Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №200/9520/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року справа №200/9520/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року (повне судове рішення складено 05 січня 2026 року) у справі № 200/9520/25 (суддя в І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

04.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Управління) про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 27.10.2025 № 204450003624 щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії;

- зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком, з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2021-2023 роки, починаючи з дня, наступного за досягненням пенсійного віку – 16.05.2024.

В обґрунтування позову зазначає, що позивач з 16.05.2019 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, де отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З 11.09.2024 у зв`язку з досягненням пенсійного віку позивача переведено на пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка йому була призначена з порушенням, оскільки при призначенні пенсії ГУ ПФУ України в Донецькій області, яке розглянуло заяву, протиправно застосувало показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2016-2018 роки, а не за період з 2021-2023 роки.

Не погодившись із призначенням пенсії із застосуванням середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки, позивач 20.10.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив при обчисленні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV застосувати показник середньої заробітної плати за 2021-2023 роки, що передує року звернення, як для осіб, яким пенсія за віком у 2024 році призначається вперше.

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.10.2025 №204450003624, яке розглянуло заяву, позивачу відмовлено в перерахунку пенсії за віком із застосуванням показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії: 2021-2024 роки.

Натомість, позивач вважає, що має право на перерахунок призначеної пенсії за віком із застосуванням показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії: 2021-2023 роки з 16 травня 2024 року (з дати досягнення пенсійного віку).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства України, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.10.2025 № 204450003624 про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії.

Зобов`язано Управління здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2021-2023 роки, починаючи з дня, наступного за досягненням пенсійного віку – 16.05.2024.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Головне управління не порушувало прав позивача на отримання пенсії, а тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії.

Стверджує, що позивачем пропущено процесуальний строк звернення до суду, оскільки він, зокрема просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком, з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2021-2023 роки, починаючи з дня, наступного за досягненням пенсійного віку –16.05.2024. Позивач звернувся за захистом своїх прав лише 04.12.2025, отже відповідач вважає, шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом позивач пропустив без поважних причин.

Вказує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області з 16.05.2019 як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до п.2 1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) з урахуванням норм ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788), з 11.09.2024 як отримувач пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058.

Відповідно до п.2 1 розділу XV Закону №1058 особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону№1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788.

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до положень статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Частиною 1 статті 27 Закону № 1058 визначено, що розмір пенсії визначається за формулою: П=Зп*Кс, де П - розмір пенсії у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до ст.40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до ст.25 Закону №1058.

Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії згідно з частиною 2 статті 40 Закону №1058 визначається за формулою: Зп=Зс*(Ск:К), де Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії , у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що пенсія за вислугу років призначається та розраховується згідно норм Закону №1058, а норми Закону №1788 використовується лише для визначення умов, які дають право на призначення даного виду пенсію.

Позивачу ОСОБА_1 пенсію за вислугу років призначено з 16.05.2019 із застосуванням норм частини 2 статті 40 Закону №1058, а саме: застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2016-2018 роки в розмірі 6188,89 грн.

Наголошує, що на час первинного призначення та на час перерахунку діяв Закон № 1058 та саме відповідно до положень Закону № 1058 позивачу було призначено пенсію за вислугу років на умовах положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788.

Таким чином, в даному випадку відсутній факт переведення з пенсії, призначеної відповідно до положень Закону № 1788 на пенсію відповідно до Закону № 1058, адже позивач початково отримував пенсію, призначену відповідно до положень Закону № 1058.

Зазначає, що з наведених вище обставин, позовна вимога до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З 16.05.2019 позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, про що зазначив у відзиві відповідач.

З 11.09.2024 у зв`язку з досягненням пенсійного віку позивача переведено на пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка йому була призначена з порушенням, оскільки при переведенні на інший вид пенсії у 2024 році протиправно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2016-2018 роки, а не за період з 2021 - 2023 роки.

Не погодившись із призначенням пенсії із застосуванням середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки, позивач 20.10.2025 року звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив при обчисленні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV застосувати показник середньої заробітної плати за 2021-2023 роки, що передує року звернення, як для осіб, яким пенсія за віком у 2024 році призначається вперше.

Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке розглянуло заяву за принципом екстериторіальності, від 27 жовтня 2025 року №204450003624 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії за віком із застосуванням показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії: 2021- 2024 роки.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Згідно з ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. В цьому випадку показник середньої заробітної плати, який застосовується при визначенні заробітку для обчислення пенсії, має бути незмінним.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

В той же час, як зазначено вище, Законом України «Про пенсійне забезпечення» передбачені інші умови і порядок призначення та обчислення пенсії, зокрема, пенсія за вислугу років.

За приписами ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Судом встановлено, що позивач з 16.05.2019 отримував пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а при досягненні 60-річного його переведено на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка йому була призначена з 11.09.2024.

При цьому, відповідачем застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2016-2018 роки, тобто як при призначенні пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, позивачу при призначенні іншого виду пенсії – за віком у 2024 році не застосовано показник середньої заробітної плати за попередні три роки: 2021-2023 роки.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» порядок визначення показників середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії, затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади у галузях статистики, економіки, праці та соціальної політики і фінансів.

За змістом ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст. 24, 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, у розумінні ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004 обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, до 31.12.2003 страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Отже, виходячи з аналізу наведених вище норм, у випадку призначення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

При обчисленні пенсії показник середньої заробітної плати застосовується наступним чином: показник середньої зарплати в Україні за 3 роки (у 2024 році - 13559,41 грн.) х Індивідуальний коефіцієнт зарплати особи х Індивідуальний коефіцієнт стажу особи = розмір пенсії.

Таким чином, при призначенні пенсій за зверненнями, які надійшли з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, застосовується усереднений показник середньої заробітної плати 2021 - 2023 роки, який становить 13559,41 грн.

Також, аналогічна правова позиція була підтримана Верховним Судом в постановах від 05.07.2018 по справі № 565/645/17, від 23.10.2018 по справі № 317/4184/16, від 31.05.2019 по справах № 344/7053/17 та № 263/16495/16-а, від 15.08.2019 по справі № 521/9597/17, від 11.09.2019 по справі № 363/1493/17, від 10.10.2019 по справі № 520/7533/17.

У спірних правовідносинах пенсія була призначена позивачу 16.05.2019 в порядку Закону України «Про пенсійне забезпечення» за вислугу років.

Норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачають такого виду пенсії.

Таким чином, у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем необґрунтовано використано механізм переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, а тому при обчисленні пенсії необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо дати, з якої відповідач має здійснити перерахунок пенсії.

Суд першої інстанції послався, що ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності відповідного страхового стажу, вказаного у цій статті.

Відповідно до паспорту позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже має право на пенсію за віком з 16 травня 2024 року.

Окружний суд не взяв до уваги твердження відповідача про пропуск позивачем процесуального строку звернення до суду, оскільки позивач 20.10.2025 звернувся з заявою про здійснення перерахунку пенсії, а рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 жовтня 2025 року №204450003624 йому було відмовлено у перерахунку. Тому позивач своєчасно звернувся до суду в межах строку, передбаченого ст. 122 КАС України.

З таким висновком судова колегія апеляційного суду не погоджується, оскільки він суперечить висновкам постанови Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року в справі № 240/12017/19.

На думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (п.21 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 240/12017/19).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву (пункти 36 та 37 вказаної цієї ж постанови Верховного Суду).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року (пункт 44).

З огляду на зазначене, необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 , який в позові зазначив, що про неможливість усунути порушення соціальних прав без звернення до Суду, позивач дізнався з відмови відповідача від 27.10.2025 № 204450003624. Таким чином, шестимісячний строк для звернення до Суду з цим адміністративним позовом не пропущено.

Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Статтею 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Так, з цим позовом позивач звернувся до суду 04.12.2025, хоча вимагає поновлення своїх прав з 16.05.2024, тобто, за межами шестимісячного строку звернення до суду.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2026 року було запропоновано ОСОБА_1 надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин та докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

В заяві про поновлення строку на звернення до суду позивач акцентував увагу суду апеляційної інстанції на тому, що з цим позовом позивач звернувся до суду 04.12.2025, оскаржуючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 жовтня 2025 року №204450003624, яким йому було відмовлено у перерахунку пенсії. Тому позивач за захистом своїх прав своєчасно звернувся з позовом до суду в межах строку, передбаченого ст. 122 КАС України.

З цього приводу колегія суддів акцентує увагу позивачу, що зазначеній обставині апеляційним судом вже надавалась оцінка в ухвалі від 09 липня 2026 року.

Колегія суддів повторює, що задоволення позовних вимог за межами шестимісячного строку звернення до суду суперечить вимогам наведеного вище законодавства та судової практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 240/12017/19, та зауважує, що звернення позивача до пенсійного органу із заявою та прийняття останнім негативного рішення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку (пункт 44).

Також позивач зазначив, що у зв`язку із військовою агресією та постійними тривогами на території м. Харкова, в період дії якої працівники органів ПФУ не ведуть прийом громадян, позивач не міг скористатись своїм правом на соціальне забезпечення та вчасно подати заяву в органи ПФУ для застосування показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення.

З урахуванням обставин справи та наведених цій ухвалі правових висновків Верховного Суду, вказані в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду підстави колегія суддів не може визнати поважними.

Так, з цим позовом позивач звернувся до суду 04.12.2025.

Факт повномасштабного вторгнення збройних формувань російської федерації на територію України сам по собі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Позивач не навів доказів того, що протягом строку звернення до суду ця обставина безпосередньо унеможливила вчинення процесуальних дій у визначений законом строк.

В той же час, в пункті 25 рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 по справі «Кечко проти України» зазначено, що рішення національних судів щодо відхилення вимог заявника стосовно виплат за ці періоди базувались на внутрішньому законодавстві. Суди не могли розглядати щодо суті вимоги заявника за період з 1997 року по 1998 року у зв`язку із пропущенням строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини не вбачав будь-яку свавільність у рішеннях суду стосовно цих періодів. Відповідно, у цій частині заяви не було порушення статті 1 Протоколу N 1 (994_535).

Отже, застосування наслідків пропуску строку звернення до суду з позовом не є обмеженням прав позивача на доступ до правосуддя.

Поважних причин пропуску строку звернення до суду Позивач не навів і не довів.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З цим позовом до суду позивач звернувся лише 04.12.2025, хоча ставить вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, в тому числі, з 16.05.2024, тобто, з пропуском встановленого законодавством строку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення в цій частині позовних вимог допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду – скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Положеннями пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Як було вказано вище, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено обов`язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статями 250, 291, 308, 310, 311, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – задовольнити частково.

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 200/9520/25 – скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 16.05.2024 по 03.06.2025, а позовні вимоги в цій частині – залишити без розгляду, внаслідок чого в абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 200/9520/25 вислів «починаючи з дня, наступного за досягненням пенсійного віку – 16.05.2024» замінити висловом «починаючи з 04.06.2025».

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 200/9520/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 21 липня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук