Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №949/734/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 949/734/25

Провадження № 22-ц/4815/1175/26

Головуючий у Дубровицькому районному суді

Рівненської області: суддя Оборонова І.В.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції:

17 год. 10 хв. 18 березня 2026 року у м. Дубровиця

Сарненського району Рівненської області

Повне рішення складено: 20 березня 2026 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" (далі – ТОВ "ФК "Ейс") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №655124165 від 15 лютого 2020 року в розмірі 28 700 гривень.

Позов мотивовано тим, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх кредитних зобов`язань за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" (далі – ТОВ "Манівео") договором у неї утворилась спірна заборгованість, яка у зв`язку з переуступленням на користь ТОВ "ФК "Ейс" права вимоги підлягає стягненню на користь нього в судовому порядку.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Ейс" заборгованість за кредитним договором №655124165 від 15 лютого 2020 року у розмірі 28 700 гривень, з яких: 10 000 гривень — за тілом кредиту, 18 700 гривень — за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Ейс" судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій покликалася на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності встановлених судом обставин, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про неврахування судом того, що строк кредитування становив лише 30 днів, а нарахування відсотків здійснено поза межами цього строку неправомірно.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахування відсотків після закінчення строку кредитування та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з неї відсотків в сумі 5100 гривень.

У поданому відзиві позивач просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване рішення як законне і обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII передбачено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

З матеріалів справи вбачається, що 15 лютого 2020 року між ТОВ "Манівео" та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір кредитної лінії №655124165 шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

За цим договором товариство зобов`язалося надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 10000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.

28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ "Манівео" передає за плату ТОВ "Таліон Плюс" належні йому права вимоги, а останнє приймає права вимоги до боржників.

Строк дії вказаного договору факторингу закінчувався 28 листопада 2019 року.

28 листопада 2019 року ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон Плюс" уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.

У подальшому між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 викладено у новій редакції.

31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.

31 грудня 2023 року, сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до п. 1.2. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Пунктом 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

З наданого суду витягу з реєстру прав вимоги № 80 від 26 травня 2020 року вбачається, що право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 655124165 від 15 лютого 2020 року було відступлено ТОВ "Таліон Плюс".

05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладений договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. Строк дії вказаного договору факторингу продовжувався додатковими угодами до нього, а саме: №2 від 03 серпня 2021 року – до 31 грудня 2022 року, №3 від 30 грудня 2022 року – до 30 грудня 2024 року

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 7 від 28 жовтня 2021 року право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 655124165 перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" у розмірі 28 700 гривень.

Окрім того, судом з`ясовано, що 26 грудня 2024 року між ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "Ейс" укладено договір факторингу № 26/12/Е, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 655124165 від 15 лютого 2020 року перейшло до позивача.

Факт переходу права вимоги до ТОВ "ФК "Ейс" підтверджується витягом з реєстру боржників та актом приймання-передачі реєстру боржників, які містять відомості про відповідачку, номер кредитного договору, дату його укладення та суму заборгованості.

З дослідженого договору про надання фінансових послуг видно, що він відповідає законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тому колегія суддів враховує, що позичальником не заперечується факт отримання ним кредиту та права грошової вимоги за ним позивачем, а оскаржуване рішення підлягає перегляду апеляційним судом лише в частині нарахування відсотків за користування кредитом.

Між тим, як правильно на це покликається позичальник, нарахована попередніми кредиторами заборгованість за відсотками за користування кредитним коштами здійснена поза межами строку кредитування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У пункті 1.2 договору №655124165 від 15 лютого 2020 року зазначено, що кредит надається (договір укладається) строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником.

Пунктом 1.3 договору №655124165 від 15 лютого 2020 року за користування кредитом у межах зазначеного строку встановлено дисконтну процентну ставку у розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування, що становить 5 100 гривень.

У графіку розрахунків контрагенти угоди сторони обумовили строк у 30 днів, а нараховані упродовж нього відсотки складали 5 100 гривень.

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в ІТС ТОВ "Манівео" та заявкою на отримання грошових коштів в кредит ОСОБА_1 мала намір отримати 10 000 гривень, обравши строк кредитування 30 днів із процентною ставкою 1,7% в день.

З порядку дій споживача в ІТС ТОВ "Манівео" з метою акцепту оферти та укладення електронного договору та отримання фінансових послуг під торгівельною маркою "Moneyveo" вбачається, що клієнти міг обрати суму кредиту від 100 до 17 000 гривень з терміном лише від 1 до 30 днів (а.с. 13 зв.).

Разом з тим у пункті 4.2 угоди зазначено, що строк дії договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 кредитного договору. Строк дії може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених в п.п. 1.3 та 1.7 договору. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору діють до повного їх виконання.

Тому колегія суддів зважає на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22), де зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Тому апеляційний суд виходить з того, що строк користування кредитом тривалістю 30 календарних днів та відповідний графік платежів є основоположними умовами кредитного договору, які безпосередньо визначають період існування кредитних правовідносин.

Посилання позивача на окремі положення договору не можуть тлумачитися відокремлено від зазначених умов та призводити до фактичної зміни погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто саме такий строк кредитування є визначальним критерієм для встановлення меж реалізації прав кредитодавця та обсягу обов`язків позичальника, у зв`язку з чим інші положення договору підлягають застосуванню лише у системному взаємозв`язку з ним, а не всупереч йому.

Так, одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Отже, натомість позов підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення на користь нового кредитора з позичальника 10 000 гривень заборгованості, позаяк тіло кредиту становить 10 000 гривень, а нараховані проценти за фактично узгодженим строком кредитування в 30 днів за ставкою 1,7% на день в розмірі складають 5100 гривень.

Підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" 18 700 гривень заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" 5 100 (п`ять тисяч сто) гривень заборгованості за відсотками, визначивши загальну суму до стягнення за результатами перегляду справи апеляційним судом в розмірі 15 100 (п`ятнадцять тисяч сто) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С. Шимків