Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №280/4861/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 липня 2026 року Справа № 280/4861/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними та скасування наказів,-

ВСТАНОВИВ:

20.05.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати в частинах, які стосуються ОСОБА_1 :

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 03.11.2024 №411 «Про результати службового розслідування»;

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 № 2032 «Про результати службового розслідування»;

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.04.2026 № 1184 «Про результати службового розслідування».

В обґрунтування позову зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 відносно нього були проведені службові розслідування, на підставі яких позивача було визнано таким, що самовільно залишив військову службу, та притягнуто до матеріальної відповідальності через отримання ним грошового забезпечення. Вважає, що встановлені обставини у спірних наказах не відповідають дійсності. Звертає увагу, що позивач під час проходження військової служби, безпосередньої участі у бойових діях та захисту Батьківщини 16.08.2022 отримав поранення, та проходив тривале лікування, яке документально підтверджено, та 27.04.2026 був звільнений за станом здоров`я – за наявності інвалідності. Відповідач внаслідок поверхневого дослідження таких обставин безпідставно зробив висновок про самовільне залишення позивачем військової служби. Крім того, відповідачем не здійснювалось жодних заходів з отримання медичних документів на підтвердження проходження позивачем лікування. Посилається на те, що висновки службових розслідувань суперечать один одному в частині визначення дати, коли позивач вважається таким, що самовільно залишив військову службу. Вважає, що відповідачем вчинені процедурні порушення порядку проведення службових розслідувань, а саме: порушення загального строку проведення службового розслідування, за наслідком якого видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 03.11.2024 №411 «Про результати службового розслідування»; незалучення безпосереднього начальника позивача станом на проведення службових розслідувань до членів комісії; неповідомлення позивача про призначення та проведення службових розслідувань, внаслідок чого позбавлено позивача можливості надати власні пояснення та документи та скористатись правом на захист, що суттєво вплинуло на результати службових розслідувань.

25.05.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/4861/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Військовою частиною НОМЕР_1 позов не визнано. У письмовому відзиві, який надійшов до суду 15.06.2026 за вх.№33418 посилається на наступні обставини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2025 №2032 «Про результати службового розслідування» було, зокрема, вирішено питання про притягнення позивача до матеріальної відповідальності у зв`язку з надлишком нарахуванням та виплатою йому грошового забезпечення. У січні-лютому 2026 року позивачу на поштову адресу було направлено письмове повідомлення про те, що його було притягнуто до матеріальної відповідальності, яке 12.02.2026 було отримано. З огляду на викладене вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, на підставі чого заявлено клопотання про залишення позову без розгляду. В подальшому військова частина НОМЕР_1 подала позов у справі №280/2229/26 про стягнення з позивача безпідставно отриманих коштів. У ході розгляду справи №280/2229/26 було ініційовано додаткову перевірку, та за наслідком проведеного службового розслідування встановлено, що документально підтверджений останній день отримання позивачем медичної допомоги – 12.02.2023, а тому датою самовільного залишення позивачем військової служби визнано 13.02.2023. Внаслідок цього позовні вимоги у справі №280/2229/26 про стягнення з позивача безпідставно отриманих коштів було зменшено в частині суми стягнення: з 106 559,55 грн до 18 252,52 грн. Таким чином, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2026 № 1184 «Про результати службового розслідування» виправлено попередні висновки у більш сприятливий для позивача спосіб. Водночас наголошує, що відповідач при проведенні службового розслідування діяв послідовно, добросовісно, та в межах наданих повноважень. Вважає, що позивач використовує окрему процедуру оскарження спірних наказів у судовому порядку для блокування розгляду справи №280/2229/26, розгляд якої було зупинено судом до набрання чинності судовим рішенням у справі №280/4861/26.

22.06.2026 за вх.№34944 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він заперечує проти позиції відповідача. Зазначає, що відповідачем не наведено жодних спростувань щодо наведених позивачем аргументів в частині протиправності спірних наказів. Вважає відсутнім зловживання позивачем процесуальними правами в частині зупинення розгляду справи №280/2229/26, оскільки ухвала суду з цього питання є чинною, відповідачем не оскаржувалась, а судом в рамках її розгляду таких обставин встановлено не було. Разом із цим переконаний, що такі обставини не спростовують правових підстав позову. Щодо дотримання строків звернення до суду з позовом у цій справі вказав, що оскаржувані накази разом з актами службових розслідувань він отримав лише під час розгляду справи №280/2229/26 у квітні 2026 року, у зв`язку з чим засобами поштового зв`язку 11.05.2026 звернувся з цим позовом. Заперечив проти отримання ним 12.02.2026 копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2025 №2032, оскільки зазначене відповідачем поштове відправлення не містить опису-вкладення.

Ухвалою суду від 22.06.2026 у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.06.2022 №157 позивача було призначено на посаду номера обслуги 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 , та з 06.06.2022 вважався таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідну наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.12.2022 №346 позивач з 12.12.2022 вважається таким, що вибув на лікування до військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.01.2024 №30 "Про призначення службового розслідування" було проведено службове розслідування за фактом неповернення з лікувального закладу колишнього номера обслуги 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 . Визначено строк проведення до 03.02.2024. Призначено склад комісії службового розслідування: голова комісії: заступник командира 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 з морально-психологічного забезпечення молодший лейтенант ОСОБА_2 ; члени комісії: сержант із матеріального забезпечення 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 старший сержант ОСОБА_3 ; старший бойовий медик 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 сержант ОСОБА_4 .

21.01.2024 командиром військової частини НОМЕР_2 направлено запит за №331 до командира військової частини НОМЕР_3 з проханням надати відомості щодо перебування позивача на лікуванні.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.02.2024 №65 термін дії виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2024 №30 призупинено до отримання документів про підтвердження (спростування) факту перебування (проходження) лікування у лікувальних закладах військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 .

20.02.2024 за вх.№519 до військової частини НОМЕР_2 надійшла відповідь командира військової частини НОМЕР_3 , якою повідомлено, що позивач на стаціонарному лікуванні, амбулаторному огляді у військовій частині НОМЕР_3 , у тому числі і в цивільних закладах охорони здоров`я зони відповідальності в період 12.12.2022 по 06.06.2024 не перебував.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 23.06.2024 №422 було призначено новий склад комісії для проведення службового розслідування за фактом неповернення з лікувального закладу позивача: заступник командира 1 мінометної батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 капітан ОСОБА_5 ; члени комісії: сержант із матеріального забезпечення 1 мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 молодший сержант ОСОБА_6 ; радіотелефоніст 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 молодший сержант ОСОБА_7 .

За результатами службового розслідування складено акт від 03.11.2024. Стосовно позивача було встановлено наступні обставини.

На ім`я командира військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт від командира 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 молодшого лейтенанта ОСОБА_8 , згідно якого під час звірки медичних документів було встановлено факт ненадання підтверджуючих документів щодо перебування позивача на стаціонарному лікуванні, який вважається таким, що з 12.12.2022 вибув на лікування до військової частини НОМЕР_3 . Військовослужбовець на телефонні дзвінки та у соціальних мережах не відповідає. Місцезнаходження невідоме. Зброя та інвентарне майно військовослужбовця знаходиться в підрозділі.

Військовою частиною НОМЕР_3 повідомлено, що позивач в період 12.12.2022 по 06.06.2024 на стаціонарному лікуванні, амбулаторному огляді у військовій частині НОМЕР_3 , у тому числі і в цивільних закладах охорони здоров`я зони відповідальності не перебував.

Зроблено висновок, що під час проходження військової служби в умовах воєнного стану, з метою ухилитись від виконання обов`язків військової служби, в порушення вимог статей 11, 12, 16, 49, 129, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу другого та шостого статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 (пункт постійної дислокації АДРЕСА_1 ) з 12.12.2022 по теперішній час, перебуваючи поза місцем проходження військової служби, використовує службовий час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, в чому вбачаються ознаки кримінального правопорушення - самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, відповідальність за вчинення якого передбачена частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 03.11.2024 №411 про результати службового розслідування позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 12.12.2022.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 28.11.2025 №4482 "Про призначення службового розслідування" було проведено службове розслідування з метою встановлення причин та умов, що сприяли ймовірній переплаті грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачу, ймовірна сума переплати якому становить 106 599,55 грн, з`ясування обставин та недопущення подібних випадків у майбутньому. Визначено строк подання акту та матеріалів службового розслідування до 28.12.2025.

За результатами службового розслідування складено акт від 20.12.2025. Стосовно позивача було встановлено наступні обставини.

На ім`я командира військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт від начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_4 майора ОСОБА_9 вх.№37989 від 27.11.2025, яким повідомлено про ймовірну переплату грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачу у розмірі 106 559,55 грн.

Вказано, що наказом командира військової частини НОМЕР_5 (з основної діяльності) від 12.12.2022 №346 позивача визнано таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 12.12.2022.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 № 240 військовослужбовець вважається таким, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2025.

На підставі довідки-розрахунку №0989/10/5324 від 24.11.2025, наданою фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 було встановлено, що позивачу було здійснено наступні нарахування, а саме:

- за грудень 2022 року: грошове забезпечення у розмірі 11 360,03 грн, індексація у розмірі 948,92 грн та додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн;

- за січень 2023 року: грошове забезпечення у розмірі 13 732,80 грн та додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн;

- за лютий 2023 року: грошове забезпечення у розмірі 20 557,80 грн та додаткову винагороду у розмірі 0,00 грн.

Сума надмірно виплаченого розміру грошового забезпечення за період перебування на стаціонарному лікуванні позивача становить 106 559,55 грн.

Таким чином, військовослужбовцю нараховано та виплачено грошове забезпечення внаслідок вчинення СЗЧ, що додатково підтверджується рапортом вх. № 37989 від 27.11.2025.

На підставі здійсненого аналізу законодавства зроблено висновок, у зв`язку з вчиненням СЗЧ виплата військовослужбовцю грошового забезпечення та додаткової винагороди підлягає призупиненню з дня вчинення СЗЧ і не може здійснюватися за весь період незаконної відсутності, тому нараховані та виплачені за цей час суми є безпідставно набутими та підлягають поверненню в порядку ст. 1212 ЦК України (за відсутності лічильної помилки питання вирішується з урахуванням добросовісності набувача та умов ст. 1215 ЦК України).

Встановлено, що військовослужбовець не повідомляє про своє місцезнаходження та не повертається до розташування військової частини, у зв`язку з чим добровільне повернення безпідставно сплачених коштів є неможливим.

Таким чином, з огляду на відсутність військовослужбовця та неможливість добровільного відшкодування, повернення безпідставно виплачених коштів підлягає здійсненню в судовому порядку.

Зроблено висновок, що внаслідок самовільного залишення військової частини позивачем було завдано пряму дійсну шкоду інтересам військової частини НОМЕР_1 у розмірі розмірі 106 559,55 грн, оскільки йому було виплачено грошове забезпечення без достатньої правової підстави, що підлягає стягненню відповідно до ст. 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІХ від 03.10.2019.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 №2032 «Про результати службового розслідування» службове розслідування за фактом встановлення причин та умов, що сприяли ймовірній переплаті грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачу завершено.

Встановлено підтверджену суму прямої дійсної шкоди інтересам військової частини НОМЕР_1 в розмірі 106 559,55 грн, яка підлягає стягненню за рахунок позивача відповідно до ст. 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІХ від 03.10.2019.

Оголошено службове становище позивача як такого, що 12.12.2022 вчинив самовільне залишення військової частини та станом на дату завершення службового розслідування не виконує обов`язки військової служби, а час незаконної відсутності використовує на власний розсуд.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2026 №0489/3/49 позивача було повідомлено про притягнення до матеріальної відповідальності.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 16.02.2026 №1060/2608 позивача повторно було повідомлено про притягнення до матеріальної відповідальності.

В подальшому військова частина НОМЕР_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих коштів, за наслідком звернення ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито провадження у справі №280/2229/26.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.04.2026 №1891 "Про призначення службового розслідування" було проведено службове розслідування з метою встановлення причин та умов, що сприяли неналежному проведенню службового розслідування стосовно позивача, а саме неправильного визначення дати самовільного залишення військової частини після вибуття на лікування, а також надання посадовими особами лікувальних закладів недостовірних відомостей щодо зазначеного військовослужбовця, з`ясування обставин та недопущення подібних випадків у майбутньому. Визначено строк подання акту та матеріалів службового розслідування до 30.04.2026.

За результатами службового розслідування складено акт від 26.04.2026. Стосовно позивача було встановлено наступні обставини.

До переформування у військовій частині НОМЕР_2 проводилося службове розслідування за фактом неповернення з лікування на службу позивача. За результатами зазначеного службового розслідування зроблено висновок, що позивач вчинив самовільне залишення військової частини 12.12.2022, тобто в день вибуття на лікування.

Такий висновок зроблено на основі відповіді командира військової частини НОМЕР_3 від 13.02.2024, згідно якої позивача з 12.12.2022 по 06.02.2024 на стаціонарне лікування та амбулаторний огляд до військової частини НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також до цивільних закладів охорони здоров`я зони відповідальності цього центру не прибував.

Вищезазначений висновок визнано передчасним, оскільки під час попереднього службового розслідування не було належним чином враховано наявну медичну документацію позивача, яка підтверджує його звернення за медичною допомогою та проходження лікування після 12.12.2022. Встановлено, що документально підтверджено звернення позивача за медичною допомогою та проходження ним обстеження та лікування в такі дати:

- 14.12.2022 - рентгенологічне обстеження у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_6 ), що підтверджується записом у медичній книжці та рентгенологічним описом;

- з 20.12.2022 по 03.01.2023 - стаціонарне лікування у відділенні фізичної реабілітації КНП "Міська лікарня №9" Запорізької міської ради, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №4603;

- медичною книжкою також підтверджується курс процедур у межах зазначеного стаціонарного лікування за період з 20.12.2022 по 02.01.2023, що узгоджується із випискою зі стаціонару, датованою 03.01.2023;

- 06.01.2023 - консультативний огляд отоларинголога у КНП "Міська лікарня №9" Запорізької міської ради;

- 09.01.2023 - аудіометричне дослідження у КНП "Міська лікарня №9" Запорізької міської ради;

- 12.01.2023 - консультація отоларинголога та направлення на подальше дообстеження;

- 23.01.2023 - аудіодіагностичне дослідження; 30.01.2023 - офтальмологічне обстеження;

- 31.01.2023 - додаткові офтальмологічні діагностичні дослідження; 01.02.2023 - лабораторне/клінічне дослідження;

- 12.02.2023 - аудіограма.

Отже, 12.02.2023 є останнім документально підтвердженим днем отримання позивачем медичної допомоги. Документів, які б підтверджували подальше стаціонарне лікування, госпіталізацію, перебування на військово-лікарській комісії чи іншу належно оформлену правову підставу для неприбуття до місця служби після 12.02.2023, не встановлено. Не встановлено, щоб позивач повідомляв командування військової частини про своє місцезнаходження, стан здоров`я або причини неприбуття до розташування.

Уточнено розмір прямої дійсної шкоди, оскільки сума надмірно виплаченого грошового забезпечення за період відсутності на службі без належно підтверджених поважних причин з 13.02.2023 по 28.02.2023 становить 18 252,52 грн, є документально підтвердженою, а висновок службового розслідування, затверджений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 №2032, підлягає уточненню в частині дати самовільного залишення військової частини та розміру прямої дійсної шкоди.

Враховано іншу істотну обставину, а саме надходження 22.04.2026 від позивача до військової частини НОМЕР_1 рапорту про звільнення з військової служби у зв`язку зі встановленням йому 27.03.2026 інвалідності III групи.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 27.04.2026 №1184 «Про результати службового розслідування» службове розслідування призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1891 від 10.04.2026, завершено.

Результати службового розслідування, викладені в наказі командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 03.11.2024 №411 та в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 №2032 "Про результати службового розслідування", у частині визначення дати самовільного залишення військової частини позивача як 12.12.2022, визнано такими, що підлягають уточненню.

Встановлено дату самовільного залишення військової частини позивачем – 13.02.2023.

Встановлено суму прямої дійсної шкоди інтересам військової частини НОМЕР_1 , завданої позивачем внаслідок надмірної виплати грошового забезпечення за період відсутності на службі без належно підтверджених поважних причин з 13.02.2023 по 28.02.2023, яка становить 18 252,52 грн.

Вважаючи накази командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 03.11.2024 №411 «Про результати службового розслідування», командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 № 2032 «Про результати службового розслідування», від 27.04.2026 № 1184 «Про результати службового розслідування» незаконними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до п.п. 1, 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999.

Положення Статуту Збройних Сил України поширюються на військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів.

Відповідно статті 11 Статуту Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Законом України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до статті 3 Статуту внутрішньої служби, військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Статуту внутрішньої служби внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Згідно зі статтею 9 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно з статтею 12 Статуту внутрішньої служби, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких в пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

За змістом статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (стаття 17 Статуту внутрішньої служби).

Згідно зі статтею 49 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Відповідно до статті 40 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.

Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.

Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.

Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез`явлення військовослужбовця зобов`язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.

Верховний Суд в постанові по справі № 813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі по тексту - Дисциплінарний статут).

За приписами ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту).

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності (ч.2 ст.45 Дисциплінарного статуту). Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до п. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно ст.85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 608, службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування (пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №608).

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування (пункт 8 розділу ІІІ Порядку №608).

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків (пункт 9 розділу ІІІ Порядку №608).

До участі у проведенні службового розслідування заборонено залучати осіб, які є підлеглими військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або особисто зацікавлені у результатах розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення (пункт 12 розділу ІІІ Порядку №608).

Позивач звертає увагу на процедурне порушення проведення службового розслідування, оскільки до складу комісії службового розслідування, призначеної наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2024 №30, не входив безпосередній начальник позивача - командир 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти в/ч НОМЕР_2 .

Суд зазначає, що приписи Порядку №608, вказуючи на проведення службового розслідування за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, не встановлюють вимог щодо форми такої участі.

Разом з цим, суд звертає увагу, що позивачем не надано пояснень, яким чином особа перевіряючого вплинула на хід проведення службового розслідування, його висновки та порушила його права як військовослужбовця, щодо якого проводилося службове розслідування.

Крім того, склад комісії з проведення службового розслідування змінювався у зв`язку з переведенням голови комісії до іншої військової частини.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку №608, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 Розділу VIІІ Порядку №608).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п.3 Розділу VIІІ Порядку №608).

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (п.3 Розділу VIІІ Порядку №608).

Відповідно до п.13 розділу ІІІ Порядку №608 службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Позивач посилається на суттєве порушення строку проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2024 №30, яке розпочалось 24.01.2024, та було закінчено 03.11.2024.

В пункті 39 постанови по справі №400/4409/21 від 16.03.2023 Верховний Суд дійшов висновку, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення"; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Також, суд зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним) або допущене порушення не впливає на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на поняття надмірного формалізму, який відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.05.2022 у справі № 340/370/21 та від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

Поняття «пуризм» (надмірний формалізм) було введено у правовий обіг ЄСПЛ.

«Правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 640/6452/19 та від 18.01.2023 у справі № 500/26/22.

На переконання суду, порушення строку проведення службового розслідування не мало суттєвого впливу на проведення службового розслідування, а тому не може бути окремою підставою для скасування спірного наказу. Крім того, таке порушення було обумовлено необхідністю отримання інформації від військовою частини НОМЕР_3 , до якої позивача було направлено до лікування, а також заміною складу комісії службового розслідування.

Щодо посилання позивача на процедурне порушення в частині його неповідомлення про проведення відносно нього службових розслідувань судом враховується наступне.

Повноваження осіб під час службового розслідування встановлені розділом ІV Порядку № 608.

Зокрема п. 3 цього розділу визначено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Водночас судом враховується, що положення Порядку №608 не містять прямої норми про повідомлення військовослужбовця про призначення службового розслідування.

Також, в силу положень пункту 2 розділу ІV Порядку №608 отримання пояснень від військовослужбовців, щодо яких проводиться службове розслідування, є правом, а не обов`язком особи, яка таке розслідування проводить.

У контексті спірних правовідносин судом враховується, що відповідачем при повторному проведенні службового розслідування було враховано надану медичну документацію позивача, та скасовано висновки, за якими позивача визнано таким, що 12.12.2022 самовільно залишив військову частину, шляхом визначення іншої дати такої події - 13.02.2023.

Також суд враховує, що зі змісту акта службового розслідування від 03.11.2024 вбачається, що з позивачем будь-який зв`язок втрачено.

Враховуючи викладене, наявні процедурні порушення не мали суттєвого впливу на результат проведених службових розслідувань, а тому на переконання суду їх наявність не може бути окремою підставою для визнання протиправними та скасування спірних наказів.

Аналізуючи спірні обставини, за якими відносно позивача проводились службові розслідування, вбачається, що у зв`язку з отриманням поранення під час участі в бойових діях позивача направлено на лікування до військового госпіталю, та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 таке службове становище встановлено з 12.12.2022. Позивач наполягає, що він з цієї дати проходить тривале лікування після поранення, на підтвердження таких обставин надає медичні документи. Вважає, що під час проведення службових розслідувань медичні документи не було враховано належним чином, що призвело до безпідставного висновку про самовільне залишення військової частини, та встановлення матеріальної відповідальності у зв`язку з безпідставним отриманням грошового забезпечення.

З приводу таких обставин судом враховується наступне.

Згідно з пунктами 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

У Розділі 6 (Збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наведені такі норми:

233. Збереження і зміцнення здоров`я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід`ємна частина їх підготовки до виконання військового обов`язку. Піклування командира (начальника) про здоров`я підлеглих є одним з основних його обов`язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).

246. Основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.

260. На стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

У разі направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі номер електронного направлення (а в разі відсутності технічної можливості виписування направлень в електронній формі - направлення в паперовій формі), медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.

Інформація про направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я та перебування військовослужбовця на лікуванні та/або реабілітації у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини може оброблятися з використанням державних інформаційних ресурсів у сфері охорони здоров`я у порядку, визначеному законодавством, реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

261. Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров`я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

262. Начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний за п`ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.

В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров`я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов`язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров`я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Аналіз наданих позивачем медичних документів дає підстави зробити висновок, що його з 12.12.2022 було направлено на лікування до військової частини НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 )). В подальшому він отримував консультації лікарів, проходив обстеження, знаходився на стаціонарному лікуванні у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_6 ) та КНП «Міська лікарня №9» Запорізької міської ради, що охоплювалось періодом з 14.12.2022 по 12.02.2023. Також матеріали справи містять направлення військової частини НОМЕР_3 від 12.01.2023, яким позивача направлено на консультацію до відділення мікрохірургії вуха лікарні ім. Мечнікова. 17.04.2023 військовою частиною НОМЕР_6 рекомендовано позивачу реабілітаційне лікування за направленням частини. Інші надані позивачем медичні документи свідчать про самостійне отримання ним консультаційних висновків лікарів, проходження обстеження та реабілітації.

Водночас, на момент проведення службових розслідувань відповідач керувався наданою командиром військової частини НОМЕР_3 інформацією про те, що позивач на стаціонарному лікуванні, амбулаторному огляді у військовій частині НОМЕР_3 , у тому числі і в цивільних закладах охорони здоров`я зони відповідальності в період 12.12.2022 по 06.06.2024 не перебував.

Проте, надана позивачем медична документація частково спростувала таку інформацію, оскільки з неї вбачається, що він був на стаціонарному лікуванні в КНП «Міська лікарня №9» Запорізької міської ради в період з 20.12.2022 по 02.01.2023.

Також матеріали справи не свідчать про направлення закладами охорони здоров`я інформації про проходження позивачем лікування, що призвело до передчасного висновку про самовільне залишення позивачем військової служби з 12.12.2022, який було скасовано, а дату самовільного залишення позивачем військової служби змінено на 13.02.2023.

Однак судом враховується, що порядок направлення військовослужбовця до закладів охорони здоров`я поза розташуванням військової частини містить імперативне посилання на вид лікувально-профілактичного заходу, а саме стаціонарне лікування та/або реабілітація.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач проходив стаціонарне лікування в період з 20.12.2022 по 02.01.2023, однак інші медичні документи свідчать лише про отримання позивачем консультацій лікарів, проходження обстежень, в рамках яких не було передбачено стаціонарного лікування. Судом наголошується, що позивача було направлено саме на лікування, відомостей про направлення позивача на реабілітацію у спірний період матеріали справи не містять.

Таким чином, належною у даному випадку поведінкою є повернення позивача до військової частини НОМЕР_2 після проходження стаціонарного лікування. За потребою позивач мав звернутись до начальника медичної служби військової частини НОМЕР_2 із рапортом про необхідність проходження реабілітації або направлення на проходження стаціонарного лікування до закладу охорони здоров`я поза розташуванням військової частини.

Суд приходить до висновку, що після проходження стаціонарного лікування позивач не мав правових підстав залишатися поза місцем служби та на власний розсуд продовжив медичне обстеження.

Суд зазначає, що факт незаконної відсутності на службі підтверджуються матеріалами службового розслідування, достовірність висновків якого під час розгляду справи не спростовано.

За таких обставин, спірні накази є правомірними в частині визначення службового становища позивача як такого, що з 13.02.2023 самовільно залишив військову частину, а тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.

Щодо правомірності визначення матеріальної відповідальності позивача судом враховується наступне.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, штат військової частини; накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.

За змістом пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення; призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу XVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячна премія не виплачується, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова № 168) на період дії воєнного стану передбачено виплату військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі від 30000 до 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі осіб у відповідних діях та заходах.

Згідно з окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29, яким регулювалося питання виплати додаткової винагороди у спірний період, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували, - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.

Суд враховує висновки Верховного Суду, відповідно до яких для припинення виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, достатньо встановленого факту самовільного залишення військовослужбовцем місця служби, підтвердженого матеріалами службового розслідування.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.

Відповідно до пункту 1 статті 3 закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

- наявність шкоди; - протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; - причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; - вина особи в завданні шкоди.

Згідно з пунктом 1 статті 7 закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до пункту 3 статті 10 закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Службовими розслідуваннями було належним чином встановлено самовільне залишення позивачем військової служби з 13.02.2023, а тому з цього дня по день повернення до військової частини він втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

На підставі довідки-розрахунку №0989/10/5324 від 24.11.2025, наданою фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 було встановлено отримання позивачем у лютому 2023 року грошового забезпечення у розмірі 20 557,80 грн. Вини посадових осіб у безпідставній переплаті не встановлено.

Таким чином, службовим розслідуванням правомірно було встановлено матеріальну відповідальність позивача у зв`язку з безпідставним отриманням грошового забезпечення.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправними та скасування наказів - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 21.07.2026.

Суддя М.С. Лазаренко