Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №759/8661/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8661/25

пр. № 2/759/4544/25

21 липня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Олійникової Н.О.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Мізунського А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

24.04.2025 року надійшов вказаний позов до Святошинського районного суду м.Києва.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» був укладений кредитний договір № 150199036975001, згідно з умовами якого банк надав позивачу відновлюваний кредит в межах ліміту - 600 000,00 грн, зі сплатою 20,49 % річних за користування кредитом, на строк до 22 листопада 2016 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та банком 22 червня 2012 року був укладений Іпотечний договір № 1561, згідно з яким він передав в іпотеку, в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , а ПАТ «Астра банк» в подальшому 02.12.2023 року передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами. Як зазначив позивач, незважаючи на виконання умов кредитного договору ПАТ «Дельта Банк» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки, у зв`язку з чим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Літвіновим А.В. 25 лютого 2016 року вчинено державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28561074 та 02.03.2016 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі іпотечного договору від 22.06.2012р. Ні оцінка за якою ПА «Дельта Банк» набув право власності, ні повідомлення про набуття права власності ОСОБА_1 банком не направлялось. Останній дізнався про набуття банком у власність квартири з листа банку від 15.03.2017 року. Оскільки, відповідач ПАТ «Дельта Банк» набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки, але не виконав свої зобов`язання перед позивачем щодо сплати на користь позивача ОСОБА_1 перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, то цим порушив права позивача, що і змусило його звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 30.04.2025 р. справу було передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Постановою Київського апеляційного суду від 21.08.2025 р. вказану ухвалу суду скасовано, справу направлено до суду для продовження розгляду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2025 року вказаний позов прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

29.09.2025 року від представника відповідача Мізунського А.І. надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

29.09.2025 року від представника відповідача Мізунського А.І. надійшла заява про застосування строків позовної давності.

02.10.2025 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

21.10.2025 року від представника відповідача Мізунського А.І. надійшов відзив на позовну заяву.

17.11.2025 року від представника відповідача Мізунського А.І. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 27.11.2025 року клопотання представника відповідача Мізунського А.І. про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" про стягнення коштів залишено без задоволення.

21.01.2026 року від представника відповідача Мізунського А.І. надійшли додаткові пояснення у справі.

17.02.2026 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 23.03.2026 р. у справі закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду та витребувано докази.

20.04.2026 року від ДП «НАІС» надійшла відповідь на ухвалу суду від 23.03.2026 року про витребування доказів.

23.04.2026 року від представника відповідача Мізунського А.І. надійшла заява про відсутність витребуваних документів, зазначено, що за результатами вчинення заходів з приймання-передачі матеріалів та документів ПАТ «Дельта Банк» під час його передачі в безпосереднє управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, документи, в тому числі звіт про оцінку нерухомого майна, які були надані ПАТ «Дельта Банк» приватному нотаріусу Літвінову А.В. 25 лютого 2016 року під час державної реєстрації прав Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1 , до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з боку ПАТ «Дельта Банк» не передавались, а також на адресу для листування Фонду (м.Київ, вул. Січових Стрільців, 17) не надходили.

18.05.2026 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копії реєстраційної справи №865912580000 та скриншоту з реєстраційної справи із хронологією вчинених дій 25.02.2026 року приватним нотаріусом Літвіновим А.В.

02.06.2026 року від представника відповідача Мізунського А.І. надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи №759/8661/25 - копії Звіту про незалежну оцінку майна: двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , виготовлену 19 лютого 2016 року.

В судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позові.

Представник відповідача Мізунський А.І. проти позову заперечував, просив закрити провадження у справі, також застосувати строк позовної давності, вказував, що позивач вже звертався з аналогічним позовом, в якому йому було відмовлено, та рішення суду набрало законної сили, а також він не звертався до ПАТ «Дельта Банк» з вимогою сплати перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а тому пропустив строк звернення до суду з даними вимогами, оскільки про своє порушене право позивач дізнався з 23.08.2017 року, що оцінка майна долучена позивачем до позовної заяви, будучи дійсною 6 місяців, вже тратила свою чинність.

Суд, вислухавши доводи та заперечення учасників процесу, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, встановив наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судом встановлено, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» укладений кредитний договір № 150199036975001, згідно з умовами якого банк йому надав відновлюваний кредит в межах ліміту - 600 000,00 грн, на строк до 22 листопада 2016 року.

22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» був укладений Іпотечний договір № 1561, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором квартиру АДРЕСА_1 .

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра банк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Астра банк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами.

25 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Літвіновим А.В. за заявою ПАТ «Дельта банк» вчинено державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28561074 та 02.03.2016 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі іпотечного договору від 22.06.2012 р.

З копії реєстраційної справи №865912580000 вбачається, що згідно листа-вимоги ПАТ «Дельта банк» від 10.04.2015 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 31.03.2015 року становить 495 381,18 грн.

Згідно зворотного повідомлення лист-вимога отримана ОСОБА_1 17.04.2015 року.

Відповідно до довідки ПАТ «Дельта банк» від 15.02.2016 року, підписаної директором Департаменту ризиків фізичних осіб (Ліквідація), загальна заборгованість станом на 15.02.2016 року складає 470 053,20 грн.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 25.02.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Літвіновим А.В. зареєстровано заяву з реєстраційним номером №15820103.

Згідно звіту про оцінку квартири АДРЕСА_1 від 24 березня 2025 року станом на дату 25 лютого 2016 року (ретроспективна оцінка), наданого позивачем до позовної заяви, ринкова вартість квартири складає 2 105 824 грн.

Згідно звіту про незалежну оцінку майна, ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , наданого до суду представником відповідача Мізунським А.І. станом на 19 лютого 2016 року становить 2 143 000 грн.

Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України "Про іпотеку", тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" визначає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Обов`язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у статті 37 Закону України "Про іпотеку", виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Тобто, такий обов`язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю (постанова Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 751/2658/18 (провадження № 61-20333св21)).

Зобов`язання іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, в свою чергу, виникає безпосередньо в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог.

З урахуванням зазначеного, предметом доказування у справах про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, а також розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою зобов`язань (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 200/14524/16-ц (провадження № 61-843св18)).

Частиною третьою ст. 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Відповідно до ч. 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 9 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави вважати, що в момент внесення запису про набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», який співпадає із моментом припинення права власності у іпотекодавця , правовідносини іпотеки між іпотекодавцем та іпотекодержателем припиняються, а також у іпотекодержателя одномоментно виникає грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю - майновому поручителю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя .

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд бере до уваги непослідовність дій відповідача щодо витребуваних судом доказів.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у Постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21 (провадження № 61-2472св22)

Таким чином, суд приймає у якості доказу оцінку квартири АДРЕСА_1 від 24 березня 2025 року станом на дату 25 лютого 2016 року (ретроспективна оцінка), надану позивачем, за якою ринкова вартість квартири складає 2 105 824 грн.

Оскільки 90% вартості предмета іпотеки становить 1 895 241 грн. 60 коп., розмір забезпечених вимог іпотекодержателя становить згідно Кредитного договору 600 000 гривень, отже сума, яку повинен був сплатити ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 , становить 1 295 241 грн. 60 коп.

Щодо заперечень відповідача про втрату чинності висновку про вартість майна, наданого позивачем, то слід зазначити, що датою складання звіту з ретроспективною оцінкою є 24.03.2025 року, позов до суду позивачем подано 24.04.2025 року, тому доводи відповідача щодо втрати чинності звітом про оцінку не відповідають дійсності.

Також суд приймає до уваги той факт, що представником відповідача ОСОБА_4 було на виконання ухвали суду від 23.03.2026 року надано суду відповідь, що за результатами вчинення заходів з приймання-передачі матеріалів та документів ПАТ «Дельта Банк» під час його передачі в безпосереднє управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, документи, в тому числі звіт про оцінку нерухомого майна, які були надані ПАТ «Дельта Банк» приватному нотаріусу Літвінову А.В. 25 лютого 2016 року під час державної реєстрації прав Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1 , до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з боку ПАТ «Дельта Банк» не передавались, а також на адресу для листування Фонду (м.Київ, вул. Січових Стрільців, 17) не надходили, а в подальшому після надання до суду представником позивача ОСОБА_2 копії реєстраційної справи, оцінка на підставі якою було набуто предмет іпотеки, була надана суду, і ціна є вищою - 2 143 000 грн., ніж та що зазначена позивачем 2 105 824 грн.

Отже в момент внесення запису про набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», який співпадає із моментом припинення права власності у іпотекодавця, правовідносини іпотеки між іпотекодавцем та іпотекодержателем припиняються, а також у іпотекодержателя одномоментно виникає грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю - майновому поручителю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Доказів того, що ПАТ «Дельта Банк» виконало свій обов`язок щодо відшкодування іпотекодавцю ОСОБА_1 перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя матеріали справи не містять.

Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку, то суд погоджується, що у позивача виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат було додано позивачем до позову.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Так в силу ст.625 ЦК України 3% річних за період з 25.02.2016 року по 28.03.2025 року становлять 356 209.18 грн.

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Інфляційні втрати за період з 25.02.2016 року по 28.03.2025 року становлять 1 979 230.08 грн.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають до задоволення.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Тлумачення частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово.

Оскільки судом встановлено порушення прав позивача, письмовими доказами позивачем доведено, що стан його здоров`я внаслідок хвилювань погіршився, що негативно відобразилось на душевному, психологічному, фізичному стані, у позивача загострились хронічні хвороби, перебіг яких став тяжким з 2018 року, він втратив нижні кінцівки, тому розмір моральної шкоди суд визначає в сумі 50 000, 00 грн., задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_4 про закриття провадження у справі, слід зазначити, що судом встановлено, що у провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа №759/1579/24 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про стягнення перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 04.09.2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.02.2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити строк позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами, як такий, що пропущений з поважних причин; стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя в розмірі 1 328 700,00 грн., 3% річних за період з 02 березня 2016 року по 17 січня 2024 року в розмірі 314 192,00 грн., інфляційні втрати за період з 02 березня 2016 року по 17 січня 2024 року в розмірі 1 635 418,98 грн., моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн., а всього на загальну суму 3 778 310,98 грн., а також судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 40 000,00 грн.

Рішеннями судів було встановлено, що на обґрунтування позову позивач вказав, що ПАТ «Дельта Банк» через електронний майданчик виставило на продаж (електронні торги) квартиру АДРЕСА_1 з початковою ціною лоту - 2 143 000,00 грн, де переможцем торгів стала ОСОБА_5 . Ціна продажу - 1 285 800,00 грн. Тому, позивач обраховував розрахунок, виходячи з вказаної суми.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції встановив відсутність відомостей про оцінку квартири АДРЕСА_1 станом на 02 березня 2016 року, тобто на дату набуття відповідачем права власності на квартиру.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20 (провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження № 61-13906св21).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

В даній справі позивачем пред`явлено позовні вимоги з інших підстав, за інший період які не є тотожними з вимогами та підставами у справі №759/1579/24 і відповідно встановлені в ній обставини не є преюдиційними для вирішення даної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Представником відповідача ОСОБА_4 вказувалось на пропуск позивачем строку позовної давності, що про своє порушене право позивач дізнався 23.08.2017 року, а тому звернувшись до суду у квітні 2025 року з даним позовом він пропустив строк позовної давності, у зв`язку з чим відповідач просить його застосувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Загальновідомим є той факт, що з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого та протягом 30 днів з дня його відміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року.

Карантин на всій території України тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями)).

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 463/6799/18.

У постанові Верховного Суду від 06.12.2023 по справі №212/10834/21 було зроблено наступний правовий висновок: «з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року».

Згідно з ч. 2, 3 ст. 263 ЦК України у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Законом України від 15.03.2022 р. №2І20-ПХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності, зокрема, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який з-поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності встановлені, ст. 257-259 ЦК України.

Так, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з військовою агресією проти України указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась відповідними указами Президента України.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.

Законодавець чітко визначив (як норму прямої дії), що загальний строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, автоматично продовжується на строк дії карантину, та зупиняється на строк дії воєнного стану без будь-яких вказівок чи посилань на те, що цей строк може бути продовжений/зупинений лише за клопотанням чи заявою Позивача та за наявності відповідних обставин, які будуть визначені судом поважними.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», відповідно до якого виключено з Цивільного кодексу України пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» і відповідно відновлено обчислення строків позовної давності з 4.09.2025 року.

Отже у суду немає підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки вказані строки не сплили відповідно до положень чинного законодавства України.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги докази, які надані сторонами та містяться в матеріалах справи, та надавши їм правову оцінку, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Згідно ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача належить стягнути судові витрати до бюджету держави в розмірі 12 112, 00 грн.

Також з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати пов`язані з оплатою вартості незалежної оцінки майна в розмірі 5 000 грн.

Керуючись ст. 37 Закону України "Про іпотеку" , ст.ст. 16, 23, 256, 257, 526, 625 ЦК України, ст. ст.2, 11, 12, 13, 19, 55, 75, 76, 77, 80, 81, 133, 140, 141, 258, 259 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя в розмірі 1 295 241 грн.60 коп., 3% річних за період з 25.02.2016 року по 28.03.2025 року в розмірі 356 209.18 грн., інфляційні втрати за період з 25.02.2016 року по 28.03.2025 року в розмірі 1 979 230.08 грн., моральну шкоду в розмірі 50 000, 00 грн., витрати на оплату вартості незалежної оцінки майна в розмірі 5 000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» до бюджету держави судовий збір в розмірі 12 112, 00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Суддя Бабич Н.Д.