Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №160/7751/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/7751/26

Суддя І інстанції – Сліпець Н.Є.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому, просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, з урахуванням інформації, яка вказана у Військовому квитку НОМЕР_1 від 30.12.1987 ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказує, що згідно зі ст.ст. 27, 28, 32, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який був чинний на час 40-річчя позивача до набрання чинності 01.04.2014 Закону України № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», має бути виключений з військового обліку як такий, хто досяг граничного віку перебування в запасі. 18.03.2026 після оновлення свої даних у електронному кабінеті «Резерв+», позивач дізнався, що має статус «Військовозобовязаний». 19.03.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 зі скаргою щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Оскільки відомості в електронному кабінеті «Резерв+» не змінилися, позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що правовий статус особи як такої, що не є військовозобовязаною, є сталим юридичним фактом. Суд першої інстанції помилково застосував до цих правовідносин положення Порядку №932 (чинний з 22.08.2024 р.) який був прийнятим значно пізніше (після 03.05.2009 р.) та регулює питання верифікації даних та ведення обліку осіб, які вже мають статус військовозобов`язаних, але він не містять норм, які б дозволяли в «автоматичному» чи в будь-якому іншому порядку поновлювати цей статус «військовозобов`язаний» особам, які виключенні з військового обліку по досягненню граничного віку (40 років) перебування в запасі більше 15- ти років тому. Технічна взаємодія реєстрів не створює нових правових обов`язків для громадянина, який вже не перебуває в статусі військовозобов`язаного. Вказує, що 2024 р. факт технічної передачі персональних даних між реєстрами не може слугувати правовою підставою для набуття особою статусу військовозобов`язаного, якщо така особа не підпадає під критерії, визначені Законом. Відповідно до Закону України №3633-ІХ (чинний з 18.05.2024 р.), на дату, 18.05.2024 р., чинності якого посилається суд першої інстанції, зміни щодо граничного віку перебування в запасі (до 60 років) стосуються громадян, які на момент набрання чинності (18.05.2024 р.) цими змінами перебували у статусі військовозобов`язаних, Закон України №3633-ІХ не передбачає поновлення у статусі військовозобов`язаних осіб, які були виключенні з військового обліку по досягненню граничного віку (40 років) перебування в запасі задовго до 2014 р. та 2024 р.. Також вказує на пропуск подачі відповідачем відзиву на позовну заяву та неналежне представництво інтересів відповідача. Суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував фундаментальний принцип права, закріплений у ст. 58 Конституції України. згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. На момент досягнення ОСОБА_1 , 40- річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), відповідно до редакції Закону 2232-ХІІ, що діяв на той час, граничний вік перебування у запасі другого розряду для рядового складу становив 40 років. Таким чином, станом на 04.05.2009 р. позивач законно та остаточно втратив статус військовозобов`язаного автоматично.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 від 30.12.1987, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку з 24.12.1987. Військовий квиток містить відмітки про взяття та зняття позивача з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Останній запис від 26.09.2002 свідчить про взяття позивача на облік ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно з відомостями про службу в запасі (арк. 11 військового квитка), позивач має категорію обліку – 2, група обліку – СА, склад – солдат. Відповідно до запису від 09.10.1987, ОСОБА_1 був визнаний медичною комісією придатним до нестройової служби (ст. 75А).

18.03.2026, після оновлення даних в електронному кабінеті «Резерв+», позивач дізнався, що за ним закріплено статус «Військовозобов`язаний». Позивач зазначає, що мав бути виключений з військового обліку на підставі ст. 27, 28, 32, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент досягнення ним граничного віку перебування в запасі - 03.05.2009).

У зв`язку з цим, 19.03.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 зі скаргою щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку. Проте станом на момент звернення до суду з цією позовною заявою, відповідні зміни до Реєстру внесені не були.

Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю органу ТЦК та СП, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку осіб, які досягли граничного віку (40 років) перебування в запасі та військовому резерві. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, сьомою, дев`ятою статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII),військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі – територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники – особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відповідно до частини шостої статі 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України – у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України – у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Відповідно до пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі – Порядок 1487), військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Пунктом 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.

Приписами статті 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (03.05.2009), було визначено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини – до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (03.05.2009), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі – Закон № 1169-VII, який набрав чинності 01.04.2014) було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, частину другу статті 28 Закону № 2232-XII викладено у такій редакції: «Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд – до 50 років».

Законом України від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014), було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри « 50» замінено цифрами « 60».

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, як особу, яка раніше була виключена з військового обліку, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (03.05.2009), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 (нині - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 26.09.2002 року.

На момент досягнення ОСОБА_1 , 40- річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), відповідно до редакції Закону 2232-ХІІ, що діяв на той час, граничний вік перебування у запасі другого розряду для рядового складу становив 40 років.

Проте 18.03.2026, після оновлення даних в електронному кабінеті «Резерв+», позивач дізнався, що за ним закріплено статус «Військовозобов`язаний».

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24, законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.

З аналізу положень Закону № 2232-XII Верховний Суд у справі № 280/2880/24 дійшов висновку, що «громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаний», водночас зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних:

звільнені з військової служби в запас;

які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;

військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;

звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;

які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;

зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу;

які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Отже, згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII взяти на військовий облік можуть громадян, які зняті з військового обліку, а не є виключеними з військового обліку.

Водночас положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку – 03.05.2009, запас військовозобов`язаних поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини – до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом № 1604-VII – до 60 років.

Проте приписи статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Тобто з набранням чинності указаних змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач, ІНФОРМАЦІЯ_8 , не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.

Окрім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами у цій справі правовідносини виникли у 2026 році, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від в 09 квітня 2026 року у справі № 280/6524/24, при цьому колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про порушення судами норм процесуального права у частині несвоєчасного подання відзиву на позовну заяву та неналежне представництво відповідача не знайшли свого підтвердження, та не вплинули на висновки суду першої інстанції під час ухвалення рішення.

Фактично доводи апеляційної скарги, зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду апелянта з правовою оцінкою суду обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків зроблених судом першої інстанції, в рішенні суду першої інстанції правильно дана правова оцінка обставин по справі, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 21 липня 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник