Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №569/28385/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/28385/25

Провадження № 22-ц/4815/1216/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Харечко С.П.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

23 березня 2026 року в м. Рівне

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Повний текст рішення складено: 25 березня 2026 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романчук Іванни Іванівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" (далі – ТОВ "Коллект центр") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2112747096179 у розмірі 60 207,54 гривень, з яких: 5 100 гривень склали заборгованість за тілом кредиту, а 55 107,54 гривень – за процентами.

Позов мотивовано тим, що за укладеним 08 травня 2021 року електронним кредитним договором з Товариством з обмежено відповідальністю "Служба миттєвого кредитування" (далі – ТОВ "Служба миттєвого кредитування") у ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка у зв`язку з набуттям ТОВ "Коллект центр" прав на грошову вимогу підлягала стягненню на користь нового кредитора в судовому порядку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Коллект центр" заборгованість за договором №2112747096179 від 08 травня 2021 року у розмірі 53 117,01 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень та судовий збір у розмірі 2 137,04 гривень.

На рішення суду представником відповідача – адвокатом Романчук І.І. подано апеляційну скаргу, де покликалася на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зверталася увагу суду на те, що в кредитному договорі було визначено різні процентні ставки, а саме: 1,4%, 2,24% та 2,65% за кожен день користування кредитом та різні строки його повернення. На переконання заявника, кредитор під виглядом поточного періоду приховав проценти як міру відповідальності за порушення строків, а позичальник, як пересічний споживач, міг не усвідомити через складність розрахунків. Тому при вирішенні спірних правовідносин підлягав застосуванню принцип сontra рroferentem, згідно з яким будь-які нечіткі або двозначні положення договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав, тобто проти кредитора та на користь споживача.

Крім того зважалося на несправедливість умов кредитування відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки відповідною угодою встановлювалася вимоги про сплату непропорційно великої суми компенсації – понад 50% вартості продукції, у разі невиконання зобов`язань. Тому такі умови створювали істотний дисбаланс прав і обов`язків на шкоду споживачу.

Щодо неправомірних положень договору, то його умови надавали кредитору можливості стягувати відсотки як за користування, так і встановлювалися як міра відповідальності після спливу строку кредитування, а це призвело до того, що борг зростає занадто швидко і кредитор фактично продовжував строк кредитування на свій розсуд на ще вигідніших для себе умовах. Також наявність у кредитора можливості стягувати надмірні відсотки спотворила їхнє правове призначення, перетворюючи їх із засобу стимулювання боржника на джерело отримання невиправданих додаткових прибутків. Отже, фінансова установа скористалася необізнаністю позичальника для укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах. Тому за цих обставин правомірним було б нарахування відсотків лише за період 16 днів за ставкою 1,4% на день.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким зменшити суму стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Коллект центр" за договором про надання фінансових послуг № 2112747096179 від 08 травня 2021 року до 6 242,40 гривень.

У поданому відзиві позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення як законне і обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 08 травня 2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1 було укладено договір № 2112747096179.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 договору ТОВ "Служба миттєвого кредитування" зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 5 100 гривень. Позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до договору і є невід`ємною його частиною.

Орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів.

У графіку заборгованості також вказується про період у 16 днів (з 07 травня 2021 року по 22 травня 2021 року) і згідно з ним сума кредиту становила 5 100 гривень, а нараховані відсотки у межах періоду – 1 142,40 гривень.

Згідно з пунктами 1.9, 1.4 договору, граничний строк кредитування становив 1 рік.

Порядок розрахунку процентів за користування кредитом: 1,40 % за кожен день користування кредитом за умови сплати нарахованих процентів не пізніше орієнтовного строку повернення кредиту; збільшення процентної ставки на 2,24 % порівняно зі ставкою, зазначеною у підпункті "а", починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення; збільшення процентної ставки на 1,38 % порівняно зі ставкою, зазначеною у підпункті "б", починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення; збільшення процентної ставки на 2,65 % порівняно зі ставкою, зазначеною у підпункті "в", починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення; тип процентної ставки фіксований.

01 грудня 2021 року укладено договір № 1-12, за умовами якого ТОВ "Служба миттєвого кредитування" відступило право вимоги за договором № 2112747096179 на користь ТОВ "Вердикт капітал".

10 січня 2023 року було укладено договір № 10-01/2023, згідно з яким ТОВ "Вердикт капітал" відступило право вимоги за зазначеним договором на користь ТОВ "Коллект центр".

Згідно з розрахунком заборгованості, наявним у матеріалах справи, заборгованість відповідача за договором № 2112747096179 становить 97 759,86 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту — 5 100 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги — 92 659,86 гривень.

Разом з тим позивач просив стягнути лише 60 207,54 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту — 5 100 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги — 55 107,54 гривень.

Як про це зазначалося ТОВ "Коллект центр", ним заявлено вимоги в такому обсязі, враховуючи принцип розумності, співмірності та пропорційності.

Натомість суд попередньої інстанції здійснив власний розрахунок заборгованості, згідно з яким заборгованість відповідача становила 53 117,01 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту — 5 100 гривень; заборгованість за відсотками — 48 017,01 гривень.

Розрахунок заборгованості за відсотками у сумі 48017,01 гривень судом було проведено на підставі таких обчислень: за період з 08 травня 2021 року по 24 травня 2021 року (16 днів) 1,4% - 1142,40 гривень (5100х1,4%/16днів); за період з 25 травня 2021 року по 07 червня 2021 року (14 днів) 2,24% - 1599,36 гривень (5100х2,24%/14днів); за період з 08 червня 2021 року по 07 травня 2021 року (335 днів) 2,65% - 45275,25 гривень (5100х2,65%/335днів).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Разом з тим Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Норми частин першої, третьої ст. 512 ЦК України вказують, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

З дослідженого договору про надання фінансових послуг видно, що він відповідає законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тому колегія суддів враховує, що позичальником не заперечується факт отримання ним кредиту та права грошової вимоги за ним позивачем, а оскаржуване рішення підлягає перегляду апеляційним судом лише в частині нарахування відсотків за користування кредитом.

Між тим, переглядаючи оскаржуване рішення в частині оспорюваних сум, апеляційний суд не може погодитися з правомірністю нарахування заборгованості за відсотками за ставкою спочатку в 1,4%, а згодом в розмірах 2,24% та 2,65% на день та упродовж відповідних строків – 16, 14 та 335 днів.

Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що нарахування відсотків за різними ставками і за продовженими строками кредитування є несправедливим при вирішенні спірних правовідносин, де позичальник є слабшою стороною та встановлювалося як міра відповідальності за неповернення кредитних коштів і нездійснення певних дій, а тому не підлягає застосуванню.

Так, відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Однак нарахування відсотків за кредитом спочатку за однією ставкою, а згодом — за іншими, істотно ускладнює для пересічного споживача розуміння реальних умов користування кредитом. Очевидно, що зміст кредитного договору є перенавантаженим спеціальною інформацією, фінансовими формулами тощо, а це об`єктивно позбавило споживача можливості належним чином оцінити фінансові наслідки зміни відсоткових ставок. У таких умовах споживач залишився незахищеним від потенційних зловживань з боку кредитора, який має інформаційну та професійну перевагу. З огляду на це обґрунтованим та справедливим є підхід, за яким відсотки повинні нараховуватися за однією — стабільною та нижчою ставкою. Такий спосіб розрахунку забезпечує передбачуваність зобов`язання для споживача, унеможливлює приховане збільшення фінансового навантаження та відповідає принципам добросовісності, прозорості та справедливості у сфері споживчого кредитування.

Натомість стягнення заявленої позивачем заборгованості повинно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору та графіку платежів до нього умовах, якими визначено ціну кредиту в розмірі 6 242,40 гривень, з яких нараховані проценти за користування кредитом саме в межах 16 днів складають 1 142,40 гривень.

Отже, аргументи автора апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому оскаржуване рішення не може залишатись чинним.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романчук Іванни Іванівни задовольнити.

Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2026 року.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" 6 242 (шість тисяч двісті сорок дві) гривні 40 копійок заборгованості.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С. Шимків