Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №580/13319/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Справа № 580/13319/25 Провадження № ЗП/280/4/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (реєстрація: АДРЕСА_1 ), в особі представника – Андрієнко Поліни Анатоліївни (пл. Соборності, буд. 1А, каб. 207, м. Умань, Черкаська область, 20301), до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2025 засобами системи «Електронний суд» до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника – Андрієнко Поліни Анатоліївни, до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо визнати протиправним та скасувати рішення від 12.09.2025 №233050011063;

зобов`язати відповідача зарахувати весь спеціальний педагогічний стаж позивачки починаючи з першого запису у трудовій книжці, у тому числі за періоди: 15.08.1987 – 09.09.1988; 09.09.1988 – 31.12.1998; 01.09.2003 – 10.10.2017;

зобов`язати відповідача провести повторний розгляд заяви позивачки про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням винесеного судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішенням відповідача відмовлено в призначення пенсії через, на думку відповідача, відсутність підтвердження спеціального педагогічного стажу, невідповідність окремих записів у трудовій книжці, відсутність даних про переведення, а також на часткову відсутність архівних документів у зв`язку з тим, що установа, де я працювала, перебуває на тимчасово окупованій території. Проте дані твердження відповідача спростовуються: даними трудової книжки, довідкою Управління освіти Мелітопольської міської ради та письмовими поясненнями свідка. В зв`язку з чим вважає, що її право на зарахування спеціального стажу за періоди: 15.08.1987-09.09.1988; 09.09.1988-31.12.1998; 01.09.2003-10.10.2017 – підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами і жодним чином не спростоване Пенсійним фондом. Отже, рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 12.09.2025 №233050011063, на думку позивачки, є протиправним, необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано доказів, поданих позивачкою та порушено принципи належного адміністративного розгляду.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 справа №580/13319/25 передана за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.

09.01.2026 справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 14.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.

21.01.2026 засобами системи засобами системи «Електронний суд» від представника ГУ ПФУ у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що у рішенні про відмову від 12.09.2025 №233050011063 зазначено, що пунктом 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058 визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (на 11.10.2017), мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788 пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788. Тобто, пенсії за вислугу років згідно з нормами пункту “е” статті 55 Закону №1788 призначаються за умови наявності станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788 спеціального стажу роботи (вислуги років). До пільгового стажу не зараховано всі періоди роботи зазначені в довідці від 02.09.2025 №03-06/349, оскільки довідка видана на підставі сканкопії трудової книжки. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно/комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, що містять відомості про періоди роботи. Згідно поданих документів, право на пенсію за вислугу відсутнє. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, суд встановив наступне.

03.09.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального управління Пенсійного фонду із заявою (встановленого взірця) про призначення пенсії за вислугу років та пакетом документів.

Станом на час звернення вік позивачки складав 57 років 04 місяці 29 днів.

За принципом екстериторіальності документи позивачки розглядалися ГУ ПФУ у Львівській області та відповідно за результатами розгляду поданих документів прийнято рішення №233050011063 від 12.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.

У рішенні про відмову від 12.09.2025 №233050011063 зазначено, що пунктом 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (на 11.10.2017), мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти за наявності станом на 01.04.2015 - не менше 25 років спеціального стажу; на 01.01.2016 - 25 років 6 місяців; на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.

При цьому, пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на такий вид пенсії.

Страховий стаж позивачки становить 32 роки 05 місяців 15 днів.

Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не підтверджено.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 09.09.1988 по 31.12.1998, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1987, оскільки у трудовій книжці відсутні підстави переведення та всі перейменування;

З 01.01.1999 страховий стаж зараховано згідно даних наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

До пільгового стажу не зараховано всі періоди роботи зазначені в довідці від 02.09.2025 №03-06/349, оскільки довідка видана на підставі сканкопії трудової книжки. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно/комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, що містять відомості про періоди роботи.

Згідно записів трудової книжки на день звернення ОСОБА_1 продовжує працювати на посаді учителя початкових класів в Початковій школі №2 Мелітопольської міської ради Запорізької області, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Згідно підтверджених документів, особа не має права на пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» педагогічні працівники мають право на пенсію за вислугу років за наявності спеціального стажу роботи не менше встановленої тривалості. Закон не вимагає подання виключно первинних наказів про прийняття чи переведення, а допускає підтвердження спеціального стажу іншими документами.

Відповідно до пункту «e» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення:

які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;

1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:

50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;

50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;

51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;

51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;

52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;

52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;

53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року;

53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;

54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;

54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;

55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 і на момент звернення до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за вислугу років їй було більше 57 років.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким внесено зміни до низки законодавчих актів, що регулюють питання пенсійного забезпечення громадян.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції, чинній з 11.10.2017) до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно абзацу 2 пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають, зокрема, вислугу років необхідну для призначення такої пенсії.

Тобто, пенсії за вислугу років згідно з нормами пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» – не менше 26 років 6 місяців.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» ( далі - Порядок №637).

Згідно з Порядком №637 у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж підтверджується: довідками підприємств, установ та організацій; виписками з наказів; особовими рахунками та відомостями на видачу заробітної плати; посвідченнями; характеристиками; письмовими трудовими договорами; угодами; іншими документами, складеними за місцем роботи; а також у передбачених законом випадках – показаннями свідків.

Пункт 2.4 Порядку подання документів для призначення пенсій (Порядок №22-1) прямо передбачає, що у разі неможливості подати документи про стаж з незалежних від особи причин (у тому числі у зв`язку з окупацією) такі документи можуть бути підтверджені іншими наявними доказами.

Відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачка була прийнята на роботу 15.08.1987 на посаду вчителя початкових класів та безперервно працювала у навчальних закладах Мелітополя до 2022 року, а фактично – до моменту окупації міста.

Усі записи у трудовій книжці свідчать про безперервну педагогічну діяльність, а відсутність окремих відомостей щодо переведення або зміни назви установи зумовлена не моїми діями, а об`єктивними обставинами (окупацією міста Мелітополь російською федерацією), що підтверджено додатковими документами.

Управління освіти Мелітопольської міської ради у довідці від 06.09.2025 №03-06/349 підтвердило, що позивачка працювала:

з 15.08.1987 по 09.09.1988 – учителем початкових класів у Середній школі №19,

з 09.09.1988 по 01.09.2003 – учителем початкових класів у середніх загальноосвітніх закладах міста,

з 01.09.2003 по теперішній час учителем початкових класів у Початковій школі №2 Мелітопольської міської ради Запорізької області.

У цій же довідці офіційно зазначено, що доступ до архівних документів, наказів, особових справ працівників за період з 15.08.1987 по 01.09.2022 відсутній через ймовірну втрату документів у зв`язку з окупацією міста Мелітополя, що підтверджено також архівною установою.

Запорізький державний архів у довідці від 14.04.2025 №05-07/3-899 офіційно повідомив про те, що документи Мелітопольської міської ради та її виконавчого комітету, в тому числі документи управління освіти за 2009 рік та інші документи, не надходили на зберігання, а можливості надати копії відповідних наказів немає. Ця обставина є підтвердженням того, що зникнення кадрових документів відбулося з незалежних від позивачки причин і не може бути покладене позивачці у провину або звужувати її право на пенсійне забезпечення.

При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивачки у спірні періоди та отримання нею загального та спеціального трудового стажу.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Крім того, письмові пояснення свідка, ОСОБА_2 – директора Початкової школи №2 (долучені до матеріалів справи), підтверджують, що позивачка фактично працювала у закладі безперервно з 01.09.1988 року та до 2024 року; що всі реорганізації та перейменування навчального закладу здійснювалися без звільнення працівників; що відсутність певних відомостей у трудовій книжці обумовлена об`єктивними причинами, зокрема зміною структури управління освіти та наступною окупацією міста Мелітополя. Свідок також зазначила, що позивачка перебувала у трудових відносинах із закладом освіти протягом усього періоду та здійснювала педагогічну діяльність, яка є спеціальним стажем.

Таким чином, на думку суду, право позивачки на зарахування спеціального стажу за періоди: з 15.08.1987 по 09.09.1988, з 10.09.1988 по 31.12.1998, з 01.09.2003 по 10.10.2017 підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

На думку суду, спірне рішення відповідача від 12.09.2025 №233050011063 про відмову в призначенні пенсії не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивачки зобов`язального характеру, то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.

Для належного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років (педагогічний стаж роботи) періоди її роботи: з 15.08.1987 по 09.09.1988; з 09.09.1988 по 31.12.1998; з 01.09.2003 по 10.10.2017 та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за вислугу років від 03.09.2025, з урахуванням висновків суду.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - ГУ ПФУ у Львівській області.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (реєстрація: АДРЕСА_1 ), в особі представника – Андрієнко Поліни Анатоліївни (пл. Соборності, буд. 1А, каб. 207, м. Умань, Черкаська область, 20301), до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за №233050011063 від 12.10.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років (педагогічний стаж роботи) періоди роботи ОСОБА_1 : з 15.08.1987 по 09.09.1988; з 09.09.1988 по 31.12.1998; з 01.09.2003 по 10.10.2017 та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за вислугу років від 03.09.2025, з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривен 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «21» липня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль