Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №185/11019/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6399/26 Справа № 185/11019/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

секретар:Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Бондаренко В.М.),

В С Т А Н О В И В:

15 вересня 225 року позивач ОСОБА_1 через свого представника Повалій Олену Василівну звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання 1 000 000 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився позивач, та через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи та без належного дослідження наявних у справі доказів.

Скарга мотивована тим, що позивач набув права щодо відшкодування моральної шкоди від 17 січня 2006 року, що підтверджується вищезазначеним доказом, який міститься в матеріалах справи та обґрунтовується визначенням особи відповідача.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто у даній справі 17 січня 2006 року.

У даному випадку моментом виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди є саме 17 січня 2006 року дата видачі довідки МСЕК. Враховуючи викладене, станом на січень 2006 року, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Фонд соціального страхування не мав обов`язку відшкодовувати моральну шкоду, адже відповідні норми Закону №1105-XIV були зупинені Законами про Держбюджет на 2006 та 2007 роки, а згодом - виключені із закону №717-V, тому в даному випадку саме на роботодавця покладається обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди.

ОСОБА_2 просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Мойсеєнко Г.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу. в якому вона зазначила, що на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями, обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування, правонаступником якого є Пенсійний фонд України, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Сторони у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці та даних акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з 03.06.1981 по 25.01.2005.

17.01.2006 ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади підземного машиніста гірничих виїмкових машин 6 розряду з повним робочим днем шахти «Західно-Донбаська» ВАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»), за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України).

08.12.2005 головним державним санітарним лікарем м. Павлограда Петленко В.М. затверджено акт розслідування хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 08.12.2005 провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія шийна та попереково-крижова з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), деформуючого артрозу ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів (ПФ другого ступеня) і трофічних порушень на кистях, код М 54.1М17-М19; 2) хронічний бронхіт, ЛН першого ступеня, код J44 J43.4.

Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого.

Причини виникнення професійного захворювання: пил, важка праця, вимушена робоча поза, несприятливий мікроклімат. Протягом 50% змінного часу займався роботами по підйому та переміщенню вантажів, разове навантаження становило 50-60 кг, сумарне за зміну 400-550 кг. Протягом зміни робоча поза була вимушена, з нахилами тулуба уперед під кутом більше 30 гр. до 300 разів за зміну, умови праці шкідливі, клас 3.2. Використовував протирадикулітний пояс. Пил гірничої маси фібро генної дії з вмістом SiО2 11,8% в концентрації 102,0 мг/м3, при ГДК 2,0 мг/м3, діяв протягом 10-15% змінного часу, умови праці за фактом «пил» шкідливі, клас 3.4, використовував засоби індивідуального захисту від пилу-респіратори. Несприятливий мікроклімат, по відносній вологості повітря, діяв протягом всієї робочої зміни, клас 3.1.

Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.

Згідно довідки Обласної МСЕК № 2 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні додаткових видах допомоги, серії ДНА-02, № 08989 від 17.01.2006, ОСОБА_1 первинно безстроково з 28.12.2005 встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 50% - радикулопатія; 10% - хронічний бронхіт. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Як визначено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. Зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду соціального страхування чи за рахунок роботодавця).

Тобто від дати встановлення стійкої втрати працездатності вперше залежить, яка особа має відшкодувати заподіяну працівнику моральну шкоду.

Згідно з положеннями статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року, з подальшими змінами та доповненнями, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Отже, при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вказана правова позиція знайшла своє відображення у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, справа № 210/3177/17.

Відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була вперше передбачена Законом України «Про охорону праці» № 2694-XII від 14.10.1992 року, згодом Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена у статті 237-1 КЗпП України.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_1 первинно безстроково з 28.12.2005 встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, відповідно до довідки Обласної МСЕК № 2 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні додаткових видах допомоги, серії ДНА-02, № 08989 від 17.01.2006, тобто позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України.

Згідно сталої практики Верховного Суду, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо стійка втрата працездатності у зв`язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням уперше встановлена МСЭК в період з 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.

На день встановлення позивачу стійкої втрати працездатності та третьої групи інвалідності вперше (28.12.2005 року) передбачалося відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно пункту «е» частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, діючій станом на 13 червня 2002 року), у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі виплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Як визначалося частиною 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, діючій станом на 13 червня 2002 року), сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року по справі № 210/5259/16-ц).

01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду шляхом реорганізації та приєднання до Пенсійного фонду України. Починаючи з 03 січня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та виступає органом, уповноваженим державою на виконання відповідних функцій.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач звернувся до ПрАт «Дтек Павлоградвугілля», як до неналежного відповідача, оскільки у даному випадку, належним відповідачем у даній справі є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 липня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Т.П. Красвітна