Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №580/4655/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року справа № 580/4655/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Семенчук Ю.М. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 :

- виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;

- відкликати електронне звернення, сформоване до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до абз. 17 п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що позивача у 2018 році виключено з військового обліку, як особу яку було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Однак, у квітні 2026 року в електронному кабінеті позивача почала відображатися інформація про оголошення його з 10.01.2026 у розшук через нібито порушення правил військового обліку (причина звернення до Нацполіції - не стали на військовий облік після прибуття з установи виконання покарань). Представник вважає, що оскільки процес виключення з військового обліку є остаточним і незворотним, вимога територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо повторної постановки його на військовий облік є незаконною. Відтак дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку у зв`язку із невиконанням такої вимоги є протиправними.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач — ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю та зазначив, що виключення з військового обліку громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, була виключена із статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Більше того, згідно із п. 4 розділу (Загальні питання) «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Тому вважає, що підстав не перебування позивача на обліку військовозобов`язаних, відповідно до діючого законодавства України, не має.

Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій серед іншого зазначила, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке було чинним на момент виключення позивача з військового обліку (23.05.2018). Приписами п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України № 2232-XII у редакції, чинній станом на травень 2018 року, було передбачено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Посилання відповідача на статтю 37 Закону України № 2232-XII у діючій редакції вважає недоцільним, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Також зазначає, що вимога ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно стати на військовий облік у 2026 році на підставі нормативних актів 2024 та 2025 року є незаконною та свідчить про втручання у правовий статус особи, що був легітимно набутий 8 років тому.

Третя особа подала до суду пояснення, в яких зазначено, що до системи «ІПНП» надійшло електронне звернення ТЦК та СП від 10.01.2026 у вигляді набору даних щодо порушення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) правил військового обліку, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Електронне звернення ТЦК та СП стосовно позивача було зареєстровано в системі "ІПНП" з автоматичним присвоєнням порядкового номеру відповідно до Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції, тобто інформація була внесена шляхом електронної взаємодії інформаційних систем, без участі працівників поліції. Відтак, органи Національної поліції в даному випадку здійснювали виключно інформаційно-аналітичні дії в межах наданих повноважень та технічне оброблення інформації в межах електронної взаємодії з Реєстром, без прийняття будь-яких самостійних владних управлінських рішень стосовно позивача. За наявності підстав, відомості про відсутність необхідності доставлення особи до ТЦК та СП вносяться працівником ТЦК та СП до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і шляхом вказаної електронної інформаційної взаємодії надсилаються до системи «ІПНП» (абзац 17 пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів).

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно розширених даних з реєстру “Резерв+” (сформовано 27.04.2026), категорія обліку позивача: не військовозобов`язані, підстава зняття/виключення: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (п.6 ч.5 ст.37), ТЦК та СП: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Жашків).

Також, у військово-обліковому документі, наявний запис - «Порушення правил військового обліку». Причина звернення до Нацполіції: "Не стали на військовий облік після прибуття з установи виконання покарань".

Листом від 18.10.2025 №2816 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на адвокатський запит представника позивача повідомив, зокрема, що ОСОБА_1 був виключений з військового обліку 23.05.2018 на підставі пункту 6 частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як особа яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Постанова Кабінету Міністрів №560 від 16 травня 2024 р. «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (в редакції від 01.09.2025 р.) передбачає, що: «На військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: ... особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із згвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин». Станом на дату надходження запиту 13.10.2025, громадянин ОСОБА_1 перебуває в картотеці осіб, які зобов`язані стати на військовий облік. Щодо підстави вручення повістки громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомляє, що інформація про вручення вищезазначеному громадянину повістки в базі ЄДРВ «Оберіг» відсутня. В додатках до запиту відсутня копія повістки, тому неможливо ідентифікувати повістку якого типу і ким видану, отримав Ваш клієнт. Оскільки в додатках до Вашого запиту відсутні відомості про кваліфікацію злочину вчиненого ОСОБА_1 , а також ступінь понесеного ним покарання, ІНФОРМАЦІЯ_3 рекомендує громадянину ОСОБА_1 , прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто, найближчим часом, з метою уточнення даних.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо внесення в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення позивачем правил військового обліку, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та триває до цього часу. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Відповідно до пунктів 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі-Порядок №1487). Згідно з п. 1 Порядку №1487 він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном. Відповідно до пункту 79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Згідно із частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

1) допризовники громадяни чоловічої статі віком до 18 років;

2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;

3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;

4) військовозобов`язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно зі статтею 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Статтею 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент виключення позивача з військового обліку) врегульовані підстави для:

- взяття на військовий облік та зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (частини перша-п`ята);

- виключення з військового обліку у відповідних ТЦК та СП (частина шоста).

Так, зняттю з військового обліку військовозобов`язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України:

- які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;

- які після проходження строкової військової служби прийняті на військову службу до інших військових формувань або на службу до Національної поліції, податкової міліції, в органи і підрозділи цивільного захисту, в Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України та в Державну кримінально-виконавчу службу України;

- які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;

- в інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.

Виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;

9) померли.

Отже, виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення звільнити цю особу від виконання військового обов`язку.

Водночас, до 05.01.2023 діяв Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 № 921 (далі - Порядок № 921).

Відповідно до п. 56 Порядку № 921 районні (міські) військові комісаріати здійснювали виключення з військового обліку військовозобов`язаних у випадках, передбачених законодавством.

Цим же пунктом Порядку №921 було передбачено, що виключення з військового обліку осіб, які за рішенням суду засуджені до позбавлення волі, здійснювалось без їх особистої присутності, про що у їх військово-облікових документах проставлялись відповідні відмітки.

Водночас, на час розгляду справи Законом України від 11.04.2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (набрав чинності 18.05.2024) статтю 37 Закону №2232-XII викладено у новій редакції.

Відповідно до абзацу 12 пункту 2 частини 1 статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Частиною 6 статті 37 Закону №2232-XII встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення особи з військового обліку.

Відтак, відповідач повинен застосовувати ч. 6 статті 37 Закону №2232-XII у редакції Закону від 11 квітня 2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".

Також, відповідно до пункту 4 розділу Загальні питання Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №560 від 16.05.2024 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема:

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин;

Тому суд погоджується з твердженням відповідача про те, що підстав не перебування позивача на обліку військовозобов`язаних, відповідно до діючого законодавства України, не має.

Крім того, суд враховує правову позицію, яка висловлена у постанові Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24, де зазначено: "...Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод...".

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Петро ПАЛАМАР