Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №335/2183/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/2183/26 2-а/335/59/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Запоріжжі

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Колесник Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ускової Ірини Іллівни до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 19.02.2026 року серії ЕНА №6688860 за ч.1 ст.126 КУпАП,-

В С Т А Н О В И В:

Через підсистему «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ускової І.І. звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 19.02.2026 року серії ЕНА №6688860 за ч.1 ст.126 КУпАП, відповідно до якого просить суд:

- скасувати постанову серії ЕНА №6688860 від 19.02.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП;

- справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу правопорушення;

- стягнути з відповідача судові витрати, що понесені позивачем, та будуть понесені у майбутньому.

Ухвалою судді від 04.03.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву позивача в особі представника – адвоката Ускової І.І. до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 19.02.2026 року серії ЕНА №6688860 за ч.1 ст.126 КУпАП та відкрити провадження у справі.

Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву 5 днів з дня вручення даної ухвали.

Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Витребувано у відповідача відеозаписи з нагрудних камер (бодікамер) всіх працівників поліції, які брали участь у зупинці, ідентифікації через фото обличчя та супроводі позивача до медичного закладу 15.02.2026 р. (у період з 20:15 до завершення події); відеозаписи за 18.02.2026 р. з приміщення УПП (вул. Перемоги, 96, м. Запоріжжя), що зафіксували факт подання заяви до канцелярії та спілкування позивача з представниками відповідача; відеозаписи за 19.02.2026 р., що зафіксували процедуру розгляду справи та винесення постанови серії ЕНА № 6688860 інспектором Курченком К.О..

Встановлено строк для подання доказів – 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Призначено справу до судового розгляду.

11.03.2026 року від представника позивача до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява в новій редакції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 19.02.2026 року серії ЕНА №6688860 за ч.1 ст.126 КУпАП, в обґрунтування якої зазначено наступне.

19.02.2026 року інспектором УПП в Запорізькій області сержантом поліції Курченком К.О, було винесено постанову року серії ЕНА №6688860 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено штраф у розмірі 425 грн.

Представник позивача вважає, що вказана постанова не відповідає фактичним обставинам, є протиправною, незаконною, та також що підлягає скасуванню виходячи з наступного.

15.02.2026 року о 20:15 на трасі М-18 позивач був зупинений екіпажом патрульної поліції. Поліцейський спочатку має представиться і показати документи, а вже потім вимагати щось від особи, у якою має намір вимагати для огляду документи на транспортний засіб. Позивач був готовий виконати законні вимоги, але спочатку хотів переконатись, що це представники закону, а саме працівники патрульної поліції, для чого просив пред`явити службові посвідчення та документи, що дають право перевіряти на цьому блок посту. Оскільки особи не ідентифікували себе як представники влади, позивач діючи в межах закону, вимагав підтвердження їхніх повноважень передаванням своїх документів. Працівники поліції назвали свої прізвище, посаду, звання та не пред`явили службові посвідчення на вимогу позивача. Незважаючи на відсутність правових підстав для затримання, протокол про правопорушення складено не було.

Разом з тим, 15.02.2026 року працівники патрульної поліції, діючи поза межами своїх повноважень, видали позивачу виклик «повідомлення» з вимогою з`явитися до Управління патрульної поліції на 18.02.2026 року об 09-00.

Винесення постанови пізніше не виправдовує порушення права на захист в момент вчинення процесуальних дій 15.02.2026 року коли позивач категорично з правомірністю зупинки та інкримінованими йому діями, працівники поліції були зобов`язані скласти протокол про адміністративне правопорушення , щоб надати йому можливість реалізувати своє право на захист, надати пояснення та докази (ст.268 КУпАП).

Разом з тим, поліцейські проігнорували його вимогу, та порушуючи процедуру склали постанову про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП, але вже 19.02.2026 року.

18.02.2026 року позивач з`явився до Управління патрульної поліції, разом з адвокатом на 09-00, проте розгляд справи 18.02.2026 р. не відбувся через відсутність інспектора Курченка К.О.

18.02.2026 року позивач подав до Управління патрульної поліції заяву про протиправні дії поліції.

19.02.2026 року була винесена оскаржувана постанова, та при її складанні поліція розпочала маніпулювати фактами, стверджуючи, що розгляд справи про притягнення позивача за правопорушення (15.02.2026 р.) відкладався для надання йому часу на пошук адвоката, хоча фактично розгляд справи не відбувався з вини посадових осіб відповідача. При розгляді адміністративного правопорушення 19.02.2026 р. інспектору Курченко К.О. було відомо, що була подана заява на його протиправні дії, про те, останній проігнорував при винесенні постанови про притягнення позивача до відповідальності за п. 1 ст.126 КУпАП наявність заяви про його ( ОСОБА_2 ) до відповідальності, та продовжував розгляд адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного представник позивача просить:

- скасувати постанову серії ЕНА №6688860 від 19.02.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП;

- справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу правопорушення;

- визнати дії працівників поліції щодо багатогодинного утримання та процедури огляду ОСОБА_1 протиправними.

- стягнути з відповідача судові витрати, що понесені позивачем, та будуть понесені у майбутньому.

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

16.03.2026 року від представника відповідача до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву в новій редакції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 19.02.2026 року серії ЕНА №6688860 за ч.1 ст.126 КУпАП, в якому зазначає, зазначає наступне.

15.02.2026 р. під час несення служби, поліцейським Управління патрульної поліції в Запорізькій області ДПП на блок посту було зупинено транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_1 , який в подальшому під час спілкування на законну вимогу поліцейського на пред`явив документи зазначені у п.2.1 ПДР України, а саме: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.4.а ПДР України.

В ході розгляду справи стосовно позивача поліцейським УПП Запорізької області ДПП було роз`яснено та дотримано права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, згідно статті 63 Конституції України та статті 268 КУпАП про адміністративне правопорушення. Позивачем було заявлено клопотання про перенесення розгляду справи, яке було задоволено поліцейським. Таким чином розгляд справи стосовно ОСОБА_1 відбувся саме 19.02.2026 року.

Додатково повідомляє, що після повідомлення поліцейського про те, що позивач може скористатися послугами захисника, якого залучить для захисту, останній скористався своїм правом мати захисника під час розгляду справи, що підтверджується відеозаписом.

Крім того, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейські не зобов`язані надавати водію адвоката або фахівця у галузі права. Поліцейський повинен лише надати можливість реалізувати це право, тобто не перешкоджати зверненню до адвоката та за необхідності, відкласти розгляд справи для забезпечення участі захисника.

Зазначені позивачем обставини є надуманими та такими, що не можуть бути підставою для задоволенню позову, оскільки вони побудовані на суб`єктивному тлумаченню позивачем норм чинного законодавства та ґрунтуються виключно на особистому позивача до загального порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також його пояснень, скарг та позовів з метою беззаперечного їх задоволення.

Таким чином, представник відповідача зазначає, що під час опрацювання викладених обставин справи не було встановлено будь-яких порушень працівником УПП в Запорізький області ДПП вимог законодавства України, зокрема під час розгляду справи, тобто оскаржувана постанова серії ЕНА №6688860 від 19.02.2026 р. винесена з дотриманням ст.222, 251, 252, 252, 278-280 та 283 КУпАП та є законною.

Поліцейський УПП в Запорізькій області ДПП розглянув справу про адміністративне правопорушення, вчинене позивачем, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, Акцентує увагу суду на тому, що після виявлення факту порушення ПДР України позивачем, поліцейським було встановлено особу правопорушника, ступень його вини, позивачу було роз`яснені його права, якими користується особа, що притягається до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи. При розгляді справи, позивача було ознайомлено з матеріалами справи. Жодних переконливих доводів своєї не винуватості позивачем на місці розгляду справи не надано.

Таким чином, пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, не дотримання законності поліцейського УПП в Запорізькій області ДПП є лише спробою уникнути встановленої законом відповідальності, що є неприпустимим.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, представник відповідача зазначає, що вказана вимога, є формальною, без наведення належного обґрунтування такої вимоги та без надання жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, їх характер, обсяг та інтенсивність. Також не доведено жодних об`єктивних даних щодо того, у чому саме полягають моральні страждання, яким чином вони проявлялися, а також не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди та критерії його визначення.

Таким чином вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою, не підтвердженою жодними доказами та заявленою без належного правового і фактичного обґрунтування, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить в задоволенні позовних позивача відмовити в повному обсязі.

20.03.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій вона повністю заперечує проти доводів представника відповідача та наводить додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні позивач та його представник уточнений позов підтримали та наполягали на його задоволенні з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

В судовому засідання представник відповідача проти позовних вимог позивача заперечував з підстав, викладених у відзиві на уточнений позов, та зазначив, що працівниками поліції було дотримано вимоги законодавства під час складання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи,дослідивши матеріали справи, відеозапис, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Судом встановлено, що 19.02.2026 року інспектором УПП в Запорізькій області сержантом поліції Курченком К. О. було винесено постанову серії ЕНА № 6688860 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено штраф у розмірі 425 грн.

Встановлені під час судового розгляду обставини, які передували складанню вищевказаної постанови:

15.02.2026 року о 20:15 на трасі М-18 ОСОБА_1 був зупинений екіпажом патрульної поліції.

20:33:39 по 20:34:10 поліцейський підійшов до автомобіля та розпочав спілкування, не назвавши своє прізвище, посаду, спеціальне звання та не пред`явивши на вимогу позивача службове посвідчення, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію».

Неповідомлення водієві негайно причини зупинки є порушенням ч. 2 ст. 35 вказаного Закону.

Також на відеозапису зафіксовано висловлювання поліцейського щодо обізнаності позивача в нормах права (цитата: «Ви ж знаєте закони…»), що свідчить про відмову поліцейським виконувати прямий обов`язок, передбачений ч. 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію».

Відеозапис 20:35:09 поліцейський висунув вимогу позивачу про пред`явлення документів на право керування транспортним засобом, не маючи для цього законних підстав, передбачених ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки факт вчинення позивачем правопорушення не був належним чином обґрунтований, що свідчить про перевищення повноважень щодо застосування обмежувальних заходів.

Оскільки поліцейський о 20:35:47 фактично визнав, що не буде цитувати закон, він автоматично позбавив свої вимоги статусу «законних розпоряджень». Відповідно до ст. 60 Конституції України, ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні або незаконні розпорядження чи накази.

У період з 20:38:20 по 20:41:50 зафіксовано ігнорування поліцейськими зауважень позивача та клопотань про роз`яснення прав, що порушує ст. 18 та ст. 31 Закону.

Дослідженими доказами беззаперечно підтверджується те, що працівники поліції, грубо порушуючи вимоги ст. 18 та ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», фактично позбавили позивача можливості пересвідчитися у законності їхніх повноважень. На його законну вимогу представитися та пред`явити службові посвідчення, особи у форменому одязі проігнорували порядок ідентифікації представників влади, не представилися, не назвали своє прізвище, посаду, звання та не пред`явили службові посвідчення. Вони не повідомили жодної правової підстави для зупинки, як то передбачено передбаченої ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинки, а відразу у категоричній формі почали вимагати передати їм документи для перевірки. Непред`явлення службового посвідчення уповноваженою особою при зупинці транспортного засобу у воєнний час позбавляє водія можливості переконатися, що він взаємодіє не з правопорушниками або ворожими елементами.

Крім того, позивач є військовослужбовцем, усвідомлює ризики воєнного часу та потенційну можливість імітації представників влади ворожими ДРГ. Тому, діючи з міркувань безпеки та з метою перевірки законності їхніх дій, у свою чергу, вимагав від цих осіб пред`явити: службові посвідчення (для ідентифікації як поліцейських); наказ про облаштування блокпоста та документи, що підтверджують їх повноваження на перевірку документів на цій ділянці (відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 1455 від 29.12.2021 р.).

Крім того, статтею 35 ЗУ «Про національну поліції» встановлено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про національну поліції», поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення.

Фактично законодавцем було обмежено коло підстав за якими працівники поліції можуть зупинити транспортний засіб та вимагати у особи пред`явлення нею її особистих документів для їх перевірки.

З постанови про притягнення до адміністративної відповідальності №6688860 не вбачається за яких підстав відбулося зупинення автомобіля позивача та на підставі чого працівником поліції було витребувано у позивача посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.

За змістом пунктом 1 статі 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Як встановлено п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі (а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; (б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); (ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат «Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Підпунктом (а) пункту 2.4. ПДР визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Статтями 72-79 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що працівниками поліції було порушено права позивача під час здійснення розгляду справи про адміністративне правопорушення, а тому позовні вимоги в частині скасування постанови серії ЕНА № 6688860 від 19.02.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП та закриття справи за відсутністю події та складу правопорушення підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи позовну вимогу щодо відшкодування моральної шкоди, представник позивача зазначає, що як свідчить тлумачення ст.ст. 23, 1176ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Врахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, що були потрібні для відновлення попереднього стану, тривалий термін протягом якого останньому прийшлося доводити свою невинуватість у правопорушеннях, та зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, а тому сама ця довготривала життєва ситуація об`єктивно свідчить про глибокі душевні страждання позивача, представник позивача вважає про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., що на переконання позивача, відповідає принципам розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України , близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, діями чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Згідно вимог чинного законодавства оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення постанови про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

Як вже наголошувалось наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали постанову про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено постанову про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.

Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, що не доводить очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Отже, судом встановлено неправомірність у діях працівника патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення, а тому наявні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Представником позивача доведено, що скасування постанови відбулося через очевидну невідповідність вимогам закону, а також внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, саме:

Той факт, що працівники поліції, грубо порушуючи вимоги ст. 18 та ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», фактично позбавили ОСОБА_1 можливості пересвідчитися у законності їхніх повноважень. На його законну вимогу представитися та пред`явити службові посвідчення, особи у форменому одязі проігнорували порядок ідентифікації представників влади, не представилися, не назвали своє прізвище, посаду, звання та не пред`явили службові посвідчення. Вони не повідомили жодної правової підстави для зупинки, як то передбачено передбаченої ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинки, а відразу у категоричній формі почали вимагати передати їм документи для перевірки. Непред`явлення службового посвідчення уповноваженою особою при зупинці транспортного засобу у воєнний час позбавляє водія можливості переконатися, що він взаємодіє не з правопорушниками або ворожими елементами.

Позивача возили по місту Запоріжжю понад 3 години (що підтверджується тривалістю відеозапису бодікамер, запис триває більше 4 годин). Таке тривале утримання особи без складання протоколу затримання є фактичним незаконним позбавленням волі.

Протягом усього часу поліцейські продовжували принижувати гідність ОСОБА_1 безпідставними звинуваченнями у перебуванні в стані сп`яніння.

Таким чином суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість вимоги представника позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Керуючись ст.ст.2,5,6,9,72-78,241-248,194,205,229,250,268,286 КАС України, ст. 1174 ЦК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ускової Ірини Іллівни до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 19.02.2026 року серії ЕНА №6688860 за ч.1 ст.126 КУпАП – задовольнити повністю.

Скасувати постанову серії ЕНА № 6688860 від 19.02.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Визнати дії працівників поліції щодо утримання та процедури огляду ОСОБА_1 - протиправними.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 064 гривень 96 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В.Воробйов