Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №447/787/26 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/918/26

Справа №447/787/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

20.07.2026 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Павліва В.Р., за участю секретаря судового засідання Янкевич М.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження у м. Миколаєві Львівської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Львів) у Стрийському районі Львівської області про здійснення індексації боргу, відшкодування моральної шкоди.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

27.02.2026 ОСОБА_1 звернулася в Миколаївський районний суд Львівської області з позовом про стягнення моральної шкоди з Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Львів ) у Стрийському районі Львівської області за бездіяльність в сумі 50000 грн, враховуючи закриття виконавчого провадження від 29.12.2023 року, стягнення матеріальної шкоди з Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Львів) у Стрийському районі Львівської області та боржника ОСОБА_2 за бездіяльність в сумі 30000 грн. та витрати за послуги приватного виконавця, враховуючи закриття виконавчого провадження від 29.12.2023, стягнення з ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 625 ЦКУ індексації та компенсації боргу за весь час невиплати коштів у розмірі 356578,02 грн. +77518,63 грн. (інфляційне збільшення) + 23065,22 грн. (штрафні санкції) - 457161,87 грн. (від дати закриття виконавчого провадження 29.12.2023) або по день остаточного рішення. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що державним виконавцем Миколаївського ВДВС Комарницькою О.В. 29.12.2023 року безпідставно та незаконно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №60040674 з виконання виконавчого листа №447/2497/16-ц. Позивач зазначає, що рішення суду про стягнення основного боргу не було виконано у повному обсязі з урахуванням інфляційних процесів, а тривале невиконання зобов`язань Боржником та бездіяльність виконавчої служби призвели до порушення її майнових прав, погіршення стану здоров`я та завдання матеріальної шкоди в розмірі 30000 грн. і моральної шкоди в розмірі 50000 грн. Особливу увагу Позивач звертає на погіршення стану здоров`я батька (інсульт) та власні психологічні страждання, зумовлені тривалим судовим спором.

Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

23.03.2026 від позивачки ОСОБА_1 надійшло клопотання про перенесення розгляду справи №447/787/26.

18.05.2026 від відповідача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення із матеріалами справи.

29.05.2026 від відповідача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що первинне судове рішення у справі №447/2497/16-ц виконано ним у повному обсязі, що стало законною підставою для закриття виконавчого провадження. Також вказав, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за цим же грошовим зобов`язанням вже були предметом розгляду у справах №447/1233/21, №447/136/22 та №447/1306/22. Кошти за рішенням у справі №447/1306/22 ним повністю сплачені 27.09.2024 року, що підтверджується відповідною квитанцією. Заочне рішення у справі №447/2823/22, на яке посилається Позивач, наразі оскаржується в апеляційному порядку і не набрало законної сили, а тому не може виступати базою для нарахування нових стягнень. На підставі наведеного, Відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позову через відсутність правових підстав та недоведеність вимог.

15.06.2026 від позивачки ОСОБА_1 на адресу суду надійшли заперечення на відзив на позовну заяву.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності у зв`язку з незадовільним станом здоров`я (наявність інвалідності ІІ групи) та просила позовні вимоги задовольнити повністю за наявними матеріалами.

Відповідач-1 Боржник ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився.

Відповідач-2 Миколаївський районний ВДВС у письмових запереченнях зазначив, що державний виконавець діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження ВП №60040674 було закінчено 29.12.2023 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 вказаного Закону у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим листом. Просив відмовити у задоволенні скарги та позову.

Ухвалою суду попередньо було розглянуто клопотання позивачки про поновлення процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця від 29.12.2023 року. Враховуючи надані медичні довідки, перебування Позивача на лікарняному, наявність інвалідності ІІ групи, а також тривалий розгляд суміжних процесуальних питань у справі №447/2538/24 (який завершився постановою Львівського апеляційного суду від 02.10.2025 року), суд визнав причини пропуску строку поважними та поновив Позивачу строк на оскарження дій виконавця з метою забезпечення права на доступ до правосуддя.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що на виконанні Миколаївського районного ВДВС перебувало виконавче провадження ВП №60040674 з виконання виконавчого листа №447/2497/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь стягувача грошових коштів. 29.12.2023 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі фактичного повного виконання рішення суду. Копію вказаної постанови позивачка отримала 29.08.2024.

Також встановлено, що між сторонами неодноразово відбувалися судові спори щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання первинного судового рішення. Зокрема, рішенням суду у справі №447/1306/22 з ОСОБА_2 було стягнуто суму заборгованості за ст. 625 ЦК України. Згідно з наданою банком квитанцією від 27.09.2024 року, Відповідач-1 повністю сплатив кошти, присуджені у справі №447/1306/22.

Посилання Позивача на наявність додаткового невиконаного зобов`язання Боржника в розмірі 356 578,02 грн базується на заочному рішенні Миколаївського районного суду Львівської області від 23.09.2025 року у справі № 447/2823/22. Проте, судом з`ясовано, що вказане заочне рішення на момент розгляду цієї справи оскаржується Боржником в апеляційному порядку, у зв`язку з чим воно не набрало законної сили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з огляду на таке.

Щодо вимоги про скасування постанови державного виконавця від 29.12.2023 року:

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Державний виконавець, закриваючи провадження ВП №60040674, виходив із факту повного погашення суми, визначеної у виконавчому листі №447/2497/16-ц. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів (у розумінні ст. 77, 78 ЦПК України), які б спростовували факт отримання коштів за цим виконавчим документом або підтверджували наявність залишку матеріального боргу саме в межах цього провадження на дату 29.12.2023 року. Таким чином, дії державного виконавця відповідали чинному законодавству, що діяло на момент спірних правовідносин.

Щодо нарахувань за статтею 625 ЦК України та індексації.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, відповідно до якого зобов`язання сплатити інфляційні втрати та 3% річних є специфічною формою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка нараховується до моменту фактичного виконання боргу. Однак, право кредитора на нараховування таких сум обмежується періодами, які ще не були предметом стягнення, та фактичним обсягом невиконаного зобов`язання.

Як встановлено судом, за попередній період прострочення санкції за ст. 625 ЦК України вже були стягнуті у справі №447/1306/22 та повністю сплачені Боржником 27.09.2024 року. Намагання Позивача здійснити повторне стягнення або нарахувати санкції на суму 356 578,02 грн зі справи №447/2823/22 є безпідставним. Відповідно до статті 273 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції.

Оскільки заочне рішення у справі №447/2823/22 оскаржується і не набрало законної сили, воно не створило сталого, остаточного грошового зобов`язання, на яке можуть нараховуватися санкції за ст. 625 ЦК України або індексація. Захист прав кредитора не може здійснюватися шляхом створення умов для подвійного стягнення (double recovery) або стягнення сум за нечинними рішеннями.

У цьому контексті суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема принцип правової визначеності (res judicata). У рішенні по справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, 2008) та «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania, 1999) ЄСПЛ наголосив:

«Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб рішення судів, які стали остаточними, не могли бути піддані сумніву. Права сторін не могут бути предметом повторного розгляду у нових судових процесах, якщо це питання вже остаточно вирішено».

Повторні вимоги щодо аналогічних стягнень без виникнення нового самостійного періоду заборгованості прямо суперечать ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної (30 000 грн) та моральної (50 000 грн) шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди (як на підставі загальних норм ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, так і за спецнормами ст. 1173, 1174 ЦК України за шкоду, завдану державним органом) необхідна наявність чотирьох елементів цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка особи; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; 4) вина заподіювача шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина 6 цієї ж статті чітко зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд констатує, що Позивачем не доведено протиправності дій Відповідача-1 або Відповідача-2. Оскільки постанова виконавчої служби визнана судом законною, відсутній перший обов`язковий елемент правопорушення для стягнення шкоди з держави. Щодо Боржника ( ОСОБА_2 ), наявні в матеріалах справи медичні довідки та посвідчення про інвалідність відображають лише об`єктивний клінічний стан здоров`я Позивача та її покійного батька, проте вони жодним чином не встановлюють прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та виникненням хвороб. Хвороби судинного чи вірусного характеру (інсульт, COVID-19) є наслідком загальних біологічних факторів, і твердження про те, що вони виникли саме через винесення постанови ВДВС від 29.12.2023 року, є суто припущенням Позивача.

Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у справі №210/5459/21) неодноразово підкреслював, що самі по себе медичні документи, які підтверджують наявність хронічних чи гострих захворювань у період судового спору, без належного судово-медичного чи експертного обґрунтування не є автоматичним доказом заподіяння моральної або матеріальної шкоди діями іншої сторони процесу.

З огляду на практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria, 2007), хоча тривале невиконання судових рішень і може викликати певний рівень психологічного напруження та страждань, оцінка і присудження компенсацій національними судами повинні базуватися на суворих стандартах доведеності реальності цих страждань та безпосередньої провини відповідачів. Враховуючи, що Боржник вживав заходів до погашення боргів за закритими судовими рішеннями, баланс інтересів сторін не порушено.

За таких обставин, позовні вимоги є повністю необґрунтованими, недоведеними належними доказами та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до ст. 141 ЦПК України. Оскільки Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи, а у позові відмовлено, судові збори відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 449 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах ОСОБА_3 на підставі відкритої спадкової справи від 17.01.2023 року, до ОСОБА_2 , Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Стрийському районі Львівської області про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2023 року у виконавчому провадженні ВП №60040674, стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України, індексації, відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 30 000 гривень та моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може быть подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.07.2026.

Суддя Павлів В. Р.