Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №565/3024/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 565/3024/25

Провадження № 22-ц/4815/1293/26

Рівненської області: суддя Зейкан І.Ю.

Рішення суду першої інстанції

проголошено: о 10 год. 18 хв.

03 квітня 2026 року у м. Вараш

Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

за участі: ОСОБА_1 , його представника адвоката Волощука Петра Степановича та представника ОСОБА_2 – адвоката Андрієнко Ірини Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Волощука Петра Степановича на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , де з урахуванням уточнених вимог просив:

- припинити стягнення з нього аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 565/974/25 пропорційно в частині стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зменшити раніше встановлений судовим наказом Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 565/974/25 розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягувати з нього на користь відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/10 частки заробітку (доходу) позивача щомісячно;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня звернення з позовною заявою до суду та до досягнення ОСОБА_5 вісімнадцятирічного віку;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 191 831,62 гривень безпідставно набутих коштів.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від відносин у якому народилось двоє дітей - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 17 липня 2025 року у цивільній справі № 565/1509/25 укладений між шлюб між сторонами розірвано.

Судовим наказом Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 565/974/25 з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) батька, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття. Аліменти відповідно до судового наказу стягуються з нього з 02 травня 2025 року.

Місце проживання дітей зареєстроване разом з ним у квартирі АДРЕСА_1 . Син ОСОБА_6 зареєстрований та проживає за цією адресою з 26 вересня 2013 року до дня пред`явлення позову, а син ОСОБА_7 зареєстрований з 16 вересня 2019 року до дня пред`явлення позову.

Після розірвання шлюбу син ОСОБА_6 фактично та постійно проживає із ним з травня 2025 року, а син ОСОБА_7 регулярно кожної щосуботи і щонеділі тижня та періодично в будні дні протягом часу після розірвання шлюбу між сторонами. З травня 2025 року до листопада включно на користь відповідача з його заробітної плати було перераховано аліментів у загальному розмірі 288 281,63 гривень. Окрім сплачених аліментів, починаючи з травня 2025 року, ним були оплачені послуги, пов`язані з розвитком сина ОСОБА_6 в загальному на суму 22 800,00 гривень. Також ним оплачено лікування сина, окремо - одяг, канцелярські товари до школи тощо.

Протягом часу із 22 липня 2025 року по 25 липня 2025 року він разом з дітьми відпочивав у Реабілітаційно-оздоровчому комплексі «Біле озеро». Вартість путівок у цей комплекс становила 4520,00 гривень на кожну дитину, що в повному обсязі ним оплачено. Крім того, в період його відпустки з 14 липня 2025 року по 27 липня 2025 року він разом з дітьми подорожували за його рахунок та відвідували зокрема парк «УРУРУ» у Львівській області, музей «Науки» та «Океанаріум» в місті Львів. З травня 2025 року весь вільний від роботи час позивач проводить з дітьми та в цей час забезпечує їхні потреби, несе усі матеріальні витрати, пов?язані з дітьми, їхніми інтересами і потребами у цей період.

Звертав увагу, що має хронічні захворювання які потребують відповідних регулярних витрат, а саме: МР-ознаки дегенеративно-дистрофічні зміни шийного відділу хребта, протрузії C3-C4, С5-C6, С6-С7 міжхребетних дисків, спондилоартроз Іст., спондильоз Іст, вузловий зоб, субклінічний гіпотиреоз, та гіпертонічну хворобу серця. Такі хвороби вимагають постійного лікарського контролю, лікування, спеціальної дієти та значних витрат.

Син ОСОБА_6 з травня 2025 року до дня пред`явлення позову постійно проживає з ним та перебуває на його повному матеріальному утриманні, а тому подальше стягнення аліментів на підставі судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 565/974/25 в частині стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_6 порушуватиме його права. Таке стягнення призводить до надмірного фінансового навантаження і до фактичного збагачення відповідача за його рахунок. Так, за час з травня до листопада його середньомісячний заробіток становить 164 245,45 гривень в місяць. Отже, 1/10 частка відповідно становитиме в середньому 16 424,54 гривень в місяць, що є достатнім для забезпечення потреб сина ОСОБА_6 , враховуючи надання ним окремого забезпечення та утримання сина ОСОБА_7 .

При цьому відповідач фактично самоусунулась від участі в утриманні сина ОСОБА_6 , отримуючи аліменти та доходи у виді власної заробітної плати, жодної матеріальної допомоги на утримання дитини вона не надає.

ОСОБА_2 отримує стабільний дохід, працюючи у Філії «ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» у відділі ЕРП-ПЕБ на посаді інженера з аналізу та розрахунків, має задовільний стан здоров?я, а тому вона спроможна сплачувати аліменти в заявленому розмірі.

З травня 2025 року до дня пред`явлення позову син ОСОБА_6 проживав та проживає з позивачем і повністю перебував та перебуває на його утриманні. Отже, половина сплачених ним коштів як аліментів на утримання обох дітей належать сину ОСОБА_6 , а саме 191 831,62 гривень, яких син фактично не отримав. Ці кошти є набутими відповідачем без законних підстав у розумінні ст. 1212 ЦК України, а тому вона зобов?язана повернути їх тому з батьків, з ким проживає дитина.

Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 , які стягуються на підставі судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 565/974/25 пропорційно в частині стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати звернення до суду, тобто з 05 грудня 2025 року, та до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

В задоволенні вимог у іншій частині позову відмовлено.

У поданій через свого представника – адвоката Волощука П.С. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення частково незаконним і необґрунтованим, що полягало у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його змінити в частині припинення стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , припинивши їх стягнення з нього на користь ОСОБА_2 з 05 грудня 2025 року; змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , стягнувши аліменти у розмірі 1/3 частини від її заробітку (доходу), починаючи з 05 грудня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття; скасувати у частині відмови в його позові у зменшенні раніше встановленого розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , зменшивши розмір аліментів і стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/10 частики заробітку (доходу) щомісячно; скасувати у частині відмови в його позові до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, стягнувши із ОСОБА_2 на його користь 191 831, 62 гривні; стягнути із ОСОБА_2 на його користь 5 500 гривень витрат на професійну правничу допомогу у апеляційному суді та 4 636, 58 гривень судового збору.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що рішення суду першої інстанції у частині припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 , які стягуються на підставі судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року пропорційно в частині стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , підлягає зміні шляхом визначення дати припинення стягнення аліментів, а саме з 05 грудня 2025 року, тобто з дня пред`явлення позову.

Щодо вимоги позивача про стягнення аліментів, то вважає, що судом не було враховано те, що після розірвання шлюбу між сторонами син ОСОБА_6 постійно проживає разом з ним, перебуває на його повному утриманні, тоді як відповідач самоусунулася від участі в утриманні дитини, отримуючи аліменти від позивача та заробітну плату. Регулярної матеріальної допомоги на утримання сина не надає. При цьому ОСОБА_1 хворіє, хвороби носять рецидивуючий характер, характер дегенеративно-дистрофічних змін хребта та гіпертонічної хвороби, що потребує збільшення витрат на лікування у поточному періоді. Ті витрати, які він несе, в розрахунку на рік, становлять суттєву суму, яка разом з утриманням дітей погіршує майновий стан платника. Натомість ОСОБА_2 має стабільний дохід, працюючи у Філії ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом" у відділ ЕРП-ПЕБ на посаді інженера з аналізу розрахунків, має задовільний стан здоров`я, а тому спроможна сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Цей розмір не буде для неї обтяжливим і не погіршить її майнового стану.

Не погоджувався і з твердженнями суду про недоведеність підстав, передбачених ч. 1 ст. 192 СК України, для зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_7 відповідно до судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року.

Вважає, що судом неправильно застосовано норми ст.ст. 180, 182, 141 СК України, а також не дано відповідної оцінки тим доводам, що позивач бере активну участь у житті сина. Поряд зі сплаченими аліментами на його утримання позивач додатково надає матеріальну допомогу йому в ті моменти, коли фактично знаходиться разом з ним, задовольняє інші його потреби, які пов`язані з розвитком і про які дитина повідомляє батька.

Звертає увагу на хибності відмови судом у задоволенні вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів із відповідача на користь. Так, ОСОБА_1 під час судового засідання спростував презумпцію добросовісності та розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч. 5 ст. 12 ЦК України). Від надав докази про те, що дитина фактично наданих ним грошових коштів не отримувала, тоді як відповідач, отримавши їх, зберегла у себе та не витратила за цільовим призначенням, тобто збагатилася у незаконний спосіб.

Між тим, ОСОБА_2 не надала суду доказів про такі витрати і не підтвердила, що кошти, отримані як аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , витрачені нею на утримання дитини. Отже, дослідженню у суді підлягає не лише поведінка позивача, а й поведінка відповідача, яка в цьому контексті не є добросовісною.

Тому застосуванню підлягають положення ст.ст. 1212-1215 ЦК України, які регулюють кондикційні зобов`язання.

За наведеного судом не застосовано висновків, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц і від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Крім того, судом залишено без відповідного належного застосування і ст.ст. 10, 76-80, 81, 82, 89, 263, 264 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ці факти підтверджується відповідними свідоцтвами про їх народження серії НОМЕР_1 , виданим 04 вересня 2013 року Відідлом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області, та серії НОМЕР_2 , виданим 13 серпня 2019 року Вараським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (а.с. 14-15).

Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 17 липня 2025 року у справі № 565/1509/25, що набрало законної сили, шлюб між сторонами розірваний (а.с. 12).

05 травня 2025 Вараським міським судом Рівненської області у справі № 565/974/25 видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 заробітку (доходу) позивача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно. Аліменти стягнуто з 02 травня 2025 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Отже, цією нормою закону врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

За змістом ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

З висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 750/10188/20, з урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.

Судом з пояснень позивача та показань свідка ОСОБА_8 встановлено, що син ОСОБА_6 з 28 серпня 2025 року почав постійно проживати разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто ця обставина сторонами визнається і не оспорюється.

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, ОСОБА_3 постійно проживає з позивачем, а батько надає належне утримання, що унеможливлює проживання дитини разом з відповідачем. Тому стягнення аліментів з позивача на користь ОСОБА_2 в частині, необхідній для утримання дитини сина, не грунтується на вимогах закону, тобто наявні підстави для припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 в частині утримання сина ОСОБА_6 .

Щодо вимоги позивача про стягнення аліментів, то судом при її вирішенні правильно звернуто увагу на таке.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Встановлено, що син ОСОБА_6 постійно проживає з позивачем з 28 серпня 2025 року та перебуває на його утриманні. ОСОБА_2 надала суду докази перерахування на рахунок дитини грошових коштів у січні 2026 року у сумі 1 000,00 гривень та у лютому 2026 року у сумі 2 000,00 гривень. За наведеного ця сума грошових коштів не є достатньою для належного утримання дитини, а тому є наявними підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_6 .

Визначаючи розмір аліментів, які повинні стягуватися з відповідача на користь позивача, суд врахував те, що згідно із ст.182 СК України суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Оцінивши в сукупності обставини справи та взявши до уваги вимоги закону, а саме те, що сторони мають постійне місце роботи, достатні та постійні доходи, з кожним із них проживає один син від їхнього шлюбу, ОСОБА_1 має хронічні хвороби, відсутні докази незадовільного стану здоров`я відповідача, позивач сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , відповідач несе витрати на оренду квартири, суд дійшов правильного переконання про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_6 з дня пред`явлення позову, тобто з 05 грудня 2025 року, в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Погоджується колегія суддів і з висновками суду попередньої інстанції у частині вирішення вимоги позивача про зменшення розміру аліментів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, де просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_7 до 1/10 частки його доходу (заробітку) щомісяця, посилаючись на зміни у його сімейному стані, стані здоров`я.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зміни розміру аліментів у зв`язку із зміною сімейного стану, судом ураховано, що позивач посилався на те, що з ним постійно проживає син ОСОБА_6 .

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 565/1059/21 зазначено, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дитину від іншого шлюбу, без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини, на утримання якої стягуються аліменти, та суперечитиме її інтересам. З урахуванням цього Верховний Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем підстав для зменшення розміру аліментів.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, сам по собі факт переїзду сина ОСОБА_6 на постійне місце проживання до позивача без підтвердження погіршення матеріального становища батька не є підставою для зміни розміру аліментів.

Крім того, позивачем до позовної заяви долучено консультативні висновки та окремі аркуші з медичної картки ОСОБА_1 , за якими у нього наявні хвороби з вересня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тому саме на позивача покладається обов`язок доведення обставини погіршення стану його здоров`я порівняно зі станом його здоров`я на час ухвалення рішення про стягнення аліментів. Проте всупереч цих вимог закону ОСОБА_1 не подав до суду доказів про те, що наведені ним хвороби не існували до дня ухвалення судового наказу про стягнення аліментів на користь відповідача. Навпаки, захворювання, про які зазначає позивач у документах, сформованих лікарями після стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 , були наявні у нього і до часу стягнення аліментів судом. До того ж не подано жодного доказу про те, яким саме чином і наскільки такі зміни вплинули на майновий стан позивача, на його здатність (спроможність) сплачувати аліменти, чи він несе матеріальні витрати на своє лікування. Відсутність цих обставин позбавляє суд можливості врахувати зміни у стані здоров`я платника аліментів як підставу зменшення розміру аліментів, які він сплачує на користь відповідача.

Отже, позивачем не доведено підстав, передбачених ч. 1 ст. 192 СК України, для зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_7 на підставі судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року. Тому судом відмовлено позивачу у задоволенні цієї вимоги.

Не можна погодитися і з аргументами апеляційної скарги про помилковість висновків суду у частині відмови про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів, виходячи з такого.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у статті 180 СК України, за змістом якої батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як встановлено, з позивача у примусовому порядку стягувались аліменти на виконання судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року.

Частиною першою ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правовий аналіз цієї статті та глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню.

Аналіз цієї норми закону свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Подібний висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 зазначила, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія "добросовісність" закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

Цивільний кодекс України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч. 5 ст. 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

При цьому, як правильно зауважено судом, ОСОБА_1 не доведено, що сплачені ним аліменти витрачались не на утримання дитини. За відсутності об`єктивних і переконливих доказів недобросовісного набуття аліментів, які є власністю дитини та якими розпоряджалась її мати в інтересах дитини, суд залишив цю вимогу позивача без задоволення.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування частково підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково.

Не можна погодитися з посиланнями автора апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 під час судового засідання спростував презумпцію добросовісності та розумності дій особи, яка здійснює власне право, він надав докази про те, що дитина фактично наданих ним грошових коштів не отримувала, тоді як відповідач, отримавши їх, зберегла у себе та не витратила за цільовим призначенням, тобто збагатилася у незаконний спосіб.

Так, відповідно до ст.ст. 12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Натомість твердження заявника не ґрунтуються на сукупності належних і допустимих доказів, які спростовували би правильність висновків суду.

Не заслуговують на увагу як необґрунтовані аргументи заявника про хибність висновків суду щодо недоведеності підстав, передбачених ч. 1 ст. 192 СК України, для зменшення розміру аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_7 відповідно до судового наказу Вараського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року.

З приводу посилань автора апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права, то згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне вирішення спірних відносин, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Спростовуються правильністю висновків суду і доводи про помилкове незастосування норм матеріального права.

Необгрунтованими є і твердження про незастосування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постановах від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц і від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, які підлягали до застосування при вирішенні справи. Так, обставини справи, яка переглядається апеляційним судом, і справ, які були предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду, відрізняються між собою обставинами справи, правовою природою та характеристиками, а тому не є подібними і релевантними.

Щодо доводів апеляційної скарги про доведеність та обгрунтованість позову в оскаржуваній частині рішення суду попередньої інстанції, то їм суд дав уже детальну і вичерпну оцінку, з чим погоджується і апеляційний суд.

В решті покликання представника ОСОБА_1 – адвоката Волощука П.С. колегією судідв також відхиляються як необґрунтовані.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Волощука Петра Степановича залишити без задоволення, а рішення Вараського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 21 липня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.С.Шимків