Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №715/283/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 715/283/25

провадження № 61-15768св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області, в складі судді Григорчак Б. П., від 16 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, в складі колегії суддів:

Лисака І. Н., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б., від 21 серпня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2025 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення.

2. Позов мотивований тим, що 10 серпня 2006 року між

акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 був укладено договір кредиту № 548, відповідно до якого банк надав позичальниці кошти в сумі 60 000 дол. США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 05 серпня 2021 року.

3. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 серпня 2006 року був укладений іпотечний договір № 548, за яким

ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру по АДРЕСА_1 , житловою площею 36,10 кв. м, загальною площею

49,8 кв. м.

4. Внаслідок того, що ОСОБА_2 неналежним чином виконувала взяті на себе зобов`язання по кредитному договору, банк звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пунктів

4.5.3, 4.5. іпотечного договору.

5. Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Н. В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким 12 квітня 2019 року було зареєстровано право власності на спірну квартиру за акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»).

6. У 2020 році банк звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстраційного обліку (справа № 715/404/20), у задоволенні якого було відмовлено, і під час розгляду якого встановлено, що з 16 жовтня 2019 року у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_1 .

7. Надалі банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житлом та зняття з реєстраційного обліку (справа №715/3539/22), у задоволенні якого було відмовлено, через те, що банком не було заявлено вимог про виселення відповідача.

8. Посилаючись на викладене, позивач просив суд виселити ОСОБА_1 із квартири по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 квітня

2025 року позовзадоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири, по АДРЕСА_1 , без надання іншого житла. Зупинено виконання рішення в частині виселення ОСОБА_1 з квартири, на період дії в Україні воєнного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував, що

ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі з 16 жовтня 2019 року. Тобто, місце проживання відповідача в належній позивачу квартирі було зареєстроване після набуття банком права власності на квартиру, без його згоди та всупереч вимог закону.

11. Районний також суд зазначив, що реєстрація місця проживання

ОСОБА_1 з порушенням вимог закону та договору іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.

12. Позивач звертався до відповідача з вимогою звільнити житло, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, проте, незважаючи на відсутність правових підстав для проживання у квартирі,

ОСОБА_1 продовжує користуватися нею та відмовляється добровільно виселятися.

13. Ці дії відповідача перешкоджають власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушено його права та законні інтереси.

14. Зупиняючи виконання рішення в частині виселення на період дії в Україні воєнного стану і тридцятиденний строк після його припинення або скасування, суд першої інстанції послався на положення Закону України від 15 березня

2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ VI «Прикінцеві положення» Закону № 898-IV доповнено пунктом 52.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року змінено в частині мотивів задоволення позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

16. Змінюючи мотиви задоволення позову, апеляційний суд встановив, що спірна квартира перебувала у власності ОСОБА_2 на підставі договору

купівлі-продажу, укладеного до договорів кредиту та іпотеки. ОСОБА_2 у квартирі зареєстрована не була, однак після звернення стягнення банком на іпотечне майно і реєстрацію права власності за іпотекодержателем, здійснила реєстрацію у квартирі ОСОБА_1 без згоди на це нового власника квартири, що порушує його права. Відповідач зареєстрований у спірній квартирі самовільно, що і стало підставою для звернення банку до суду з цим позовом.

17. З урахуванням викладеного у суду першої інстанції були наявні підстави для задоволення позову про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири, яка на час його вселення перебувала у власності позивача. Але суд помилково застосував положення Закону України «Про іпотеку» та статті 405, 406 ЦК України, оскільки, зі зверненням стягнення на майно, іпотека припинена. Водночас апеляційний суд застосував статті 319, 321 ЦК України та частину першу статті 109, частину третю статті 116 ЖК України, оскільки на момент реєстрації відповідач не був членом сім`ї власника та не набув права сервітуту.

18. Апеляційний суд не давав оцінку правомірності застосування судом першої інстанції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», оскільки рішення суду в цій частині не було предметом апеляційного оскарження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2025 року.

21. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у лютому 2026 року надійшли до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15, від 05 червня 2019 року

у справі № 643/18788/15, постанові Об`єднаної палати Верховного Суду

від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 752/19356/16, від 12 січня 2022 року

у справі № 715/404/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21,

від 13 квітня 2023 року у справі № 932/929/22, від 11 вересня 2023 року у справі № 175/17/23, від 05 січня 2024 року у справі № 743/1596/15, від 06 березня

2025 року у справі № 183/1223/22, постанові Верховного Суду України

від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 (пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України).

24. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 5 частини першої та пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він не був повідомлений про час і місце розгляду справи апеляційним судом, у зв`язку з чим позбавлений можливості надати свої пояснення та доводи. Вважає, що позивач не довів факту повідомлення його про необхідність виселення. Наголошує, що спірне майно було придбано ОСОБА_2 не за кредитні кошти.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

26. 10 серпня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 548, відповідно до якого банк надав позичальниці кошти в сумі 60 000 дол. США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 05 серпня 2021 року.

27. 11 серпня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 548, за умовами якого якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку квартиру по АДРЕСА_1 , житловою площею 36,10 кв. м, загальною площею 49,8 кв. м.

28. За умовами договору іпотеки від 11 серпня 2006 року № 548:

- предмет іпотеки належав іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 червня 2006 року (пункт 1.1);

- іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковим договором до цього договору, не відчужувати предмет іпотеки, не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, позичку, а також не обтяжувати його будь-якими зобов`язаннями, що обмежують право власності іпотекодавця на предмет іпотеки (пункт п.2.1.4.);

- іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, пунктом 4.5.3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею

37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5.).

29. За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка від 25 січня 2024 року № 363195801) 12 квітня 2019 року право власності на квартиру по АДРЕСА_1 зареєстровано за АТ «Альфа-Банк» (в подальшому - АТ «Сенс Банк»).

30. Місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване по АДРЕСА_2 з 14 травня 2004 року.

31. ОСОБА_1 , 2005 року народження, з 16 жовтня 2019 року зареєстрований у спірній квартирі.

32. Матеріали справи містять письмову вимогу АТ «Альфа-Банк» до

ОСОБА_1 про добровільне виселення зі спірної квартири.

33. У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі

№ 715/404/20 встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована не у спірній квартирі.

34. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі

№ 715/3539/22, предметом спору у справі № 715/3539/22 є визнання

ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом (а не його виселення) внаслідок набуття банком права власності на квартиру в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. На обставину неправомірної реєстрації місця проживання відповідача в спірній квартирі після укладення договору іпотеки АТ «Сенс Банк», як на підставу позову не посилалось.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

36. Відповідно до частин першої-другої, четвертої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

37. У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 , будучи власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , для забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором кредиту від 10 серпня 2006 року № 548, на підставі іпотечного договору

від 11 серпня 2006 року передала в іпотеку банку спірну квартиру.

38. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, 12 квітня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 4.5.3, 4.5. іпотечного договору зареєструвало за собою право власності на квартиру по АДРЕСА_1 .

39. Згідно з абзацом третім частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

40. За цих обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що положення Закону України «Про іпотеку» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки з 12 квітня 2019 року іпотека припинена.

41. Натомість, 16 жовтня 2019 року в спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , якого АТ «Сенс Банк», як новий власник квартири, просить виселити.

42. Конституція України передбачає як захист права власності, так і захист права на житло.

43. У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

44. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

45. У статті 9 ЖК України (тут і далі в редакції чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

46. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

47. У частині третій статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

48. У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

49. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

50. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

51. Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

52. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

53. У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15 (провадження № 6-13113цс16) та у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справах № 695/2427/16 (провадження № 61-29520св18) і № 523/12186/13 (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом із ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

54. У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

55. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції передбачає право на повагу до житла особи. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути безпідставно виселеною чи позбавленою свого житла.

56. Такий загальний захист поширюється як на власника житла (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

57. Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

58. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосувався якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

59. У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

60. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

61. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (пункт 60 згаданого рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» («Cosic v. Croatia»), заява № 28261/06, пункти 21-23; рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» («Paulic v. Croatia»), заява № 3572/06, пункти 42-45).

62. Отже, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

63. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що Конвенція у статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять майнову цінність. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним;

б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен приводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

64. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

65. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна дійти висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

66. У розглядуваній справі суди мали оцінити конкуруючі інтереси сторін, з одного боку право власника (банку) на безперешкодне володіння, користування та розпорядження своїм майном, набутим у законному порядку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а з іншого боку - право відповідача на житло, в якому він зареєстрований після набуття права власності на квартиру новим власником (банком), без його згоди та, фактично, всупереч його волі.

67. Банк, в цьому випадку, діяв відкрито та добросовісно. Прийнявши в іпотеку квартиру без обтяжень речовими правами інших осіб, та, узгодивши в договорі іпотеки обов`язок іпотекодавця, без письмової згоди іпотекодержателя, зокрема не передавати квартиру в оренду, а також не обтяжувати її будь-якими зобов`язаннями, банк не міг передбачити, що у квартирі після звернення стягнення на неї буде зареєстрований ОСОБА_1 , який відмовиться її звільнити у добровільному порядку.

68. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, які оцінивши баланс інтересів сторін, вважали, що виселення ОСОБА_1 , який зареєстрований і проживає у квартирі без згоди нового власника, який не зобов`язаний забезпечувати його житлом, відповідає вимогам закону, є пропорційним заходом та необхідне для відновлення прав власника квартири.

69. При цьому суд першої інстанції відтермінував примусове виселення відповідача до припинення чи скасування воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після цього, і в цій частині позивач не оскаржував рішення суду ні в апеляційному ні в касаційному порядку.

70. ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись до власника квартири із пропозиціями щодо оформлення права користування нею або вжити заходів до пошуку нового житла.

71. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

72. Оцінюючи виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, Верховний Суд, враховуючи обставини справи, вважає, що припинення права відповідача на користування спірним житлом шляхом його виселення відповідає зазначеному критерію та переслідує легітимну мету. У цій конкретній справі права позивача, як власника житла, переважають права відповідача на користування спірним житлом.

73. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи наведені норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, перевіривши доводи ОСОБА_1 про позбавлення права користування житлом на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та належним чином дослідивши докази, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

74. Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про час і місце розгляду справи апеляційним судом суперечать матеріалам справи, а саме рекомендованому повідомленню про вручення поштового відправлення, згідно з яким ОСОБА_1 вважається таким, що отримав повістку-повідомлення про призначення справи до розгляду в Чернівецькому апеляційному суді на 10:00 год. 21 серпня 2025 року.

75. Інші доводи касаційної скарги з посилання на порушення судами вимог Закону України «Про іпотеку» відхилені, оскільки ці норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин між банком та ОСОБА_1 .

76. З урахуванням встановлених обставин, оскаржені судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15, постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 752/19356/16, від 12 січня 2022 року у справі № 715/404/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 932/929/22, від 11 вересня 2023 року у справі № 175/17/23, від 05 січня 2024 року у справі № 743/1596/15, від 06 березня 2025 року у справі № 183/1223/22, постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, на які посилався відповідач у касаційній скарзі.

77. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

78. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, які б давали підстави для їх скасування.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович