Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №160/10542/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Справа № 160/10542/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 10 квітня 2026 року про відмову ОСОБА_1 в реєстрації місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого /зареєстрованого місця проживання за ст. 87 п. 3 Постанови КМУ № 265 від 07.02.2022 р;

- зобов`язати відділ формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєструвати місце проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 з одночасним зняттям зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовної заяви послався на протиправну відмову суб`єкта владних повноважень у реєстрації місця проживання з рідною бабцею, зазначила, що разом із заявою надала всі документи, що передбачені у пункті 35 Постанови 265.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.04.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене провадження в адміністративній справі, повідомив сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Витребував від ОСОБА_1 у термін 10 днів з дня отримання цієї ухвали, засвідчені належним чином копії документів, що підтверджують її право на проживання (перебування) в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 або доказів, які підтверджують, що при подачі заяви про реєстрацію місця проживання від 10.04.2026 була також надана згода ОСОБА_2 на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 .

Згідно із наданою 03.06.2026 позивач зазначив, що не може надати витребувані судом докази, оскільки, при подачі заяви про реєстрацію місця проживання від 10.04.2026 року ОСОБА_1 звернулась разом з ОСОБА_2 до відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, де ОСОБА_2 на підтвердження свого права наймача житла надала відповідачу Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2009 року по цивільній справі № 2-5012/09р. Проте, відповідач не визнав це рішення, яке підтверджує право ОСОБА_2 надавати відповідну згоду, і відмовив зазначити її згоду у заяві від 10.04.2026 року, вказавши що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2009 року по цивільній справі №2-5012/09р. вирішено визнати за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_3 , проте відсутнє рішення щодо її прав розпоряджатися даною квартирою (враховуючи, надавати згоду на реєстрацію місця проживання), тож у ОСОБА_2 не має права надавати таку згоду. І саме з цієї причини було відмовлено в реєстрації.

Відповідач відзив на позов не надав.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 07.07.2026 витребував від ОСОБА_1 засвідчені належним чином копії документів щодо власника та балансоутримувача будинку АДРЕСА_4 .

13.07.2026 від позивача до суду надійшло клопотання про продовження строку на надання витребуваних доказів.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.07.2026 клопотання ОСОБА_1 про продовження строку на надання доказів у справі №160/10542/26 - задовольнив частково, продовжив ОСОБА_1 строк для подання доказів у справі №160/10542/26 на 20 календарних днів з дня постановлення даної ухвали.

17.07.2026 позивач надав витребувані судом докази.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 .

10 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з Заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з проханням зареєструвати місце проживання (перебування) за адресою АДРЕСА_1 з одночасним зняттям зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_5 , та надала усі наявні документи - Заяву, згоду ОСОБА_2 , паспорт (ІД) з Довідкою про реєстрацію місця проживання особи, Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2009 року по цивільній справі № 2-5012/09р., лист № 10/5-2452 від 17 листопада 2025 року щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , лист № 466 від 01.12.2025 року КП «Жилсервіс-5» ДМР щодо відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ОСОБА_2 .

Державним реєстратором відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відмовлено ОСОБА_1 в реєстрації місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого /зареєстрованого місця проживання за ст. 87 п. 3 Постанови КМУ № 265 від 07.02.2022.

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні урегульовані Законом України від 05.11.2021 №1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX).

За змістом статті 2 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

У силу частини шостої статті 5 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

Згідно з положеннями ст. 9 Закону №1871-IX, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку.

До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 11 Закону №1871-IX особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в цьому житлі, не вимагається.

У силу п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону №1871-IX орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальної громади» затверджено порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (далі - Порядок), який визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Пунктом 35 Порядку №265 (в редакції станом на день подачі заяви) передбачено, що для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:

1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8;

2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);

3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства);

5) документи, що підтверджують:

право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;

право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);

6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);

7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

В свою чергу, відповідно до підпункту 3 пункту 87 Порядку №265 (в редакції станом на час подання заяви), орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли, зокрема, особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.

Як встановлено судом, позивачка, виявивши бажання проживати разом зі своєю бабусею та, відповідно, задекларувати місце проживання, звернулась до державного реєстратора із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з проханням зареєструвати місце проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним зняттям зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .

Підставою відмови у декларуванні місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 на заяві позивача зазначено: «відсутні документи зазначені у п. 5 ст.35 Постанови КМУ №265№ від 07.02.2022р.».

При цьому, згідно доводів позивача, нею надані всі документи, що передбачені у п.п.5 п. 35 Постанови №265, зокрема, заяву, згоду ОСОБА_2 , паспорт (ІД) з Довідкою про реєстрацію місця проживання особи, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2009 року по цивільній справі № 2-5012/09р., лист № 10/5-2452 від 17 листопада 2025 року щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , лист № 466 від 01.12.2025 року КП «Жилсервіс-5» ДМР щодо відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд зазначає, що серед цих документів відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача права на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_2 не є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою – відповіддю №3052727 від 20.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням від 16.11.2009 у справі №2-5012/09р., на яке посилається позивач, визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_3 . Зобов?язано відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській зареєструвати ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно обставин, встановлених судом під час розгляду справи №2-5012/09р., ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 проживає з 1998 року на підставі постанови дирекції та комітету профспілки союзу ордена Леніна та Жовтневої революції металургійного заводу ім. Петровського від 29 січня 1988 року, яким квартиру надано для проживання працівникам заводу без прописки. Також з ОСОБА_2 у квартирі проживала з 1988 року по 1994 рік її дочка ОСОБА_3 і з 1988 року по 1996 рік її син ОСОБА_4 . До 2001 року будинок АДРЕСА_6 знаходився на балансі заводу ім. Петровського, а у 2001 році був переданий на обслуговування КЖеП «Центральний», однак при зміні балансоутримувача, жодні документи стосовно підстав вселення мешканців не передавалися, а право власності на будинок не зареєстровано. Відсутність реєстрації у квартирі позбавляє ОСОБА_2 права на приватизацію житла.

Отже, цим рішення, вирішено питання щодо права користування квартирою АДРЕСА_3 саме ОСОБА_2 , а ні позивачем.

Станом на час розгляду цієї справи (160/105472/26) доказів приватизації ОСОБА_2 цієї квартири та набуття на неї права власності, у матеріалах справи відсутні, тобто, підстав вважати, що ОСОБА_2 має надати згоду як власник квартири також не має.

Тому, суд вважає, що відповідачем на законних підставах відмовлено позивачу у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки позивач не підтвердив свого права на реєстрацією місця проживання за цією адресою, тому що відсутнє таке, що набрало законної сили рішення суду щодо встановлення у позивача права на користування/проживання в цій квартирі, а бабуся позивачки не є власником цієї квартири.

Отже, суд не знайшов підстав для задоволення позову у цій справі.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням висновку суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. 2, 5, 241-246, 255, 295, 297 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 20.07.2026 року.

Суддя Н.Є. Калугіна