Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №185/3625/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7138/26 Справа № 185/3625/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

секретар: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодження здоров`я (суддя першої інстанції Юдіна С.Г.),

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я на виробництві 245 000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , 65 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 650,00 гривень.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник позивача - Повалій О.В., та подала апеляційну скаргу, вважаєщо рішення не відповідає обставинам справи та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, крім того суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив моральні страждання позивача

Мотивує скаргу тим, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача,

Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Представник позивача - Повалій О.В., просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2025 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, до 245 000 грн.

Сторони у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

11.03.2009 року ОСОБА_1 був звільнений за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

19.11.2009 року Головним державним санітарним лікарем м. Першотравнська затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що позивачу 05.11.2009 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м. Кривий Ріг встановлені діагнози: радикулопатія; двосторонній плечолопатковий періартроз; вегетативно-сенсорна полі невропатія рук; хронічний бронхіт.

Даним актом встановлені причини виникнення хронічного професійного захворювання: є важкість праці, запиленість повітря робочої зони, фізичні фактори.

Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги 10ААА № 005101 від 28.01.2010 року позивачу первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності, безстроково.

Довідкою до акту огляду МСЕК серія 10 ААА № 017089 від 28.01.2010 року позивачу первинно встановлена 3 група інвалідності з 23.12.2009 року, безстроково за професійним захворюванням.

Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров`я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 65 000 грн.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано довідку МСЕК від 28.01.2010 року позивачу первинно встановлено сукупно 65 % втрати працездатності за професійними захворюваннями. Діагнози отриманих на підприємстві професійних захворювань підтверджені та встановлені ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» з 05.11.2009 року.

Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 65% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 65% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивач, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 65 000 грн.

Ушкодження здоров`я, яких зазнав позивач під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, постійна необхідність в проходженні низки лікувальних заходів, втрата 65% професійної працездатності, призводять до фізичного болю та моральних страждань.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.

Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.

Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.

Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.

Доводи апеляційної скарги що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав обсяг моральної шкоди, що була заподіяна ОСОБА_1 , внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 липня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Т.П. Красвітна