Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №199/4055/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/4055/26

(1-кп/199/697/26)

ВИРОК

іменем України

21.07.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

номер кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 22025050000000519 від 01.04.2025 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Іловайськ Донецької області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 111-1 КК України,

за участю:

прокурора – ОСОБА_4

захисника – ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в режимі дистанційного судового провадження в порядку спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченої (in absentia) вказане кримінальне провадження

ВСТАНОВИВ:

24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1645, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24.08.1991 – Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24.12.1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від .09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь – якій формі або з будь – якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від

14.12.1974 № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь - яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.

Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18.10.1907), яка вступила в дію 26.01.1910, яку 07.03.1955 визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 07.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 ШЗ/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2 - 3 зазначеного договору російська федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно із статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно - правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії російської федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно - політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв`язання та ведення російською федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27.02.2014 широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав.

Постановою ради федерації федеральних зборів російської федерації «Про використання збройних сил російської федерації на території України» від 01.03.2014 № 48 - СФ за результатами звернення президента російської федерації, нібито виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту збройних сил російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання збройних сил російської федерації на території України.

Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, російська федерація утворила на тимчасово окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади російської федерації, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації та недопущення контролю України над цією територією.

Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207 - УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів збройних сил російської федерації на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку російської федерації.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262 «референдум», проведений в АР Крим 16.06.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Реакцією на такі дії російської федерації стало прийняття Верховною Радою України 21.04.2015 постанови № 337 - VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку російської федерації на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12.2016 № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку російської федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України російської федерації та світовою спільнотою, 21.02.2022 російською федерацією визнано «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами.

22.02.2022 президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.

24.02.2022 о 05:00 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

У подальшому збройними силами російської федерації, які діяли за наказом керівництва російської федерації і збройних сил російської федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по цивільному населенню, також військовими формуваннями російської федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє і по нині.

Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022, збройними формуваннями російської федерації тимчасово окуповано частини території Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону № 1207-VII окупаційна адміністрація російської федерації – сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Тимчасово окупована територія – це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Згідно ст. 42 IV Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18.10.1907) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

З метою забезпечення роботи окупаційних органів влади у районних центрах та містах на території Донецької області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, керівниками так званої «донецької народної республіки» за вказівки невстановлених представників російської федерації створено не передбачені законодавством України державні адміністрації. З метою надання вигляду законності їх діяльності органами влади так званої «донецької народної республіки» прийнято ряд документів із ознаками нормативності, проте які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:

- конституцію так званої «донецької народної республіки» від 14.05.2014 у ст. 54 якої вказано, що адміністративно-територіальними одиницями так званої «донецької народної республіки» є райони та міста республіканського значення;

- закон так званої «народної ради донецької народної республіки» «про місцеве самоврядування донецької народної республіки», у ст. 1 якого зазначено, що місцеве самоврядування в так званої «донецької народної республіки» – форма здійснення народом своєї влади, що забезпечує в межах, встановлених конституцією російської федерації, федеральними законами, а у випадках, встановлених федеральними законами, - законами так званої «донецької народної республіки», самостійне та під свою відповідальність рішення населення безпосередньо та (або) через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, виходячи з інтересів населення з урахуванням історичних та інших місцевих традицій.

Згідно ст. 3 вищезазначеного закону правову основу місцевого самоврядування в так званій «донецькій народній республіці» складають конституція російської федерації, міжнародні договори російської федерації, федеральні конституційні закони, федеральний закон від 06.10.2003 № 131-ФЗ «про загальні принципи організації місцевого самоврядування в російській федерації», інші федеральні закони та інші нормативні правові акти російської федерації, конституція так званої «донецької народної республіки», цей закон, інші закони та інші нормативні правові акти так званої «донецької народної республіки», статути муніципальних утворень, рішення, прийняті на місцевих референдумах та сходах громадян, та інші муніципальні правові акти.

Відповідно до ст. 17 вищевказаного закону муніципальні вибори проводяться з метою обрання депутатів, членів виборного органу місцевого самоврядування, виборних посадових осіб місцевого самоврядування на основі загального рівного та прямого виборчого права при таємному голосуванні.

На підставі ст.ст. 3, 5 Закону так званої «донецької народної республіки» «про структуру та назву органів місцевого самоврядування, чисельності, строках повноважень та даті проведення виборів депутатів представницьких органів муніципальних утворень першого скликання в так званій «донецькій народній республіці» № 439-ІІНС від 06.04.2023 встановлено чисельність депутатів, які обираються на муніципальних виборах до так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки» – 15 депутатів.

Крім того, ст. 6 вищевказаного закону так званої «донецької народної республіки» визначено проведення 10.09.2023 в так званій «донецькій народній республіці» виборів депутатів представницьких органів міських округів, муніципальних органів першого скликання, на строк повноважень 5 років.

Так, не пізніше 31.05.2023 (більш точний час в ході судового розгляду не встановлено), громадянка України ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованій території – у м.Іловайську Донецької області, діючи умисно, з метою бути обраною до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території, добровільно зареєструвалася кандидатом у депутати так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки» І скликання від політичної партії «єдина росія», з метою бути обраним до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території.

10.09.2023 ОСОБА_3 , маючи умисел, спрямований на обрання до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, в якості кандидата від політичної партії «єдина росія» взяла участь у незаконних виборах на тимчасово окупованій території Донецької області та була добровільно обрана від даної політичної партії депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території – так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки», розташованого за адресою: Донецька область, Донецький район, м. Іловайськ, вул. Шевченка, 139.

Таким чином з 19.09.2023 ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Іловайська Донецької області, добровільно бере участь у засіданнях так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки» І скликання у якості депутата від політичної партії «єдина росія».

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч.1 ст.7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

ОСОБА_3 в порядку ч. 3 ст. 323 КПК України була сповіщена про час та місце розгляду кримінального провадження шляхом надсилання судових викликів (повісток) за останнім відомим місцем її реєстрації та проживання з публікацією змісту таких повісток у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України», на офіційному веб-сайті суду та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, однак ОСОБА_3 в судові засідання не з`явилася.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, знає про розпочате щодо неї кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, у зв`язку з чим постановою слідчого СУ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 07.03.2026 (т. 2 а.к.п. 187-188) підозрювану ОСОБА_3 було оголошено у державний, міждержавний та міжнародний розшук, ухвалою слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 24.03.2026 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у даному кримінальному провадженні (т. 2 а.к.п. 190-192) та ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 01.06.2026 призначено до спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченої (in absentia), та відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченої (т. 1 а.к.п. 115-116).

ОСОБА_3 в порядку ч. 3 ст. 323 КПК України була сповіщена про час та місце розгляду справи шляхом надсилання судових викликів (повісток) за останнім відомим місцем її реєстрації та проживання з публікацією змісту таких повісток у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – газетах «Урядовий кур`єр» та «Голос України», на офіційному веб-сайті суду та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, однак в судове засідання не з`явилася.

Попри неявку обвинуваченої ОСОБА_3 до суду, вина останньої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена наданими стороною обвинувачення доказами, які були досліджені судом з дотриманням умов змагальності.

Відповідно до протоколу огляду мережі Інтернет з фото-таблицею та відеозаписом від 08.07.2025, оглянуто сторінку сайту за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Безпосереднім об`єктом є публікація, котра розміщена на платформі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , де розміщено так званий (мовою оригіналу) «закон народного совета днр № 468-ІІНС от 14.08.2023 «о местном самоуправлении в днр». Під час дослідження вказаної сторінки встановлено так зване (мовою оригіналу) «решения муниципального образования городской округ Иловайск днр № 31 от 10.11.2023», де йдеться мова про межі закріпленої території за депутатами Іловайського міської ради днр, в тому числі ті, що закріплені за депутатом ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 . АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 ; АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , АДРЕСА_27 , АДРЕСА_28 , АДРЕСА_29 , АДРЕСА_30 , АДРЕСА_31 , АДРЕСА_32 , АДРЕСА_33 , АДРЕСА_34 , АДРЕСА_35 , АДРЕСА_36 , АДРЕСА_37 , АДРЕСА_38 , АДРЕСА_39 , АДРЕСА_40 , АДРЕСА_41 , АДРЕСА_42 , АДРЕСА_43 ; АДРЕСА_44 , АДРЕСА_45 , АДРЕСА_46 , АДРЕСА_47 , АДРЕСА_48 , АДРЕСА_49 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_50 , АДРЕСА_51 , АДРЕСА_52 , АДРЕСА_53 , АДРЕСА_54 , АДРЕСА_55 , АДРЕСА_56 , АДРЕСА_57 , АДРЕСА_58 , АДРЕСА_59 , АДРЕСА_60 , АДРЕСА_61 , АДРЕСА_62 , АДРЕСА_63 , АДРЕСА_64 , АДРЕСА_65 , АДРЕСА_66 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_67 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_68 , АДРЕСА_69 , АДРЕСА_70 , АДРЕСА_71 , АДРЕСА_72 , АДРЕСА_40 , АДРЕСА_73 , АДРЕСА_74 , АДРЕСА_75 , АДРЕСА_76 (т. 2 а.к.п. 13-101).

Згідно до протоколу огляду мережі Інтернет з фото-таблицею та відеозаписом від 08.07.2025, оглянуто сторінку сайту за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 до розділу під назвою (мовою оригіналу) «городской совет» за електронним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якомі міститься інформація про те, що ОСОБА_3 є так званим депутатом Іловайської міської ради (т. 2 а.к.п. 103-106).

Як слідує із протоколу огляду мережі Інтернет з фото-таблицею та відеозаписом від 08.07.2025, оглянуто сторінку сайту за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є групою в соціально-орієнтованій мережі (мовою оригіналу) «Вконтакте», під найменуванням (мовою оригіналу) «администрация городского округа иловайск».

При проведенні огляду публікації, котра розміщена на платформі вказаної групи 28.03.2024 об 11:21 годині за електронним посланням ІНФОРМАЦІЯ_6 є фото зображення особи, котра схожа на ОСОБА_3 .

До вказаного посту прикріплено текст, вміст якого відображає, що 28 березня у загальній приймальні партії «єдина росія» був здійснений прийом депутатом Іловайської міської ради ОСОБА_3 , котра вирішувала питання з приводу господарської діяльності житлових потреб.

Також проведено огляд публікації, розміщеної на платформі вказаної групи 26.04.2024 о 10:05 годині за електронним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 , де відображено ззовні схожу на громадянку України ОСОБА_3 .

До вказаного посту прикріплено текст про те, що ОСОБА_3 , котра є депутатом від партії «єдина росія», перебуваючи в приймальній від вказаної партії провела в телефонному режимі прийом громадян, де надавала громадянам відповіді з житлово-комунальних питань.

Відповідно до огляду публікації, розміщеної на платформі вказаної групи ІНФОРМАЦІЯ_7 о 15:13 годині за електронним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 , є фотозображення жінки, котра схожа на громадянку України ОСОБА_3 .

До вказаного посту прикріплено текст про те, що 25 липня депутат Іловайської міської ради ОСОБА_3 від партії «єдина росія» здійснила виїзний прийом для громадян. В ході так званого прийому ОСОБА_3 надавала громадянам відповіді з приводу житло-комунальних проблем.

У публікації, яка розміщена на платформі групи 05.09.2024 о 13:29 за електронним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 містяться фотознімки на яких відображено жінку, котра схожа на громадянку України ОСОБА_3 .

До вказаного посту прикріплено текст із змістом про те, що 05 вересня так звана депутат Іловайської міської ради ОСОБА_3 від партії «єдина росія», перебуваючи у приймальній вказаної партії здійснювала особистий прийом громадян, де мешканці разом із ОСОБА_3 обговорювали комунально-житлові питання. Прийом громадян здійснювався в кабінеті № 27 адміністрації міста Іловайськ.

Надалі, у публікації, яка розміщена на платформі групи 28.11.2024 о 14:30 годині за електронним посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 є фотозображення особи, котра схожа на громадянку України ОСОБА_3 .

До вказаного посту прикріплено текст із змістом про те, що 28 листопада так звана депутат Іловайської міської ради ОСОБА_3 від партії «єдина росія» знов провела прийом із громадянами, де вирішували питання комунально-житлових проблем, а також питання соціального характеру (т. 2 а.к.п. 107-122).

Відповідно до протоколу огляду речей та документів з фото-таблицею та відеозаписом від 24.11.2025, оглянуто файл, який містить інформацію про особу ОСОБА_3 , отриману від Державної міграційної служби України.

Так, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 в м. Іловайськ Донецької області. Має паспорт громадянки України, номер НОМЕР_1 . Дата видачі: 18.09.2000. Строк дії: необмежений. (т. 2 а.к.п. 123-127).

Згідно виписки від 02.02.2026 Іловайська міська рада так вказаної днр, 27.09.2023 була внесена до так званого (мовою оригіналу) «Единого государственного реестра юридических лиц». Має юридичну адресу: днр, м. Іловайськ, вул. Шевченко, 139 (т. 2 а.к.п. 131-136);

Як слідує із протоколу огляду мережі Інтернет з фото-таблицею та відеозаписом від 08.07.2025, за посиланням сторінки htpp://npa.dnronline.su/ оглянуто правові акти так званої днр, серед яких міститься закон про особливості структури утворення місцевого самоуправління в тому числі про представників так званих депутатів днр у м. Іловайськ.

Дана Інтернет сторінка має відображення про наявність закону, який містить 33 статі із зазначенням створення на території днр міських округів, а також зазначено перелік пунктів, які входять до кожного міського округу.

Так, у ст. 1 зазначено про створення 12 міських округів на території днр, серед яких під № 6 – міський округ Іловайськ.

Стаття 13 вказаного закону має перелік населених пунктів, які входять до складу міського округу м. Іловайськ та нараховує 8 населених пунктів, серед яких під № 1 м. Іловайськ.

Проведенням огляду ресурсу за електронним посиланням htpp://ideputat.er.ru/ є інформація про те, що ОСОБА_3 є так званим депутатом Іловайського міської ради у днр з відображенням списку кандидатів попереднього голосування до міської ради у м. Іловайськ. ОСОБА_3 у вказаному списку значиться під № 5 (т. 2 а.к.п. 137-153).

Відповідно до протоколу огляду речей та документів з фото-таблицею та відеозаписом від 27.02.2026, оглянуто посилання Інтернет-ресурсу htpp://cikrf.ru/, в якомі відображені так звані обрані депутати Іловайської міської ради днр. Під № 5 зареєстровано від політичної партії «єдина росія» ОСОБА_3 (т. 2 а.к.п. 154-161).

Згідно до протоколу так званої територіальної виборчої комісії № 24 про результати виборів депутатів до Іловайської міської ради днр від 10.09.2023, ОСОБА_3 обрано депутатом (т. 2 а.к.п. 162-163).

Як слідує із протоколу огляду мережі Інтернет з фото-таблицею та відеозаписом від 08.07.2025, об`єктом огляду є інформаційний Інтернет-ресурс (сайт), а саме «гарант», посилання htpp://base.garant.ru.

Дане посилання має наявність про затвердження тимчасового регламенту Іловайської міської ради у днр від 19.09.2023 № 3 (т. 2 а.к.п. 164-174).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення портретної експертизи №СЕ25-16/Л/1/3 від 12.01.2026, зображення особи у файлі під назвою «Зображення 1» (особа жіночої статі по центру фото) та у файлі з назвою «Інформація про особу», є зображенням однієї і тієї ж особи, а саме: громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.к.п. 180-186).

Речовими доказами.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст. 94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України) - це злочин проти основ національної безпеки України. Суб`єктивна сторона кримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом.

Державою-агресором за загальним визначенням є країна, яка першою застосовує збройну силу проти іншої країни, тобто тим самим вчиняє агресію. Державою-агресором може бути визнана не лише одна країна, а група країн, в т.ч. пов`язаних між собою угодами про військову допомогу.

При кваліфікації злочинів за ст. 111-1 КК України державою-агресором наразі вважається російська федерація. При цьому враховуються, зокрема, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII, Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022.

Судом встановлено, що вказані у вироку та досліджені в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_3 , складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, доведеності вини у його вчиненні та для його прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

Обвинувачена ОСОБА_3 усвідомлювала факт збройної агресії з боку російської федерації та окупації території України, яка розпочалась приблизно о 04:00 годині 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, тому реалізуючи свій злочинний умисел, пішла на співпрацю з окупаційними військами російської федерації та представниками так званої «донецької народної республіки». При цьому характер її дій, їх послідовність та тривалість свідчить про невимушеність поведінки ОСОБА_3 , відсутності будь-якого примусу щодо неї, а відтак, і цілковитої добровільності її дій та відповідно добровільності зайняття нею посади в органах влади під окупаційним режимом в тимчасово окупованому м. Іловайськ Донецької області. Більш того судом встановлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження.

Оцінюючи доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбеса, Месече і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 Європейський суд вирішив, що при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Аналіз вищенаведених досліджених письмових доказів у їх сукупності, які суд визнає належними та допустимими, дозволяє суду поза розумним сумнівом дійти до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 в суді у скоєнні злочинних дій, зазначених у вироку, доведена повністю.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 і правильної кваліфікації її дій за ч. 5 ст. 111-1 КК України, як таких, що виразилися у добровільному обранні до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Положеннями статті 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Критеріями допустимості доказів є: належне процесуальне джерело (ч. 2 ст. 84 КПК України містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); належний суб`єкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб`єктами, які згідно з нормами КПК України мають на це право); належна процесуальна форма (встановлений КПК України порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).

Отже, допустимість доказів як ознака їх якості визначається нормами кримінального процесуального закону. Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України). Такі перераховані в частинах 2 та 3 статті 87 КПК України та не є виключними.

У своїй постанові у справі № 318/2921/18 від 01.12.2020 Верховний Суд зазначив, що норми ст. 87 КПК України не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість, закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Крім цього, у постанові від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к Верховний Суд зазначив, що перелік діянь, які передбачені у ст. 87 КПК України, як підстави для визнання фактичних даних недопустимими, як докази, не є вичерпним і становить собою порушення фундаментальних гарантій, що дає певний орієнтир для визначення змісту поняття «істотне порушення» у випадках, які не підпадають під цей перелік. У кожному конкретному випадку суд, оцінюючи допустимість того чи іншого доказу, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінального процесуального закону та важливість кожного доказу для встановлення обставин кримінального провадження. Тому кожний доказ повинен оцінюватися автономно, оскільки його безумовне виключення може призвести до негативних наслідків, що виражатимуться в ухваленні незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення.

Щодо доводів сторони захисту про те, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 недоведена, оскільки стороною обвинувачення не було надано жодних доказів вчинення ОСОБА_3 вказаного злочину, а всі документи, котрі були надані стороною обвинувачення є лише припущенням вчинення ОСОБА_3 даного злочину, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 07.12.2020 (справа № 728/578/19), слідує, що згідно ст. 85 КПК України, належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

При цьому, чинний КПК України, не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Суд констатує, що стороною захисту не надано суду переконливих та об`єктивних даних, які б підтвердили версію захисту або спростовували сукупність досліджених доказів, які переконливо вказують на те, що саме обвинувачена ОСОБА_3 вчинила інкримінований їй злочин.

Згідно ст. 94 КПК України слідує, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Органом досудового розслідування встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а суд в свою чергу навів оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів з зазначенням підстав, з яких приймав ці докази.

Під час судового розгляду адвокатом не ставилось питань щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними, неналежними чи недопустимими. Разом із тим, сторона захисту вважала, що досліджені в суді докази не доводять вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, та в свою чергу не надала суду тих доказів, які б вказували на невинуватість ОСОБА_3 у вчиненому.

Судом встановлено, що такі доводи адвоката спростовуються сукупністю досліджених вищенаведених письмових доказів з яких слідує, що 10.09.2023 ОСОБА_3 , маючи умисел, спрямований на обрання до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, в якості кандидата від політичної партії «єдина росія» взяла участь у незаконних виборах на тимчасово окупованій території Донецької області та була добровільно обрана від даної політичної партії депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території – так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки», розташованого за адресою: Донецька область, Донецький район, м. Іловайськ, вул. Шевченка, 139, та з 19.09.2023 остання, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Іловайська Донецької області, добровільно взяла участь у засіданнях так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки» І скликання у якості депутата від політичної партії «єдина росія».

Що стосується тверджень сторони захисту що ОСОБА_3 могла діяти не з власної волі, а під психічним впливом та із застосуванням погроз, у зв`язку з чим не доведений її умисел у даному злочині, що ставиться у провину обвинуваченій, то на думку суду вони є неспроможними з огляду на наступне.

У ряді складів кримінальних правопорушень, у тому числі, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).

Наведеними вище доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема дослідженими судом фото та відеоматеріалами, здобутими в результаті оглядів мережі Інтернет, уповноваженими на це суб`єктами досудового розслідування, установлено зображення ОСОБА_3 , яка в якості кандидата від політичної партії «єдина росія» взяла участь у незаконних виборах на тимчасово окупованій території Донецької області та була добровільно обрана від даної політичної партії депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території – так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки», з подальшими відвідуваннями, як уповноваженою особою безліч так званих низок заходів.

На переконання суду зазначене є беззаперечним свідченням невимушеної її поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо неї та її родини, а відтак, і цілковитої добровільності її дій, а саме: залишення на окупованій території стороною агресора, що є російська федерація.

Крім того, суд зауважує, що окупація м. Іловайськ Донецької області та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_3 , будучи громадянкою України, освіченою особою, маючи достатній рівень спеціальних знань, з урахуванням її віку, достовірно знаючи, що 24.02.2022 було повномасштабне вторгнення російських військ на території України, взяла участь у незаконних виборах на тимчасово окупованій території Донецької області та була добровільно обрана від даної політичної партії депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території – так званої «Іловайської міської ради донецької народної республіки», очевидно усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.

Зазначене є беззаперечним свідченням невимушеності її поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо неї та її родини, а відтак, і цілковитої добровільності її дій.

Лише самого факту добровільного зайняття громадянином України однієї із таких посад достатньо для кваліфікації відповідних дій за частиною 5 ст. 111-1 КК України. Адже суспільна небезпечність їх є очевидною: особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. Саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.

В матеріалах провадження відсутні об`єктивні дані, які б давали обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_3 , вчиняючи вказані дії, діяла не добровільно, виконувала покладені окупаційною владою обов`язки, перебуваючи на посаді незаконного органу, під безпосереднім психічним впливом або фізичним примусом, такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала її чи охоронюваним законом правам її рідних, або суспільним інтересам чи інтересам держави тощо.

Також суд вважає і твердження адвоката, щодо відсутності у ОСОБА_3 в даному кримінальному провадженні будь-якого процесуального статусу згідно КПК України (підозрювана надалі обвинувачена) такими, що не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

В даному кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування, у подальшому спеціальне судове провадження, що передбачає можливість відповідно до ст. 323 КПК України проведення його за відсутності обвинуваченої ОСОБА_3 . Крім того, під час як досудового розслідування, так і під час судового розгляду захист інтересів підозрюваної, з подальшим її статусом обвинуваченої здійснювала захисник, яка була ознайомлена із матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, про що є відповідна розписка, а тому порушень прав обвинуваченої ОСОБА_3 не встановлено, при цьому на стадіях досудового розслідування та судового розгляду в суді ОСОБА_3 мала статус – підозрювана та обвинувачена, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 04.11.2021 (справа №326/1385/18, провадження № 51-2018 км 21), а вина обвинуваченої ОСОБА_3 повністю підтверджена доказами, які вищевикладені у вироку суду.

Доводи сторони захисту про передчасність розгляду справи за процедурою «in absentia» через неналежне повідомлення ОСОБА_3 про здійснення відносно неї кримінального провадження як на стадії досудового розслідування, так і судового розгляду, оскільки відсутні відомості щодо місця її проживання або можливого перебування останньої у полоні, а також те, що ресурси на яких були опубліковані вказані документи та повідомлення є доступними в так званій «днр», є неприйнятними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 КПК України, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Із моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Отже, наведені вище положення закону містять вимоги щодо повідомлення особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, про здійснення щодо них спеціального досудового розслідування та судового розгляду.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.

Акціонерним Товариством «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території з 24.02.2022.

Відповідно до ч. 4 ст. 548 КПК України оригінал запиту про міжнародно-правову допомогу надсилається за кордон поштою, то в умовах припинення Акціонерним Товариством «Укрпошта» приймання всіх видів поштових відправлень призначенням до російської федерації та поштових відправлень до тимчасово окупованої території, виконати вимоги КПК України та міжнародних договорів щодо вжиття необхідних заходів з метою отримання правової допомоги у кримінальному провадженні на території російської федерації та тимчасово окупованої території немає можливості.

Попри неявку обвинуваченої ОСОБА_3 до суду, вина останньої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена наданими стороною обвинувачення доказами, які були досліджені судом з дотриманням умов змагальності.

Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_3 , повідомлення про підозру останній 27.02.2026 були надруковані в засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газеті «Урядовий Кур`єр» від 27.02.2026 № 47 (8239), де розміщено наступні відомості: ПОВІДОМЛЕННЯ про підозру Громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог ст.ст. 111, 135, 278 КПК України Вам повідомляється про підозру у кримінальному провадженні за № 22025050000000519 від 01.04.2025 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, тобто у колабораційній діяльності, а саме у добровільному обранні до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. Повний текст повідомлення про підозру розміщено на вебсайті Офісу Генерального прокурора у рубриці «Повістки про виклик» за посиланням: «https://www.gp.gov.ua/ua/categories/ povistki-pro-viklik-ta-vidomosti-pro-zdijsnennya-specialnogo-dosudovogo-rozsliduvannya».

ПОВІСТКА ПРО ВИКЛИК ПІДОЗРЮВАНОЇ. На підставі ст. ст. 133, 135, 137 КПК України викликається підозрювана ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на 04.03.2026 о 12 год. 00 хв., 05.03.2026 о 12 год. 00 хв., 06.03.2026 об 11 год. 00 хв до будівлі тимчасової дислокації Слідчого управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 7, каб. 130, для отримання письмового повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №22025050000000519 від 01.04.2025 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, для отримання повідомлення про підозру та допиту як підозрюваної, а також проведення інших слідчих та процесуальних дій у зазначеному кримінальному провадженні. Поважні причини неприбуття та наслідки неприбуття зазначені у ст. ст. 138, 139 КПК України, у тому числі: можливість застосування приводу та здійснення спеціального досудового розслідування (т. 2 а.к.п. 91).

Повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України, а саме: у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газеті «Урядовий Кур`єр» № 66 (8258) від 26.03.2026,chromeextension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://ukurier.gov.ua/media/newspaper/adv/2026-03-25/66_26.03.2026-r.pdf розміщено: ПОВІДОМЛЕННЯ про постановлення слідчим суддею ухвали про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваної ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Ухвалою слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра 24.03.2026 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22025050000000519 від 01.04.2025 стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Іловайськ Донецької області, громадянки України, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. ПОВІСТКА ПРО ВИКЛИК ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Іловайськ Донецької області, раніше не судима, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ст. ст. 133, 135, 297- 5 КПК України Вам необхідно з`явитись 31.03.2026 з 09 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв. до Слідчого управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, до слідчого ОСОБА_6 , за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, площа Шевченка, буд. 7, каб. 130 для завершення досудового розслідування, відкриття матеріалів, вручення обвинувального акта з додатками у кримінальному провадженні №22025050000000519 від 01.04.2025, за 5 ст. 111-1 КК України, в якому Ви є підозрюваною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. Разом з цим повідомляємо, що у разі неприбуття на виклик без поважних причин, перелік яких наведений у ст. 138 КПК України, настають наслідки, передбачені ст. 139 КПК України т. 2 а.к.п. 97).

Захиснику ОСОБА_5 , яка згідно доручення центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 3-04-2026-001962 від 27.02.2026 у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст. 46, 48, ч. 3 ст. 49, ст.52 КПК України, забезпечила безоплатну вторинну правову допомогу підозрюваній ОСОБА_3 (т. 2 а.к.п. 208), а від самої ОСОБА_3 будь-яких клопотань на адресу суду взагалі не надходили.

Під час досудового розслідування на підставі постанови слідчого СУ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 07.03.2026 підозрювану ОСОБА_3 було оголошено у державний, міждержавний та міжнародний розшук, оскільки остання переховувалася від органу досудового розслідування (т. 2 а.к.п. 187-188).

Як слідує з ухвали слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 24.03.2026 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_3 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України (т. 2 а.к.п. 191-192).

З вищевказаного слідує, що органом досудового розслідування вживалося всіх можливих, передбачених вимогами КПК України заходів для виклику та розшуку ОСОБА_3 , щоб забезпечити останній можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваної на стадії досудового розслідування.

Захисником ОСОБА_5 після постановлення ухвали слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 24.03.2026 про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_3 , відповідно до вимог ч. 4 ст.46 КПК України, ст. 42 КПК України, п. 8 ч. 2 ст. 51 КПК України та ч. 2 ст. 297-5 КПК України, реалізацію прав підозрюваної (обвинуваченої) сторона захисту, яка отримувала необхідні процесуальні документи, ознайомилася з матеріалами кримінального провадження.

Крім того, відповідно до ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 01.06.2026 здійснювалось спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 , в судовому засіданні приймала участь захисник ОСОБА_5 , яка була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування (т. 1 а.к.п. 115-116).

Під час здійснення спеціального судового провадження судом вживалися заходи про виклик обвинуваченої ОСОБА_3 для забезпечення її доступу до правосуддя, яка у кожне судове засідання викликалася в порядку ст. 323 КПК України шляхом розміщення публікацій оголошень про виклик обвинуваченої у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр», «Голос України», на веб-сайті «Судова влада України», на офіційному веб-сайті «Офісу Генерального прокурора» та шляхом направлення судових повісток про виклик обвинуваченої за останнім відомим місцем її реєстрації: Донецька область, м. Іловайськ, вул. Шевченко, 116/19 (т. 1 а.к.п. 47, 52, 58, 64, 70, 71, 76, 77, 78, 82, 118, 124, 129, 132, 133, 137, 141, 142, 145, 149, 158, 159, 160).

Захисник ОСОБА_5 здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченої ОСОБА_3 , приймала участь у дослідженні доказів, виступала у судових дебатах та заперечувала проти обвинувачення.

Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у цьому кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що стороною обвинувачення вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченої ОСОБА_3 на захист та доступ до правосуддя.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачена ОСОБА_3 була поінформована належним чином про дати слухання справи, а також дотримані її права на належне представництво у суді.

За таких обставин, відповідно до вимог ст. 323 КПК України, суд вважає що є всі правові підстави проводити розгляд цього кримінального провадження за правилами спеціального судового провадження.

Враховуючи порядок, визначений вимогами КПК України, здійснення спеціального судового провадження, яке проводиться за відсутністю обвинуваченої, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої, як учасника кримінального провадження, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду. При цьому судом забезпечено застосування до обвинуваченої ОСОБА_3 належної правової процедури в контексті приписів вимог ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а тому поріг вимогливості до доказування у цьому випадку має бути підвищений.

Кримінальне провадження за відсутності обвинуваченої повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Крім того, посилання адвоката щодо родинних зв`язків ОСОБА_3 її місця роботи та соціальні зв`язки не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості ОСОБА_3 і призначення останній покарання.

Отже, на переконання суду, обвинувачення, яке ставиться у провину ОСОБА_3 , викладене в обвинувальному акті в своїй сукупності надало суду повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.111-1 КК України, що, у свою чергу, надало у подальшому суду можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Таким чином, суд вважає, що вказані у вироку та досліджені в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_3 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, доведеність вини у його вчиненні та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні.

Наявна у кримінальному провадженні сукупність наведених вище прямих і непрямих доказів вчинення кримінального правопорушення, які за змістом є чіткими, зрозумілими і послідовними, такими, що в достатній мірі повно викривають обвинувачену у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення надала суду можливість поставити обвинувальний вирок за наслідками розгляду кримінального провадження, а доводи сторони захисту щодо неспроможності обвинувачення, висунутого ОСОБА_3 , про порушення норм кримінального, кримінально-процесуального законодавства України, суд належним чином перевірив та встановив, що зазначені доводи судом розцінюються лише як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення з метою уникнення відповідальності ОСОБА_3 .

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України зроблено з дотриманням вимог КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які були досліджені та перевірені під час судового розгляду, а також оцінені відповідно до норм Закону.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705\12) згідно з якою ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Підсумовуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у скоєні інкримінованого кримінального правопорушення поза всяким розумним сумнівом доведена і підтверджується обсягом досліджених судом в судовому засіданні доказів в їх сукупності та взаємозв`язку та не викликають у суду сумнівів.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд відповідно до ст. 65 КК України, постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила кримінальні правопорушення, які мають кримінально-правове значення.

Суд також враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09.09.2005), і в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24.03.2005), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Також, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке скоєно умисно і відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, який вчинено проти основ національної безпеки України, в тяжкий для країни час, в умовах воєнного стану, повномасштабного вторгнення держави агресора, громадянкою України, яка раніше не судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Відповідно до повідомлення з головного сервісного центру МВС регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (філія ГСЦ МВС) територіальний сервісний центр № 1452 (ТСЦ МВС № 1452) від 04.02.2026 за ОСОБА_3 автомототранспорт не значиться, як і не значиться за останньою згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-якого майна на праві власності. Згідно листа з Центральною виборчої комісії № 21-24-462 від 10.02.2026 ОСОБА_3 не реєструвалася в якості кандидата у народні депутати України і не була такою, котру обрано депутатом, як і не є депутатом місцевої ради в Україні.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченій ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану, на що посилається і сторона обвинувачення.

Суд зазначає, що орган влади володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині своє місце і міцно пов`язаний з іншими її частинами, в той час як обвинувачена ОСОБА_3 в якості кандидата від політичної партії «єдина росія» взяла участь у незаконних виборах на тимчасово окупованій території Донецької області та добровільно обрана від даної політичної партії депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території так званої «Іловайської міської ради днр», розташованої за адресою: Донецька область, Донецький район, м. Іловайськ, вул.Шевченка, 139, таким чином намагається змінити етнічний склад населення українців і будь-яким чином вплинути на формування нової ідентичності на окупованих територіях.

Отже, суд враховує, що ОСОБА_3 вчинила злочин проти основ національної безпеки України, що становить велику суспільну небезпеку, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що основне покарання ОСОБА_3 повинно відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання й повинно сприяти виправленню засудженої та запобіганню вчиненню нових правопорушень.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 20.01.2024 по справі № 183/184/23.

При прийнятті рішення суд також враховує правові висновки, викладені у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 753/18479/16-к (провадження № 51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 по справі №171/869/21 (провадження № 51-838км22) в частині можливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України.

Враховуючи вищенаведені обставини, позицію прокурора, який просив призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна та призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних із наданням публічних послуг, виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій, позицію захисника, особу самої обвинуваченої, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання виключно у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України з позбавленням права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17.09.2009).

При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд при призначенні покарання ОСОБА_3 не вбачає підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України.

Саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення, досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушень, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Вищевказане призначене покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_3 у виді тримання під вартою (обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України) до набрання вироком законної слід залишити без змін.

За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України із ОСОБА_3 належить стягнути витрати, пов`язані із проведенням судової портретної експертизи в сумі 9145,84 гривень.

Питання про долю речових доказів вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 368-370, 374, 376, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних із наданням публічних послуг, виконанням організаційно – розпорядчих та адміністративно – господарських функцій строком на 12 (дванадцять) років, з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна.

До набрання вироком законної сили залишити обвинуваченій ОСОБА_3 раніше обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі обвинуваченій ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням портретної експертизи, в сумі 9145 (дев`ять тисяч сто сорок п`ять) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.

Речові докази (постанова слідчого від 02.02.2026) - витяг з інформацією про державну реєстрацію так званого «Іловайської міської ради днр» у реєстраційних та податкових органах рф, у вигляді електронного документу формату «pdf», із накладеним електронним цифровим підписом, який записаний на оптичний диск DVD+Rмарки Axent та його надруковану копію на 6 аркушах - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Повідомлення про ухвалений вирок опублікувати на офіційному веб-сайті суду, в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Суддя: ОСОБА_1