Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №567/1776/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 567/1776/25

Провадження № 22-ц/4815/1329/26

Головуючий у Острозькому районному суді

Рівненської області: суддя Назарук В.А.

Рішення суду першої інстанції

(скороченим текстом) проголошено:

о 09 год. 17 хв. 03 квітня 2026 року у

м. Острог Рівненської області

Повний текст рішення складено: 13 квітня 2026 року.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання:

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Акціонерне товариство "Українська залізниця";

за участі:

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі – АТ "Укрзалізниця") про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 гривні та за 2024-2025 роки у розмірі 18 168 гривень за кожен місяць, а всього 52 440 гривень, з подальшим відрахуванням встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, щоз 24 травня 1995 року по 25 серпня 2025 року працювала у регіональній Філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця". Колективним договором виробничого підрозділу, укладеним між адміністрацією та профспілковою організацією на 2001-2005 рік, продовженого на 2006-2022 роки, обумовлено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.

Разом з тим роботодавець безпідставно не виплатив кошти у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 гривень, за 2024 рік в розмірі 18168 гривень, за 2025 рік в розмірі 18168 гривень.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 52 440 гривень, з подальшим відрахуванням встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 гривень.

У поданій апеляційній скарзі АТ "Укрзалізниця", вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які мають значення для справи, які визнано судом встановленими, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування умов п. 2.2.10 колективного договору, який діяв під час роботи позивача, що передбачав виплату матеріальної допомоги працівнику у розмірі посадового окладу при виході у щорічну відпустку (тривалість якої – не менше 14 календарних днів), а також рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 27 червня 2024 року №Ц-82/39 Ком.т.

Зверталася увага на те, що відповідно до довідки №ППК-145 від 10 листопада 2025 року протягом часу з 29 серпня 2024 року по 25 серпня 2025 року жодної заяви від позивача про надання щорічної відпустки і виплату матеріальної допомоги на оздоровлення не надходило. При цьому у наказі про припинення трудового договору (контракту) від 04.08.2025 №576/ос вказується про виплату компенсації за невикористані дні відпусток за час із 2024 по 2025 роки.

Тому вважає, що ОСОБА_1 не використала своє право на щорічні відпустки і право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яке уже втрачено.

Хибними є висновки суду про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, адже постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №520/12022/17 вказано, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, - втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. При цьому зауважує, що 27 червня 2024 року правлінням АТ "Укрзалізниця" прийнято рішення, оформлене протоколом №Ц-82/39 Ком.т., відповідно до п. 9 якого підпункт 1.1.4 п. 1.1. цього рішення в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01 липня 2024 року. Отже, визнання незаконним і скасування судом підпункту 1.1.4. п. 1.1. цього рішення правління не свідчить про незаконність його застосування протягом часу із 24 березня 2022 року по 01 липня 2024 року до правовідносин щодо призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у період його дії.

Заявник покликається і на те, що усі види матеріальної допомоги не належать до структури заробітної плати (ст. 2 Закону України "Про оплату праці").

Також судом належним чином не застосовано норми ст.ст. 13, 18, 97 КЗпП України, п. 2 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, ст. 11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", ст. 2 Закону України "Про залізничний транспорт", Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року №188-р "Про затвердження Плану запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні".

Зауважує, що АТ "Укрзалізниця" є об`єктом критичної інфраструктури і після уведення воєнного стану в Україні свою роботу не зупиняло, а навпаки – працює з підвищеним навантаженням. При цьому у роботодавця з метою стабілізації фінансово-економічного стану, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану і нормалізації ситуації в АТ "Укрзалізниця".

Крім того, посилається на те, що листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 визнано наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час російської військової агресії. Отже, нарахування і виплата АТ "Укрзалізниця" матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу не відбулися з огляду на їх призупинення в зв`язку саме із цієї обставиною.

Виплата спірної матеріальної допомоги роботодавцем зупинена тимчасово, а не скасована зовсім, ОСОБА_1 не було відмовлено у її виплаті. Нарахування та виплата їй цієї допомоги буде здійснена у хронологічній послідовності з урахуванням інших виплат відповідно до їх виникнення, що буде вирішено відповідно до колективного договору на підставі прийняття відповідного рішення роботодавцем.

У поданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, ОСОБА_1 протягом часу із з 24 травня 1995 року по 25 серпня 2025 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що сторонами не заперечується і підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.

За умовами колективного договору на 2001-2005 роки, який продовжено до 2025 року, укладеного між Козятинською дирекцією залізничних перевезень Південно-Західної залізниці і Козятинською територіальною профспілковою організацією Південно-Західної залізниці АТ «Українська залізниця», та локальними нормативними актами підприємства працівникам передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом №576/ос від 04.08.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 25 серпня 2025 року звільнено з роботи за п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін. Зазначений наказ та повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні не містять рішення про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023-2025 роки, що передбачено колективним договором.

З підпункту 1.1.4 п.1.1 протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року вбачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Вважаючи, що її право на оплату праці, яке полягає у безумовній виплаті на її користь роботодавцем матеріальної допомоги на оздоровлення, порушується АТ "Укрзалізниця" через відповідну відмову, 06 жовтня 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 гривні та за 2024-2025 роки у розмірі 18 168 гривень за кожен місяць, а всього 52 440 гривень.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки станом на день звільнення ОСОБА_1 роботодавцем не проведено їй виплати всіх належних сум, а саме не виплачено недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.

З такими висновками погоджується колегія суддів.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України та ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Норма статті 2 Закону України «Про оплату праці» вказує, що структура заробітної плати включає, зокрема, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі матеріальної допомоги, передбачені чинним законодавством або колективним договором.

Статтею 97 КЗпП України та статтею 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, а також розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.ст. 91, 10, 13, 18, 97 КЗпП України підприємства, установи та організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові та соціально-побутові пільги, у тому числі матеріальну допомогу працівникам.

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань, з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Отже, передбачена колективним договором матеріальна допомога на оздоровлення є обов`язковою до виплати роботодавцем.

Згідно зі ст.ст.47, 116 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 зазначено, що заробітна плата не є відповідальністю в розумінні ст.617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З підпункту 1.1.4 п.1.1 протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 видно, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

При цьому судом звернуто увагу, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог ст.58 Конституції України його положення не могли застосовуватись роботодавцем під час прийняття 14 березня 2022 року рішення правління №Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

З метою сталості і єдності судової практики та однакового застосування норм права при вирішенні подібних правовідносин судом попередньої інстанції враховано, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року. Цим рішенням місцевий суд визнав незаконним та скасував пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Верховний Суд погодився з висновком суду про те, що в порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініційовано питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, АТ "Укрзалізниця" ухвалено відповідне рішення 14 березня 2022 року з посиланням на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Отже, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, що набрало законної сили, не є підставою для відсторочення виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Згідно зі ст.14, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Таким чином АТ «Українська залізниця» призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши працівника ОСОБА_1 та профспілковий орган, членом якого є працівник про ухвалення свого рішення, а також в порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

За статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

За правилами ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтями 13, 18, ч. 2 ст. 97, ст. 9 КЗпП України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому трудовим законодавством не вимагається будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів бере до уваги, що станом на день звільнення позивачки ОСОБА_1 роботодавцем не проведено їй виплати всіх належних сум, а саме не виплачено недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 гривень, а з 01 січня 2024 року згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3028 гривень. Такий же розмір прожиткового мінімуму було встановлено в 2025 році.

Отже, розмір невиплаченої ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік становить 16104 гривень. (6 х 2684 = 16104 гривень), за 2024 рік - відповідно 18168 гривень (6 х 3028 = 18168 гривень), за 2025 рік - відповідно 18168 гривень (6 х 3028 = 18168 гривень). Всього загальний розмір невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 52440 гривень (16104 гривень + 18168 гривень + 18168 гривень).

Тому з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 правильно стягнуто невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 52 440 гривень з подальшим відрахуванням встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Щодо доводів апеляційної скарги про неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які визнано судом встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, то цим обставинам суд попередньої інстанції уже дав детальну і послідовну оцінку, з чим погоджується і колегія суддів.

Аргументи заявника про помилкове застосування норм матеріального права спростовуються правильністю висновків суду.

Не заслуговують на увагу і посилання АТ "Укрзалізниця" про недодержання судом норм процесуального права.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне розв`язання спірних відносин, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Решта покликань автора апеляційної скарги також відхиляються колегією суддів як такі, що не свідчать про порушення судом попередньої інстанції вимог закону.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Острозького районного суду Рівненської області від 03 квітня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.С.Шимків