Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №400/4263/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 р. № 400/4263/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_2 ,

провизнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову у звільненні солдата ОСОБА_1 з військової служби: у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи (громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом ІІ групи), за умови відсутності інших осіб першого і другого ступеня споріднення, що можуть здійснювати за нею догляд, на підставі підпункту “ г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби: у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи (громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом ІІ групи), за умови відсутності інших осіб першого і другого ступеня споріднення, що можуть здійснювати за нею догляд, на підставі підпункту “ г” пункту 2 частини 4, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що має право на звільнення з військової служби на підставі с підпункту “ г” пункту 2 частини 4, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, тобто у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм дідусем, який є особою з інвалідністю ІІ групи і за висновком експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребує постійного стороннього догляду. Однак, відповідач розглядаючи його рапорт протиправно відмовив у звільненні з підстави не долучення до рапорту документів, тоді як позивач надав до рапорту всі необхідні для звільнення документи.

Ухвалою від 27.04.2026 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що оскільки обов`язкова умова щодо «відсутності інших осіб» не була доведена позивачем належними та допустимими доказами на момент подання рапорту, у військової частини НОМЕР_1 були відсутні законні підстави для задоволення вимоги про звільнення, а оскаржуване рішення про відмову є повністю правомірним та таким, що прийняте у межах чинного законодавства.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України і не бажаючи продовжувати її подальше проходження, 05.03.2026 року подав відповідачу рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. "г" Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу".

Рапорт мотивовано тим, що дідусь позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, який за висновком експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребує постійного стороннього догляду, а інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які в змозі надавати такий догляд, окрім позивача, не має.

За результатом розгляду вищевказаного рапорту відповідачем 30.03.2026 року прийнято рішення про відмову у його задоволенні. Відмову у задоволенні рапорту відповідач мотивував тим, що в рапорті відсутній документ підтверджуючий потребу постійного догляду за ОСОБА_3 (бабуся Позивача - дружина дідуся), а також відсутності підтвердження наявності або відсутності інших родичів І або ІІ ступеня споріднення.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу).

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Так, підпунктом “ г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»", на яку посилається позивач в якості правової підстави для звільнення з військової служби у запас, передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Зокрема, п. ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції на час розгляду рапорту позивача передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин -необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність слідуючих обставин:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своїм дідусем, який є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а також вказує на відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть надати такий догляд.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_2 (дідусь позивача) є особою з інвалідністю ІІ групи, встановлення інвалідності безстроково, потребує постійного сторонньому догляді.

Таким чином, з наданого позивачем витягу з рішення вбачається, що дідусь позивача потребує постійного стороннього догляду.

Тому посилання відповідача, як на підставу для відмови у звільненні позивача з військової служби, про ненадання належних документів для підтвердження необхідності постійного догляду за особою з інвалідністю, є безпідставним.

Щодо ненадання до рапорту документів, що свідчать про відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення його дідуся або їх потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (дружина дідуся - ОСОБА_3 , донька дідуся - ОСОБА_4 ).

З наданих позивачем документів вбачається, наступне:

- дружина дідуся - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявна довідка про потребу постійного стороннього догляду Нотаріально засвідчена копія довідки, виданої ТОВ «Перша приватна поліклініка філія Миколаїв 1» від 23.12.2025 р. №060 мк12, в якій вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у пульмонолога, сімейного лікаря, травматолога. За станом здоров`я потребує пролонгованого лікування та постійного стороннього догляду. Потребує постійної сторонньої допомоги в приготуванні їжі, виконанні гігієнічних процедур, переодяганні тощо. А також бабуся є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

- донька дідуся - ОСОБА_4 , згідно довідки №376 від 16.02.2026 р. від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_4 згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 призвана на військову службу за призовом під час мобілізації та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 12.09.2022 року по теперішній час. А також копію військового квитка ОСОБА_4 .

Верховний Суд в постанові від 27 лютого 2025 р. у справі № 380/16966/24 виснував: “Таким чином “відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи” означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності” інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX.

В контексті Закону № 2232-XII поняття “відсутність” охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

З огляду на це, проходження військової служби донькою ОСОБА_4 не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

Наведені висновки суду відповідають правовим висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24.

При цьому, на переконання суду, позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дідусем з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його дідуся, які б могли здійснювати такий догляд.

З огляду на викладене, суд вважає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” не відповідає критерію правомірності, передбаченому п. 1 і п. 3 ч.2 ст. 2 КАС України.

Натомість вимога щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, віднесено до компетенції військової частини, що виключає можливість втручання судом в дискреційні повноваження відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в рамках спірних правовідносин є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт від 05.03.2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, судові витрати у виді судового збору присуджуються позивачу в розмірі 1331,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) у задоволенні рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) від 05.03.2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1331,20 гривень.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар