Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №610/2629/26 — Балаклійський районний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

№ 610/2629/26 № 3/610/915/2026

м. Балаклія20 липня 2026 року

Суддя Балаклійського районного суду Харківської області Стригуненко Володимир Миколайович, розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коротино Шполянського району Черкаської області, зареєстрованого і проживаючого: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ,

в с т а н о в и в:

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.

Таким чином, об`єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків та причинний зв`язок між ними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство (п. 14 ч. 1 ст. 1 вказаного вище Закону), як форма домашнього насильства, включає в себе словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема, психологічного і фізичного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх, незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, або іншим чином завдається шкода психічному або фізичному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, під домашнім насильством, умисним вчиненням діянь психологічного характеру, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, розуміють не лише словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, а і інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Тобто необхідно визначати рівень суспільної небезпеки шкоди, що настала після вчинення діяння психологічного характеру, яке охоплює законодавча категорія «домашнє насильство».

Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі (або існувала реальна можливість їх настання).

В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст. 6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.

У рішенні у справі "Олег Колесник проти України" ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Виходячи зі змісту ст. 7, 245, 279, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі, після його складання особа вважається притягнутою до адміністративної відповідальності. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам ст. 256 КУпАП, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище, фактично є обвинуваченням.

При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом, до нього висуваються певні вимоги, а обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд, згідно загальних засад судочинства.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Встановлення та зазначення повних відомостей у протоколі про адміністративне правопорушення є прямим обов`язком особи, яка склала протокол відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Малофєєва проти Росії", серед іншого зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно зазначити опис обставин, установлених під час розгляду справи, навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За змістом ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення має розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 160371 від 03.06.2026 ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що:

«03.06.2026 близько 21.22 год за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , перебуваючи за вищевказаною адресою, вчинив відносно своєї співмешканки гр-ки ОСОБА_2 домашнє насильство, а саме умисні дії психологічного характеру, які полягали у висловлюванні нецензурною лайкою на її адресу та погрозах фізичною, що могло бути завдати шкоди її психологічному здоров`я, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП».

На підтвердження обвинувачення до суду надано протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього: рапорт поліцейського Кравченка О.В. від 04.06.2026, відповідно до якого зі служби "102" надійшло повідомлення про те, що 03.06.2026 за адресою: АДРЕСА_1 , на заявницю кидався битися чоловік, штовхнув її, вчиняє психологічне та фізичне насильство; протокол прийняття заяви ОСОБА_2 про вчинене правопорушення від 03.06.2026, в якій вона просила притягнути до відповідальності її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який вчинив відносно неї психологічне та фізичне насильство, внаслідок сварки штовхнув її та вона вдарилася спиною; письмові пояснення ОСОБА_2 ; терміновий заборонний припис від 03.06.2026 щодо кривдника ОСОБА_1 , якому було заборонено на 10 діб з 23.33 год 03.06.2026 до 23.33 год 13.06.2026 в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_2 ; відеозаписами з портативного (нагрудного) відеореєстратора поліцейського.

Обвинувачення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП зведено до вчинення ОСОБА_1 03.06.2026 домашнього насильства психологічного характеру відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 , що полягало у висловлюванні на її адресу нецензурною лайкою, погрозах, внаслідок чого могла бути завдана шкода її психічному здоров`ю.

В суді ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення за наведених обставин не визнав. Підтвердив, що дійсно між ними з потерпілою виникла сварка, однак домашнього насильства будь-якого характеру він щодо неї не вчиняв, ніякої шкоди їй не завдавав.

Потерпіла ОСОБА_1 в суді підтвердила обставини, викладені в обвинувачені.

З письмових пояснень ОСОБА_1 встановлено, що 03.06.2026 вона разом зі своєю донькою та колишнім чоловіком знаходилась вдома, де приблизно о 21.22 год між нею та ОСОБА_1 виник конфлікт за харчові продукти, після чого він взяв її за обличчя та штовхнув у бік вікна, вона впала та вдарилася спиною.

Судовим розглядом встановлено, що пояснення ОСОБА_1 і потерпілої є протилежними, ці протиріччя під час розгляду справи не усунені, достатня сукупність доказів на підтвердження обвинувачення відсутня. Наданих же доказів недостатньо для висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення. Отже, обвинувачення носить характер припущень, вину ОСОБА_1 не доведено за стандартом поза розумним сумнівом, а за правилом ст. 62 Конституції України доказування також не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку встановленим є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння між ОСОБА_2 і її колишнім чоловіком ОСОБА_1 відсутня, між ними виникають сварки, однак не кожна сварка є домашнім насильством у розумінні норм Закону.

Судом становлено лише факт суперечки між ними через конфлікт, виниклий на побутовому ґрунті.

При цьому наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту.

Крім того, викладене в протоколі формулювання обвинувачення не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, яка вимагає зазначення наслідків вчиненого домашнього насильства у вигляді завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілої, а не можливого завдання такої шкоди, а також конкретики щодо завданих наслідків у вигляді шкоди фізичному або психічному здоров'ю (побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, емоційна невпевненість, нездатність захистити себе або завдання шкоди психічному здоров`ю особи, психологічні страждання, погіршення якості життя, яке виразилося у формі втоми, фізичного дискомфорту, негативних переживань, втрати повноцінного сну, відпочинку, позитивних емоцій тощо).

Жодних відомостей про те, в чому саме виразились наслідки та яку саме шкоду психічному здоров`ю потерпілої було спричинено у протоколі не наведено, а лише є констатація абстрактного факту вчинення домашнього насильства, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої. Тоді як встановлення та зазначення таких даних є прямим обов`язком органу, який склав протокол відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП, оскільки правова норма ст. 173-2 КУпАП є бланкетною. Такий формальний та спрощений підхід при складенні протоколу є абсолютно неприпустимим, а обвинувачення слід визнавати неконкретним, таким, що порушує право особи на захист.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25).

У відповідності до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно із ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за п. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33-35, 247, 252, 280, 284-285 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня її винесення апеляційної скарги.

Суддя Стригуненко В.М.