Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №644/9826/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 644/9826/23

провадження № 61-1905св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_12, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2024 року в складі судді Шевченка С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2025 року в складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора,

про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були дідом та бабою позивача. У період шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 .ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка за життя склала заповіт на користь дочки ОСОБА_2 . До складу спадщини увійшла спірна квартира. ОСОБА_2 спадщину прийняла у встановлені законом строки. ОСОБА_3 як недієздатна особа подав заяву про прийняття обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_4 . У видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 було відмовлено з тих підстав, що ним не надані правовстановлюючі документи на спадкову квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 . За життя останній склав заповіт, яким все належне йому майно заповідав онукові - позивачу ОСОБА_1 . Позивач спадщину прийняв, звернувшись до нотаріальної контори у передбаченому законом порядку. У видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено через відсутність правовстановлюючого документу на вказану вище квартиру.

Позивач вважав, що оскільки спірна квартира набута у шлюбі його діда та баби, тому 1/2 її частка належала ОСОБА_3 в порядку поділу майна, яке набуте у спільну сумісну власність подружжя, а 1/12 частка - в порядку спадкування після смерті дружини.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності на 7/12 часток (6/12+1/12) квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 21 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 . В іншій частині позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_4 прийняла спадщину її спадкоємиця за заповітом - ОСОБА_2 . Разом із тим, ОСОБА_3 був спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 і станом на момент її смерті був непрацездатним за віком, у зв`язку із чим мав право на обов`язкову частку у спадщині, яка складалася з 1/12 частини спірної квартири. Цю спадщину ОСОБА_3 прийняв за життя і передав у спадок своєму спадкоємцю за заповітом позивачу ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції в іншій частині позовних вимог мотивовано тим, що позивач вважав спірну квартиру спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Однак суд указав, що згідно з реєстраційними документами на вказану квартиру вона належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , оскаржив його в апеляційному порядку.

Харківський апеляційний суд постановою від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , задовольнив частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2024 року змінив у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зазначив, що в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини звернувся лише ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що інші спадкоємці ОСОБА_3 зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або відповідно до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Апеляційний суд указав, що оскільки позивачем оспорюється право власності ОСОБА_2 , то вона є належним відповідачем у цій справі, водночас позивачем не залучено до участі у справі як співвідповідача Харківську міську раду за умови наявності її обов`язкової процесуальної співучасті, що є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

14 лютого 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_12., засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про визнання права власності на 7/12 часток спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 539/2669/15-ц (провадження № 61-18459св18) та від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17 (провадження № 61-1978св20), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Заявник указує на те, що суди не врахували, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі, тому вважається спільною сумісною власністю подружжя, презумпцію якої учасники справи не спростували. Крім того, як у ОСОБА_3 , так і у ОСОБА_4 були спадкоємці, зокрема, за заповітами, які прийняли спадщину, але на інше, крім квартири, майно. Тому суд апеляційної інстанції помилково вважав, що позивач неправильно визначив суб`єктний склад учасників цього спору і до справи треба було залучити співвідповідачем Харківську міську раду.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 березня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

Із 30 червня 1963 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дочок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідачка ОСОБА_6 після одруження змінила своє прізвище на « ОСОБА_6 ». ОСОБА_7 після одруження змінила своє прізвище на « ОСОБА_7 ». Батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки № 448 від 10 березня 1994 року, що видана ОСОБА_4 , їй належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 у ЖСК «Круг-12». Перший внесок в сумі 3 390,00 руб. внесено у жовтні 1983 року, повна вартість квартири 10 445,60 руб. сплачено 09 березня 1994 року. Згідно з реєстраційним посвідченням № 13/4 від 1994 року Харківське міське бюро технічної інвентаризації посвідчує, що кооперативна квартира АДРЕСА_1 , кооператив «Круг-12» зареєстрована за ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі довідки ЖСК «Круг-12» від 10 березня 1994 року № 448.

13 листопада 1998 року ОСОБА_4 склала заповіт та на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй на праві особистої власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вона заповіла своїй дочці ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини звернулися її дочки ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , до складу якої входила квартира АДРЕСА_1 . 02 вересня 2014 року чоловік померлої ОСОБА_3 подав до нотаріуса заяву, в якій поставив нотаріальну контору до відома, що зміст статей 60-65 СК України йому нотаріусом роз`яснено, все спільне майно, набуте під час зареєстрованого шлюбу з спадкодавцем, є їхньою спільною сумісною власністю.

28 січня 2015 року ОСОБА_3 подав заяву, в якій повідомив, що на день смерті спадкодавця він є непрацездатним за віком ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), має право на обов`язкову частку у спадщині та приймає її.

Постановою Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 16 травня 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності в порядку статей 60-65 СК України на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та свідоцтва про право на спадщину у порядку статті 1241 ЦК України на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті його дружини ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі змісту постанови вбачається, що дочка спадкодавця - ОСОБА_2 має оригінал документа, який підтверджує право власності на квартиру, але не надає документи іншому спадкоємцю, а саме чоловікові спадкодавця ОСОБА_3 , для оформлення його права на спадщину на частку спірної квартири. Свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру нотаріальною конторою не може бути видане, у зв`язку з тим, що оригінал документа, що підтверджує право власності спадкодавця на вказану квартиру, спадкоємцем не поданий нотаріусу.

02 вересня 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт та на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося та все, що буде належати йому на день його смерті за законом або за заповітом, все рухоме та нерухоме майно, грошові заощадження на його ім`я в будь-яких установах банків, він заповів ОСОБА_1 .

З відповіді Об`єднання житлових кооперативів «Круг» від 04 грудня 2020 року вбачається, що кооператив не має можливості надати дублікат оригіналу правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки всі оригінали правовстановлюючих документів знаходяться у власників або власника квартири.

Постановою Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 24 лютого 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 7/12 часток квартири АДРЕСА_1 , яка залишилася після смерті його діда, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі змісту вказаної постанови вбачається, що нотаріусом рекомендовано ОСОБА_1 у судовому порядку визнати право власності на майно в порядку спадкування за заповітом після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , а саме: 7/12 часток квартири АДРЕСА_1 , що належала його дружині ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яких 1/2 частка квартири - як майно набуте під час зареєстрованого шлюбу та 1/12 частка квартири - в порядку статті 1241 ЦК України (обов`язкова частка у спадщині). Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири нотаріальною конторою не може бути видане, у зв`язку з тим, що оригінал документа, що підтверджує право власності спадкодавця на вказану квартиру відсутній.

Апеляційний суд у цій справі додатково встановив, що після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини звернувся лише ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що інші спадкоємці ОСОБА_3 зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або відповідно до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Тому апеляційний суд указав, що до розгляду цієї справи разом з ОСОБА_2 має бути залучено Харківську міську раду, а незалучення останньої є у цій справі самостійною підставою для відмови в позові.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Межі касаційного розгляду

Позивач у цій справі просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 на 7/12 часток спірної квартири, з яких 1/12 належала ОСОБА_3 як обов`язкова частка у спадщині після смерті ОСОБА_4 та 1/2 (або 6/12) як частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на цю квартиру.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 21 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину спірної квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 . В іншій частині позовних вимог відмовив.

В апеляційні скарзі позивач просив його позов про визнання права власності на 7/12 спірної квартири задовольнити повністю. Разом із тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловлював незгоду виключно із висновками суду в частині вирішення його вимог щодо 1/2 (або 6/12) спірної квартири.

Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові виснував, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а в іншій частині (вимоги щодо 1/12 частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_3 як обов`язкова частка у спадщині після смерті ОСОБА_4 ) рішення суду першої інстанції не оскаржено, у зв`язку із чим судом апеляційної інстанції не переглядається.

Оскільки вимоги про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на 1/12 частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_3 як обов`язкова частка у спадщині після смерті ОСОБА_4 , не були предметом апеляційного перегляду, Верховний Суд судові рішення в цій частині не переглядає. Тому у силу вимог статті 400 ЦПК України касаційному перегляду підлягають судові рішення в частині вимог про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на 1/2 (або 6/12) спірної квартири як частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на цю квартиру.

Щодо розгляду справи по суті в частині, яка переглядається

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , апеляційний суд вважав, що до розгляду цієї справи разом із ОСОБА_2 має бути залучено Харківську міську раду, а незалучення останньої є у цій справі самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

В частині, яка переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Спадкоємицею ОСОБА_4 за заповітом є ОСОБА_2 (відповідачка), яка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 . Спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом є ОСОБА_1 (позивач), який звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що спірна квартира набута ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період шлюбу і тому є спільною сумісною власністю подружжя, а частки кожного з подружжя в цій квартирі були рівні.

Позивач вважав, що факт реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_4 не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на це майно. Тому ОСОБА_4 мала право передати за заповітом ОСОБА_2 лише 1/2 частину спірної квартири, а іншу 1/2 частину цього майна ОСОБА_3 передав за заповітом позивачу.

У зв`язку з цим, спір щодо указаної квартири існує між позивачем як єдиним спадкоємцем за заповітом після ОСОБА_3 , та відповідачкою як єдиною спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Інших претендентів на спірне спадкове майно суд апеляційної інстанції не установив.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, провадження № 61-9953св20; від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, провадження № 61-6983св20).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Апеляційний суд указав, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18, провадження № 61-12859св21; від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21, провадження № 61-4074св23)).

Спір у справі, яка переглядається, виник лише щодо спадкування квартири між спадкоємцем за заповітом ОСОБА_1 (позивач) та спадкоємицею за заповітом ОСОБА_2 (відповідачка), тому вказівка суду апеляційної інстанції на те, що в цьому випадку необхідним є залучення до розгляду справи як співвідповідача Харківської міської ради не відповідає фактичним обставинам цієї справи.

При цьому, обмежившись висновком про відмову в позові виключно через незалучення до розгляду цієї справи органу місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції залишив без уваги та не надав оцінки доводам апеляційної скарги позивача в частині, яка переглядалась, а саме щодо висновку суду першої інстанції про відмову в позові про визнання права власності в порядку спадкування за законом спірної 1/2 частини квартири та дослідженню місцевим судом наданих позивачем доказів в указаній частині, про що зазначено ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судом апеляційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно вимог пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та не перевірені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Харківського апеляційного суду від 22 січня 2025 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового судового розгляду суду апеляційної інстанції належить розглянути справу в установлені законом строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити в цій частині законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на результат перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції розподіл судових витрат має бути здійснено судом, який ухвалюватиме остаточне рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_12, задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийЄ. В. Синельников

СуддіО. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович