Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №990/136/25 — Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2026 року

м. Київ

справа № 990/136/25

провадження № 11-25заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Погрібного С. О.,

судді-доповідачки Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Дехтяренко О. В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача - Сорокового Д. А.,

представника відповідача - Нарольської Т. С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2025 року (судді Стародуб О. П., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Чиркін С. М.) у справі № 990/136/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя(далі також - ВРП, Рада, відповідач, скаржник), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП № 439/0/15-25 від 6 березня 2025 року «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області»;

- зобов`язати ВРП повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС) від 25 березня 2024 року № 75/ко-24 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка покликається на необґрунтованість та незаконність висновку ВРП про невідповідність позивачки критерію особистої доброчесності, зокрема, в контексті відвідування нею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим після лютого 2014 року без нагальної потреби.

3. Зокрема, позивачка покликається на те, що відповідачем не взято до уваги те, що такі відвідування були пов`язані із супроводженням малолітньої дитини, яка потребує оздоровлення, або необхідністю перевірки майна родини. Покликається на те, що відповідач не навів аргументів, за яких, на думку ВРП, життєві обставини позивачки у 2014-2015 роках можна врахувати як такі, що відповідають поняттю «нагальної потреби».

4. Наголошує на тому, що з позиції дотримання високих стандартів суддівської етики та свідомої громадянської позиції не відвідувала тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим після літа 2015 року. Відповідач, оцінюючи правомірність відвідування позивачкою тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим після лютого 2014 року, не тільки не виявив повагу до права позивачки на приватне та сімейне життя, а й проявив не передбачене законом втручання у гарантоване Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право за статтею 8, оскільки оцінив у контексті «доброчесності» правомірність дій позивачки, спрямованих на захист найкращих інтересів дитини, підтримання сімейних зв`язків, підтримання майнового інтересу родини.

5. Відсутність на законодавчому рівні заборони відвідування території АР Крим окремій категорії громадян, у тому числі суддям, у 2014-2015 роках свідчить про те, що така поведінка не сприймалася державою як суспільно небезпечна чи така, що суперечить національним інтересам або інтересам безпеки держави, а отже позивачка, відвідуючи Автономну Республіку Крим, діяла в межах дозволеного та у відповідності з тодішніми суспільними і правовими уявленнями про прийнятність таких вчинків.

6. Також указує на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачкою порядку в`їзду / виїзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим з огляду на неточність та неповноту відомостей, які містяться в матеріалах суддівського досьє, а уповноваженими державними органами не виявлено та не встановлено такого порушення.

7. Стверджуючи про необґрунтованість підстав оцінки відповідачем професійної доброчесності, позивачка покликається на те, що ВРП фактично надала власну оцінку ухваленим позивачкою судовим рішенням на предмет їх законності, не навівши мотивів, належного обґрунтування висновку щодо непрофесійної доброчесності позивачки, тоді як Рада, в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді не наділена повноваженнями щодо перевірки законності чи обґрунтованості судових рішень, ухвалених цією суддею при здійсненні правосуддя.

8. Зокрема, твердить, що встановлення Радою факту незастосування позивачкою у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності покарання, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік), не є свідченням порушення норм матеріального чи процесуального права, оскільки при ухваленні судового рішення позивачка враховувала щире розкаяння осіб у скоєнні вчинених правопорушень як обставину, що пом`якшує відповідальність за вчинене правопорушення, згідно із вимогами статті 34 КУпАП, а також інші обставини, такі як наявність на утриманні особи похилого віку і те, що основним джерелом доходу таких осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, була робота на посаді водія.

9. Крім того, зазначає про необґрунтованість висновку ВРП про безпідставність застосування позивачкою аналогії закону (статті 69 Кримінального кодексу України (далі - КК України)), під час вирішення вказаних вище справ про адміністративні правопорушення.

10. Також позивачка покликається на невмотивованість висновку Ради щодо наявності сумніву в майновій доброчесності позивачки, а саме невжиття нею достатніх зусиль для того, щоб бути поінформованою про майнові інтереси свого чоловіка, допущення недбалого ставлення до обов`язку декларування в частині відображення у майновій декларації земельної ділянки.

11. Не заперечуючи обов`язку судді повно та своєчасно декларувати нерухоме майно, яке перебуває у власності судді та членів її родини, позивачка покликається на те, що недекларування за 2019 рік земельної ділянки, що належала її чоловіку ОСОБА_2 , не є результатом умислу, а органи, уповноважені виявляти факти неповного чи несвоєчасного декларування, не встановили порушення ОСОБА_1 вимог антикорупційного законодавства.

12. У контексті викладеного позивачка покликається на те, що оскаржуване рішення ВРП від 6 березня 2025 року не містить чітких мотивів, за якими ВРП дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності позивачки критерію майнової доброчесності.

13. Покликається на те, що ВРП грубо порушила право позивачки бути заслуханою. Зокрема, Рада в засіданні 6 березня 2025 року не розглянула її клопотання про відкладення засідання. До того ж Рада безпідставно розглянула заяву члена ВРП Маселка Р. А. про самовідвід від 7 жовтня 2024 року, проігнорувавши вже раніше подану заяву позивачки про відвід від 3 жовтня 2024 року цього ж члена ВРП (яка, зрештою, була залишена без розгляду).

14. Доводить і про те, що в основу прийнятого ВРП рішення від 6 березня 2025 року були покладені відомості та аргументи, які сформовані за активної участі Маселка Р. А. , водночас усунення останнього на завершальній стадії розгляду рекомендації від голосування не може відновити порушене право позивачки на неупереджений та безсторонній суд та свідчить про порушення принципу справедливого розгляду.

15. Також указує на порушення відповідачем принципу безсторонності та неупередженості, в контексті висловлювань у ЗМІ членом ВРП Кваші О. О. свого негативного ставлення у питаннях оцінювання суддів за показником доброчесності, а саме моральної складової, зокрема щодо відвідування суддею тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, у зв`язку із чим наявний сумнів стосовно неупередженості члена ВРП Кваші О. О. при розгляді питання про внесення Президенту України подання про призначення позивачки на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

16. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 6 березня 2025 року № 439/0/15-25 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області».

Зобов`язав ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС від 25 березня 2024 року № 75/ко-24 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

17. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду на обґрунтування власного рішення навів такі аргументи.

18. Щодо особистої доброчесності суд першої інстанції встановив, у цій справі, сумніви в особистій доброчесності позивачки ВРП пов`язувала з фактами відвідування нею та членами її родини протягом 2014-2015 років території держави-агресора та тимчасово окупованої території України. Нагальність потреб у таких поїздках позивачка обґрунтовувала необхідністю відвідування онкохворого родича та станом здоров`я сина. На підтвердження своїх пояснень позивачка надавала відповідні докази.

19. За висновком суду, такі обставини в ході співбесід у ВККС та ВРП спростовані не були. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/2/24 суд першої інстанції констатував, що висновки ВРП про те, що зазначені поїздки позивачка здійснила без нагальної потреби, не можна визнати обґрунтованими.

20. Також суд першої інстанції урахував, що інформація про зазначені поїздки знаходилась у матеріалах суддівського досьє позивачки, обставини і мета цих поїздок були відомі та оцінені ВККС під час проходження нею кваліфікаційного оцінювання.

21. Позивачка вказаних фактів не приховувала, надавала ВККС, ВРП та суду пояснення щодо причин своєї поїздки до російської федерації та поїздок у тимчасово окуповану АР Крим як. За результатами кваліфікаційного оцінювання ВККС сумнівів щодо особистої доброчесності судді не мала.

22. Вчинення позивачкою інших діянь, які б свідчили про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками ВРП, суд не встановив.

Неточності та розбіжності щодо окремих поїздок та їх потреб позивачка пояснювала значним періодом, який минув з того часу, що вочевидь є об`єктивною обставиною і не давало ВРП підстав розцінювати їх як свідчення особистої недоброчесності позивачки. Висновок ВРП про те, що позивачка в`їхала на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим з території російської федерації, а відтак і про порушення нею вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII), ВРП зробила не на підставі відповідної інформації та доказів, а виходячи з їх відсутності та очевидності порушення вимог закону.

23. Водночас за відсутності доказів порушення вимог закону та з огляду на заперечення таких обставин позивачкою висновок ВРП про очевидність порушення встановленого законом порядку не можна визнати належним чином обґрунтованим.

24. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/2/24 суд першої інстанції зазначив, що сумніви ВРП в особистій доброчесності позивачки не можна визнати обґрунтованими.

25. Щодо професійної доброчесності позивачки у відповідача виник сумнів виходячи з фактів незастосування позивачкою у двох справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, обов`язкового додаткового виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом.

26. У цій частині суд виходив з того, що недотримання суддею під час розгляду справи передбачених главою 4 КУпАП обов`язкових правил накладення адміністративних стягнень, дійсно, може розглядатись ВРП як ознака професійної недоброчесності і така оцінка дій судді не може свідчити про перевірку ВРП законності чи обґрунтованості судових рішень.

27. У межах цього суд дійшов висновку, що дії, які слугували ВРП підставою для сумнівів у професійній доброчесності, були вчинені позивачкою лише у двох справах, що вочевидь не є значною кількістю і що систематичності таких рішень у практиці позивачки відповідач не встановив.

28. Урахував суд також постанови Великої Палати Верховного Суду (від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25, від 18 квітня 2024 року у справі № 990SCGC/1/24, від 10 липня 2025 року у справі № 990SCGC/9/25, від 9 вересня 2021 року у справі № 11-21сап21) та зазначив, що з їх змісту вбачається, що у практиці ВРП часто трапляються випадки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за вчинені ними дії під час розгляду справ за статтею 130 КУпАП, однак у всіх наведених випадках практика ВРП є сталою і до суддів застосовано такий вид стягнення, як попередження (навіть у випадках, коли внаслідок дій судді, порушник повністю уникнув відповідальності).

29. За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав на те, що сумніви ВРП у професійній доброчесності позивачки в контексті оскаржуваного рішення також не можна визнати обґрунтованими.

30. Щодо майнової доброчесності ВРП зазначила, що позивачка не вживала достатніх зусиль для того, щоб бути поінформованою про майнові інтереси чоловіка, допустила недбале ставлення до обов`язку декларування в частині відображення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» належності її чоловіку на праві власності земельної ділянки площею 0,1000 га, яку він набув у власність на підставі рішення Кам`янської міської ради від 26 липня 2019 року № 1498-34/VIІ (далі - земельна ділянка).

31. Водночас в оскаржуваному рішенні немає мотивів, з яких ВРП дійшла висновку, що позивачка не вживала достатніх зусиль для того, щоб бути поінформованою щодо майнового стану чоловіка, а також немає пояснень позивачки щодо причин незазначення у декларації земельної ділянки, її ставлення до цього та оцінка відповідачем таких пояснень. Натомість сумніви щодо майнової доброчесності позивачки ВРП обґрунтувала самим лише фактом незазначення земельної ділянки в декларації.

32. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/71/24, суд визнав необґрунтованими сумніви відповідача у майновій доброчесності позивачки.

33. Доводи позивачки про упередженість членів ВРП Маселка Р. А. та Кваші О. О. суд відхилив.

Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

34. ВРП не погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

35. Відповідач зазначив, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права та неправомірному втручанні суду у дискреційні повноваження конституційного органу державної влади, зважаючи на таке.

36. Законодавство надає ВРП доволі широкі межі розсуду як у визначенні обставин, що впливають на суспільну довіру, так і в оцінці доброчесності та етичності кандидата. Такі межі дискреції відповідають конституційному завданню ВРП щодо формування доброчесного та високопрофесійного суддівського корпусу.

37. Висновки про рекомендаційний характер рішень ВККС та відсутність обов`язку ВРП автоматично погоджуватися з ними неодноразово підтверджувалися Конституційним Судом України та судами, зокрема у Рішенні Конституційного Суду України від 21 червня 2011 року № 7-рп/2011, а також у сталій судовій практиці Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Інше тлумачення норм права фактично зводило б повноваження ВРП до формальних і декоративних, позбавляючи її реальної відповідальності за формування незалежного суддівського корпусу.

38. Тому, на думку відповідача, ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, у зв`язку із чим підстави для скасування такого рішення відсутні.

39. За висновком відповідача, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, фактично вийшов за межі наданих йому процесуальним законом повноважень та здійснив переоцінку обставин, які за своєю правовою природою належать до виключної компетенції ВРП. Замість перевірки дотримання ВРП вимог закону щодо процедури ухвалення рішення, наявності передбачених законом підстав для відмови у внесенні подання та належної мотивованості рішення, суд підмінив дискреційну оцінку Ради власним баченням обставин, що характеризують кандидата на посаду судді.

40. Щодо визначених законом підстав та мотивів відмови ВРП у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді твердить, що за результатами розгляду рекомендації ВККС України, матеріалів особової справи (досьє) судді ОСОБА_1, додатково здобутих Радою відомостей, а також пояснень судді у їх сукупності ВРП на засіданні 6 березня 2025 року дійшла висновку, що ВККС в межах процедури кваліфікаційного оцінювання не надала належної оцінки окремим обставинам, які мають істотне значення для вирішення питання про відповідність судді критерію доброчесності. Сукупність установлених Радою відомостей об`єктивно зумовила виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді ОСОБА_1 критерію доброчесності, зокрема особистої, майнової та професійної доброчесності.

41. За таких обставин ВРП встановила наявність визначених законом підстав для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області та рішенням від 6 березня 2025 року № 439/0/15-25 відмовила у внесенні відповідного подання.

42. ВРП не надавала оцінки діям ОСОБА_1 щодо законності перетину нею державного кордону України, а лише констатувала факти та оцінювала її поведінку через призму її доброчесної поведінки як кандидатки на посаду судді та судді.

43. Суддя є носієм судової влади, а тому повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя (стаття 1 Кодексу суддівської етики).

44. Перевіряючи наявність «нагальної потреби» відвідування російської федерації після початку збройної агресії рф, зокрема мотиви виїзду ОСОБА_1 на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим необхідністю супроводження дитини, що потребувала оздоровлення та догляду, і перевірки майна родичів та за відсутності зрозумілих пояснень щодо неможливості оздоровлення дитини в іншому місці (оздоровчому закладі на території України) чи неможливості безпосередньо самими родичами (братом) позивачки здійснювати догляд за їхнім майном, а також зіставляючи «нагальність такої потреби» з ризиками для власного життя і здоров`я та національної безпеки, ВРП визначила обґрунтованим сумнів про відсутність у ОСОБА_1 чіткої громадянської позиції - її свідомого ставлення до інтересів держави та суспільства, що виявляється у тому числі у відповідальному виконанні обов`язків та готовності діяти на благо суспільних, а не лише власних інтересів.

45. Оцінюючи наявну в суддівському досьє інформацію, інші матеріали та співбесіду ВККС з ОСОБА_1 , ВРП дійшла обґрунтованого висновку про те, що Комісія не надала зазначеним фактам та обставинам належної оцінки, більш того переліт позивачки 13 січня 2015 року авіарейсом Запоріжжя-Внуково на територію рф та повернення її на підконтрольну Україні територію через пункт пропуску «Чонгар», взагалі не був предметом обговорення та оцінки ВККС.

46. Чітких та зрозумілих пояснень, а також документів, які б ставили під сумнів достовірність інформації, наданої офіційним державним органом, ОСОБА_1 не надала, як і не пояснила, коли, у який спосіб та через який пропускний пункт вона здійснювала перетин державного кордону, що викликає обґрунтований сумнів у тому, що в`їзд та виїзд на територію України у зазначений період позивачка здійснювала через підконтрольні Україні пропускні пункти.

47. Стосовно висновків Ради про неправомірне застосовування позивачкою аналогії статті 69 КК України під час розгляду справ за статтею 130 КУпАП, зазначає, що суд першої інстанції визнав ці сумніви необґрунтованими та непропорційними, пославшись на відсутність систематичності таких порушень фактично зводячи оцінку професійної доброчесності до кількісних показників.

48. Крім того, суд розцінив відмову у внесенні подання про призначення судді як непропорційний захід реагування, порівнюючи її з іншими рішеннями ВРП у подібних справах.

49. Такі висновки вважає відповідач неправильними, оскільки закон не зобов`язує ВРП встановлювати систематичність порушень для формування сумнівів, натомість передбачає оцінку їх характеру та впливу на суспільну довіру до судової влади. Незастосування обов`язкового додаткового стягнення у справах за статтею 130 КУпАП саме по собі є істотною обставиною.

50. Також ВРП встановила, що суддя ОСОБА_1 у декларації за 2019 рік не зазначила земельну ділянку, яка належала її чоловікові, та не вжила належних заходів для з`ясування майнових інтересів члена сім`ї. За відсутності підтвердження здійснення суддею належної перевірки відповідної інформації ВРП дійшла висновку, що такі дії не відповідають стандартам обачності, очікуваним від судді, і в сукупності дають підстави для обґрунтованого сумніву щодо її майнової доброчесності.

51. Суд першої інстанції визнав ці сумніви необґрунтованими виходячи з того, що ВРП нібито не довела умисного характеру порушень, а також з огляду на зазначення у декларації об`єкта нерухомості, розташованого на відповідній земельній ділянці.

52. На думку ВРП, такі висновки є помилковими, оскільки суд неправильно застосував стандарт оцінки доброчесності. Обізнаність судді бути поінформованим про матеріальні інтереси членів своєї сім`ї тісно пов`язані із законодавчо закріпленим антикорупційним обов`язком задекларувати в декларації відомості про доходи, наявне майно та зобов`язання фінансового характеру - як свої так і членів сім`ї, які спільно проживають із суддею, пов`язані спільним побутом та мають взаємні права та обов`язки. Добросовісна поведінка судді полягає у реалізації такого обов`язку, у здійсненні активних дій щодо вжиття достатніх заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів довести, щоб вона вживала заходи для отримання необхідної інформації не тільки від власника майна (члена сім`ї), а й від уповноважених органів, які можуть володіти такою інформацією.

Позиція позивачки щодо апеляційної скарги

53. Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу не погодилася з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для задоволення позову.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції

54. Указом Президента від 17 січня 2014 року № 13/2014 позивачку (на той час її прізвище ОСОБА_1 ) призначено на посаду судді Єнакіївського міського суду Донецької області строком на п`ять років.

55. На підставі рішення ВККС України від 9 квітня 2015 року № 16/зп-15 позивачку тимчасово прикріплено до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

56. 31 березня 2015 року позивачка склала присягу судді, а Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 226/2015 її переведено на роботу на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в межах п`ятирічного строку.

57. Рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, в т.ч. позивачки.

58. Громадська рада доброчесності (далі - ГРД) 5 жовтня 2019 року затвердила висновок про невідповідність судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

59. Із дня набрання чинності Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» припинено повноваження членів Комісії, що унеможливило завершення процедури кваліфікаційного оцінювання стосовно судді ОСОБА_1 Кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді відновлено після формування 1 червня 2023 року повноважного складу Комісії.

60. На підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС, зокрема стосовно осіб, п`ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився, у тому числі судді ОСОБА_1

61. 11 грудня 2023 року до ВККС надійшов висновок ГРД від 10 грудня 2023 року (у новій редакції) про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, що також містить інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді.

62. Рішенням Комісії у складі колегії від 18 грудня 2023 року № 61/ко-23 визначено, що суддя Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 672 бали, та визнано її такою, що відповідає займаній посаді.

63. У рішенні також указано, що воно набирає чинності відповідно до пункту 124 Регламенту Комісії, згідно з яким рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді) за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

64. 25 березня 2024 року Комісія у пленарному складі провела співбесіду з позивачкою, під час якої обговорила рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, про підтвердження її відповідності займаній посаді, висновок ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики від 10 грудня 2023 року та надання Комісії інформації, пояснень судді, інші обставини, документи та матеріали.

65. Рішенням Комісії у пленарному складі від 25 березня 2024 року № 75/ко-24 визнано позивачку такою, що відповідає займаній посаді, та вирішено внести рекомендацію ВРП щодо призначення її на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

66. За результатами попереднього розгляду матеріалів член ВРП Усик Г. І. склав висновок про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

67. На засіданні ВРП 6 березня 2025 року за результатами розгляду рекомендації, викладеної в рішенні Комісії від 12 березня 2024 року № 313/дс-24, матеріалів особової справи (досьє) судді ОСОБА_1 , додатково здобутих Радою відомостей у сукупності з поясненнями позивачки ВРП дійшла висновку, що Комісія не дала належної оцінки зазначеним вище відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання позивачки, які у своїй сукупності дають підстави для обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності (особистої, майнової, професійної).

68. У підсумку, за наслідками розгляду рекомендації Комісії, рішенням ВРП від 6 березня 2025 року № 439/0/15-25 відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

69. Не погоджуючись з указаним вище рішенням ВРП, вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду з позовом.

Рух апеляційної скарги

70. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2026 року відкрила апеляційне провадження за скаргою ВРП, а ухвалою від 25 березня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 2 липня 2026 року.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

71. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.

72. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

73. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

74. Статтею 55 Конституції України унормовано, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

75. Відповідно до частин першої і другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

76. Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду.

77. Згідно із частиною першою статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

78. За змістом частини першої статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року

№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

79. Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) розділ XV «Перехідні положення» Конституції України, серед іншого, доповнено пунктом 16-1.

80. Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

81. Відповідно до пункту 20 розділу XV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, в редакції станом на час прийняття цього Закону, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

82. В подальшому, Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), серед іншого, пункт 20 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII викладено в новій редакції.

83. Так, згідно із частиною першою статті 79-6 Закону № 1402-VIII ВРП відповідно до внесеної ВККС рекомендації на своєму засіданні, зокрема, розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.

84. Відповідно до частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII ВРП відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

85. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;

2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

86. Отже, сумнів щодо відповідності кандидата / судді критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, повинен основуватися на обґрунтованих відомостях, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, за умови, якщо такі відомості не були предметом розгляду ВККС або остання не дала їм належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідного кандидата.

87. Велика Палата Верховного Суду (як і в інших справах з такими самими предметом і підставами позову) підтверджує, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) з підстав, передбачених законом.

88. Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.

89. Як установив суд першої інстанції й убачається з оскаржуваного рішення, у справі, що розглядається, ВРП виявила, що ВККС не дала належної оцінки низці відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата [за критерієм доброчесності].

90. Підставою для ухвалення спірного рішення слугували висновки ВРП про невідповідність позивачки:

1) критерію особистої доброчесності у зв`язку з поїздками до тимчасово окупованої території України (Автономна Республіка Крим) і території держави-агресора (рф);

2) критерію професійної доброчесності з мотивів незастосування у двох справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, обов`язкового додаткового виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом;

3) критерію майнової доброчесності у зв`язку з допущенням недбалого ставлення до обов`язку декларування в частині відображення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, належного чоловіку позивачки об`єкта нерухомого майна.

91. Зі змісту спірного рішення видно, що ВРП його ухвалила, бо мала обґрунтовані сумніви щодо відповідності судді ОСОБА_1 критерію доброчесності через поїздки позивачки та членів її родини до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у період з 2014 по 2015 роки, щоб відвести [для оздоровлення] та, відповідно, забрати малолітнього сина з помешкання, яке розташоване на території Автономної Республіки Крим і належить на праві власності членам її родини, а також поїздки на територію держави-агресора (рф) з метою відвідування онкохворого родича (хрещену матір) і необхідності придбання ліків для сина.

92. При оцінюванні цих відомостей ВРП керувалася індикаторами, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.

93. ГРД рішенням від 11 січня 2019 року (зі змінами, внесеними рішенням від 16 грудня 2020 року) затвердила Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики (далі - індикатори), у пункті 1.5 яких як індикатор, який серед інших вказує на невідповідність критерію незалежності як складової загальних критеріїв доброчесності та професійної етики, визначено такий: «Суддя (кандидат на посаду судді або члени його сім`ї, близькі родичі) допускав поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував рф після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території). Однак поїздки в рф, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність порушення цього індикатора».

94. Водночас 9 листопада 2023 року ВККС на своєму офіційному вебсайті опублікувала повідомлення (https://www.vkksu.gov.ua/news/vkksu-ta-grd-diyshly-zgody-shchodo-spilnyh-indykatoriv-dlya-vyznachennya-nevidpovidnosti) про те, що Комісія та ГРД дійшли згоди щодо переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципів їх застосування. Як зазначено у повідомленні, таке рішення забезпечить єдиний підхід до оцінювання суддів та підвищить якість процедури. Так, серед індикаторів, які вказують на недоброчесність особи, ВККС спільно з ГРД передбачили такий: «Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території)».

95. Як принципи оцінювання індикаторів у повідомленні зазначено, зокрема: для оцінювання відповідності судді критеріям доброчесності можуть використовуватися будь-які джерела інформації без часових та територіальних обмежень. Використання інформації має відбуватися з урахуванням вимог Закону № 1402-VIII щодо формування суддівського досьє. При оцінюванні відповідності індикаторам доброчесності враховується істотність будь-якого порушення.

96. Так, ВРП оцінила обставини поїздок позивачки до тимчасово окупованої території, як такі, що були здійснені без нагальної потреби.

97. Висновки ВРП щодо поїздок до тимчасово окупованої території будувалися на тому, що регулярні відвідування позивачкою Автономної Республіки Крим після лютого 2014 року не були обумовлені нагальною потребою, тобто виключними життєвими ситуаціями / життєвою необхідністю. У протилежному випадку, очевидно, що ОСОБА_1 мала б пам`ятати, хоч і зі спливом тривалого проміжку часу (10 років), ті життєві ситуації, що спонукали її до нагального відвідування тимчасово окупованої російською федерацією території України - Автономної Республіки Крим, незважаючи на загрозу власній безпеці, безпеці близьких осіб та національній безпеці України.

98. Отже, ознаку недоброчесності судді ВРП пов`язала з тим, що такі поїздки не мали характеру «нагальної потреби».

99. У цьому контексті варто зазначити, що поняття «нагальна потреба» є оціночним, тобто чітко не визначеним. ВРП має право давати власне тлумачення таким поняттям, але до межі, яка не суперечить закону і основоположним правам та свободам людини, які захищені, зокрема, Конвенцією.

100. Повертаючись до доводів апеляційної скарги ВРП та обставин справи, на основі яких було ухвалено судове рішення, Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19 роз`яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів саме умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

101. ВРП з огляду на її конституційно-правовий статус найвищого органу суддівського врядування та носія державно-владних повноважень повинна втілювати всеохоплюючі стандарти доказування й детально аргументувати кожен свій висновок, оскільки саме акти цього органу мають вирішальне значення для кар`єри судді.

102. Тут варто нагадати, що ВРП не встановила обставин чи підстав, які б указували на те, що позивачка підтримувала агресивні дії російської федерації проти України, або співпрацювала з окупаційною владою. За змістом спірного рішення, Рада лише вказує на те, що у поїздках позивачки не було нагальної потреби, мотивуючи це неточностями у її поясненнях щодо поїздок.

103. Як слушно зауважив суд першої інстанції, неточності та розбіжності щодо окремих поїздок та їх потреби позивачка пояснювала значним періодом, який минув з того часу, що вочевидь є об`єктивною обставиною і не давало ВРП підстав розцінювати їх як свідчення особистої недоброчесності позивачки.

104. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВРП у спірному рішенні мотиви щодо невідповідності позивачки критеріям доброчесності та професійної етики з підстави відвідування Криму є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені фактично на підставі припущень (сумнівів), за відсутності належних доказів, які доводили б недоброчесність позивачки. Саме по собі відвідування цієї території не може вказувати на недоброчесність.

105. Разом з тим нагальність потреби здійснення поїздок, їх доцільність могла визначити лише сама позивачка виходячи з пріоритету найкращих інтересів дитини, певних сімейних обставин та необхідності підтримання родинних зв`язків. Оцінку таких мотивів слід здійснюватися з урахуванням поваги до її приватного та сімейного життя.

106. Також суд першої інстанції встановив, що інформація про зазначені поїздки була в матеріалах суддівського досьє позивачки, обставини і мета цих поїздок були відомі та оцінені ВККС під час проходження нею кваліфікаційного оцінювання.

107. Позивачка вказаних фактів не приховувала, надавала пояснення щодо причин своєї поїздки до російської федерації та поїздок у тимчасово окуповану АР Крим як ВККС, так і ВРП та суду. За результатами кваліфікаційного оцінювання ВККС сумнівів щодо особистої доброчесності судді не мала.

108. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що обґрунтований сумнів повинен основуватися на встановлених фактах, а не на припущеннях, суб`єктивному сприйнятті чи оцінці того, як особа мала б діяти у конкретній життєвій ситуації. Відтак дискреційні повноваження органу оцінювання не є необмеженими та не звільняють його від обов`язку навести переконливі мотиви, які б свідчили про наявність об`єктивних та обґрунтованих підстав для висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності.

109. Схожий підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала у своїй постанові від 17 квітня 2025 року у справі № 990/334/24.

110. Щодо висновку про здійснення ОСОБА_1 в?їзду у січні 2015 року на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим з території російської федерації та у зв`язку із цим порушення нею порядку, встановленого Законом № 1207-VII, Велика Палата Верховного Суду не може не погодитися із судом першої інстанції стосовно того, що за відсутності доказів порушення вимог закону та з урахуванням заперечення таких обставин позивачкою висновок ВРП про очевидність порушення встановленого законом порядку не можна визнати належним чином обґрунтованим.

111. Дійсно, у наданій НАБУ до ВККС інформації про перетин позивачкою державного кордону України немає відомостей про її в`їзд у січні 2015 року на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим з території російської федерації. Водночас на самих лише припущеннях за відсутності переконливих доказів не може ґрунтуватися висновок про недоброченість позивачки.

112. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки ВРП, викладені у спірному рішенні щодо ОСОБА_1 в розрізі відповідності її вимогам особистої доброчесності, в тому вигляді, як вони викладені, не можна визнати цілком обґрунтованими та об`єктивними.

113. Щодо констатованого ВРП обґрунтованого сумніву у професійній доброчесності судді ОСОБА_1 з підстав установлення фактів незастосування нею у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, обов`язкового додаткового виду стягнення - позбавлення права керування транспортним засобом.

114. Велика Палата Верховного Суду не може не погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що недотримання суддею під час розгляду справи передбачених Главою 4 КУпАП обов`язкових правил накладення адміністративних стягнень ВРП може розглядати як ознаку професійної недоброчесності і така оцінка дій судді не може свідчити про перевірку ВРП законності чи обґрунтованості судових рішень.

115. Однак саме лише неправильне застосування суддею норм матеріального чи процесуального права не може автоматично свідчити про її недоброчесність або недостатній професійний рівень. Іншими словами, будь-яка судова помилка автоматично б ототожнювалася із недоброчесною поведінкою судді, що суперечить принципам незалежності судової влади та правової визначеності.

116. Водночас під час вирішення питання про відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності ВРП може оцінювати, зокрема, не тільки факт ухвалення певного рішення, а й характер допущених порушень, їх системність, ступінь очевидності помилки тощо.

117. За встановлених у цій справі обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірне рішення Ради в частині констатування обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивачки критерію професійної доброчесності не містить належного та достатнього обґрунтування, оскільки ВРП не навела переконливих аргументів, які б свідчили, що встановлені обставини виходять за межі звичайної суддівської помилки та можуть бути підставою для такого сумніву. Отже, такий висновок відповідач зробив безвідносно до обставин, про які мовилося вище.

118. При цьому Велика Палата Верховного Суду визнає обґрунтованими покликання ВРП на помилковість застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25, від 18 квітня 2024 року у справі № 990SCGC/1/24, від 10 липня 2025 року у справі № 990SCGC/9/25, від 9 вересня 2021 року у справі №11-21сап21 [справи стосувалися притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності], адже вони відрізняються як за предметом правового регулювання, так і за характером обставин, що підлягають встановленню та оцінці в межах цього спору.

119. Сумнів щодо майнової доброчесності позивачки ВРП обґрунтувала тим, що остання не вживала достатніх зусиль для того, щоб бути поінформованою про майнові інтереси чоловіка, допустила недбале ставлення до обов`язку декларування в частині відображення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» належності її чоловіку на праві власності земельної ділянки, яку він набув у власність на підставі рішення Кам`янської міської ради від 26 липня 2019 року № 1498-34/VIІ.

120. У поясненнях, наданих до ВРП, ОСОБА_1 зазначила, що чоловік ОСОБА_2 не повідомляв їй про укладення між ним і ОСОБА_7 договорів дарування частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , фактично таким майном не користувався, а договір уклав на прохання друга в інтересах третьої особи, тому щойно їй стало відомо про таке нерухоме майно, вона почала зазначати його в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а після ухвалення рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року у справі № 207/3935/19 - припинила декларувати.

121. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка також пояснювала, що вона вчинялиса достатні дії, аби бути обізнаною щодо майнового стану чоловіка, незазначення у декларації за 2019 рік земельної ділянки не є результатом умислу з її сторони чи намаганням приховати наявне майно.

122. За встановлених обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з тим, що висловлений у спірному рішенні висновок ВРП має належне обґрунтування і, що найголовніше, підстави, які у своїй сукупності могли спонукати до нього.

123. Недбалість є морально-етичною характеристикою особи, яка характеризується її байдужим (несумлінним) ставленням до своїх обов`язків, що може мати негативні наслідки і за певних обставин може бути поставлено у провину такій особі.

124. На противагу недбалості добросовісність указує на те, що особа діє сумлінно - з належним ставленням до своїх обов`язків.

125. Однак спірне рішення у цій частині не містить належного мотивування того, що помилки, яких припустилася позивачка при заповненні декларації, мають характер не добросовісної (неусвідомленої) помилки, а саме її недбалого ставлення до обов`язку щодо подання відповідної декларації, або що позивачка мала намір приховати інформацію про майнові права її чоловіка, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивачки на посаду судді.

126. Велика Палата Верховного Суду нагадує свої висновки про те, що декларант не мусить нести особисту відповідальність за дії інших осіб, зокрема і членів своєї сім`ї, про які він не був обізнаний та не мав змоги дізнатися, навіть вчинивши дії, спрямовані на отримання інформації про члена своєї сім`ї, яка підлягає декларуванню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24).

127. Із цих мотивів непереконливими видаються висновки Ради щодо незазначення інформації про земельну ділянку, яка належала на праві власності чоловіку позивачки, адже пояснення позивачки у цьому зв`язку не давали вагомих підстав сумніватися у тому, що вона вживала заходів задля з`ясування цієї інформації, але не отримала таку з незалежних від неї причин.

128. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сумніви відповідача в майновій доброчесності позивачки також не можна визнати обґрунтованими.

129. Зважаючи на встановлені обставин цієї справи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про невідповідність спірного рішення вимогам пункту 3 частини п`ятої статті 79-6 Закону №1402-VIII та критерію обґрунтованості, визначеному статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

130. Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, тому не містять вагомих підстав для визнання судового рішення протиправним, немотивованим і таким, що підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду скарги

131. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

132. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

133. Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ВРП задоволенню не підлягає.

Судові витрати

134. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

135. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то і перерозподіл судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2025 року у справі № 990/136/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. О. Погрібний

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко А. А. Ємець О. В. Кривенда М. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець О. В. Ступак М. Ю. Тітов І. В. Ткач В. Ю. Уркевич