенні і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п. 1.4. Договору.

13.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників, що є додатком до договору відступлення права вимоги № 71-МЛ/Т від 13 травня 2021 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 103603513 від 11 листопада 2020 року. Згідно із зазначеним витягом загальний розмір заборгованості становить 17 514,56 грн, з яких 3 945,00 грн — заборгованість за основною сумою кредиту, а 13 569,56 грн — заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у період з 11 листопада 2020 року по 15 січня 2021 року сплатила на користь позивача 6 735,00 грн, у зв`язку з чим дійшов висновку, що непогашеною залишилася заборгованість у розмірі 165,00 грн, яка підлягає стягненню. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували пролонгацію кредитного договору, а відтак визнав безпідставним нарахування позивачем процентів після закінчення первісного строку кредитування.

Однак колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 2.3.1 кредитного договору та розділу 6 Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан», які були чинними на момент укладення договору та є його невід`ємною частиною, продовження строку користування кредитом здійснювалося шляхом внесення позичальником визначеного договором платежу. Здійснення такого платежу відповідно до умов договору є акцептом пропозиції кредитодавця про внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку користування кредитом і не потребує укладення окремої письмової угоди.

Як убачається із відомості про щоденні нарахування та погашення заборгованості, відповідачем систематично здійснювалися платежі, передбачені для продовження строку користування кредитом, зокрема 21 листопада 2020 року, 02 грудня 2020 року, 08 грудня 2020 року, 17 грудня 2020 року, 20 грудня 2020 року, 28 грудня 2020 року, 04 січня 2021 року, 07 січня 2021 року та 15 січня 2021 року.

Отже, зазначені платежі свідчать про реалізацію відповідачем передбаченого договором права на пролонгацію кредиту, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність доказів продовження строку кредитування є помилковим.

Не можна погодитися і з висновком суду про безпідставність нарахування процентів після первісного строку повернення кредиту.

За змістом статей 526, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а проценти за користування кредитом підлягають сплаті у порядку та розмірі, визначених сторонами.

Оскільки сторони погодили механізм продовження строку користування кредитом та порядок нарахування процентів у разі такої пролонгації, а відповідач фактично скористалася зазначеним правом, нарахування процентів за відповідні періоди здійснювалося відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що непогашена заборгованість складає лише 165 грн.

Сам по собі факт внесення відповідачем платежів не свідчить про повне погашення тіла кредиту, оскільки частина сплачених коштів відповідно до умов договору була спрямована на погашення процентів та інших платежів, передбачених договором.

Крім того, здійснення відповідачем регулярних платежів після закінчення первісного строку кредитування підтверджує визнання нею існування кредитного зобов`язання та виконання його на погоджених сторонами умовах.

Колегія суддів також враховує, що позивачем до суду було подано кредитний договір, відомість про щоденні нарахування та погашення заборгованості та інші письмові докази, які в їх сукупності підтверджують як розмір заборгованості, так і порядок її формування.

Отже, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, неправильно застосував умови кредитного договору щодо пролонгації строку користування кредитом та порядку зарахування здійснених відповідачем платежів, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, належним чином не виконала обов`язок щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та наявність правових підстав для їх задоволення. У зв`язку з цим із відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 17 514,56 грн, яка складається із 3 945,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 13 569,56 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

При цьому, суд зобов`язаний оцінити рівень витрат на адвокатські послуги, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень витрат на правову допомогу, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025, акт наданих послуг №127 від 06.07.2025, ордер на надання правничої допомоги. Загальна вартість наданих послуг становить 8 000,00 грн.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Виходячи з конкретних обставин справи, її складності, обсягу виконаної адвокатом роботи, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у 8000 грн належним чином необґрунтований, відтак на думку колегії суддів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим у цьому випадку.

Щодо судового збору.

За приписами ч.1. ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем при зверненні до суду першої інстанції було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а позовні вимоги підлягають задоволенню, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 жовтня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якоюпозов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за Кредитним договором № 103603513 від 11.11.2020 року у розмірі 17 514,56 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено: 20.07.2026.

Головуючий

Судді