Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №521/22059/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/22059/25

Номер провадження № 2/521/2348/26

РІШЕННЯ

іМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді: Шевчук Н.О.,

секретаря судового засідання: Жекової А.О.

за участю учасників, представників учасників справи:

від ОСОБА_1 – не з`явилася;

від ОСОБА_2 – не з`явився;

від Одеської товарної біржи – не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: Одеська обл., Болградський р-н, с. Дмитрівка, РНОКПП: не відомий), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа (65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140 а, ЄДРПОУ:03876810) про визнання дійсним договору та визнання права власності на спадкове майно

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви.

У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Полубок Наталія Анатоліївна звернулася до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , Одеської товарної біржи про визнання права власності на спадкове майно, у якому просить суд: визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №26759, укладений 21.11.2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на Одеській товарній біржі; визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зокрема, за доводами позовної заяви, позивачка вказала, що 21.11.2000 року між її матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на Одеській товарній біржі був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Одеською товарною біржою в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за реєстровим № 26759 від 21.11.2000 року, який нотаріально посвідчено не було.

В подальшому, як вказала позивачка, за ОСОБА_5 КП «Бюро технічної інвентаризації» за реєстровим №14942 в реєстраційній книзі 104 стор. 36 було зареєстровано право власності на дане домоволодіння.

Позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати - ОСОБА_5 померла та після її смерті позивачка звернулася до Державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, проте 17.12.2024 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначене домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 позивачці було відмовлено, у зв`язку із відсутністю нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного на Одеській товарній біржі та рекомендовано звернутися до суду.

Позивачка звертає увагу суду на ту обставину, що діючим на момент укладення договору купівлі- продажу законодавством не вимагалось нотаріальне посвідчення договору купівлі продажу будинку, а здійснити нотаріальне посвідчення на даний час неможливо у зв`язку зі смертю однієї із сторін договору, а тому, остання, враховуючи викладені обставини, змушена звернутись до суду з вказаною заявою, так як в іншому порядку реалізувати свої права на спадкування вона не має можливості.

Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23.03.2026 року у справі №521/22059/26 було відкрито провадження, вирішено розгляд проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 16.04.2026 року у справі №521/22059/25 клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів було задоволено; витребувано у Державного нотаріуса Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) Грабовенко-Варсуляк Діани Миколаївни копію спадкової справи №81/2011, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.05.2026 доку до Хаджибейського районного суду міста Одеси від нотаріуса надійшла витребувана судом копія спадкової справи.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12.05.2026 року у справі №521/22059/25 клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Полубок Наталії Анатоліївни від 12.05.2026 року (вх.№33146) про виключення зі складу відповідача та залучення як Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у справі №521/22059/25 задоволено; виключено Одеську товарну біржу зі складу відповідачів у справі №521/22059/25; залучено до участі у справі №521/22059/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності на спадкове майно, в якості Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Одеську товарну біржу.

Відзиву від відповідача та пояснень від Третьої особи у даній справі до суду не надійшло, що не є перешкодою для розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 18.05.2026 року у справі №521/22059/25 підготовче провадження було закрите, призначено розгляд справи по суті позовних вимог у судовому засіданні, викликано учасників справи.

У судове засідання учасники та представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно.

21.07.2026 року від представника позивачки через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, що розглянуто судом та задоволено.

Відповідач та представник Одеської товарної біржі до суду повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах цивільної справи письмові повідомлення, які повернулися на адресу суду, про причини неявки суду не повідомили, будь-яких заяв або клопотань суду не надали.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно із п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі та призначення до судового розгляду по суті позовних вимог розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Хаджибейського районного суду міста Одеси, тобто ухвали суду є доступними для ознайомлення та загальновідомими.

Згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд зазначає про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа про визнання дійсним договору та визнання права власності на спадкове майно, враховуючи таке.

Хаджибейським районним судом міста Одеси було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_6 від батьків: ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , про що Калинінським відділом ЗАГС м. Донецьк видане відповідне свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 23.01.1975 року.

16.09.1989 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали шлюб, який був зареєстрований Виконавчим комітетом Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області (а/з №38), внаслідок якого ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_9 », що вбачається із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14.01.2014 року №00013303341.

21.05.2014 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції 21.05.2014 року, про що видане відповідне свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 . Внаслідок вказаного шлюбу ОСОБА_11 змінила прізвище на « ОСОБА_12 ».

Водночас, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_5 , що вбачається із наявного у матеріалах справи свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Другим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 28.08.2010 року, а також з Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 28.08.2010 року №00004882992.

Як встановлено судом, 21.11.2000 року між ОСОБА_11 , яка діяла від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на Одеській товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Одеською товарною біржою в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за реєстровим № 26759 від 21.11.2000 року. Зазначений договір не посвідчений нотаріально.

Згідно інформації, наданої КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР від 15.08.2014 року №4820-11/770, право власності на житловий будинок під АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору №26759 купівлі – продажу нерухомого майна, зареєстровано КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР за реєстровим №14942 в реєстраційній книзі 104 стор. 36.

Відповідно до звіту про оцінку майна №14W-250911-003 – житлового будинку загальною площею: 236,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість будинку складає без ПДВ 254776 грн. 20 коп.

Відповідно до Технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 від 12.08.2014 року, замовником такого Технічного паспорту є ОСОБА_1 .

Як вбачається з листа Приватного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Діани Миколаївни від 17.12.2024 року №4053/02-14, останньою рекомендовано позивачці звернутися до суду з вимогою про визнання договору купівлі – продажу житлового будинку, який належав її матері – дійсним, або визнати право власності на вказаний будинок в порядку спадкування, оскільки Договір № 26759 купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований Одеською товарною біржею м. Одеса, реєстраційний № 26759 від 21.11.2000 року, за яким ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником житлового будинку під АДРЕСА_1 не посвідчений нотаріально.

Із наданої Державним нотаріусом копії спадкової справи вбачається, що 16.02.2011 року ОСОБА_11 звернулася в Біляївську державну нотаріальну контору Одеської області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері – ОСОБА_5 , 1942 року народження, яка складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .

При цьому, копія спадкової справи містить в собі також копію Заповіту, який 04.12.2000 року було посвідчено Юрасовою А.М. - Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та відповідно до якого ОСОБА_5 зробила розпорядження стосовно майна будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_11 .

Інших належних та допустимих доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали цивільної справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання договору від 21.11.2000 року №26759 купівлі-продажу нерухомого майна – будинку АДРЕСА_1 – дійсним та визнання права власності на вказаний будинок в порядку спадкування за позивачем.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані ним норми права під час прийняття аргументів позивача, викладених нею у позовній заяві.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.

Зокрема, ст. 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01.01.2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

У даній справі судом встановлено, що 21.11.2000 року між ОСОБА_11 , яка діяла від імені ОСОБА_5 , є донькою ОСОБА_5 та, відповідно, позивачкою у даній справі та ОСОБА_2 на Одеській товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Одеською товарною біржою в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за реєстровим № 26759 від 21.11.2000 року. Зазначений договір не посвідчений нотаріально.

В подальшому, як встановлено судом, мати позивачки померла, у зв`язку із чим позивачка звернулася до нотаріуса для оформлення спадщини на житловий будинок. Проте, нотаріусом позивачці в оформленні спадкових прав на житловий будинок було фактично відмовлено, оскільки договір купівлі -продажу від 21.11.2000 року між його сторонами не було посвідчено нотаріально.

У зв`язку із зазначеним, позивачка звернулася до суду із відповідним позовом.

Враховуючи, що оспорюваний договір укладено 21.11.2000 року, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом ст. 128, 153 ЦК Української РСР (тут і далі в редакції Кодексу, чинній на час укладення оспорюваного договору) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК Української РСР 1963 року передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу жилого будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Так, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі ст. 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, а недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Проте згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають у подальшому наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР 1963 року), а відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Отже, положення ст. 227 ЦК Української РСР 1963 року спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу жилого будинку. Тобто правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржевою. З цього випливає, що положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер, тобто закон спеціальний переважає закон загальний.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.03.2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) викладено висновок про те, що на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.

У ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень ст. 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже ст. 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а ч. 2 ст. 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (ст. 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (ст. 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Тобто, угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі та немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 року в справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20).

Крім того, ч. 2 ст. 220 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 389/122/16ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

Згідно із ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, у даному разі, зважаючи на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна – житлового будинку нотаріально посвідчений не був, а також той факт, що ОСОБА_5 , як покупець, на час розгляду справи померла, що виключає можливість нотаріально оформити спірний договір, суд виснує про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.

Одночасно з цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог ст. 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

У даній справі судом встановлено, що 16.02.2011 року ОСОБА_11 звернулася в Біляївську державну нотаріальну контору Одеської області із заявою про прийняття спадщини після смерті матері – ОСОБА_5 , 1942 року народження, яка складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .

При цьому, копія спадкової справи містить в собі також копію Заповіту, який 04.12.2000 року було посвідчено Юрасовою А.М. - Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та відповідно до якого ОСОБА_5 зробила розпорядження стосовно майна будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_11 .

Як вбачається з листа Приватного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Діани Миколаївни від 17.12.2024 року №4053/02-14, останньою рекомендовано позивачці звернутися до суду з вимогою про визнання договору купівлі – продажу житлового будинку, який належав її матері – дійсним, або визнати право власності на вказаний будинок в порядку спадкування, оскільки Договір № 26759 купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований Одеською товарною біржею м. Одеса, реєстраційний № 26759 від 21.11.2000 року, за яким ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником житлового будинку під АДРЕСА_1 не посвідчений нотаріально.

Таким чином, суд дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, а також встановивши факт неможливості позивачкою оформити свої спадкові права після смерті матері з підстав відсутності факту нотаріального посвідчення правовстановлюючого документу на житловий будинок, виснує про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на домоволодіння - будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом.

Керуючись ст. 12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: Одеська обл., Болградський р-н, с. Дмитрівка, РНОКПП: не відомий), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа (65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140 а, ЄДРПОУ:03876810) про визнання дійсним договору та визнання права власності на спадкове майно – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за Заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: Одеська обл., Болградський р-н, с. Дмитрівка, РНОКПП: не відомий), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська товарна біржа (65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140 а, ЄДРПОУ:03876810) про визнання дійсним договору купівлі – продажу будинку АДРЕСА_1 , укладеному на Одеській товарній біржі від 21.11.2000 року, зареєстрованому за №26759 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 21.07.2026 року.

Повні відомості про учасників справи згідно із п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання: Одеська обл., Болградський р-н, с. Дмитрівка, РНОКПП: не відомий);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська Товарна Біржа (65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140 а, ЄДРПОУ:03876810).

Суддя: Н.О. Шевчук