Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №288/64/26 — Житомирський апеляційний суд

Справа № 288/64/26 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М.

Категорія 81 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (головуючий), Галацевич О. М., Павицька Т. М.,

за участі:

секретаря судового засідання Могилевець В. С.,

представника відповідача Матула В. Ю. ( у режимі відеоконференції )

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк», в інтересах якого діє представник Рудницький Юлій Ігорович, на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 квітня 2026 року, ухвалене в складі головуючого судді Поліщука Р.М. у селищі Попільня

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про захист прав споживачів

УСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. 19 січня 2026 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Попільнянського районного суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі – АТ «Кредобанк», відповідач) про захист прав споживачів.

2. Позивач просила визнати порушеними її права, як споживача послуг за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 року та зобов`язати АТ «Кредобанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним Договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 року, зарахувавши здійснені виплати за умовами п.п. «г» та «д» п. 1.2 Договору в заборгованість за тілом кредиту.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

3. 07 квітня 2026 року Попільнянський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив, визнав порушеними права ОСОБА_1 , як споживача послуг за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 року, укладеного між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_1 та зобов`язав АТ «Кредобанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 року, зарахувавши здійснені виплати за умовами п.п. «г» та «д» п. 1.2 договору в заборгованість за тілом кредиту.

4. Рішення мотивоване тим, що умови спірного договору споживчого кредиту від 19 вересня 2016 року щодо встановлення плати за надання та обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Застосувавши наслідки недійсності нікчемного правочину, суд зобов`язав АТ «Кредобанк» здійснити перерахунок платежів, сплачених позивачем як плата за надання та обслуговування кредитної заборгованості, зарахувавши їх у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

5. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що перебіг позовної давності був зупинений на час дії карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану, тобто у період з 02 квітня 2020 року до 03 вересня 2025 року. Також суд зазначив, що позивач не визначила у позовній заяві період, за який просить здійснити перерахунок платежів за кредитним договором, у зв`язку з чим відповідач при виконанні рішення суду може здійснити такий перерахунок у межах строку, який вважає правильним, з урахуванням положень законодавства про позовну давність і зупинення перебігу цього строку.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

6. Представник АТ «Кредобанк» не погодився з рішенням суду першої інстанції та 01 травня 2026 року подав до Житомирського апеляційного суду через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС «Електронний суд» апеляційну скаргу.

7. В апеляційній скарзі просив: «скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07.04.2026 року у справі № 288/64/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові».

8. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, безпідставність висновку суду про нікчемність спірних умов кредитного договору, а також застосування правових висновків Верховного Суду без урахування індивідуальних обставин цієї справи.

9. Зазначає, що позивач добровільно уклала кредитний договір і погодила графік платежів, після чого виконувала його умови, сплачуючи передбачені договором платежі, що, на думку відповідача, свідчить про її згоду з умовами договору та визнання нею законності нарахування таких платежів.

10. Крім того, відповідач уважає, що позивач пропустила строк позовної давності, оскільки звернулася до суду з цим позовом лише після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором від 16.09.2016, що, на його думку, свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

11. 20 липня 2026 року представник позивача надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

12. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 288/64/26: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Галацевич О. М., Панкеєва В. А.

13. Ухвалою від 08 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без руху у зв`язку з виявленими недоліками (пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України ).

14. Ухвалою від 27 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі. Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 12 червня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомлення учасників справи, на 21.07.2026 о 09.30.

15. 12. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 визначено новий склад суду для розгляду справи № 288/64/26: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Галацевич О. М., Павицька Т. М., у звязку з відпусткою судді Панкеєвої В. А.

Мотивувальна частина

Позиції учасників справи в апеляційному суді

16. Представник відповідача Матула В. Ю. в судовому засіданні підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

17. Позивач у судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомили, про дату час та місце судового засідання повідомлена належним чином у спосіб надіслання судових повісток.

18. За таких обставин, неявка позивача та її представника не перешкоджає розгляду справи (частини 2 статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

19. 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 заповнила Заяву/Анкету позичальника № 4990/2198ECLKB36Т21 в ПАТ «Платинум банк» для отримання кредиту, згідно якої:

- сума бажаного кредиту зазначена – 20000,00 гривень;

- строк кредитування – 39 місяців;

- кількість платежів – 36;

- процентна ставка – 12,0000%;

- комісія за надання кредиту – 6,5000%;

- комісія за обслуговування кредиту (щомісячна) – 1,8500%;

- мінімальна сума щомісячного платежу – 1658,00 гривень.

20. Того ж дня 19 вересня 2016 року між ОСОБА_1 (позичальник) та ПАТ «Платинум банк» (банк) укладено кредитний договір зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (рахунок) № 4990/2198ECLKB36Т21 (перенесення платежу поточний), згідно якого банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) в тимчасове платне користування на поточні потреби, а позичальник зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії за надання та обслуговування кредиту, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним Договором в повному розмірі.

21 Згідно пункту 1.2 Договору Банк надає позичальнику кошти на наступних умовах:

- сума кредиту – 32035, 20 грн;

- строк кредитування – 39 платіжних періодів;

- фіксована процентна ставка за користування кредитом – 12,0000%;

- комісія за надання кредиту – 1300,00 грн;

- комісія за обслуговування кредиту – 593,00 грн;

- цільове призначення – поточні потреби;

- дата повернення кредиту – 21.12.2019.2020.

22. У додатку №1 до договору «Графік платежів» вказано 39 платежів, сума щомісячного платежу становить 1658 грн, яка складається з суми процентів, оплати кредиту та комісії у розмірі 593,00 грн.

23. 04 серпня 2017 року, між ПАТ «Платинум Банк» та ПАТ «Кредобанк» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Кредобанк» набув право вимоги до позичальника – ОСОБА_1 за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 у сумі 24116,44 грн.

24. 28 листопада 2025 року АТ «Кредобанк», як новий кредитор, звернулося до Попільнянського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором та просило стягнути на свою користь 31 785,02 грн

25. Попільнянський районний суд Житомирської області ухвалою від 01 грудня 2025 року прийняв вказаний позов до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження, справа № 288/2001/25.

26. В обґрунтування позовних вимог у зазначеній справі АТ «Кредобанк» подало розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19 вересня 2016 року та договором від 04 серпня 2017 року станом на 22 жовтня 2025 року.

27. Згідно цього розрахунку заборгованість ОСОБА_1 становить 31 785,02 грн, з яких: 15 147,81 грн – заборгованість за кредитом; 6 404,64 грн – заборгованість за процентами; 10 232,57 грн – заборгованість за комісіями.

28. 19 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист прав споживача, у якому просила визнати порушеними її права як споживача фінансових послуг за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19 вересня 2016 року, укладеним між нею та ПАТ «Платінум Банк», та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за цим кредитним договором, зарахувавши суми, сплачені відповідно до підпунктів «г» та «д» пункту 1.2 договору, у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

29. Підпунктами «г» та «д» пункту 1.2 кредитного договору № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 року, передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 1300,00 грн та комісії за обслуговування кредиту – 593,00 грн.

Позиція апеляційного суду

30. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

31. Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, рішення суду першої інстанції – скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанції

32. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

33. Апеляційний суд уважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковим, оскільки суд не надав належної правової оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту та заяві відповідача про застосування позовної давності, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

34. У цій справі між сторонами виникли договірні кредитні правовідносини, а позивач звернулася до суду за захистом своїх прав як споживача фінансових послуг.

35. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що положення спірного договору споживчого кредиту щодо встановлення комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення договору). Суд також обґрунтовано виходив із того, що такі умови договору суперечать принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки покладають на позичальника обов`язок сплачувати кошти за послуги, які ним фактично не замовлялися та банком не надавалися, чим створюють умови для безпідставного отримання банком грошових коштів від фізичної особи – споживача, як слабшої сторони договірних правовідносин, яка користується особливим правовим захистом.

36. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

37. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

38. Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

39. Конституційний Суд України в пункті 3.2 рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 вказав, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - Кодекс). Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України, має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

40. Тому, укладаючи кредитний договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові (фізичній особі - споживачу) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, банк зобов`язаний враховувати особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частинами 1 та 3 статті 1054 ЦК України).

41. В абзаці 3 частині 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) встановлено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

42. Послуга – діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб ( пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» ).

43. Підпункти «г» та «д» пункту 1.2. кредитного договору встановлюють для позивача, як позичальника за договором, комісію за надання кредиту у розмірі 1300 грн та комісію за обслуговування кредиту 593 грн, які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не спрямовані на задоволення особистих потреб позичальника та не становлять для позичальника визначеного матеріального чи нематеріального блага.

44. Надання кредитних коштів відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є основним обов`язком банку за кредитним договором, виконання якого не може бути обумовлене будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту є обов`язком банку, встановлення окремої плати за надання кредиту не може розглядатися як оплата самостійної послуги, замовленої позичальником. Надання кредиту становить зміст договірних зобов`язань банку, відповідає його власним економічним інтересам і здійснюється ним при виконанні прав та обов`язків, що випливають із кредитного договору. Тому такі дії банку не є окремою послугою, яка об`єктивно надається позичальнику та може бути предметом самостійної оплати.

45. Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

46. Встановлення комісії за обслуговування кредиту без визначення конкретного переліку послуг, які охоплює таке обслуговування, також не може вважатися оплатою послуги в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позичальник не має можливості визначити за які саме послуги справляється така комісія, які послуги він має право отримати та які дії зобов`язаний вчинити банк у межах такого обслуговування.

47. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакціїї, чинній на момент укладення договору).

48. Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

49. Тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про нікчемність положень кредитного договору № 4990/2198ECLKB36T21 від 19 вересня 2016 року щодо встановлення комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту на підставі абзаці 3 частині 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо способу захисту

50. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила:

1) визнати порушеними її права, як споживача послуг за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 року;

2) зобов`язати АТ «Кредобанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним Договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19.09.2016 року, зарахувавши здійснені виплати за умовами п.п. «г» та «д» п. 1.2 Договору в заборгованість за тілом кредиту.

51. Суд першої інстанції задовольнив позов повністю, однак не надав належної правової оцінки обраним способам захисту з точки зору їх належності та ефективності.

52. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

53. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).

54. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

55. З огляду на викладене встановлення судом факту порушення права позивача є необхідною умовою для застосування належного та ефективного способу судового захисту такого права, проте не може розглядатися як самостійний спосіб захисту порушеного права. Висновок суду щодо того чи були і ким порушені право позивача суд формулює в мотивувальній частині судового рішення (пункт 4 частини 4 статті 265 ЦПК України).

56. Тому апеляційний суд вважає, що позовна вимога про визнання порушеними прав позивача як споживача послуг за кредитним договором № 4990/2198ECLKB36T21 від 19 вересня 2016 року, укладеного між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_1 не підлягала задоволенню, оскільки обраний спосіб захисту не є належним та ефективним. Відтак висновок суду першої інстанції про задоволення цієї позовної вимоги є помилковим.

57. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).

58. В статті 215 ЦК України закріплений підхід при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

59. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Верховного Суду від 10.01.2024 № 727/5461/23)

60. Нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц).

61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зазначено, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

62. З огляду на встановлені у цій справі обставини та сформульовані в цій постанові висновки щодо нікчемності окремих положень кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду визнала належним та ефективним способом захисту зобов`язання відповідача у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.

63. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

64. З урахуванням наведеного, а також встановленої нікчемності положень кредитного договору щодо сплати комісії за надання та обслуговування кредиту, апеляційний суд вважає, що заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором є належним та ефективним способом захисту її порушеного права, оскільки спрямована на застосування наслідків недійсності (нікчемності) окремих положень правочину.

65. Водночас відповідачем у справі подано заяву про застосування позовної даності.

66. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21)

67. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

68. Заява відповідача про застосування позовної давності у цій справі обґрунтована тим, що кредитний договір укладено 19 вересня 2016 року, а предметом спору є нарахування та сплата комісій, які позивач сплачувала до 20 червня 2018 року. Водночас із цим позовом позивач звернулася до суду лише 19 січня 2026 року, тобто майже через 10 років після укладення кредитного договору та понад 7 років після здійснення останнього спірного платежу.

69. Відмовляючи у застосуванні позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернулася до суду з позовом 19 січня 2026 року, тоді як останній спірний платіж, згідно з розрахунком заборгованості, наданим відповідачем, був здійснений 21 червня 2018 року. При цьому суд врахував, що перебіг позовної давності був зупинений на підставі пунктів 12, 18, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період з 02 квітня 2020 року до 03 вересня 2025 року. Крім того, суд зазначив, що позивач у позовній заяві не визначила конкретний період, за який просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

70. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок помилковим з огляду на таке.

71. Частинами 1, 3, 5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

72. Норма частини 3 статті 261 ЦК України є спеціальною стосовно частини 1 статті 261 ЦК України і визначає особливості початку перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину, незалежно від того, чи було такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання.

73. Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 760/10552/17 зазначив, що для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред`явлена стороною такого правочину, належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України.

74. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що виконання договору між сторонами розпочалося з дня його укладення, тобто з 19 вересня 2016 року.

75. У постанові від 02 червня 2025 року у справі № 201/2056/22 (провадження № 61-17372сво23) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що законодавець у частині третій статті 261 ЦК України передбачив особливості початку перебігу позовної давності. Закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочину поширюється на сторін (їх правонаступників) нікчемного правочину. Сторони нікчемного правочину обізнані про початок його виконання. Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (зокрема, абзац 1 частини 1 статті 216 ЦК України, пункт 1 частини 3 статті 1212 ЦК України), яка пред`явлена стороною (її правонаступниками), належить застосовувати частину третю статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред`явлена стороною (її правонаступниками) такого правочину, пов`язується саме з початком виконання нікчемного правочину (першої дії), незалежно від того, чи було такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Початок перебігу стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину.

76. Апеляційний суд вважає, що, визнавши спірні положення кредитного договору нікчемними, суд першої інстанції неправильно визначив початок перебігу позовної давності за вимогою про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості у порядку застосування наслідків нікчемного правочину та не врахував, що відповідно до частини 3 статті 261 ЦК України і правового висновку Верховного Суду перебіг такого строку для сторони правочину починається з моменту початку виконання нікчемного правочину незалежно від того, чи був він виконаний повністю та яка зі сторін здійснила його виконання. За таких обставин період, за який позивач просить здійснити перерахунок заборгованості, правового значення не має.

77. Тому відносно вимоги щодо застосування наслідків нікчемного (недійсного) правочину сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у задоволенні позову за цією позовною вимогою.

78. Враховуючи викладене, апеляційний суд висновує, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, рішення суду першої інстанції – скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

79. Доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо нікчемності спірних положень кредитного договору апеляційний суд відхиляє з мотивів, викладених у пунктах 35–49 цієї постанови.

80. З аргументом апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції початку перебігу позовної давності апеляційний суд погоджується. Водночас зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна норма частини 3 статті 261 ЦК України, а не частина 1 цієї статті, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі.

Оцінка аргументів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу

81. З доводами відзиву на апеляційної скарги щодо нікчемності спірних положень кредитного договору апеляційний суд погоджується з мотивів, викладених у пунктах 35–49 цієї постанови.

82. Доводи відзиву на апеляційну скаргу про дотриманням позивачем строку позовної давності апеляційний суд відхиляє, оскільки за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину початок перебігу строку позовної давності визначається відповідно до частини 3 статті 261 ЦК України, про що вказано в пунктах 65-77 цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

83. Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

84. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

85. З огляду на викладені у цій постанові мотиви апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють способи захисту порушеного права та визначають початок перебігу позовної давності.

86. Тому, апеляційну скаргу потрібно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

87. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

88. Відповідно до частини 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

89. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в разі скасування основного рішення суду ухвалене у справі додаткове рішення також втрачає силу, оскільки є невід`ємною частиною основного рішення та не має самостійного юридичного значення.

86. Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк», в інтересах якого діє представник Рудницький Юлій Ігорович.

2.Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 квітня 2026 року у справі №288/64/26 скасувати та ухвалити нове судове рішення.

3. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про захист прав споживачів.

4.Судовий збір, сплачений Акціонерним товариством «Кредобанк» за подання апеляційної скарги на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 квітня 2026 року у справі №288/64/26 у розмірі 1597,44 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Підстави, строк, порядок касаційного оскарження, а також вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначенні статтями 389 – 392 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (головуючий)

О. М. Галацевич

Т. М. Павицька

Повний текст судового рішення складено 21 липня 2026 року.