Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №131/1025/26 — Іллінецький районний суд Вінницької області

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1025/26

Провадження № 1-кп/131/69/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2026 р. м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

та учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

та захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі судових засідань №2 в м.Іллінці Вінницької області кримінальне провадження, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 травня 2026 року за №12026020250000088, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Макіївка Донецької області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, не одруженого, раніше не судимого в порядку ст.89 КК України,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 (по стройовій частині) від 06.10.2022 № 281 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду навідника 1 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Солдат ОСОБА_4 , в порушення ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» вчинив кримінальні правопорушення проти правосуддя та проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

Так, ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області у справі № 131/2101/25 (провадження № 1-кп/131/128/2025) від 02 січня 2026 року ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України для продовження проходження військової служби, та зобов`язано командира військової частини НОМЕР_2 після набрання ухвалою суду законної сили невідкладно прийняти ОСОБА_4 на військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а ОСОБА_4 - невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили, прибути до військової частини НОМЕР_2 для продовження проходження військової служби. Дана ухвала суду набрала законної сили 12.01.2026.

Однак, ОСОБА_4 , маючи реальну можливість виконати законну ухвалу суду, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус судів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, ігноруючи вимоги суду та усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи з прямим умислом, вчинив дії, спрямовані на перешкоджання судочинству, що направлені на перешкоджання виконанню ухвали суду, умисно ухилився від її виконання.

Зокрема, станом на 15 січня 2026 року, ОСОБА_4 , діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаної ухвали суду, з метою невиконання ухвали суду щодо звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вказаних вище вимог законодавства, не прибув для подальшого проходження військової служби у військову частину НОМЕР_2 , що знаходилася в АДРЕСА_3 , тим самим порушив процес виконання вищезазначеної ухвали суду.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 382 КК України, тобто умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили.

Крім того, 12 листопада 2022 року солдат ОСОБА_4 , проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

За вказані дії, у кримінальному провадженні № 12025020250000184 від 04.11.2025 відносно ОСОБА_4 , у зв`язку із добровільним зверненням останнього з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, визначених ч. 5 ст. 401 КК України та висловленням наміру щодо повернення до будь - якої військової частини для продовження проходження військової служби, до Іллінецького районного суду Вінницької області направлено клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Згідно ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 02 січня 2026 року у справі № 131/2101/25, останнього звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України, в порядку ч. 5 ст. 401 КК України, та зобов`язано невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили, прибути до військової частини НОМЕР_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , для продовження проходження військової служби.

Однак, 15.01.2026, після набрання ухвалою законної сили, ОСОБА_4 до військової частини не з`явився та продовжив проводити час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконання обов`язків військової служби, перебуваючи за місце проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , до 28.05.2026, поки не був затриманий працівниками відділення поліції № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області.

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним вчасне нез`явлення на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Під час судового провадження, 14 липня 2026 року між прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12026020250000088, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.05.2026 року, з однієї сторони, та обвинуваченим у цьому ж кримінальному провадженні ОСОБА_4 , за участю захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , з іншої сторони, в порядку, передбаченому ст.ст. 468, 469, 470, 472-473 КПК України, добровільно, без застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок, за ініціативою обвинуваченого, укладено угоду про визнання винуватості.

Зі змісту укладеної угоди вбачається, що сторони повністю погодилися з формулюванням фактичних обставин вказаного кримінального правопорушення та дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.1 ст.382, ч.5 ст.407 КК України та погодженого сторонами призначення обвинуваченому відповідного покарання, з врахуванням того, що інкримінованими злочинами матеріальних збитків державі не спричинено, цивільний позовне заявлявся, а обставинами, які пом`якшують покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, співпраця у викритті кримінальних правопорушень вчиненого ним.

Сторони угоди підтвердили, що укладення угоди про визнання винуватості відбувається за взаємною згодою сторін, є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.5 ст.407 КК України, за вищевказаних обставин описаних в угоді про визнання винуватості та обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 12026020250000088. Вину у вказаних вище діяннях ОСОБА_4 зобов`язався беззастережно визнати в обсязі складеного обвинувального акту в судовому засіданні.

Обвинувачений ОСОБА_4 беззаперечно визнавши свою винуватість у вчиненні ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень, щиро розкаявся та заявив, що готовий нести покарання за вчинення ним злочинів у обсязі та у межах санкції частин статей та у спосіб визначений Кримінальним кодексом України та згідно укладеної угоди про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_4 добровільно, без примусу, з власної ініціативи звернувся до сторони обвинувачення з метою застосування до нього особливого порядку кримінального провадження. Будучи допитаним в якості підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, вину визнав в обсязі пред`явленого обвинувачення.

Під час здійснення досудового розслідування ОСОБА_4 вживав заходів щодо швидкого, об`єктивного та всебічного розслідування кримінального правопорушення. Завдяки сприянню ОСОБА_4 досудове розслідування проведено у стислі строки, враховуючи необхідний час на проведення слідчих і процесуальних дій. В даному випадку дотримані інтереси суспільства: виявлення та розкриття злочину; швидке і ефективне його розслідування; направлення до суду обвинувального акту з метою притягнення винного до відповідальності, оскільки ОСОБА_4 бажає якнайшвидшого судового розгляду кримінального провадження відносно себе по причині наявності бажання повернутись до військової служби для захисту кордонів України, у відповідності до ст. 81-1 КК України.

При затвердженні угоди про визнання винуватості дотримано суспільний інтерес на швидке судове провадження та зменшення навантаження на суд.

Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_4 буде призначене покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 5 років, а за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_4 буде визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

Обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно погоджується на призначення йому обумовленого сторонами угоди вищевказаного покарання.

Крім того, згідно умов даної угоди обвинуваченому ОСОБА_4 роз`яснено наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК України та наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні вважає, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги та правила КПК України та КК України, вказав, що йому зрозумілі наслідки затвердження угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, просив угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому ОСОБА_4 узгоджене в угоді покарання.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що він цілком розуміє характер обвинувачення, яке йому пред`явлено та підтвердив факт добровільності укладення угоди, без застосування будь-якого насильства, примусу та погроз або наслідком обіцянок. Беззастережно визнав свою вину у скоєнні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.5 ст. 407 КК України, при зазначених вище обставинах, щиро розкаявся, визнав фактичні обставини кримінального провадження, що встановлені досудовим розслідуванням. Крім того, вказав, що із запропонованим видом та мірою покарання згодний. Зазначив, що він розуміє надані йому законом права, що передбачені ч. ч. 4, 6 ст. 474 КПК України, які йому були роз`яснені судом в ході судового засідання, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про винуватості, визначені ст. 473 КПК України, наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання у разі затвердження угоди. Просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити ОСОБА_4 узгоджене покарання.

Суд, вислухавши прокурора, обвинуваченого, захисника, вивчивши угоду про визнання винуватості від 14 липня 2026 року з доданими матеріалами, приходить до висновку, що вона підлягає затвердженню.

Так, на підставі пояснень сторін кримінального провадження, суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє свої права та наслідки укладення і затвердження угоди про визнання винуватості, що передбачені ч. ч. 4, 6 ст. 474, ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид та розмір покарання, а також наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

Судом у відповідності до ч. 7 ст. 474 КПК України встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам КПК України та КК України, відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, а кримінальне провадження свідчить про наявність підстав для визнання винуватості. Крім того, судом встановлені обґрунтовані підстави вважати, що взяті обвинуваченим на себе за угодою про визнання винуватості зобов`язання, очевидно можливі для виконання.

Зміст угоди про визнання винуватості, умови та порядок її укладення відповідають вимогам ст.ст. 469, 472 КПК України, підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, для відмови в затверджені угоди не встановлено. Прокурором при вирішенні питання про укладення угоди враховані обставини, визначені ст. 470 КПК України.

Узгоджена сторонами міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, не суперечить інтересам суспільства, визначена згідно із законом, є справедливою, необхідною і достатньою для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставин, що пом`якшують йому покарання, та обставини, що обтяжує йому покарання.

Приймаючи до уваги характер діянь і спосіб їх вчинення, суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, з урахуванням особи винного, суд дійшов висновку укладену між прокурором і обвинуваченим угоду про визнання винуватості затвердити та призначити останньому узгоджене сторонами покарання.

Суд вважає, що дії ОСОБА_4 кваліфіковано вірно за ч.1 ст.382, ч.5 ст.407 КК України, а саме як умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили, та нез`явлення військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 12 КК України вчинені ОСОБА_4 кримінальні правопорушення класифікуюься як нетяжки та тяжкий злочин, тому, згідно ч. 4 ст. 469 КПК України, в даному кримінальному провадженні може бути укладена угода.

Суд вважає, що узгоджене сторонами покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обране з урахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_4 , який за місцем проживання характеризується негативно, перебуває на обліку у лікаря-нарколога з 2010 року (Діагноз: F10.312, F10.252. В 2025 році розлади психіки внаслідок вживання алкоголю. Діагноз: F10.402 з делірієм), раніше не судимий в порядку ст.89 КК України, щиро кається у вчиненні кримінальних правопорушень, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушеннь, та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого. Так обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, співпраця у викритті вчинених кримінальних правопорушень. Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 , є вчинення криміанльного правопорушення повторно.

При вирішенні питання про відповідність угоди про визнання винуватості вимогам ст. 474 КПК України, суд враховує, що угода укладена добровільно, за участі захисника обвинуваченого, умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам цього Кодексу, правова кваліфікація діянь кримінальних правопорушень вірна, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, не встановлено підстав вважати, що укладення угоди не було добровільним, не є очевидною можливість не виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань за угодою, фактичні підстави для невизнання винуватості відсутні, а кримінальне провадження свідчить про наявність підстав для визнання винуватості, а тому при призначенні покарання ОСОБА_4 , суд вважає, що узгоджені сторонами в угоді про визнання винуватості вид і міра покарання відповідають особі винного, загальним правилам призначення кримінальних покарань та розміру призначеного покарання, які встановлені КК України.

Враховуючи сукупність обставин, що пом`якшують покарання (визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, співпраця у викритті вчинених кримінальних правопорушень) та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та обставини, що обтяжує покарання (вчинення кримінального правопорушення повторно), з урахуванням особи винного, який негативно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий в порядку ст.89 КК України, суд, керуючись принципами справедливості, гуманності та індивідуалізації покарання, вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_4 узгоджене покарання: за ч.1 ст.382 КК України – у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк п`ять років. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 /п`ять/ років 2 /два/ місяці, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Дане призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України узгоджено сторонами в укладеній угоді про визнання винуватості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про доцільність затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 , і вважає, що узгоджене сторонами покарання буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Оскільки ОСОБА_4 призначається узгоджене покарання у виді позбавлення волі реально, тому останньому, з метою забезпечення виконання судового рішення до набрання вироком законної сили, слід залишити обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Згідно п.2 ч.4 ст.374 КПК України в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання та рішення про залік досудового тримання під вартою.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, згідно протоколу затримання, ОСОБА_4 затримано 28 травня 2026 року о 09 годині 37 хвилин, в порядку ст.208 КПК України.

Таким чином, на підставі ч.5 ст.72 КК України слід зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з дня затримання з 28 травня 2026 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні. Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні. Речові докази підлягають вирішенню відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.50,65-67,70,382,407 КК України, ст. ст.100, 373, 374, 473,474,475 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 14 липня 2026 року між прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12026020250000088, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.05.2026 року, та обвинуваченим у цьому ж кримінальному провадженні ОСОБА_4 , за участю захисника обвинуваченого ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому узгоджене покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 /п`ять/ років,

- за ч. 1 ст. 382 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 /два/ роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 /п`ять/ років 2 /два/ місяці.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід щодо ОСОБА_4 залишити попередній - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з дня затримання з 28 травня 2026 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази: CD-R – диск з інформацією, наданою працівником Іллінецького районного суду Вінницької області під час здійснення тимчасового доступу 19.05.2026 року до судової справи №131/2101/25 щодо звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, який зберігається при матеріалах кримінального провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження №12026020250000088.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_6