Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №175/15257/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6027/26 Справа № 175/15257/25 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи – орган опіки та піклування дітей Синельниківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав (суддя першої інстанції Журавель Т.С.),

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 , треті особи – орган опіки та піклування дітей Синельниківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 , про позбавлення батьківських прав, в якому просив позбавити відповідачку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та через свого представника Шипіла Д.О., подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи та поведінки відповідачки, як матері до дитини.

Мотивує скаргу тим, що мати від виховання дитини самоусунулась, навчанням та життям не цікавиться, при цьому, дитина проживає з батьком та повність перебуває на його утриманні. Збереження батьківських прав відповідачки стосовно сина, зашкодить інтересам дитини. ОСОБА_3 сама надала до суду заяву про визнання позову.

Судом не було враховано, що Відповідач за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини, без поважних причин залишивши його без уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною, та Позивачем доведено, що поведінка Відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

ОСОБА_2 просив рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про час. Дату та місце розгляду справи були повідомленні.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 18.08.2020 року, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зроблено актовий запис №927. Батьком записаний ОСОБА_1 , матір`ю – ОСОБА_3 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 1/4частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19.06.2024 року до повноліття дитини.

24.02.2025 року постановою головного державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Литвин Т.С. було відкрито виконавче провадження №77304089 на підставі виконавчого листа №191/2810/24 від 07.02.2025 року, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська.

Згідно податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця вбачається, що за І квартал 2025 року загальна сума доходу ОСОБА_1 становить – 260744 грн.

Згідно акту №1 керівника "ОСББ №110 вул. Воровського" від 12.02.2024 року встановлено, що ОСОБА_1 мешкає разом зі своїм сином ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно довідки №11 комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №8 «Лісова казка» Синельниківської міської ради» від 16.06.2025 встановлено, що ОСОБА_4 приводить та забирає з дитячого садочка його батько ОСОБА_1 , який спілкується з педагогами, цікавиться життям дитини, приймає активну участь у вихованні дитини. ОСОБА_3 у вихованні дитини участі не бере, у закладі жодного разу не була. На даний час батько проходить службу, тому дитину до садочка приводить його дружина ОСОБА_6 .

12.06.2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 службою у справах дітей було складено акт обстеження умов проживання, з якого вбачається, що ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з батьком – ОСОБА_1 , дружиною батька - ОСОБА_6 , та дітьми дружини – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Умови проживання задовільні, є всі необхідні меблі та побутова техніка для проживання, є засоби гігієни.

З наданих письмових пояснень ОСОБА_9 від 05.07.2025 року, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , вказано, що жодного разу ОСОБА_9 не бачила матір дитини – ОСОБА_4 , батько завжди займається розвитком та вихованням дитини. При цьому, мати залишила дитину на батька, та не виконує належним чином свої батьківські обов`язки.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_10 від 05.07.2025 року, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що за весь час проживання ОСОБА_1 разом з його малолітнім сином, жодного разу не бачила його матір. Фактично мати залишила дитину на батька, та не виконує належним чином свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком. Вихованням та розвитком дитини займається тільки батько.

Рішенням виконавчого комітету від 28.01.2026 року затверджено висновок «Про доцільність позбавлення батьківських прав», відповідно до якого під час здійснення оцінки потреб було встановлено, що ОСОБА_1 на даний час проходить службу в Збройних Силах України. Повністю займається утриманням свого сина, піклується про його фізичний та моральний розвиток, забезпечує у повній мірі ОСОБА_11 одягом, взуттям, засобами гігієни та продуктами харчування. Фактичний догляд за дитиною наразі здійснює його дружина - ОСОБА_6 . Також, з висновку вбачається, що ОСОБА_3 покинула малолітнього сина ОСОБА_11 на виховання батькові ОСОБА_1 , з яким не перебувала в шлюбі. Понад три роки мати не бере участі у вихованні, утриманні та житті дитини, не підтримує з ним зв`язок. Зі слів, ОСОБА_6 було встановлено, що з чоловіком вони спільно проживають з 2022 року та виховують трьох дітей. Враховуючи інтереси дитини, орган опіки та піклування Синельниківської міської ради дійшов висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому, систематичну поведінку ОСОБА_3 щодо ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, у зв`язку з чим суд не вбачає правових підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Проте, у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункти 48-49), з врахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 49, 55-57), закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є більш вищим ніж «вірогідність доказів».

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні, оскільки, як правильно було встановлено місцевим судом, позбавлення батьківських прав є крайньою мірою.

Аналіз зібраних в матеріалах справи доказів не дає підстав вважати, що відповідачка злісно ухиляється від виконання своїх обов`язків.

Апеляційний суд наголошує на тому, що даний спір було ініційовано позивачем за для звільнення з військової служби, частина НОМЕР_1 НОМЕР_4 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, де останній на час розгляду справи у суді першої інстанції проходить службу.

Визнання відповідачкою позову про позбавлення її батьківських прав не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки позивачем не доведено злісне невиконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків.

Водночас встановлені місцевим судом обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційний суд, звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції роз`яснив матері дитини, що з урахуванням відносин, що склалися між нею та сином, вона повинна застосовувати ініціативу у поновленні постійних материнських відносин з нею, вживати дієві заходи щодо прийняття участі у її вихованні, проявляти материнську турботу, у разі перешкоджання у зустрічах з сином, звертатися до органів опіки та піклування за допомогою в організації таких зустрічей, визначення їй часу та місця.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Т.П. Красвітна

Повний текст судового рішення складено 21 липня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи