Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №161/3017/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 161/3017/20

провадження № 51-261км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030010003132від 21 серпня 2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Куйбишева російської федерації, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України(далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 липня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань за вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 лютого 2020 року та за цим вироком ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 20 серпня 2019 року близько 23:30 ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, перебуваючи за адресою: пр. Президента Грушевського, 14, м. Луцьк, діючи з прямим умислом, керуючись метою незаконного заволодіння чужим майном, здійснив напад поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для здоров`я потерпілого ОСОБА_8 , який виразився у нанесенні йому низки ударів в ділянку голови та тулуба, спричинивши останньому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я та легкі тілесні ушкодження. Після застосування до ОСОБА_8 вищевказаного насильства, яке було небезпечним для його здоров`я, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, відкрито викрав із кишені штанів потерпілого мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «Redmi Note 5», вартість якого становила 3500 грн, а також гаманець, в якому знаходились банківська картка «Укрексімбанку», банківська картка «Ощадбанку», посвідчення учасника бойових дій, перепустка на роботу, видані на ім`я ОСОБА_8 , які матеріальної цінності для потерпілого не становлять.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи доводи поданої касаційної скарги, зазначає, що:

· на момент відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) була наявна постанова про призначення прокурора від 21 липня 2019 року без власноручного підпису особи, яка його вчинила. Стверджує, що лише під час судового розгляду було долучено до справи таку постанову, однак уже з підписом керівника прокуратури. За наявності обґрунтованого сумніву щодо часу вчинення підпису керівником прокуратури на вказаній постанові, суд відхилив клопотання про проведення відповідної експертизи, чим позбавив сторону захисту права довести факт фальсифікації зазначеного процесуального документа. На переконання захисника, усі зібрані докази в справі є недопустимими.

· суди послалися на дані протоколу впізнання від 04 грудня 2019 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_7 як особу, яка продала їй на ринку мобільний телефон потерпілого, однак вказаний свідок у судовому засіданні під головуванням судді ОСОБА_10 показала, що ОСОБА_7 не є особою, яка здійснила продаж зазначеного телефону;

· у матеріалах кримінального провадження міститься протокол впізнання потерпілим 03 грудня 2019 року статиста як особи, яка вчинила на нього напад та заволоділа належним йому телефон, втім суди не надали цьому доказу жодного значення;

· суди безпідставно дійшли переконання, що за результатами НСРД визначено місцезнаходження викраденого телефону, оскільки у встановленому за наслідками цієї слідчої дії будинку проживає як засуджений, так і свідок ОСОБА_11 . Вказує, що остання повідомила суду, що телефон подарував їй чоловік;

· місцевий суд необґрунтовано відхилив клопотання сторони захисту про витребування з Луцького РУП матеріалів перевірки за заявою ОСОБА_12 від 18 січня 2020 року за фактом продажу їй викраденого майна;

· суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 404 КПК України безпідставно відмовив стороні захисту в повторному дослідженні доказів. Ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Письмові заперечення на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників процесу до Суду не надходили.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Захисник касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Не заперечував щодо здійснення касаційного розгляду за відсутності його підзахисного, з урахуванням думки останнього.

Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначив йому відповідне покарання.

Суди обґрунтували свої рішення, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , даними протоколу огляду місця події від 16 січня 2020 року, протоколів пред`явлення особи для впізнання від 03, 04 грудня 2019 року, відповіді директора ПТ «Ломбард Заставне товариство «Діамантовий дім», протоколу встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу від 20 січня 2020 року, висновками експертів №24 від 21 січня 2020 року та №653 від 24 вересня 2019 року.

Водночас доводи касаційної скарги захисника є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції та які були ретельно перевірені цим судом.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд,аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України).

Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

Оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.

Змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_7 , будучи допитаним у суді першої інстанції, свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та, зокрема, зазначив, що потерпілого вперше побачив у суді. Зауважив, що 20 серпня 2019 року підійшов до двох хлопців ромської національності, один із них дістав телефон та пропонував придбати, однак він відмовився і пішов додому. Пізніше у серпні 2019 року на базарі зустрів оперативного працівника поліції, який повідомив, що його шукає начальник карного розшуку. Пояснив, що коли поїхав до відділення поліції, то йому повідомили, що чоловіків ромської національності шукають за підозрою у вчиненні розбою, показали фото, на якому він одного із них впізнав.

Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, досліджених у судовому засіданні.

Так, потерпілий ОСОБА_8 , будучи допитаним безпосередньо в місцевому суді, підтвердив факт вчинення стосовно нього розбійного нападу, та повідомив, що влітку 2019 року у вечірню пору доби в районі залізничного вокзалу по пр. Грушевського в м. Луцьк до нього присів один із двох чоловіків, вони спілкувалися. Останні просили у нього гроші, він відмовив. Згодом вони його наздогнали, різко стягнули вліво, розпочалася бійка, в ході якої його повалили на землю. ОСОБА_7 першим наніс йому удар в обличчя, від чого він втратив свідомість, відчував, що перевіряли кишені, відібрали особисті речі - гаманець та мобільний телефон. Хто саме забрав його речі не бачив, оскільки чоловіків було двоє. Також потерпілий підтвердив те, що під час досудового розслідування з ним проводилися різні слідчі дії: впізнання за фотознімками - на якому він впізнав одного із нападників - ОСОБА_7 та слідчий експеримент.

З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 03 грудня 2019 року убачається, що потерпілий ОСОБА_8 (у присутності понятих) за сукупністю зовнішніх ознак обличчя, тілобудовою впізнав особу на фото №2 ( ОСОБА_7 ) як особу, яка наносила йому тілесні ушкодження 20 серпня 2019 року та була присутня під час викрадення особистих речей.

Оцінюючи показання потерпілого ОСОБА_8 , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що останній як під час досудового розслідування, зокрема, під час подання заяви про кримінальне правопорушення від 21 серпня 2019 року, у ході пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, так і в суді послідовно розповідав про обставини вчиненого щодо нього злочину та пояснював, що дійсно саме обвинувачений вчинив розбій, у той же час чітко відтворив обставини та механізм заволодіння майном.

Суди попередніх інстанцій врахували також і показання свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що ввечері, перебуваючи на балконі, бачив, як чоловік у стані алкогольного сп`яніння йшов з телефоном у руках, його наздоганяли двоє хлопців, які стали попереду і чекали. Він почув шум, і побачив як потерпілий втікав через кущі, його наздогнали під будинком, потерпілий впав, його почали бити. Він із балкону почав кричати, у відповідь почув погрози, після чого викликав поліцію.

На переконання місцевого суду, показання потерпілого та свідка є чіткими, послідовними та дають змогу відтворити обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Водночас суди не знайшли обґрунтованих підстав уважати, що останні оговорюють обвинуваченого, оскільки під час судового розгляду не було встановлено таких об`єктивних причин, а їхні показання повністю узгоджуються та відповідають іншим доказам у справі.

Крім того, суди послалися у своїх рішеннях на показання допитаної безпосередньо в судовому засіданні свідка ОСОБА_11 , яка повідомила суду, що придбала вживаний телефон у ломбарді «Скарбниця», що підтверджується відповідним чеком. Через декілька місяців їй зателефонували з поліції, і повідомили, що телефон викрадений та вилучили його.

Суди попередніх інстанцій обґрунтували свої рішення в частині винуватості ОСОБА_7 також і низкою інших досліджених доказів, зокрема, даними:

- протоколу за результатами проведення встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу від 20 січня 2020 року, за яким мобільний телефон з ІМЕІ 1: НОМЕР_1 активувався з абонентським номером № НОМЕР_2 в зоні дії базових станцій м. Луцьк, водночас місцезнаходження абонентського номера встановлено за адресою: АДРЕСА_2 (будинок, в якому проживає обвинувачений);

- висновку експерта №24 від 21 січня 2020 року, згідно з яким ринкова вартість бувшого у користуванні викраденого мобільного телефону марки «Xiaomi Redmi Note 5» станом на 20 серпня 2019 року могла складати 3500 грн;

- висновку експерта №653 від 24 вересня 2019 року, відповідно до якого в ОСОБА_8 було виявлено тілесні ушкодження: закритий перелом нижньої щелепи в ділянці 2,3 зубів справа та лівого суглобового паростку, множинні садна в ділянці тулуба, які виникли в результаті травмуючої дії тупих предметів /предмету/, більш детальна характеристика яких не відобразилась в морфології ушкоджень, цілком можливо в час вказаний в ухвалі суду та в медичній документації, за ступенем тяжкості перелом відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, садна за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Враховуючи характер та анатомічну локалізацію виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень - виключається можливість їх виникнення під час падіння з висоти власного зрост;

- відповіді директора ПТ «Ломбард Заставне товариство «Діамантовий дім», відповідно до якої ОСОБА_9 користувалася послугами відділення (21 серпня 2019 року інкасувала мобільний телефон «Xiaomi Redmi Note 5» с/н НОМЕР_3 );

- протоколу пред`явлення особи для впізнання від 04 грудня 2019 року, яким встановлено, що свідок ОСОБА_9 (в присутності понятих) за сукупністю зовнішніх ознак обличчя впізнала на фото №2 особу ( ОСОБА_7 ), яка продала на ринку їй мобільний телефон.

Варто зауважити, що протокол пред`явлення особи для впізнання є самостійним процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні, оскільки згідно зі ст. 84 КПК України, процесуальні документи, до яких належать і протоколи слідчих (розшукових) дій, виступають окремими носіями фактичних даних поряд з показаннями, речовими доказами та висновками експертів, а тому, всупереч доводам касаційної скарги сторони захисту, допит особи, яка здійснювала впізнання, у ході судового розгляду не є обов`язковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Втім, як убачається зі змісту технічного запису судового засідання 10 вересня 2024 року, прокурор ОСОБА_14 відмовилася від допиту свідка ОСОБА_9 у зв`язку з неможливістю встановити місцезнаходження останньої, і сторона захисту щодо цього не заперечувала. До того ж надалі сторона захисту в порядку змагальної процедури не клопотала перед судом про здійснення допиту вказаного свідка.

За таких обставин суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні слушно зазначив, що місцевий суд ретельно поставився до позиції обвинуваченого та сторони захисту в цілому щодо не причетності ОСОБА_7 до вказаного злочину, та надав відповіді на всі доводи сторони.

Водночас за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Тож колегія суддів погоджується з наведеними в оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.

Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо повноважень прокурора у цьому кримінальному провадженні

Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції захисник поставив під сумнів повноваження процесуального керівника прокурора Луцької місцевої прокуратури ОСОБА_15 , після чого прокурором ОСОБА_14 23 лютого 2022 року було надано до суду оригінал постанови про призначення прокурора ОСОБА_15 для здійснення процесуального керівництва, яка була підписана заступником прокурора Луцької місцевої прокуратури ОСОБА_16 та містила усі обов`язкові реквізити (т. 1 а.с. 178)

Тож прокурор ОСОБА_15 мав повноваження процесуального керівника в цьому кримінальному провадженні як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового провадження на підставі вищевказаної постанови про визначення прокурора від 21 липня 2019 року за підписом заступника прокурора Луцької місцевої прокуратури ОСОБА_16 . Водночас той факт, що оригінал постанови був наданий для ознайомлення лише на стадії судового розгляду, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і не свідчить про відсутність у прокурора повноважень.

Більше того, Судом встановлено, що при виконанні вимог ст. 290 КПК України у сторони захисту не було зауважень до матеріалів досудового розслідування, остання також не ставила під сумнів і повноваження прокурора ОСОБА_15 , що підтверджується відповідним протоколом про надання доступу да матеріалів провадження від 10 лютого 2020 року.

Даних, які вказують на те, що надана суду представником публічного обвинувачення постанова про призначення прокурора є підробленою, матеріали кримінального провадження не містять, і таких доказів не надано і стороною захисту. До того ж матеріали справи не містять відомостей і про те, що сторона захисту зверталася до правоохоронних органів за фактами підробки будь-яких документів у кримінальному провадженні.

Разом з тим, Суд уважає за необхідне зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про проведення судової технічної експертизи для встановлення часу вчинення підпису на вказаній постанові за відсутності переконливих доводів щодо необхідності такого дослідження у справі також не свідчить про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду, на яку повинен був звернути увагу апеляційний суд у ході апеляційного розгляду.

До того ж приписами ст. 243 КПК України визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Тож сторона захисту не була позбавлена можливості самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, однак таким своїм правом не скористалася.

Не заслуговують на увагу і посилання захисника на практику об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в справі №754/7061/15, де Верховний Суд погодився із тим, що відсутність підпису керівника відповідного органу прокуратури в постанові про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, призводить до того, що особам було висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури, в зв`язку з відсутністю належних даних про повноваження прокурорів, оскільки в наведеній справі суди достовірно встановили неповноважність прокурорів, адже відсутність підписів у постановах було підтверджено висновками експертних досліджень та не спростовано стороною обвинувачення.

Проте у справі, що розглядається, встановлено інші обставини. Сторона захисту жодним чином не підтвердила походження наданої суду фотокопії постанови. Натомість, стороною обвинувачення, як уже зазначалося вище, надано оригінал постанови про призначення прокурора від 21 липня 2019 року, підписану відповідною службовою особою, яка її прийняла.

Отже колегією суддів у цьому випадку не встановлено жодних порушень вимог КПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 404 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів

Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама собою незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

Водночас сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може бути підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.

Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, слушно зазначив, що докази у справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно зі ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій є законним й обґрунтованим, належним чином вмотивованим, і в повній мірі відповідає приписам ст. 370 та 419 КПК України, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.

Решта доводів касаційної скарги сторони захисту також не спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

У той же час касаційна скарга не містить посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження.

Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3