Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №188/2219/26 — Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/2219/26

Провадження № 1-кп/188/496/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року с-ще Петропавлівка

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

кримінальне провадження №12026041480000060

обвинувачений:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився смт.Межова Дніпропетровської області, громадянин України, освіта середня спеціальна, групи інвалідності не має, не працює, неодружений, на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей немає, депутатом не обирався, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проживає за адресою:

АДРЕСА_1 , за місцем проживання не зареєстрований, раніше не

судимий в силу ст.89 КК України:

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України

за участю:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_5

в режимі відео конференції

в підготовчому судовому засіданні

ВСТАНОВИВ:

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини 2 статті 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки -це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Окрім того, вищевказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону об`єкт культурної спадщини до

вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку

об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого

об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної

спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або

уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини

затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України

«Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16 грудня 2004 року № 2245-ІУ об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону до спеціально уповноважених

органів охорони культурної спадщини належать, зокрема, виконавчий орган

сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону, рішення (розпорядження, дозволи,

приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах

їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними

особами.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону відсутність охоронного договору

не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до частини 7 статті 32 Закону на охоронюваних археологічних

територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до стаття 43 Закону за незаконне проведення археологічних

розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації

Дніпропетровської області від 05.04.2013 №Р-102-13 «Про визначення категорії земель історико-культурного призначення» визначено, що земельні ділянки, зайняті пам`ятками археології за межами населених пунктів, відносяться до категорії земель історико-культурного призначення.

Крім того, відповідно до Переліку археологічних об`єктів культурної

спадщини, що розташовуються на території Петропавлівської селищної ради п за обліковим №5592 включено могильник курганний, який складається з 3 курганів, які розташовані поряд смт.Петропавлівка, Петропавлівської селищної ряди.

Під час досудового розслідування встановлено, що згідно відомостей з

Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка

сільськогосподарського призначення з кадастровим номером

1223855100:01:001:2078 площею 6,475 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Петропавлівської селищної ради, Синельниківського району, Дніпропетровської області на праві приватної власності належить ОСОБА_6 та передана в оренду ТОВ АГРОФІРМА «НІБАС» на підставі договору оренди землі від 30.12.2014 на 15 років.

Згідно технічної документації «По визначенню меж територій пам`яток

археології на землях Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області» на земельній ділянці з кадастровим номером №1223855100:01:001:2078, яка перебуває в оренді ТОВ АГРОФІРМА «НІБАС», знаходиться об`єкт культурної спадщини - нерухома пам`ятка археології – курган №5592/4 разом з охоронною зоною, в межах земельної частки (паю) площею 0,0397 га.

Натомість, за результатами обстеження встановлено, що курган разом з

охоронною зоною №5592/4 в межах земельної частки (паю) площею 0,0397 га

пошкоджений, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто оброблений сільськогосподарською технікою одним масивом із земельною ділянкою з кадастровим номером 1223855100:01:001:2078.

15.03.2026 ТОВ АГРОФІРМА «НІБАС» для проведення сільськогосподарських робіт на підставі договору на надання агротехнічних послуг від 15.03.2026 було залучено робітника ОСОБА_3 , котрий згідно договору виконував культивацію ґрунту та засівання сільськогосподарської культури на земельній ділянці з кадастровим номером 1223855100:01:001:2078 загальною площею 6,475 га.

Згідно п.3.3 договору на надання агротехнічних послуг від 15.03.2026

ОСОБА_3 повинен виконати роботи, не розорюючи курган, який

розташований на земельній ділянці. Таким чином, ОСОБА_3 був

попереджений стосовно цієї вимоги і ознайомлений з тим, що в межах

вищевказаної земельної ділянки знаходиться курган №5592/4 разом з охоронною зоною, а також з тим, що Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Земельним кодексом України встановлено, що землі, на яких розташовані кургани є державною власністю і будь - яка діяльність на них забороняється, тому ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання не руйнувати та не розорювати вказаний курган, включаючи його охоронну зону.

Натомість, в порушення вищевказаних вимог законодавства, ОСОБА_3 в

період часу з 15.03.2026 по 01.04.2026 року в денний час доби (точна дата та час не встановлені), незважаючи на попередження з боку представника ТОВ АГРОФІРМА «НІБАС»- ОСОБА_7 , в порушення вимог п.3.3 договору на надання агротехнічних послуг від 15.03.2026, достовірно знаючи про наявність на території земельної ділянки з кадастровим номером

1223855100:01:001:2078 об`єкту археології-кургану №5592/4 разом з охоронною зоною, в межах земельної частки (паю) загальною площею 0,0397 га, а також про заборону ведення земельних робіт на території земельної ділянки в межах охоронної зони кургану - об`єкта культурної спадщини, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, особисто, використовуючи сільськогосподарську техніку, а саме трактор колісний МТЗ-80 з трикорпусним плугом, порушивши в процесі культивації земельної ділянки курган, самовільно зайняв земельну ділянку історико-культурного призначення державної форми власності, а саме курган загальною площею 0,0397 га державної

форми власності.

Таким чином, ОСОБА_3 самовільно зайняв земельну ділянку земель в охоронній зоні, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК України, самовільне зайняття земельної ділянки земель в охоронних зонах.

30.06.2026 року укладено угоду про визнання винуватості за участю захисника ОСОБА_5 між ОСОБА_3 , та прокурором, ОСОБА_4 .

Прокурор в підготовчому судовому засіданні зазначила, що вважає можливим затвердження угоди.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений просить угоду затвердити, про наслідки її укладання йому роз`яснено.

Захисник вважає, затвердження укладеної з прокурором угоди відповідає інтересам обвинуваченого, покарання та обов`язки сторонами обумовлені, угода не суперечить інтересам обвинуваченого, укладена у його присутності.

Представник потерпілої особи дав письмову згоду прокурору на укладання угоди, не заперечує проти затвердження угоди.

Відповідно до угоди ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому досудовим слідством кримінального правопорушення за обставин, викладених у повідомленні про підозру, щиро розкаюється та підтверджує обставини скоєного відповідно до повідомлення про підозру, сторони не мають сумнівів щодо добровільності та істинності їхніх позицій.

В угоді про визнання винуватості зазначено її сторони, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація з зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки обвинуваченого, узгоджене покарання та згода обвинуваченого на призначення йому покарання за ч.2 ст.197-1 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.

Обвинувачений дав згоду на застосування до нього узгодженого покарання та виконання покладених угодою обов`язків.

Сторони розуміють наслідки укладання та затвердження угоди щодо обмеження права оскарження вироку та відмову від прав, передбачених ст.474 КПК України.

Розглядаючи питання про затвердження угоди суд приходить до наступних висновків.

Укладена угода про визнання винуватості відповідає вимогам ст.472 КПК України. Умови угоди не суперечать вимогам КПК України, правова кваліфікація кримінального правопорушення є правильною, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін і інших осіб.

Суд бере до уваги, що сторони розуміють наслідки невиконання угоди відповідно до положень ст.476 КПК України.

Суд приходить до висновку, укладена угода підлягає затвердженню, обвинуваченому слід призначити покарання узгоджене сторонами.

Крім того, на підставі ч.1 ч.3 ст.75 КК України обвинуваченого слід звільнити від відбування призначеного покарання з випробувальним терміном один рік, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України слід покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався, клопотання про обрання запобіжного заходу до суду не надходили.

Процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.100, 368, 472-476 КПК України суд,

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 30.06.2026 року укладену за участю захисника ОСОБА_5 ОСОБА_3 , та прокурором, ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, і призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ч.1 ч.3 ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробувальним терміном один рік , якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України – покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, може бути оскаржений в апеляційному порядку згідно з положеннями ст. 469, 474 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1