Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №914/3261/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/3261/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Пальонна О.О.,

позивача: Юрчук О.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача-1: Буюклі В.О. (в режимі відеоконференції),

відповідача-2: Седлецький І.Г. (в режимі відеоконференції),

третьої особи-1: не з`явились,

третьої особи-2: не з`явились,

третьої особи-3: Седлецький І.Г. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026

та рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2025

у справі № 914/3261/24

за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної ради

до:

1) Управління майном спільної власності Львівської обласної ради;

2) Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України

треті особи:

1) Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Нерухомість та майно";

2) Міністерство культури та стратегічних комунікацій України;

3) Національна спілка архітекторів України

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної ради до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради та Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України про визнання недійсним договору №30/22/2 оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад області від 15.02.2022 із застосуванням наслідків недійсного правочину та зобов`язання Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України повернути орендоване майно за актом приймання-передачі КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Управління майном Львівської обласної ради та Спілка архітекторів уклали договір оренди майна № 30/22/2 від 15.02.2022 без проведення аукціону, за яким в оренду передано пам`ятку архітектури національного значення Порохова вежа. Договір передбачає можливість передачі майна в суборенду, що суперечить ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". На момент укладення договору ринкова вартість об`єкта оренди не визначалася, що є порушенням ч. 4 ст. 8 Закону України Про оренду державного та комунального майна, ст. 19 Закону України "Про охорону культурної спадщини". При цьому, об`єкт оренди належить до пам`яток архітектури національного значення, передача його в тимчасове користування мала відбутися за погодженням із відповідним органом охорони культурної спадщини. Проте повноважний орган погодив укладення договору оренди вже після укладення такого договору. Окрім того, спірний договір не містить такої істотної умови, як зобов`язання орендаря забезпечити збереження пам`ятки, що порушує вимоги ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Отже, оскаржуваний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства.

Прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави недоцільністю та неефективністю оренди Львівською обласною організацією НСАУ будівлі за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, буд. 4, що в свою чергу негативно впливає на обсяг доходів бюджету. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Львівської обласної ради зазначалась бездіяльність органу, який уповноважений на здійснення відповідних функцій по захисту економічних інтересів місцевого самоврядування, яким не ініційовано передачу майна в оренду на аукціоні, що призведе до залучення додаткових інвестицій та збільшення доходів бюджету, підсилить економічну основу місцевого самоврядування. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.01.2025 залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" та залучено третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України. Ухвалою суду першої інстанції від 12.02.2025 залучено до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - Національну спілку архітекторів України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2025 (суддя Рим Т.Я.,) залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. - головуючий, Матущак О.І., Срипчук О.С.), позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад області №30/22/2 від 15.02.2022, укладений між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради та Львівською обласною організацією Національної спілки архітекторів України. Зобов`язано Львівську обласну організацію Національної спілки архітекторів України повернути орендоване майно за договором № 30/22/2 від 15.02.2022 за актом приймання-передачі Комунальному підприємству Львівської обласної ради "Нерухомість та майно".

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Львівської обласної ради № 987 від 09.07.2009 «Про оформлення свідоцтва про право спільної власності територіальних громад Львівської області на нежитлові приміщення та споруди» оформлено право спільної власності територіальних громад Львівської області в особі Львівської ОР на об`єкти нерухомого майна, зокрема, на адміністративну будівлю, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки 406251510 від 02.12.2024, Львівській обласній раді на праві власності належить адмінбудинок А-3 загальною площею 743,5 м2, за адресою: м. Львів, вулиця Підвальній, 4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1113551946101, номер об`єкта в РПВН: 27976781).

Згідно з даними Міністерства культури та інформаційної політики України (Міністерство культури та стратегічних комунікацій України) (листи № 06/15/534 від 17.01.2024 та № 06/13/106-55 від 04.12.2024), будинок, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 є пам`яткою культурної спадщини національного значення «Порохова башта», що не занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, який перебуває на державному обліку, як пам`ятка архітектури республіканського значення, відповідно до постанови Ради міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 (охоронний № 336) (т. 1, а.с.110, 121). Вказана пам`ятка є невід`ємною складовою об`єкта всесвітньої спадщини Львів. Ансамбль історичного центру (С 865 bis) під назвою Gunpowder Tower (Порохова вежа).

Будинок - пам`ятка «Порохова вежа», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 перебуває в оренді Львівської обласної організації НСАУ тривалий час, про що свідчить копія охоронно-орендного договору на використання пам`ятника архітектури від 05.01.2002.

12.03.2019 Львівська обласна рада прийняла рішення № 786 «Про надання в оренду нерухомого майна Львівській обласній організації Національної спілки архітекторів України», яким надано в оренду Львівській обласній організації НСАУ нежитлові приміщення загальною площею 743,5 кв.м у будівлі, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4, установивши орендну ставку в розмірі 3 % від вартості цих приміщень, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки, строком на 1 рік (п. 1 рішення).

28.12.2019 Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (Орендодавець) та Львівська обласна організація Національної спілки архітекторів України (Орендар) уклали договір оренди № 79/19 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області.

Відповідно до пункту 1.1 договору оренди від 28.12.2019 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно нежитлові приміщення, що знаходиться на балансі Комунального підприємства Львівської обласної ради «Нерухомість та майно», загальною площею 743,5 кв.м, розміщене за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень. Вартість об`єкта оренди визначена станом на 30.11.2019 і становить 16 863 010,00 грн. без ПДВ згідно зі звітом про незалежну (експертну) оцінку, затвердженим наказом Управління майном спільної власності обласної ради від 17.12.2019 № 117-о.

Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє від 20.12.2019 до 19.12.2020 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після припинення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п.п. 8.1, 8.6 договору).

29.09.2020 КП Львівської обласної ради "Нерухомість і майно" (балансоутримувач) передало Львівській обласній організації НСАУ (орендар) нежитлові приміщення, загальною площею 743,5 кв.м у будинку № 4 по вул. Підвальній, що підтверджується актом приймання-передачі нежитлових приміщень.

Договір оренди № 79/19 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області від 28.12.2019 пролонговувався.

Згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.01.2021 КП Львівської обласної ради "Нерухомість і майно" (Балансоутримувач) передало Львівській обласній організації НСАУ (Орендар) нежитлові приміщення, загальною площею 743,5 кв.м у будинку № 4 по вул. Підвальній.

31.12.2021 Управлінням майном спільної власності Львівської ОР видано наказ № 245-н «Про продовження договору оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 без проведення аукціону», яким продовжено договір оренди від 28.12.2019 № 79/19 з Львівською обласною організацією НСАУ на нежитлові приміщення загальною площею 743,5 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 строком на 5 років.

15.02.2022 на підставі вищезазначеного наказу між Управлінням майном спільної власності Львівської ОР (орендодавець) та Львівською обласною організацією НСАУ (орендар) укладено договір № 30/22/2 оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад області. Відповідно до умов даного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно нежитлові приміщення, що знаходиться на балансі Комунального підприємства Львівської обласної ради «Нерухомість та майно» (балансоутримувач), загальною площею 743,5 кв.м, розміщене за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 згідно з актом приймання-передачі майна (п. 1.1. договору).

Балансова вартість майна станом на 01.01.2021 становить 1 927 703,43 грн. Балансова залишкова вартість визначена на підставі довідки балансоутримувача (п. 1.2 договору).

Пунктом 1.3 договору визначено, що майно передається в оренду для розміщення творчої спілки (громадської організації) на площі, що не використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Розмір орендної плати за об`єкт встановлюється відповідно до чинної на момент укладення цього договору Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням обласної ради, і становить 780,63 грн за січень 2021 року без ПДВ. Сума ПДВ становить 156,13 грн (п. 3.1 договору).

За умовами укладеного договору орендар взяв на себе зобов`язання використовувати орендоване майно відповідно до його призначення (п. 6.1 договору), а також застрахувати об`єкт оренди (п.п. 6.10, 6.11 договору).

Пунктом 6.20 договору сторони погодили, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця передати майно в суборенду, за винятком майна, отриманого без проведення аукціону.

Цей договір укладено строком на 5 років, що діє від 01.01.2021 до 31.12.2025 включно (пункт 8.1 договору).

10.08.2023 Західний офіс Державної аудиторської служби України провів ревізію фінансово-господарської діяльності Управління майном спільної власності Львівської обласної ради за період з 01.01.2020 по 31.05.2023, про що складено акт № 131303-21/10.

В ході даної перевірки встановлено порушення Львівською обласною організацією НСАУ (орендар) умов укладеного договору та використання орендованого майна не за цільовим призначенням.

26.09.2023 Комісією з питань проведення інвентаризації та перевірки використання нерухомого майна спільної власності територіальних громад області здійснено періодичний комплексний контроль за виконанням умов договорів оренди та використання орендованого майна, про що складено звіт.

За результатами проведеного контролю за виконанням умов договору оренди № 30/22/2 від 15.02.2022 та використання орендованого майна загальною площею 743,5 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4, відповідна комісія встановила, що в приміщенні на площі 33 м2 розташоване кафе, що не відповідає цільовому використанню майна.

Згідно з актом обстеження майна спільної власності територіальних громад області від 01.12.2023, внаслідок вжитих заходів зазначене кафе припинило свою діяльність на цих площах.

Міністерство культури та інформаційної політики України, розглянувши заяву Управління майном Львівської обласної ради від 16.02.2024 № 214 та наданий до неї пакет документів для погодження передачі в оренду частини пам`ятки архітектури національного значення (загальною площею 743,5 кв.м) «Порохова вежа», охоронний № 336, за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 4 погодило Управлінню майном Львівської ОР передачу в установленому порядку зазначеної частини пам`ятки (загальною площею 743,5 кв.м) в оренду строком до 31.12.2025 шляхом укладення договору оренди із Львівською обласною організацією Національної спілки архітекторів України.

Наведені обставини стали підставою звернення з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір оренди від 15.02.2022 укладено без наявного на той момент погодження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Надання згоди після укладення договору не може розглядатися як належне дотримання імперативної процедури його укладення. При цьому суд зауважив, що не всі порушення, на які покликається прокурор, можуть бути підставою для визнання договору оренди від 15.02.2022 недійсним. Водночас встановлені порушення порядку погодження передачі пам`ятки в оренду та неналежне визначення вартості об`єкта оренди, що є істотною умовою договору, свідчать про укладення договору з порушенням вимог законодавства. Сукупність цих порушень є підставою для визнання договору недійсним. Відтак, у зв`язку з визнанням договору оренди від 15.02.2022 недійсним, Львівська обласна організація НСАУ зобов`язана повернути орендоване майно балансоутримувачу.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Львівська обласна організація Національної спілки архітекторів України звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та залишити позовну заяву прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зокрема, апеляційний суд належним чином не дослідив та неправильно застосував положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Скаржник зазначає, що керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова обґрунтовує позовні вимоги фактом нездійснення Львівською обласною радою захисту інтересів держави через невчинення заходів претензійно-позовного характеру щодо визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 30/22/2 від 15.02.2022. Проте матеріали справи містять лише запит прокуратури про надання інформації від 08.10.2024, що не є належним повідомленням у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та не підтверджує факт бездіяльності чи відмови компетентного органу від захисту інтересів. Крім того, наголошується, що судами не враховано Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025, яким визнано неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині надання прокурору можливості здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів суб`єктом владних повноважень. Судами не враховано, що за відсутності законних підстав для представництва позовна заява прокурора підлягала залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- судами не враховано висновків щодо застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у подібних правовідносинах про те, що сама по собі обставина не звернення органу з позовом протягом певного періоду без з`ясування фактичного стану правовідносин не свідчить про неналежне виконання ним своїх функцій, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18 та від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17;

- судами не враховано правову позицію Верховного Суду щодо обов`язку прокурора надати належні та допустимі докази бездіяльності компетентного органу (зокрема, щодо притягнення до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності службових осіб за невиконання обов`язків), а не обмежуватися лише посиланнями в позовній заяві, викладену у постановах від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18 та від 13.05.2019 у справі № 915/242/18;

- судами не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 про субсидіарний характер представництва прокурора, неприпустимість розширеного тлумачення підстав для такого представництва та обов`язок прокурора продемонструвати відсутність реагування компетентного органу саме на повідомлення прокурора про виявлені порушення, а не на запит про надання інформації.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.06.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 08.06.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.05.2026 від Львівської обласної ради надійшло клопотання про закриття провадження, мотивоване тим, що касаційне провадження у справі № 914/3261/24, відкрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, сформовані у правовідносинах, що не є подібними до цієї справи. У клопотанні заявник доводить відсутність подібності між справою № 914/3261/24 та постановами, на які посилається скаржник.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.05.2026 від Львівської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, 29.05.2026 - від Львівської обласної ради та 02.06.2026 - від Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, у якому сторони вказують на помилковість доводів скаржника та просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

У зв`язку з неможливістю підключення учасників справи до судового засідання в режимі відеоконференції, з метою дотримання засад рівності, змагальності процесу, забезпечення прав сторін на участь у судовому засіданні та справедливого, неупередженого вирішення спору, в судовому засіданні 30.06.2026 відкладено розгляд касаційної скарги на 14.07.2026.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник посилається, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо обов`язку прокурора належним чином обґрунтувати та довести усвідомлену пасивну поведінку (бездіяльність) компетентного органу для виникнення підстав представництва інтересів держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абз. 1- 3 ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Об`єкт оренди «Порохова башта» за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстрований за Львівською обласною радою.

Укладення між відповідачами спірного договору оренди з порушенням вимог чинного законодавства та передача відповідачу-2 орендованого приміщення-пам`ятки архітектури національного значення у центральній частині міста Львова без визначення ринкової вартості об`єкта, з розрахованою місячною орендною платою в сумі 780,63 грн. без ПДВ за договором № 30/22/2 від 15.02.2022, свідчить про недоцільність та неефективність такої оренди, що в свою чергу негативно вливає на обсяг доходів бюджету.

При укладенні спірного договору, Львівська обласна рада, як власник спірного майна, не вжила достатніх та ефективних заходів для проведення грошової оцінки пам`ятки у відповідності до Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1447 та визначення її ринкової вартості. Львівська обласна рада протягом тривалого часу не вжила достатніх та ефективних заходів для усунення порушень Закону України «Про охорону культурної спадщини», які допущені при укладенні договору оренди від 15.02.2022.

Наведені обставини свідчать про порушення інтересів держави, не здійснення захисту цих інтересів власником майна - органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та наявністю правових підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру.

21.09.2023 за результатом опрацювання матеріалів ревізії, окружною прокуратурою на адресу Львівської обласної ради скеровано запит про надання інформації щодо усунення виявлених порушень, зокрема щодо спірного об`єкта оренди.

Листом від 02.10.2023 Управлінням повідомлено, що за результатом виявлених порушень готуються матеріали для проведення претензійно-позовної роботи з усунення виявлених в ході обстеження порушень цільового використання орендованого майна.

30.11.2023 Галицькою окружною прокуратурою міста Львова на адресу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради скеровано запит про надання інформації про вжиті заходи реагування, внаслідок виявлених порушень по оренді приміщень на вул. Підвальній, 4 у м. Львові.

12.02.2024 на адресу Львівської обласної ради скеровано запит про надання інформації та матеріалів щодо погодження на передачу в оренду пам`ятки від Міністерства культури та інформаційної політики України та про проведення оцінки майна, відповідно до вимог Методики грошової оцінки пам`яток, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України №1447 від 26.09.2002.

Листом від 21.02.2024 Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради повідомлено, що оцінка об`єкта оренди не проводилась, у зв`язку з тим, що орендна плата за об`єкт визначена відповідно до рішення Львівської обласної ради №1013 від 12.03.2020 в розмірі 1 грн. за 1 кв.м. Також, Управлінням зазначено про направлення до Міністерства культури та інформаційної політики України листа щодо погодження передачі в оренду пам`ятки.

08.10.2024 Галицькою окружною прокуратурою міста Львова в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Львівської обласної ради направлено запит про надання інформації: чи укладений 15.02.2022 договір № 30/22/2 оренди спірного майна є чинним та чи вживались Львівською обласною радою заходи претензійно-позовного характеру щодо визнання вищевказаного договору оренди майна №30/22/2 від 15.02.2022 недійсним у судовому порядку.

Передача нерухомого майна, яке зареєстроване за Львівською обласною радою в оренду з порушенням вимог Закону, порушує права власника майна і відповідно вимагає від органу місцевого самоврядування, який зобов`язаний їх захищати, вжиття своєчасних та вичерпних заходів щодо захисту спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

За висновками суду апеляційної інстанції, з якими погоджується і Верховний Суд, вищевказані обставини свідчать про порушення інтересів держави, неналежне здійснення своїх повноважень позивачем та наявністю правових підстав для звернення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до суду з даним позовом, а тому Суд вважає, що прокурор належним чином обґрунтував та довів підстави для свого представництва відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а доводи касаційної скарги є помилковими.

Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, з підстав того, що згідно з абзацами 3, 4 резолютивної частини цього рішення окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027. При цьому таке рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва".

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор вказав при зверненні з позовом в чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави і за результатами оцінки наведених доводів прокурора суди виснували про доведеність прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді. Отже, прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави, що спростовує доводи скаржника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного та місцевого господарських судів.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильне застосування судами норм матеріального права в межах підстав касаційного оскарження, підстав для скасування оскаржених судових рішень у касаційному провадженні немає, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2025 у справі № 914/3261/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.