Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №730/1912/25 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01

Справа №730/1912/25

Провадження № 1-кп/730/25/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 (у режимі ВКЗ),

потерпілого ОСОБА_6 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 (у режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025270410000038 від 17.03.2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Шостка Сумської області, з середньою освітою, розлученого, маючого на утриманні дитину 2018 року народження, є фізичною особою підприємцем, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше, в силу вимог ст. 89 КК України, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що 17.03.2025 року близько 00:59 години керував автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200» д.н.з. НОМЕР_1 та здійснював рух на відрізку 72 кілометру автодороги М-02 Кіпті – Глухів – Бачивськ в напрямку від м. Борзна до м. Ніжина Ніжинського району Чернігівської області, при цьому порушуючи вимоги п.12.2 (у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змог зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги), п.12.6 ґ (поза населеними пунктами на всіх дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух зі швидкістю: на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою – не більше 110 км/год, на інших автомобільних дорогах – не більше 90 км/год) та здійснюючи рух зі швидкістю 120 км/год, в момент наближення до перехрестя автодороги М-02 з автодорогами в напрямку до с. Прохори та с. Комарівка Ніжинського району Чернігівської області, розпочав виконувати маневр обгону автомобіля «КАМАЗ» д.н.з. НОМЕР_2 з причепом д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6 , який здійснював рух попереду у попутному напрямку та з дотриманням пунктів ПДР 19.1 (у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути увімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах – фари ближнього (дальнього) світла; на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі), 9.2 (водій повинен подати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: перед перестроюванням, поворотом або розворотом), 9.4 (подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50–100 м у населених пунктах і за 150–200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху), 10.1 (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху), 10.4 (перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку) виконував маневр повороту ліворуч із спеціально призначеної крайньої полоси на проїжджій частині на відрізку перехрестя автодороги М-02, при цьому ОСОБА_4 залишив праву смугу для свого напрямку руху та порушуючи вимоги горизонтальної розмітки 1.1 та 1.3 (вузька суцільна лінія: 1.1 – поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в`їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей; 1.3 – поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху; Лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється), а також вимоги пунктів ПДР 11.1 (кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16 , 5.17.1 , 5.17.2 , а за їх відсутності — самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними), 11.4 (на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги), 14.6 а), г) (обгін заборонено: а – на перехресті; г – у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості. Недостатня видимість – видимість дороги в напрямку руху менше ніж 300 м у сутінках, в умовах туману, дощу, снігопаду тощо) виїхав на смугу зустрічного руху, тим самим розпочавши обгін на перехресті, та проявивши неуважність, не врахувавши дорожню обстановку та не переконавшись в безпечності виконання маневру обгону, на смузі зустрічного руху здійснив зіткнення з вищевказаним автомобілем «КАМАЗ» д.н.з. НОМЕР_2 з причепом д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6 , який виконував маневр повороту ліворуч на автодорогу до с. Прохори.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «КАМАЗ» д.н.з. НОМЕР_2 з причепом д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої поєднаної черепно-лицевої травми, яка виражалась забійними ранами волосистої частини голови та обличчя, гематомою лівої тім?яно-скроневої ділянки, переломами кісток лицевого та мозкового черепа зліва, пневмоцефалією (накопиченням повітря в середині черепа), крововиливом у простір між кістками склепіння черепа і твердою мозковою оболонкою зліва (лівобічною епідуральною гематомою), крововиливом під лівий листок твердої мозкової оболонки та забоєм головного мозку, які, відповідно до висновку експерта №31 від 21.03.2025 року в комплексі відносяться до ушкоджень небезпечних для життя і за цією ознакою кваліфікуються як тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості.

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/125-25/4164-ІТ від 24.03.2025 року, з технічної точки зору, водій автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER 200» ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_4 рухаючись керованим автомобілем як зі швидкістю 90 км/год, так і швидкістю 120 км/год, мав технічну можливість уникнути зіткнення шляхом відмови від маневру обгону та руху в межах правої смуги для руху свого напрямку, тобто своєчасним виконанням вимог горизонтальної розмітки 1.1 (вузька суцільна) та 1.3 Правил дорожнього руху України, п.11.4, п.14.6 а), г) (з урахуванням визначення терміну «недостатня видимість» п.1.10) Правил дорожнього руху.

Таким чином, у даній дорожній обстановці ОСОБА_4 порушив вимоги ПДР, а саме: п.12.2 (у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змог зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги), п.12.6 ґ (поза населеними пунктами на всіх дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух зі швидкістю: на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою – не більше 110 км/год, на інших автомобільних дорогах – не більше 90 км/год), 11.1 (кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16 , 5.17.1 , 5.17.2 , а за їх відсутності — самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними), 11.4 (на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги), 14.6 а), г) (обгін заборонено: а – на перехресті; г – у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості. Недостатня видимість – видимість дороги в напрямку руху менше ніж 300 м у сутінках, в умовах туману, дощу, снігопаду тощо), а також вимоги дорожньої розмітки 1.1 та 1.3 (вузька суцільна лінія: 1.1 – поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в`їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей; 1.3 – поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху; Лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється) в чому вбачається технічно причинний зв`язок з фактом виникнення ДТП.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу.

Так, обвинувачений указав, що дійсно 17.03.2025 року близько години ночі керував автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200» д.н.з. НОМЕР_1 та здійснював рух на відрізку 72 кілометру автодороги М-02 Кіпті – Глухів – Бачивськ в напрямку від м. Борзна до м. Ніжина Ніжинського району Чернігівської області, здійснюючи рух зі швидкістю 120 км/год, в момент наближення до перехрестя автодороги М-02 з автодорогами в напрямку до с. Прохори та с. Комарівка Ніжинського району Чернігівської області, розпочав виконувати маневр обгону автомобіля «КАМАЗ» д.н.з. НОМЕР_2 з причепом д.н.з. НОМЕР_3 . В результаті невдалого маневру обгону сталася ДТП. Свою вину у вчиненні ДТП визнав повністю, кається. Додатково зазначив, що після ДТП сам викликав поліцію та швидку. Перед потерплим вибачився та частково відшкодував завдану шкоду у розмірі 175 000 грн. Обіцяє також у подальшому виплати додатково кошти. З потерпілим примирилися, порозумілися, потисли один одному руки. Переконаний, що така подія сталося виключно через його неуважність, просить вибачення у суду та перед потерпілим.

Матеріальну шкоду сплатив у повному обсязі, а заявлений потерпілим цивільний позов на суму 125 000 грн визнав у повному обсязі, зобов`язався добровільно виплатити вказані кошти добровільно, протягом 4 місяців. Просив суд розстрочити виплату цивільного позову, на 4 місяці, оскільки перед судовим засіданням сплатив потерпілому 100 000 гривень, зараз вже коштів немає, має на утриманні дитину з інвалідністю, яка також потребує коштів на утримання, його батько захворів та потребує оперативного втручання на серці, сама операція та ліки забирають багато коштів. Звернув увагу, що зараз його матеріальний стан не дозволяє йому виплатити одним платежем усю суму, але він не відмовляється щомісячно сплатити залишок суми потерпілому шляхом банківських переводів.

Ураховуючи, фактичну відсутність до нього претензій з боку потерпілого, те, що він визнав повністю свою винуватість, кається, має дитину, а також роботу, яка пов`язана з керуванням ТЗ, оскільки він є волонтером на прикордонні, займається будуванням фортифікаційних споруд, просить його не позбавляти права на керування ТЗ.

У судовому засіданні потерпілий зазначив, що пробачив обвинуваченого, вони дійсно з ним примирилися. Обвинувачений сплатив йому повністю матеріальну шкоду у розмірі 75000, перед судовим засіданням ще 100 000 моральної шкоди. Вони дійшли згоди, що залишок суми становить ще 125000, які обвинувачений йому сплатить частинами, на що потерпілий погоджується. Ураховуючи повне порозуміння з обвинуваченим просить його суворо не карати, не позбавляти волі, а також не позбавляти його права керування ТЗ,

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачений просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження.

У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред`явленого обвинувачення прокурором.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало права обвинуваченого.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПКУкраїни, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки, відшкодував шкоду.

Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПКУкраїни, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПКУкраїни, тобто розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обираючи вид покарання, суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, те, що він щиро розкаявся у вчиненому, характеризується виключно позитивно.

Також, суд враховує думку потерпілого, який просить визначити міру покарання обвинуваченому, не пов`язану з позбавленням волі, претензій ані морального, ані матеріального характеру до обвинуваченого не має, отримав від обвинуваченого повне матеріальне відшкодування, та, частково, моральне відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі наближене до мінімальної межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, як про те, в тому числі, просить сторона обвинувачення.

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року в справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючих обставин, відсутності обставин, що обтяжують покарання, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинуваченого, заяви потерпілого, щодо міри покарання, стану здоров`я обвинуваченого, те, що обвинувачений є особою молодого віку, працює, утримує дитину, допомагає ЗСУ, скоїв необережний тяжкий злочин, в стані сп`яніння не перебував, у добровільному порядку повністю відшкодував потерпілому заподіяну матеріальну і частково моральну шкоду, має на утриманні хворого батька, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов`язки, таким чином давши шанс на виправлення.

Незважаючи на грубий характер допущених порушень Правил дорожнього руху, суд ураховує, що кримінальне правопорушення є необережним, обвинувачений у стані сп`яніння не перебував, після ДТП не залишив місце події, викликав поліцію та швидку допомогу, визнав свою винуватість, відшкодував матеріальну шкоду та значну частину моральної шкоди, примирився з потерпілим, який не наполягає на реальному відбуванні покарання, раніше не судимий і позитивно характеризується. Сукупність цих обставин дає суду підстави для висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання.

У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

З урахуванням особи обвинуваченого та обставин вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що іспитовий строк має становити один рік, враховуючи повне відшкодування матеріальної шкоди, щире каяття, позитивні характеристики, мінімальний строк позбавлення волі, повне усвідомлення скоєного та осуд своїх дій.

Згідно до п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23 грудня 2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Обмірковуючи питання доцільності призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд виходить з такого.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є альтернативним. Таким чином, суд має мотивувати доцільність застосування до винного додаткового покарання у кожній конкретній справі з урахуванням її обставин.

На думку суду, у даній конкретній справі, з урахуванням особи обвинуваченого, призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є недоцільним.

Так, як було встановлено судом, обвинувачений має на утриманні дитину, хворого батька, офіційно працює, є волонтером.

На думку суду, призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами може зашкодити його роботі, яка пов`язана з керуванням ТЗ, що не відповідає інтересам його сім`ї та дитини, яку він має утримувати, та може додатково стати тягарем для усієї сім`ї, оскільки бюджет є спільним, а це не буде відповідати інтересам дитини обвинуваченого.

Крім того, суд ураховує й те, що ані потерпілий, ані прокурор не наполягають на призначенні такого виду додаткового покарання та вважають його недоцільним.

Також, судом враховується й те, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, відноситься до необережних, вчинене порушення є одноразовим, відсутність будь-яких попередніх порушень ПДР; відсутність даних про небезпечну манеру керування автомобілем.

А тому, враховуючи принцип пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, суд вважає за можливе не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.ст. 122, 124 КПК України.

Що стосується цивільного позову, то відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

За приписами ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Вирішуючи питання цивільного позову, суд виходить з вимог ст. 1166 ЦК України, згідно яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, та вимог ст. 23 ЦК України, згідно яких особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Також суд враховує обставини справи, глибину страждань потерпілого, та виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відшкодування моральної шкоди має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер. Моральна шкода не може бути джерелом безпідставного збагачення потерпілого.

У зв`язку з добровільним відшкодуванням обвинуваченим до ухвалення вироку матеріальної шкоди в сумі 75 000 грн та частини моральної шкоди в сумі 100 000 грн предметом судового вирішення залишається вимога про стягнення 125 000 грн моральної шкоди.

З огляду на визнання обвинуваченим цієї частини позову, позицію потерпілого та встановлені обставини заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, позов у частині стягнення 125 000 грн моральної шкоди підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови у цивільному позові.

Оскільки всі необхідні експертні дослідження проведені, автомобіль досліджено, потреба в його подальшому зберіганні як речового доказу відпала, спеціальна конфіскація або конфіскація майна законом не передбачена, суд вважає за необхідне скасувати арешт та повернути автомобіль власнику.

А тому заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, накладеного ухвалою суду, - підлягають скасуванню.

Вирішуючи клопотання сторони захисту щодо розстрочки суми стягнення цивільного позову за вироком, суд виходить з положення ч.5 ст.128 КПК України, яка передбачає, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Положення щодо розстрочки виконання рішення суду у цивільному процесі не суперечать засадам кримінального судочинства і можуть бути застосовані судом при розгляді цивільного позову у кримінальному провадженні. Так, відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Як передбачено ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим, та на строк не більше один рік. При розгляді заяв щодо розстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; суми щомісячного платежу, наявність яких має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування та сума щомісячних платежів знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду.

Отже, суд звертає увагу, що в судовому засіданні встановлено, що обвинувачений, перед судовим засіданням вже надав потерпілому частину суми, а саме 100 000. Також обвинувачений має на утриманні дитину та хворого батька, а тому суд скрутний стан обвинуваченого.

Фінансову ситуацію обвинуваченого суд також оцінює в розрізі уведення в країні воєнного стану обумовленого збройною агресією російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, унаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, та яка (збройна агресія), починаючи з 24 лютого 2022 року, набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020( 465/20), відповідно, і в т.ч. фінансова ситуація, в якій знаходяться громадяни України, є складною з наведеного періоду.

Відтак, суд дійшов висновку про задоволення клопотання сторони захисту про розстрочку виконання вироку суду в частині цивільного позову.

Також, у цій справі суд уважає звернути увагу на таке.

Під час судового провадження попереднім складом суду було вирішено питання про залучення до участі у кримінальному провадженні як потерпілого СТОВ «Дружба-Нова», яке є власником автомобіля «КАМАЗ» д. н. з. НОМЕР_2 із причепом д. н. з. НОМЕР_3 , та допущено до участі у провадженні представника зазначеної юридичної особи.

Водночас зміна складу суду та початок судового розгляду спочатку не припиняють набутого СТОВ «Дружба-Нова» процесуального статусу потерпілого та не зумовлюють необхідності повторного вирішення питання про визнання юридичної особи потерпілою або допуск її представника до участі у кримінальному провадженні.

Представник СТОВ «Дружба-Нова» подав до суду заяву, в якій просив провести підготовче судове засідання без його участі.

СТОВ «Дружба-Нова» цивільного позову у цьому кримінальному провадженні не заявило, вимог про відшкодування майнової шкоди не висунуло та доказів наявності невідшкодованої шкоди суду, протягом тривалого часу, не подало. За таких обставин суд не вирішує питання про стягнення на користь СТОВ «Дружба-Нова» майнової шкоди. Незаявлення цивільного позову у кримінальному провадженні та проведення судового розгляду за відсутності представника потерпілого не позбавляють СТОВ «Дружба-Нова» права, в разі необхідності, звернутися з вимогами про відшкодування завданої шкоди в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки:

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання;

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу не обирати.

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Борзнянського районного суду Чернігівської області від 21.03.2025 року.

Речовий доказ: автомобіль «КАМАЗ» д.н.з. НОМЕР_2 з причепом д.н.з. НОМЕР_3 який передано на зберігання, – залишити власнику за належністю; «TOYOTA LAND CRUISER 200» д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться на майданчику зберігання речових доказів у ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області – повернути ОСОБА_4 , як власнику.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у загальному розмірі 29 416 грн 40 коп, а саме: 3183,60 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/4164-ІТ від 24.03.2025), 9550,80 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/4313-ІТ від 08.04.2025), 3183,60 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/4314-ІТ від 02.04.2025), 6367,20 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/4115-ІТ від 03.04.2025), 3565,60 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/15400-ІТ від 19.11.2025), 3565,60 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/15399-ІТ від 19.11.2025).

Цивільний позов у підтриманій потерпілим частині задовольнити повністю, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 125 000,00 грн.

Розстрочити виконання вироку в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в розмірі 125 000 грн на чотири місяці з дня набрання вироком законної сили, встановивши сплату чотирма рівними щомісячними платежами по 31 250 грн кожний: перший платіж — не пізніше одного місяця з дня набрання вироком законної сили, кожний наступний платіж — не пізніше закінчення відповідного наступного місяця.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1