Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №274/1840/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/1840/25 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.

Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Павицької Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №274/1840/25 за позовом ОСОБА_1 до Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходу

за апеляційною скаргою Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 червня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Хуторної І. Ю. у м.Бердичеві,

у с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 через представника адвоката Соболівського А.М. звернулася до суду з позовом до Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради. Просила стягнути з відповідача на свою ( ОСОБА_1 ) користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 346 895,63 грн, а також компенсацію втрати частини доходу в сумі 232 398,94 грн.

Позов обґрунтований тим, що на підставі наказу від 04 жовтня 2004 року №72-"О" вона ( ОСОБА_1 ) була прийнята на посаду викладача німецької мови Бердичівського медичного коледжу, а наказом від 26 травня 2009 року №43 – була призначена на посаду заступника директора з гуманітарних питань та виховної роботи. Наказом від 28 серпня 2018 року №141-"о" її ( ОСОБА_1 ) було звільнено з займаної посади з 31 серпня 2018 року. В справі №274/1515/19 постановою Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року, ОСОБА_1 поновлена на посаді заступника директора з виховної роботи та гуманітарних питань КВНЗ «Бердичівський медичний коледж» із 01 вересня 2018 року та зобов`язано КВНЗ «Бердичівський медичний коледж» виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) з 01 вересня 2018 року по день постановлення рішення 29 червня 2022 року. ОСОБА_1 01 серпня 2022 року звернулася до Бердичівського відділу ДВС у Бердичівському районі Житомирської області ЦЗМУ Міністерства юстиції (м. Хмельницький) у зв`язку з невиконанням роботодавцем постанови Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року. Постановою державного виконавця від 05 серпня 2022 року було відкрито виконавче провадження №69558842 за виконавчим листом №274/1515/19 про зобов`язання «Бердичівський медичний коледж» Житомирської обласної ради виплатити їй ( ОСОБА_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) з 01 вересня 2018 року по день постановлення рішення 29 червня 2022 року. Наказом Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради від 16 серпня 2022 року №147 «о» вона ( ОСОБА_1 ) поновлена на посаді заступника директора з виховної роботи та гуманітарних питань Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради з 01 вересня 2018 року та зобов`язано головного бухгалтера виплатити їй ( ОСОБА_1 ) середній заробіток із 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року. Постановою державного виконавця від 21 вересня 2022 року виконавче провадження №69558842 закінчене. Станом на момент закриття виконавчого провадження №69558842 їй ( ОСОБА_1 ) не був виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року за виконавчим листом №274/1515/19. До ЄРДР 08 листопада 2022 року внесені відомості про кримінальне провадження №12022060480000854 про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, в частині невиконання роботодавцем рішення суду про поновлення на посаді та виплати заробітної плати. Вона ( ОСОБА_1 ) 23 грудня 2022 року направила заяву державному виконавцю про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №69558842, посилавшись на те, що вимога про стягнення середнього заробітку з 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року є вимогою майнового характеру. Листом від 02 січня 2023 року №328 державний виконавець повідомив, що виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище виконавчого документа не передбачає стягнення коштів, а носить зобов`язаний характер, а саме: зобов`язання «Бердичівський медичний коледж» Житомирської обласної ради виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) з 01 вересня 2018 року по день постановлення рішення 29 червня 2022 року. ОСОБА_1 09 квітня 2024 року було подано до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області заяву про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в розмірі 395 800,74 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати в розмірі 179 451,25 грн. Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області в справі №274/3041/24 29 січня 2025 року був виданий судовий наказ, який ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 лютого 2025 року скасований. Її ( ОСОБА_1 ) середньоденна заробітна плата становить 428,68 грн, а сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) складає суму 416 678,62 грн за період із 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року. Відповідач за період із 21 серпня 2023 року по 09 травня 2024 року виплатив 56 249,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а з 25 по 26 лютого 2025 року виплатив ще 13 533,49 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) згідно з постановою суду від 29 червня 2022 року в справі №274/1515/19. Із урахуванням виплачених сум, заборгованість відповідача перед позивачем з середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає суму 346 895,63 грн (416 678,62 – 56 249,50 – 13 533,49). Також позивач просить стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, що передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», у сумі 232 398,94 грн. Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 червня 2025 року позов задоволений частково. Стягнуто з Бедичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 311 649,90 грн та компенсацію втрати частини доходу в сумі 232 398,94 грн, а всього 544 048,84 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судового збору.

Не погодившись частково із рішенням суду першої інстанції, відповідач Бедичівський медичний фаховий коледж Житомирської обласної ради подав у частині стягнення компенсації апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації втрати частини доходу у сумі 232 398,94 грн скасувати.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що 01 вересня 2018 року позивача було поновлено на посаді заступника директора з виховної роботи та гуманітарних питань Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради. ОСОБА_1 01 вересня 2018 року увільнена від роботи в зв`язку з проходженням служби в ЗСУ. Розглядаючи справу, суд не взяв до уваги постанову Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року №274/1515/19, у якій зазначався факт мобілізації позивача з дня поновлення на посаді. Приймаючи до уваги рішення Конституційного та Верховного Судів, суд першої інстанції лише підтверджував позицію ОСОБА_1 , що середній заробіток за час вимушеного прогулу можна вважати заробітною платою, але не дослідивши всі норми права, які застосовуються при компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, суд дійшов помилкового висновку. Позивач є увільненим працівником, тобто працівником, який тимчасово увільнений від виконання своїх трудових обов`язків, але за ним зберігається місце роботи, посада та середній заробіток у відповідності до частини першої ст.119 КЗпП України, що діяла на момент виникнення спірного питання. Мобілізованому працівнику заробітна плата не нараховується, оскільки фактично він не виконує свої трудові обов`язки за основним місцем роботи. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата. Суд не взяв до уваги, що згідно з Законом №2050-ІІІ, компенсації підлягають доходи, які мають систематичний характер. Оскільки оплата, у разі вимушеного прогулу, не є постійною виплатою, вона не підлягає компенсації. Тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який виплачується за рішенням суду, вважається разовим і розраховується із середньої заробітної плати, а не є оплатою праці за виконану роботу. Оскільки ОСОБА_1 є мобілізованим працівником, вона отримує грошове забезпечення безпосередньо від держави, згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Суд не врахував, що виплата заробітної плати за основною посадою та виплата грошового забезпечення від держави призведе до розтрати бюджетних коштів у період воєнного стану, оскільки виплата працівнику заробітної плати двічі за один і той самий період означає "задвоєна заробітна плата", тобто здійснення надмірної виплати. У 2022-2025 роках по загальному фонду бюджету кошторисами на відповідний рік не затверджено видатки на виплату коштів згідно з рішень суду, а тому виплата коштів здійснюється зі спеціального фонду. Отже, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 згідно з рішення суду здійснюється, виходячи із надходжень до спеціального фонду бюджету. В рішенні суду зазначається, що позивач у позовній заяві навела детальний розрахунок розміру втрати частини її доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період із квітня 2019 року до червня 2022 року, що становить 232 398,94 грн. Суд мав дослідити законність та правильність такого розрахунку, наданого позивачем. У рішенні суду зазначається, що сторона відповідача не спростувала правильності такого розрахунку, суду не надано контррозрахунок. Суд не взяв до уваги, що згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (в даному випадку, день звільнення працівника). Середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», вважається разовою виплатою, а не постійною, а тому не підлягає компенсації. У рішенні суд зазначає, що відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 року №159 (далі – Порядок №159), сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (ІСЦ) у відсотках для визначення суми компенсації. Положенням пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Суд не дослідив постанову КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2023 року №1078 (далі – Порядок 1078). Відповідно до п. 3 Порядку №1078, виплати, які розраховують з середньої зарплати, не є об`єктами індексації. Виплати, які підлягають індексації, повинні носити, зокрема, постійний характер, що в даному випадку відсутнє. Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу за рішенням суду є юридичним фактом, що носить разовий характер. Враховуючи наведене вище, вбачається, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати відповідно до Порядку №1078, а тому ця виплата не підлягає індексації.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Соболівський А.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

При цьому покликається на те, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року, що становив на час звернення до суду 346 895, 63 грн. Верховний Суд неодноразово зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто, компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги. Дія норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку №19 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Верховний Суд у постанові 20 травня 2020 року №815/2454/18 зазначив, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Разом із тим, Верховний Суд наголосив, що за приписами Конституції України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Верховний Суд зазначив, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. У постановах від 14 травня 2019 року в справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20 Верховний Суд виходив із того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто, така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року в справі №380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо. У зазначеній справі Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21 червня 2018 року й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, вказавши на те, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, є саме 01 січня 2016 року.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник відповідача Фурсал Л.В. апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації втрати частини доходу в сумі 232 398,94 грн скасувати.

Позивач ОСОБА_1 та її адвокат Соболівський А.М. апеляційну скаргу не визнали, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, тобто в частині стягнення компенсації втрати частини доходу, відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Виходячи із засад диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 311 649,90 грн, оскільки в цій частині рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржується.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що у справі №274/1515/19 постановою Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року, ОСОБА_1 поновлена на посаді заступника директора з виховної роботи та гуманітарних питань Комунального вищого навчального закладу «Бердичівський медичний коледж» Житомирської міської ради із 01 вересня 2018 року та зобов`язано КВНЗ «Бердичівський медичний коледж» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) з 01 вересня 2018 року по день постановлення рішення 29 червня 2022 року (а.с.15-26 т.1).

ОСОБА_1 заявою від 01 серпня 2022 року звернулася до Бердичівського відділу ДВС у Бердичівському районі Житомирської області, у якій просила відкрити виконавче провадження на виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року (а.с.26 т.1).

Постановою державного виконавця від 05 серпня 2022 року було відкрито виконавче провадження №69558842 за виконавчим листом №274/1515/19 про зобов`язання «Бердичівський медичний коледж» Житомирської обласної ради виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) з 01 вересня 2018 року по день постановлення рішення 29 червня 2022 року (а.с.27 т.1).

Наказом Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради від 16 серпня 2022 року №147 «о» «Про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку» ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора з виховної роботи та гуманітарних питань Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради з 01 вересня 2018 року та зобов`язано головного бухгалтера виплатити середній заробіток із 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року (а.с.27 зворот-28 т.1).

Постановою державного виконавця від 21 вересня 2022 року закінчене ВП №69558842 на підставі п.11 частини першої ст.39 та ст.40 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові вказано, що боржник рішення суду не виконав, дане рішення не може бути виконане без участі боржника (а.с.28 зворот т.1).

За заявою ОСОБА_1 08 листопада 2022 року до ЄРДР внесені відомості про кримінальне провадження №12022060480000854 про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України (КК України 2001 року) в частині невиконання відповідачем рішення суду про поновлення на посаді та виплату заробітної плати (а.с.29 т.1).

ОСОБА_1 23 грудня 2022 року направила заяву до державного виконавця про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №69558842, посилаючись на те, що вимога про стягнення середнього заробітку з 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року є вимогою майнового характеру (а.с.30 т.1).

В.о. начальника відділу ДВС у листі від 02 січня 2023 року повідомив ОСОБА_1 , що підстави для скасування постанови держаного виконавця про закриття виконавчого провадження №69558842 відсутні, оскільки виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа не передбачає стягнення коштів із рахунків боржника, а рішення суду носить зобов`язальний характер його виконання (а.с.30 зворот т.1).

Ухвалою суду від 14 лютого 2025 року скасований судовий наказ, виданий Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області 29 січня 2025 року в справі №274/3041/24, про стягнення з Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в сумі 395 800,74 грн.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Із метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив відповідний Порядок.

Пункти 1-3 Порядку аналогічні положенням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Абзацом 1 пункту 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі заробітної плати, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року в справі №520/2020/19 та від 25 березня 2023 року в справі №400/8389/21, від 24 липня 2024 року в справі №520/2674/2020 та від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

За положеннями частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі №204/8655/21 містить посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 у якій виснувано та від такого висновку наразі не відступлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої ст.235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника. Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. За таких обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з наступного дня після звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах, і за таких обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати та є заробітною платою.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, оскільки вони спростовуються позицією Великої Палати Верховного Суду, від якої остання не відступила.

Із довідки Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради від 15 червня 2026 року №224 слідує, що станом на 15 червня 2026 року сума виплаченого ОСОБА_1 чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) за період із 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року становить 83 843,75 грн (без податків та зборів) (а.с.6 т.2). Так, платіжною інструкцією від 21 серпня 2023 року №612 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 6 901,78 грн (8 573,63 грн (нарахована сума) - 1 671,85 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 13 вересня 2023 року №348 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 6 901,78 грн (8 573,63 грн (нарахована сума) - 1 671,85 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 14 березня 2024 року №170 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 7 074, 32 грн (8 787,98 грн (нарахована сума) – 1 713,66 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 05 квітня 2024 року №237 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 7 074,32 грн (8 787,98 грн (нарахована сума) - 1 713,66 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 29 квітня 2024 року №308 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 14 148,65 грн (17 575,96 грн (нарахована сума) – 3 427,31 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 09 травня 2024 року №323 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 14 148,65 грн (17 575,96 грн (нарахована сума) – 3 427,31 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 24 лютого 2025 року №121 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 13 533,49 грн (17 575,96 грн (нарахована сума) – 4 042,47 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 13 березня 2025 року №166 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 7 030,38 грн (8 787,98 грн (нарахована сума) – 1 757,60 грн (утримані податки); платіжною інструкцією від 03 квітня 2025 року №220 виплачено позивачу чистого середнього заробітку за час вимушеного прогулу 7 030,38 грн (8 787,98 грн (нарахована сума) - 1 757,60 грн (утримані податки). Період, за який здійснена роботодавцем виплата, вересень 2018 року по серпень 2019 року.

Із викладеного вище слідує, що нарахований на виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року середній заробіток за час вимушеного прогулу поки що в повному обсязі ОСОБА_1 не виплачений, що не заперечується та визнається сторонами у справі, а виплачена лише сума 105 027,06 грн, яка включає податки та збори; утримано податків – 21 183,31 грн; на руки виплачена сума 83 843,75 грн, яка становить чистий середній заробіток за час вимушеного прогулу. Саме ця сума може бути базою для розрахунку (нарахування) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати: 83 843,75 грн * 0,77827 (індекс інфляції) = 65 253,08 грн.

Ураховуючи, що нараховані відповідачем позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу вчасно виплачені не були, а також те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, висновок суду першої інстанції про задоволення в повному обсязі вимоги про стягнення компенсації є передчасним або дочасним, приймаючи до уваги наступні мотиви.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2025 року в справі №420/13975/24, аналізуючи положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу в разі порушення строків його виплати.

Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до ст.2 ЦПК України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.

Законодавець чітко визначив, що обов`язок роботодавця щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати. Саме тоді відповідач набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.

Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації у повному обсязі є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент щодо всієї суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Встановлені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак, покладання на відповідача обов`язку з повної компенсації до моменту фактичної виплати усієї суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суперечить закону.

Як вже зазначалося, основою умовою для виплати працівникові компенсації, передбаченої Законом №2020-ІІІ, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу), водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою відповідного доходу. Виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу. Позивач просить також нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є неможливим, адже для нарахування такого виду компенсації необхідно помножити суми на індекс інфляції в період невиплати доходу. Вимога про стягнення компенсації на ще не виплачені суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є передчасною, оскільки обов`язок відповідача щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а з моменту фактичної виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що розглядається як дохід. Закон №2050-ІІІ не передбачає можливості присудження ОСОБА_1 компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідок уже допущеного прострочення виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. До здійснення фактичної виплати роботодавцем позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже, й порушення прав ОСОБА_1 не настало.

Також раніше вже наголошувалося на тому, що станом на 15 червня 2016 року сума виплаченої заборгованості середнього заробітку за час вимушеного прогулу (незаконного звільнення) за період із 01 вересня 2018 року по 29 червня 2022 року ОСОБА_1 становить 83 843,75 грн (без податків та зборів) та саме на вказану виплачену суму може бути нарахована компенсація за порушення строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка складає суму 65 253,08 грн (із розрахунку: 83 843,75*0,77827=65 253,08 грн). За таких обставин, вимоги про стягнення решти компенсації є наразі передчасними та задоволеними бути не можуть, а тому в стягненні решти суми компенсації відмовляється, за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Колегія суддів звертає увагу, що відмова у стягненні решти суми компенсації не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати ОСОБА_1 решти суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підсумовуючи викладене вище, апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходу в сумі 232 398,94 грн, загальної суми 544 048,84 грн, а також стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 5 440,50 грн скасовує та ухвалює у цій частині нове, яким стягує з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з порушенням строків виплати у сумі 65 253,08 грн, що узгоджується з положеннями ст.376 ЦПК України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів стягує з Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради на користь держави 3 769,03 грн судового збору (65,06%), а також компенсує Бердичівському медичному фаховому коледжу Житомирської обласної ради за рахунок держави 2 851,37 грн судового збору за подання апеляційної скарги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (34,94%).

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради задовольнити частково.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 червня 2025 року в частині стягнення з Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходу у розмірі 232 398 грн 94 коп., загальної суми 544 048 грн 84 коп., а також стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 5 440 грн 50 коп. скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 65 253 грн 08 коп.

Стягнути з Бердичівського медичного фахового коледжу Житомирської обласної ради на користь держави 3 769 грн 03 коп. судового збору.

Компенсувати Бердичівському медичному фаховому коледжу Житомирської обласної ради за рахунок держави 2 851 грн 37 коп. судового збору за подання апеляційної скарги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення – 20 липня 2026 року.

Головуюча Судді: