Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №161/18760/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/18760/25 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/742/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Русинчук М. М.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа – орган опіки та піклування Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що вони з відповідачем перебували у шлюбі, у якому народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб з відповідачем розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.06.2023 (справа № 158/857/24).

Починаючи з 2018 року, вона самостійно опікується дитиною (утримує, виховує тощо). Батько ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, а саме не піклується про здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не утримує її, не проживає разом.

Впродовж останніх семи років він фактично усунувся від виконання батьківських обов`язків. Крім того, він засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк з 23.07.2018 до 22.01.2034, яке відбуває реально на території російської федерації.

Із-за відсутності відповідача в житті дитини наявні об`єктивні, тривалі і безперервні перешкоди у дотриманні усіх передбачених законом прав дитини. Відсутня можливість без згоди батька здійснити реєстрацію місця проживання дитини, що тягне за собою унеможливлення оформлення дитини в школу, отримання певних медичних послуг та інше.

Оскільки права та інтереси дитини мають переважати інтереси батьків, а права дитини порушуються, просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Зазначає, що суд не врахував, що відповідач фактично не бере участі у вихованні дитини, не утримує її, не цікавиться її здоров`ям, навчанням та розвитком, відбуває покарання в тульській області рф, з якою Україна розірвала усі дипломатичні зв`язки.

Жодних способів отримувати від нього матеріальну та моральну підтримку у позивача немає, відповідач також цього не прагне. Шлюб розірвано, дитина виховується та утримується виключно матір`ю.

Відповідач не міг бути присутнім у житті дитини, оскільки існують об`єктивні, тривалі і безперервні перешкоди щодо його участі у вихованні дитини. Обставини свідчать про фактичну неможливість відповідача виконувати відносно своєї дитини батьківські обов`язки.

Відповідач засуджений на тривалий термін за вчинення тяжкого злочину і його взаємодія з дитиною також негативного впливала б на психічний стан дитини, що вважає недопустимим.

Суд не врахував, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не забезпечує дитину нічим із необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що порушує нормальне самоусвідомлення дитини, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Твердження суду про неподання нею доказів перебування відповідача у місці позбавлення волі, однак будь-яких інших доказів, окрім довідки № 73/ТО/44-93 від 10.03.2023 подати до суду у неї можливості немає.

Суд, крім того, вказав, що позов нею заявлено з інших мотивів, ніж ті, що заявлені у позові, однак не конкретизував, з яких саме. Таку вказівку суду позивач заперечує.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надала суду доказів перебування відповідача у місцях позбавлення волі на території рф, а також доказів, що підтверджують ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Можливе перебування відповідача у місцях позбавлення волі не може слугувати автоматичною підставою для позбавлення його батьківських прав, а навпаки, свідчить про об`єктивну фізичну відсутність батька у житті дитини.

Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини, залежно від їх характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Судом встановлено, що сторони з 04.02.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 11 червня 2024 року (а.с.57-58).

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_7 , що підтверджується витягом про народження (а.с.6).

Дитина проживає разом із матір`ю.

ОСОБА_5 є громадянином України, набув громадянство України за народженням на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» (довідка про реєстрацію особи громадянином України №70529/56-17/86-17 від 04.07.2017, а.с. 7).

Батько дитини ОСОБА_3 є громадянином України.

Мати дитини ОСОБА_4 є громадянкою Литви, має право на постійне проживання в Україні (а.с. 8, 9).

ОСОБА_5 має статус дитини з інвалідністю віком до 18 років (а.с.11).

Орган опіки та піклування Луцької міської ради вважає, що, враховуючи інтереси дитини, ОСОБА_3 доцільно позбавити батьківських прав відносно дитини ОСОБА_6 (висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради № 282 від 21.11.2025, рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 801-1 від 10.12.2025).

Реальна, тривала відсутність батька у житті дитини стверджується наданими позивачем та не спростованими стороною відповідача доказами, а саме копією довідки про засудження та відбування покарання відповідачем у місцях позбавлення волі за межами України з 23.07.2018 до 22.01.2034, а також поясненнями матері і сестри відповідача представникам служби у справах дітей про таку обставину.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 29.04.2020 у справі № 522/10703/18.

У цій справі встановлено, що на даний час основні інтереси дитини порушуються, а тому розірвання сімейних зв`язків з батьком є винятковою обставиною та є пропорційним і надзвичайно важливим фактором для забезпечення рівноваги між інтересами дитини та інтересами батька, у зв`язку із чим позов необхідно задовольнити.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Гуйви Лілії задовольнити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді