Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №235/2124/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3261/26 Справа № 235/2124/24 Суддя у 1-й інстанції - Кузнєцова А. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів:Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 03 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (суддя першої інстанції Кузнєцова А.С.),

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 автомобіль марки SUBARU OUTBECK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 та автомобіль марки FORD TRANSIT, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 .

Залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль марки SUBARU OUTBECK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 та автомобіль марки FORD TRANSIT, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частку ринкової вартості автомобіля марки SUBARU OUTBECK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 в сумі 309 722 (триста дев`ять тисяч сімсот двадцять дві) гривні 50 (п`ятдесят) копійок та за частку ринкової вартості автомобіля марки FORD TRANSIT, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 в сумі 40 000 гривень, а всього 349 722 гривні 50 копійок.

Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського від 03 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено, вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач, та через свого представника подав апеляційну скаргу, вказує, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, а також не дослідив обставини справи щодо придбання пірного майна.

Скарга мотивована тим, що сторони фактично спільно не проживають і не ведуть спільного бюджету з початку повномасштабного вторгнення Росії до України, а точніше з квітня 2022 року, що підтверджується наданою копією відзиву самої відповідачки в іншій справі №235/3135/23, аудіозаписами розмов між позивачкою і відповідачем в цей проміжок часу, під час яких встановлено, що у кожного свій бюджет, а Відповідач надає кошти на утримання дітей, поки вони мешкають з матір`ю.

До повномасштабного вторгнення на час придбання одного з автомобілів марки SUBARU OUTBACK номер державної реєстрації НОМЕР_1 у кожного вже був свій бюджет.

Державна реєстрація прав власності на автомобіль за ОСОБА_1 згідно копії технічного паспорта проведена 09.05.2022 року, коли позивач сплатив решту коштів, які також згідно розписки зайняв у своєї матері ОСОБА_3 у розмірі 4000 доларів США, яка в свою чергу не маючи достатньо вільних коштів займала ці кошти у іншої своєї знайомої ОСОБА_4 . Своїй матері ОСОБА_1 повернув борг грошима не зміг, а тому повернув борг вже передавши у її власність вказаний автомобіль згідно договору купівлі-продажу від 22.03.2024 року. Сума договору вказана у гривнях 473000 грн., по курсу валют на той час це – 11277 доларів США. З вказаного, цей автомобіль не було придбано за кошти із сімейного бюджету, а було придбано за кошти які Відповідач ОСОБА_1 отримав у борг від своєї матері ОСОБА_3 , і які належали йому особисто за цим договором, і які він повернув їй також не із сімейного бюджету, не із доходу який отримував із власного бізнесу, а цим же майном яке отримав за ці кошти.

Вказує на те, що ще до смерті ОСОБА_5 (батька відповідача) автомобіль FORD TRANSIT перебував у користуванні відповідача ОСОБА_1 , але зареєстрував його за собою він лише 01.08.2022 року. Автомобіль не було придбано у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , а отримав відповідач його у подарунок від своїх батьків.

ОСОБА_2 просив рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 03 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Від позивачки відзив на апеляційну скаргу не надходив.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити її у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_6 та сама ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгяду справи повідомлялась належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.07.2011 року укладено шлюб між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) та ОСОБА_1 (підтверджено копією свідоцтва про шлюб – а.с. 8).

Від шлюбу мають двох дітей – сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (підтверджено копіями свідоцтв про народження – а.с. 151 на звороті - 152).

30.09.2023 р. ОСОБА_1 була взята на облік, як внутрішньо переміщена особа. Адреса проживання – АДРЕСА_1 (підтверджено довідкою №7125-5002979814 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - а.с.151).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14.11.2023 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 - розірвано (а.с. 9-10).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить автомобіль SUBARU OUTBECK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , дата придбання 09.05.2022 (а.с. 52).

Згідно Звіту №0105_11122023 про оцінку майна, вартість автомобіля SUBARU OUTBECK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на 11 грудня 2023 року становить 619445 грн (а.с. 12-19).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить автомобіль FORD TRANSIT, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 , дата придбання 01.08.2022 року (а.с. 31).

Згідно звіту про оцінку колісного транспортного засобу, вартість автомобіля FORD TRANSIT, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 14 січня 2024 року становить 80000 грн (а.с. 20--33).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що спірне майно було придбано відповідачем, перебуваючи у шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 – тобто є спільною сумісною власністю.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що 09.07.2011 року укладено шлюб між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) та ОСОБА_1 (підтверджено копією свідоцтва про шлюб – а.с. 8).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14.11.2023 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 - розірвано (а.с. 9-10).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить автомобіль SUBARU OUTBECK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , дата придбання 09.05.2022 (а.с. 52).

Згідно Звіту №0105_11122023 про оцінку майна, вартість автомобіля SUBARU OUTBECK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на 11 грудня 2023 року становить 619445 грн (а.с. 12-19).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить автомобіль FORD TRANSIT, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 , дата придбання 01.08.2022 року (а.с. 31).

Згідно звіту про оцінку колісного транспортного засобу, вартість автомобіля FORD TRANSIT, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 14 січня 2024 року становить 80000 грн (а.с. 20--33).

Надані відповідачем позовом докази та пояснення щодо отримання ним коштів у спірний період, не спростовують презумпції спільності майна подружжя, що встановлена статтею 60 СК України, адже не є достатніми доказами того, що саме за кошти не з сімейного бюджету було придбано авто.

Також колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, що автомобіль FORDTRANSIT, що до смерті ОСОБА_5 перебував у користуванні відповідача не спростовується правову природу спільного майна, оскільки згідної наявної у справі довідки ГСЦ МВС вбачається, що 01 серпня 2022 року автомобіль FORD TRANSIT, 1990 року випуску, який належав ОСОБА_3 перереєстровано на нового власника ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу укладеному в ТСЦ «1247/2022/3306788 від 01 серпня 2022 року.

Отже, вищевказаний транспортний засіб відповідач придбав та зарестрував на себе право власності 01 серпня 2022 року, тобто у період перебування з позивачкою у зареєстрованому шлюбі, а отже вказане майно є спільним сумісним майном придбаним у шлюбі. Відповідач не спростував презумпції спільності права власності подружжя на це майно, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні авто належать сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки вищезазначене майно придбано за час перебування сторін у шлюбних відносинах. ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, не надано належних доказів на підтвердження доводів про те, що їх придбання було надано його особисті кошти.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, щодо задоволення позову, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірні авто були придбані у період шлюбу, а отже і є спільним сумісним майном.

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, слідує, що «у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження №14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження №61-38303св18)».

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення.

Керуючись статтями 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 03 грудня 2025 року залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст судового рішення складено 21 липня 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи