Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №317/4484/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.07.2026 Справа № 317/4484/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/4484/25 Головуючий у 1-й інстанції: Сакоян Д.І.

Провадження № 22-ц/807/443/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ-К», в особі представника Кононова Ігоря Костянтиновича, на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ-К» до ОСОБА_1 , третя особа – Акціонерне товариство «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «БРАЙТ-К» Кононов І.К. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 26.07.2023 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4/3125438, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 30428,27 грн. строком з 26.07.2023 до 25.07.2028 включно.

18.12.2023 між банком та ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» був укладений Договір про відступлення права вимоги № 5-2024. Згідно додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 5-2024, 23.12.2024 відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором, що був укладений між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» набуло прав кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Відповідач порушував умови п. 1.1 та п. 2.1 кредитного договору та не здійснює повернення кредиту згідно Графіку платежів по кредиту.

У зв`язку з несплатою відповідачем чергового платежу по кредиту та/або процентам за користування кредитом та/або комісії протягом більш ніж 30 днів на виконання п. 3.2.5 кредитного договору 08.04.2025 за вих. № 6172 відповідачу було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитом станом на 23.12.2024. Зазначене повідомлення залишилось позичальником невиконаним.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язання по погашенню простроченої заборгованості протягом 1 календарного місяця з дати направлення повідомлення на підставі п. 3.2.6 кредитного договору, 07.08.2025 за вих. № 7092 відповідачу було направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії. Зазначену вимогу позичальник також проігнорував та її вимоги не виконав.

Зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язання стосовно повернення кредиту та ігнорування вищезазначеного повідомлення та вимоги, позивач вправі вимагати у позичальника дострокового повернення суми боргу в судовому порядку за неналежне виконання умов кредитного договору.

На дату відступлення (23.12.2024) заборгованість за кредитним договором становила 46696,81 грн., яка складалась з:

– строкової заборгованості за тілом кредиту – 24385,06 грн.;

– простроченої заборгованості за тілом кредиту – 4998,99 грн.;

– заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом – 330,57 грн.;

– заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом – 4780,77 грн.;

– заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості – 871,53 грн.;

– простроченої заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості – 11329,89 грн.

За період з 23.12.2024 по 07.08.2025 було нараховано:

– проценти за користування кредитом – 2761,86 грн.

– комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 6972,24 грн.;

За період з 23.12.2024 по 07.08.2025 боржником добровільно платежі не сплачувались.

Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором відповідно до розрахунків заборгованості по кредитному договору № 4/3125438 від 26.07.2023 становить 56430,91 грн., яка складається з:

– заборгованості за тілом кредиту – 29384,05 грн.;

– заборгованості за процентами за користування кредитом – 7872,20 грн.;

– заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості – 19173,66 грн.

Щодо обґрунтованості вимоги про сплату комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, встановленої п. 1.3.2 кредитного договору, позивач просить врахувати наступні обставини та пояснення.

До укладення договору про споживчий кредит банк надав відповідачу інформацію, необхідну для порівняння пропозицій різних кредитодавців з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надана банком відповідачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді) із зазначенням дати надання такої інформації. Таким чином банк виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»).

Сума комісії була включена в загальну вартість кредиту, а відповідач підписанням паспорту споживчого кредиту, як зазначено, підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування.

Також підписанням паспорту споживчого кредиту відповідач підтвердив наступне: «Підтверджую отримання мною всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до моїх потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для мене, в тому числі в разі невиконання мною зобов`язань за таким договором».

Умови кредитування, встановлені кредитним договором, повністю відповідають умовам кредитування, зазначеним в паспорті споживчого кредиту.

Якщо відповідач до підписання кредитного договору вважав будь-які умови кредитування, зазначені в паспорті споживчого кредиту, несправедливими, він міг відмовитися від підписання кредитного договору та отримання кредитних коштів банку.

Відповідач шляхом підписання кредитного договору підтвердив, що умови договору є справедливими, йому зрозумілі, з тарифами банку ознайомлений і згодний.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та у подальшому виконував його умови, банком було надано всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Відповідачу було зрозуміло, які послуги включає обслуговування кредитної заборгованості згідно п. 1.3.2 кредитного договору, інформація надавалася відповідачу на постійній основі незалежно від наявності його звернення (вимоги) та з більшою періодичністю, ніж це передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а сплата комісії передбачена за ті послуги, які не підпадають під положення ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» щодо безоплатності надання, а тому вони належать до загальних обґрунтованих витрат за споживчим кредитом відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 467/555/19 та постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 461/1763/20.

Верховний Суд у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23, яка наразі є останньою правовою позицією щодо правової оцінки умов кредитних договорів саме АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» щодо комісії за здійснення операції по видачі кредиту, її розмір та розмір процентів за користування кредитом, які є складовими плати за користування кредитом, а також суму кредиту, вказав на відсутність дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача та не вважав спірну умову несправедливою.

У переліку послуг, встановлених в п. 1.3.2 кредитного договору, за які нараховується комісійна винагорода, є послуга розрахунково-касового обслуговування, безоплатне надання якої не передбачене положеннями ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Натомість, згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено право банку включати до загальних витрат за споживчим кредитом комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а тому відсутні правові підстави для кваліфікації такого правочину нікчемним.

Відповідач не направляв ані до банку, ані до позивача звернення щодо нікчемності кредитного договору в цілому або окремих його положень, між сторонами відсутній спір щодо правових наслідків недійсного правочину, тому перевірка судом наявності підстав для визнання його нікчемним з власної ініціативи буде порушувати принцип диспозитивності – однієї з основних засад цивільного судочинства та принцип свободи договору – однієї з основних засад цивільного законодавства.

Сторони кредитного договору, скориставшись свободою договору, визначили умови, в тому числі щодо комісії, які підлягають застосуванню та обов`язковому виконанню.

Відповідач погашав заборгованість за кредитним договором відповідно до п. 2.2 кредитного договору включно з комісією за обслуговування кредитної заборгованості, здійснюючи таким чином конклюдентні дії. Відповідач своєю поведінкою підтвердив належне отримання послуг за обслуговування кредитної заборгованості. Можливе заперечення відповідачем отримання зазначених вище послуг буде суперечити його попередній поведінці.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «БРАЙТ-К» заборгованість за кредитним договором № 4/3125438 від 26.07.2023 у розмірі 56430,91 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 29384,05 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 7872,20 грн; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 19173,66 грн, та судовий збір.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «БРАЙТ-К» до ОСОБА_1 , третя особа – Акціонерне товариство «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором № 4/3125438 від 26.07.2023 у розмірі 37256,25 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту – 29384,05 грн, заборгованості за процентами – 7872,20 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» судовий збір у розмірі 1599,29 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «БРАЙТ-К» Кононов І.К. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача судові витрати.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що у кредитному договорі, укладеному між сторонами, узгоджено перелік послуг, за які нараховується комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості, при цьому такі послуги не відносяться до категорії безоплатних, і розмір винагороди за такі послуги погоджено при підписанні кредитного договору.

Зважаючи, що рішення суду фактично не оскаржується в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками, а доводи апеляційної скарги стосуються лише безпідставності відмови у задоволенні вимог позову щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, колегія суддів відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України переглядає законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення лише в цій частині.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови у задоволенні вимог позову щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив із того, що належними та допустимими доказами доведено факт наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотками, їх розмір підтверджено умовами договору, розрахунком заборгованості та не спростовано відповідачем.

Також, умовами кредитного договору № 4/3125438 від 26.07.2023 передбачено сплату позичальником щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 871,53 грн.

За змістом п. 1.3.2 кредитного договору № 4/3125438 від 26.07.2023 обслуговування кредитної заборгованості включає в себе: послуги з розрахунку суми чергового та наступних платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касове обслуговування заборгованості за договором та надання інформаційно-консультаційних послуг, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування в режимі 24/7 та через Довідковий центр банку, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.

Інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. Також у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

На підставі викладеного суд виснував, що позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», тому вимога про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 19173,66 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 не є релевантним, оскільки у справі № 331/2974/23 вирішувалось питання справедливості умов кредитного договору щодо одноразової, а не щомісячної сплати комісії.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до укладеного кредитного договору № 4/3125438 від 26.07.2023 АТ «Креді Агріколь Банк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 30428,27 грн., із терміном користування з 26.07.2023 по 25.07.2028 включно, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних (фіксована процентна ставка) та щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 871,53 грн. Кредит надається позичальнику для погашення заборгованості за кредитним договором № 3/3125438 від 01.10.2020.

Факт надання кредитних коштів позичальнику підтверджується платіжними інструкціями № REF2780887 від 26.07.2023 на загальну суму 30428,27 грн.

Таким чином, банк виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором.

З виписки по рахунку видно, що ОСОБА_1 здійснював часткове погашення заборгованості, у порушення умов укладеного договору відповідач не виконував у повному обсязі свої зобов`язання за кредитним договором.

18.12.2024 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» був укладений Договір відступлення права вимоги № 5-2024. За умовами укладеного договору відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором, що був укладений між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 , що зафіксовано у додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 5-2024 від 18.12.2024, де у Реєстрі прав вимог № 2 під № 57 значиться ОСОБА_1 (кредитний договір № 4/3125438 від 26.07.2023, загальна заборгованість 46696,81 грн).

Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» набуло прав кредитора до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.

Внаслідок порушень договірних зобов`язань станом на 07.08.2025 позивачем, відповідно до наданих розрахунків заборгованості, нарахована відповідачу заборгованість у розмірі:

1) на дату відступлення (23.12.2024) – 46696,81 грн., яка складалась з:

– строкової заборгованості за тілом кредиту – 24385,06 грн.;

– простроченої заборгованості за тілом кредиту – 4998,99 грн.;

– заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом – 330,57 грн.;

– заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом – 4780,77 грн.;

– заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості – 871,53 грн.;

– простроченої заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості – 11329,89 грн.

2) за період з 23.12.2024 по 07.08.2025 – 9734,10 грн., яка складалась з:

– процентів за користування кредитом – 2761,86 грн.;

– комісії за обслуговування кредитної заборгованості – 6972,24 грн.

Умовами укладеного кредитного договору визначено строк кредитування, у межах якого можливе нарахування процентів за користування кредитом. Граничним терміном нарахування процентів є 25.07.2028 (п. 1.1 кредитного договору).

08.04.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» надіслало на адресу ОСОБА_1 повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором № 4/3125438.

07.08.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 4/3125438.

Надані позивачем розрахунки в частині нарахування тіла кредиту та процентів відповідають умовам кредитного договору.

Також умовами кредитного договору № 4/3125438 від 26.07.2023 передбачено сплату позичальником щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 871,53 грн (п. 1.3.2 кредитного договору).

За змістом п. 1.3.2 кредитного договору № 4/3125438 від 26.07.2023 обслуговування кредитної заборгованості включає в себе: послуги з розрахунку суми чергового та наступних платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касове обслуговування заборгованості за договором та надання інформаційно-консультаційних послуг, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування в режимі 24/7 та через Довідковий центр банку, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.

Також судом встановлено, що інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. Також у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, пункт 1.3.2 кредитного договору суперечить частині першій статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки в цьому пункті встановлена комісія саме за інформування про стан кредитної заборгованості. При цьому цим пунктом кредитного договору встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Таким чином, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії у розмірі 19173,66 грнне підлягали до задоволення, оскільки ґрунтуються на нікчемній умові кредитного договору № 4/3125438від 26.07.2023 року.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається представник заявника в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К», в особі представника Кононова Ігоря Костянтиновича, залишити без задоволення.

Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 20 липня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А. Онищенко