Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №910/6133/22 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/6133/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Долгополової Ю. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Селівона А.М.

від 19.02.2025

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Андрієнка В.В., Буравльова С.І., Шапрана В.В.

від 22.04.2026

у справі за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю представників:

від позивача: Корсун Ю.Ю.,

від відповідача: Редевич О.М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі № 760/9300/17-ц, яке набрало законної сили 05.07.2021, було визнано незаконними та скасовано рішення правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 18.01.2017 (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) і наказ від 19.01.2017 № 72/ос у частині звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновлено позивача на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Залізниці та стягнуто на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 по 14.11.2017. Оскільки відповідачем не було виконано зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі, останній просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 15.07.2022 в розмірі 2 552 305,94 грн на підставі статей 232, 235 КЗпП України.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

26.07.2016 на підставі наказу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 26.07.2016 № 1524/ос ОСОБА_1 призначений на посаду начальника філії "Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" (структурного підрозділу без статусу юридичної особи).

15.11.2016 рішенням правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" назву філії "Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" змінено на філія "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця".

18.01.2017 позивачу у зв`язку з незадовільним станом здоров`я відкрито лист тимчасової непрацездатності у Київській клінічній лікарні на Залізничному транспорті № 2, де він перебував на амбулаторному та стаціонарних режимах до 06.05.2017.

Рішенням правління ПАТ "Українська залізниця" від 17-18.01.2017, оформленого протоколом № Ц-57/4 Ком.т., зокрема, ухвалено звільнити ОСОБА_1 , начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

19.01.2017 на підставі вказаного рішення видано відповідний наказ № 72/ос про звільнення ОСОБА_1 , начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" з роботи 19.01.2017, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

10.05.2017 позивача було ознайомлено з наказом № 28/ос від 10.05.2017 про припинення трудового договору (контракту).

Згідно з довідкою філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" від 27.10.2017 середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 799,87 грн.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (нова назва - Акціонерне товариство "Українська залізниця") про: визнання незаконним та скасування наказу від 19.01.2017 № 72/ос про звільнення позивача з роботи у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; визнання незаконним рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17-18 січня 2017 року (Протокол № Ц - 57/4 Ком.т.) в частині звільнення у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлення його на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця"; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.05.2017 по дату ухвалення рішення по справі.

Зазначений позов обґрунтовувався тим, що позивача було незаконно звільнено з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" з порушенням норм трудового законодавства, оскільки він не входить до керівного складу ПАТ "Укрзалізниця" за займаною посадою та не є таким, що може бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним рішення Правління ПАТ "Українська залізниця" від 17-18.01.2017 в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Українська залізниця" № 72/ос від 19.01.2017 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця" за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця", стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням необхідних податків та платежів.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 у справі № 760/9300/17-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконним рішення правління, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.01.2020 справу № 760/9300/17-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Під час розгляду справи у господарському суді, 28.07.2020 позивач подав пояснення, у яких просив про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 150 375,56 грн, тобто з 11.05.2017 по 14.11.2017, що дорівнює 188 дням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021, позов задоволено: визнано незаконним та скасовано рішення правління ПАТ "Українська залізниця" від 18.01.2017 (Протокол № Ц-57/4 Ком.т.) в частині щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Українська залізниця" від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця"; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30 037,56 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи судові рішення суди виходили з того, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - "припинення повноважень посадових осіб". При визначенні посадових осіб акціонерного товариства суди керувались спеціальними нормами, якими передбачено визначення посадових осіб акціонерного товариства, а саме: пунктом 15 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства", статтею 23 Закону України "Про господарські товариства", частиною першою статті 89 Господарського кодексу України. Крім того, судами встановлено, що пунктом 52 статуту АТ "Українська залізниця" та статтею 6 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначено, що органами товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління та ревізійна комісія. Інших органів АТ "Укрзалізниця" зазначеним Законом та статутом відповідача не передбачено. З урахуванням зазначених положень законодавства та статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця", встановивши, що в статуті відповідача відсутній чіткий перелік посадових осіб товариства, суди дійшли висновку, що за таких обставин посадовими особами АТ "Українська залізниця" є члени наглядової ради, голова та члени правління та члени ревізійної комісії, до яких позивач ( ОСОБА_1 ) не належить, оскільки є начальником філії, яка не є самостійною юридичною особою, а отже позивач не є посадовою особою вказаних органів акціонерного товариства, а тому не міг бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Судові рішення у справі № 760/9300/17-ц, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України).

У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до АТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07.07.2022, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.10.2022, закрито провадження у цивільній справі № 757/15379/21-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, роз`яснено позивачу, що вирішення даного спору відноситься до компетенції господарського судочинства.

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 910/6133/22 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 726 281,96 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 05.07.2021.

Ухвалюючи рішення місцевий суд врахував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 та набрало законної сили цього ж дня, було визнано незаконними та скасовано рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 18.01.2017 (протокол № Ц-57/4 Ком.т.) та наказ від 19.01.2017 № 72/ос у частині звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлено його на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" та стягнуто на його користь 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 по 14.11.2017.

З урахуванням зазначеного, суди дійшли висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час свого вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 05.07.2021 без застосування коефіцієнту збільшення посадових окладів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП за період з 06.07.2021 по 15.07.2022, суд виходив з того, що оскільки Господарський процесуальний кодекс України не передбачає процесуального механізму негайного виконання рішення господарського суду про поновлення на роботі, то у Залізниці не виникло обов`язку із поновлення позивача на роботі з моменту оголошення рішення.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22 заяву позивача про розподіл судових витрат задоволено частково; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 6 160,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 24,36 грн витрат на відправку поштової кореспонденції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/6133/22 змінено та стягнуто з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції та 72 628,20 грн гонорару успіху. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 у справі 910/6133/22 заяву позивача задоволено частково та стягнуто з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд постановою від 24.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд в обґрунтування постанови вказав на те, що суд мав застосувати до спірних правовідносин положення статті 236 КЗпП та перевірити наявність підстави для заявлення позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі останнього.

Також зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що посада начальника філії, яку займав позивач до свого звільнення, була виключена зі штатного розпису апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" Залізниці з 01.03.2017 на підставі рішення правління відповідача від 05.04.2017 (протокол № Ц-57/27 Ком.т.).

Разом з тим, в матеріалах справи наявний витяг з протоколу від 05.04.2017 № Ц-57/25 Ком.т. з додатком, де у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" зазначена посада - начальник філії (з посадовим окладом - 11 708,00 грн). Також у витязі з рішення правління від 03.05.2018 (протокол №Ц-64/44 Ком.т.) у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" зазначена посада начальника філії (з посадовим окладом - 20 000,00 грн). У рішенні правління від 02.05.2020 (протокол №Ц-45/19 Ком.т.) зазначена посада директора (начальника) філії.

Судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінки доказам, наявним в матеріалах справи стосовно наявності у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" посади начальника філії зі збільшеним посадовим окладом протягом періоду, за який позивач має право на нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не спростовано доводи позивача щодо того, що має місце формальне перейменування посад без зміни функціональних обов`язків.

У зв`язку з цим визнав передчасним посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №266/4546/19 відносно незастосування при розрахунку сум середнього заробітку коефіцієнтів підвищення посадових окладів, оскільки у цій справі №266/4546/19 було встановлено, що після припинення з позивачем трудових правовідносин посада, яку він обіймав до звільнення, була виключена із штатного розпису апарату управління АТ "Укрзалізниця", а в подальшому (після закінчення повноважень) всі директори уклали з відповідачем індивідуальні трудові договори (контракти) за посадами з відмінними функціональними обов`язками від посади директора з правових питань і корпоративного управління.

Враховуючи те, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткове рішення, постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення та додаткова постанова про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу також підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто остаточно визначення розміру правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за результатами розгляду справи має бути здійснено за результатами нового розгляду справи.

За результатами нового розгляду Господарський суд міста Києва рішенням від 19.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026, у справі №910/6133/22 позов задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь гр. ОСОБА_1 210 365,81 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. Стягнув з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в дохід Державного бюджету України 3155,49 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поворот виконання судових рішень у справі № 910/6133/22 задовольнив.

Здійснив поворот виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22.

В порядку повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22, стягнув з гр. ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця» 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції, 72 628, 20 грн гонорару успіху та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

Рішення обґрунтовані тим, що на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 760/9300/17-ц від 06.01.2021 судом було видано наказ від 10.10.2023, на підставі якого заступником начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) постановою від 17.11.2023 відкрито виконавче провадження № 73354883.

Наказом АТ «Українська залізниця» № 443/ос від 11.12.2023 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 у справі № 760/9300/17-ц скасовано наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 19.01.2017 № 72/ос у частині звільнення позивача з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ «Укрзалізниця» на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлено позивача на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ «Укрзалізниця».

Факт виконання рішення суду у справі № 760/9300/17-ц та поновлення на посаді позивачем не заперечувався.

За змістом вищевказаної норми ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішенням суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

За висновками судів, період, який охоплює наступний день після дня набрання рішенням суду законної сили про поновлення гр. ОСОБА_1 на роботі - з 06 липня 2021 року по 15 липня 2022 року (останній день заявленого позивачем періоду стягнення), не відноситься до періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до приписів статті 235 КЗпП України, позаяк за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку має здійснюватися у порядку статті 236 КЗпП України.

Враховуючи наведені позивачем в позовній заяві підстави позову та мотивування суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення статті 236 КЗпП України та висновки, зроблені судом у справі № 760/9300/17-ц, у зв`язку з чим, визнали обґрунтованим нарахування середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі в межах заявленого періоду 06.07.2021 по 15.07.2022, виходячи з суми, яка визначена у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 в справі № 760/9300/17-ц, а саме середньоденного заробітку позивача на момент звільнення - 799,87 грн, що в сукупності становить 210 365,81 грн.

В частині заявлених вимог про стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок), з урахуванням якого позивачем обраховано середній заробіток у спірний період в розмірі: 1 359,78 грн (із застосуванням коефіцієнту 1,7) - у період з 04.05.2018 по 02.03.2022; 3 079,50 грн (із застосуванням коефіцієнту 3,85) - у період з 03.03.2020 по 15.07.2022, суди дійшли висновку про їх необґрунтованість.

За висновками судів, починаючи з 12.12.2020 по 05.07.2022 (кінцева дата періоду заявленого до стягнення середнього заробітку позивачем) зазначена норма не діяла, що свідчить про наявність підстав для нарахування середнього заробітку позивача у вищевказаний період виходячи з суми, яка визначена у рішенні Господарського суду міста Києва від 6 січня 2021 року в справі №760/9300/17-ц, - 799,87 грн.

Щодо підстав для врахування коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку № 100 також і для розрахунку середнього заробітку в період чинності вказаної норми з 04.05.2018 по 12.12.2020, суди зазначили, що згідно з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 212/1268/13-ц та від 14.09.2022 у у справі № 263/13926/17, на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей, зокрема, з урахуванням пункту 10 Порядку № 100, відповідне рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, встановлених його статутом.

На підставі п. 10 Порядку №100 та згідно з правом госпрозрахункових підприємств на самостійне проведення коригування заробітної плати та інших виплат, яке підтверджене у період з 03.05.2018 по 12.12.2020 в АТ «Укрзалізниця» коригування заробітної плати та інших виплат здійснювалося лише в 2019 році відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 21.06.2019 (протокол №Ц-46/63 Ком.т.), що підтверджується листом відповідача вих.№ЦТЗБ-8/95 від 30.01.2023, копія якого наявна в матеріалах справи.

Рішенням правління Залізниці від 18.01.2017, оформленим протоколом № Ц-57/4 Ком.т., звільнено гр. ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, та 19.01.2017, на підставі вказаного рішення, видано наказ № 72/ос про звільнення позивача в зв`язку з припиненням його повноважень посадової особи. Посада начальника філії, яку займав позивач до свого звільнення, була виключена зі штатного розпису апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ «Укрзалізниця» з 1 березня 2017 року на підставі рішення правління відповідача від 5 квітня 2017 року (протокол № Ц-57/27 Ком.т.) та знаходилася в додатковому штаті як така, що підлягає скороченню в період часу з 01.03.2017 по 01.07.2019.

Починаючи з 01.07.2019 по 12.12.2020 (дата виключення п. 10 з Порядку №100), у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ «Укрзалізниця» була відсутня посада як начальника філії, так і посада директора філії.

Суд врахував висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 266/4546/19, відповідно до яких коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення посадового окладу можливе лише за тією ж посадою, яку до звільнення займав працівник, якщо функціональні обов`язки за такою посадою не змінювалися.

Отже, станом на дату коригування АТ «Українська залізниця» заробітної плати або інших виплат працівникам, у яких з 01.07.2019 відбулося підвищення посадового окладу на коефіцієнт 1,1, посада, яку до звільнення займав позивач (начальник філії), була вилучена зі штатного розпису, відповідно, за цією посадою підвищення окладу не відбулося, що свідчить про відсутність підстав для коригування заробітної плати позивача.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу функціональних обов`язків посад начальника філії та директора філії, позаяк у наявних штатних розписах керівників філії Залізниці інформація стосовно змісту їх функціональних обов`язків відсутня. Саме лише зазначення в штатному розписі коду професії (КП) директор філії - 1226.2 та начальник філії - 1226.2 за відсутності будь - яких інших доказів на підтвердження складу функціональних обов`язків, не є достатнім для відповідного висновку про те, що вказані посади є аналогічними за своїми функціональними обов`язками.

Також суд першої інстанції задовольнив заяву АТ «Українська залізниця» та здійснив поворот виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 року у справі № 910/6133/22. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ці судові рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 24.07.2024.

Суд апеляційної інстанції оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині не надавав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду м. Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/6133/22, в якій просив скасувати ці судові рішення в частині, в якій в задоволенні позовних вимог було відмовлено, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Також просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.02.2025, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026, в частині повороту виконання додаткового рішення Господарського суду м. Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024, та здійснити розподіл судових витрат за розгляд цієї справи.

В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 по справі № 910/6133/22 залишити без змін.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 287, пунктів 1 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові, якою справу передано на новий розгляд, суди належним чином не дослідили питання формальної зміни найменування посади позивача, а також зазначено, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції задоволено заяву АТ «Укрзалізниця» про поворот виконання додаткового рішення та додаткової постанови. В той же час, в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції взагалі, жодним чином, не розглянув в цій частині апеляційну скаргу позивача.

Порушення норм процесуального права обґрунтовано тим, що з оскаржених рішень, не зрозуміло на підставі яких доказів суд встановив, що посаду начальника філії було виключено зі штатного розпису; чим відрізняється посада начальника філії на момент звільнення позивача, та посада начальника філії станом на 03.05.2018; відсутні будь-які докази, що підтверджують зміну посадових обов`язків за посадою яка займав позивач, та за посадою після його звільнення, крім назви.

Обов`язок доказування у трудових спорах покладений на роботодавця (правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 по справі №273/212/16, від 17.09.2019 по справі №756/13546/16, від 09.09.2022 по справі №174/144/21) тобто, саме відповідач повинен був довести зміну функціональних обов`язків керівника філії, натомість відбулася номінальна зміна назви керівника.

Щодо порушення норм матеріального права, зазначив, що судом не було взято, що станом на 09.12.2020 п. 10 Постанови №100 діяв та правомірною є підвищення середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту, а після втрати дії п. 10 Постанови №100 середній заробіток залишається на рівні що діяв станом на 09.12.2020 і зменшенню не підлягає.

За висновками Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 по справі №755/12623/19 середній заробіток за час вимушеного прогулу та затримка виконання рішення є заробітною платою.

В постанові від 22.05.2019 по справі№ 572/2429/15-ц Верховний Суду складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду висловив наступний висновок про застосування частини другої статті 235 КЗпП України пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995, згідно з яким їх тлумачення свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Верховний Суд у постанові від 18.08.2021 по справі № 813/300/17, від 20.01.2021 по справі № 501/1695/18, від 26.08.2020 по справі № 127/26237/17 надаючи правові висновки щодо застосування ч. 4 ст. 97 КЗпП України, вказав про недопустимість зменшення заробітної плати.

Суди, відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині, дійшли висновку що коефіцієнт підвищення посадових окладі не застосовується, оскільки в штатному розписі змінилася посада, а позивач не довів, що не змінилися істотні умови праці. Проте, такий висновок не відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 № 582/1001/15-ц, Верховного Суду України від 04.07.2012 у справі № 6-59цс12; Верховного Суду, викладених у постановах від 22 травня 2019 року у справі №754/8595/17-ц (провадження №61-34818св18), від 24 березня 2020 року у справі № 643/2336/19 (провадження №61-21341св19) та від 21 січня 2020 року у справі № 686/25653/18 (провадження № 61-12494св19), відповідно до яких зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Тобто, обов`язок довести законність змін в істотних умовах праці та чи нова посада змінює умови праці чи це є просто перейменуванням посади покладено на роботодавця.

Заявив про намір понести судові витрати у суді касаційної інстанції у виді витрат на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір який складає 80 000,00 грн.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив закрити касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження судових рішень передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій в незадоволеній частині та в частині повороту виконання додаткового рішення та додаткової постанови залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, здійснюючи перегляд ухвалених у цій справі № 910/6133/22 судових рішень виходить з того, що частиною п`ятою статті 310 ГПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Передаючи цю справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 24.07.2024 у цій справі зазначив, зокрема, таке:

- суд мав застосувати до спірних правовідносин положення статті 236 КЗпП України та перевірити наявність підстави для заявлення позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі останнього;

- крім того скаржник оскаржує судові рішення у зв`язку з відмовою стягнути з відповідача середній заробіток з урахуванням коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Суди не вбачали наявності підстав для врахування коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку № 100 і для розрахунку середнього заробітку в період чинності вказаної норми, зокрема, з 04.05.2018 по 12.12.2020 з огляду на те, що позивачем не доведено що посада начальника філії (введена з 01.04.2018) та посада директора філії (введена 02.05.2020), введені до штатного розпису після звільнення позивача є тотожними за своїми функціональними обов`язками з посадою, яку займав позивач.

Судами встановлено, що посада начальника філії, яку займав позивач до свого звільнення, була виключена зі штатного розпису апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" Залізниці з 01.03.2017 на підставі рішення правління відповідача від 05.04.2017 (протокол № Ц-57/27 Ком.т.).

Разом з тим, в матеріалах справи наявний витяг з протоколу від 05.04.2017 №Ц-57/25 Ком.т. з додатком, де у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" зазначена посада - начальник філії (з посадовим окладом - 11 708,00 грн). Також у витязі з рішення правління від 03.05.2018 (протокол №Ц-64/44 Ком.т.) у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" зазначена посада начальника філії (з посадовим окладом - 20 000,00 грн). У рішенні правління від 02.05.2020 (протокол №Ц-45/19 Ком.т.) зазначена посада директора (начальника) філії.

Втім, судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінки доказам, наявним в матеріалах справи стосовно наявності у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" посади начальника філії зі збільшеним посадовим окладом протягом періоду, за який позивач має право на нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не спростовано доводи позивача щодо того, що має місце формальне перейменування посад без зміни функціональних обов`язків.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права (стаття 236 КЗпП України) та процесуального права (статті 73-79, 86 Господарського процесуального кодексу України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову, на підставі доказів і доводів сторін, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, додаткове рішення, постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення та додаткова постанова про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу також підлягають скасуванню.

За результатами нового розгляду, суди попередніх інстанцій, на виконання наданих Верховним Судом вказівок, встановили, що факт виконання рішення суду у справі № 760/9300/17-ц, обставини та строки поновлення на посаді позивача сторонами не заперечувалися.

За змістом норми ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішенням суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

За висновками судів, період, який охоплює наступний день після дня набрання рішенням суду законної сили про поновлення гр. ОСОБА_1 на роботі - з 06 липня 2021 року по 15 липня 2022 року (останній день заявленого позивачем періоду стягнення), не відноситься до періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до приписів статті 235 КЗпП України, позаяк за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку має здійснюватися у порядку статті 236 КЗпП України.

Враховуючи наведені позивачем в позовній заяві підстави позову та мотивування суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення статті 236 КЗпП України та висновки, зроблені судом у справі №760/9300/17-ц, у зв`язку з чим, визнали обґрунтованим нарахування середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі в межах заявленого періоду 06.07.2021 по 15.07.2022, виходячи з суми, яка визначена у рішенні Господарського суду міста Києва від 06 січня 2021 року у справі № 760/9300/17-ц, а саме середньоденного заробітку позивача на момент звільнення - 799,87 грн, що в сукупності становить 210 365,81 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок), з урахуванням якого позивачем обраховано середній заробіток у спірний період в розмірі: 1 359,78 грн (із застосуванням коефіцієнту 1,7) - у період з 04.05.2018 по 02.03.2022; 3 079,50 грн (із застосуванням коефіцієнту 3,85) - у період з 03.03.2020 по 15.07.2022, то за висновками судів вони задоволенню не підлягають.

При цьому суд апеляційної інстанції одночасно враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 згідно з яким правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу є заробітною платою. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

А також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що незважаючи на приписи пункту 10 Порядку № 100, відповідно до якого у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення, перерахунок заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням цієї норми не здійснюється.

На думку судів, оскільки 12.12.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 1213, якою внесено зміни до Порядку № 100, зокрема, виключено його пункт 10, то а період з 12.12.2020 по 05.07.2022 (кінцева дата періоду заявленого до стягнення середнього заробітку позивачем) зазначена норма не діяла, що свідчить про наявність підстав для нарахування середнього заробітку позивача у вищевказаний період виходячи з суми, яка визначена у рішенні Господарського суду міста Києва від 6 січня 2021 року в справі №760/9300/17-ц, - 799,87 грн.

А також, що на підставі п. 10 Порядку №100 та згідно наявного права госпрозрахункових підприємств на самостійне проведення коригування заробітної плати та інших виплат, у період з 03.05.2018 по 12.12.2020 в АТ «Укрзалізниця» коригування заробітної плати та інших виплат здійснювалося лише в 2019 році відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 21.06.2019 (протокол №Ц-46/63 Ком.т.), що підтверджується листом відповідача вих.№ЦТЗБ-8/95 від 30.01.2023 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Однак, підстав для врахування коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку № 100 також і для розрахунку середнього заробітку позивача в період чинності вказаної норми немає, оскільки рішенням правління Залізниці від 18.01.2017, оформленого протоколом № Ц-57/4 Ком.т., позивача було звільнено з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, та 19.01.2017, на підставі вказаного рішення, видано наказ № 72/ос про звільнення позивача в зв`язку з припиненням його повноважень посадової особи.

Посада начальника філії, яку займав позивач до свого звільнення, була виключена зі штатного розпису апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ «Укрзалізниця» з 1 березня 2017 року на підставі рішення правління відповідача від 5 квітня 2017 року (протокол № Ц-57/27 Ком.т.).

Далі суди попередніх інстанцій встановлюють взаємовиключні обставини, відповідно до яких:

- з однієї сторони суди встановили, що після звільнення позивача з роботи 19.01.2017 зі штатного розпису апарату управління Залізниці було виключено штатну одиницю (посаду, яку обіймав позивач) начальника філії "Відомча воєнізована охорона" з посадовим окладом 11 708,00 грн;

- з іншої сторони суди встановлюють, що згідно з наявними в матеріалах справи витягом з протоколу від 05.04.2017 №Ц-57/25 Ком.т. з додатком, у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" наявна посада - начальник філії (з посадовим окладом - 11 708,00 грн), згідно з витягом з рішення правління від 03.05.2018 (протокол №Ц-64/44 Ком.т.) у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" наявна посада начальника філії (з посадовим окладом - 20 000,00 грн), згідно з рішенням правління від 02.05.2020 (протокол №Ц-45/19 Ком.т.), у штатному розписі наявна посада директора (начальника) філії.

У зв`язку з цим суперечливими є висновки судів попередніх інстанцій що, починаючи з 01.07.2019 по 12.12.2020 (дата виключення п. 10 з Порядку №100), у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ «Укрзалізниця» була відсутня посада як начальника філії, так і посада директора філії, оскільки вони не узгоджуються з наведеними вище витягом з протоколу від 05.04.2017 №Ц-57/25 Ком.т., витягом з рішення правління від 03.05.2018 (протокол №Ц-64/44 Ком.т.), рішенням правління від 02.05.2020 (протокол №Ц-45/19 Ком.т.).

А також що станом на дату коригування АТ «Українська залізниця» заробітної плати або інших виплат працівникам, у яких з 01.07.2019 відбулося підвищення посадового окладу на коефіцієнт 1,1, посада, яку до звільнення займав позивач (начальник філії), була вилучена зі штатного розпису, відповідно, за цією посадою підвищення окладу не відбулося, що свідчить про відсутність підстав для коригування заробітної плати позивача.

Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, на який посилається суд апеляційної інстанції, що при виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу враховується, що особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах, судам попередніх інстанцій належало встановити як змінювався розмір посадового окладу на посаді, яку обіймав позивач до звільнення, у спірний період, у який позивач вважається таким, що перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Крім того, суди попередніх інстанцій як і при первісному розгляді справи послалися на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу функціональних обов`язків посад начальника філії та директора філії, позаяк у наявних штатних розписах керівників філії Залізниці інформація стосовно змісту їх функціональних обов`язків відсутня, а зазначення в штатному розписі коду професії (КП) директор філії - 1226.2 та начальник філії - 1226.2 за відсутності будь-яких інших доказів на підтвердження складу функціональних обов`язків, не є достатнім для відповідного висновку про те, що вказані посади є аналогічними за своїми функціональними обов`язками.

Однак, саме порушення норм процесуального права, а саме статей 73-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок не дослідження та не надання оцінки доказам, наявним в матеріалах справи стосовно наявності у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" посади начальника філії зі збільшеним посадовим окладом протягом періоду, за який позивач має право на нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не спростування доводів позивача щодо того, що має місце формальне перейменування посад без зміни функціональних обов`язків стало підставою для прийняття Верховним Судом постанови від 24.07.2024 у цій справі про скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в позові та передачі справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховним Судому постанові від 24.07.2024 у цій справі було вказано, що для правильного вирішення спору у цій частині необхідно встановити обсяг функціональних обов`язків за посадою начальника філії та директора філії, які були введені на підприємстві відповідача після звільнення позивача з аналогічної посади та вилучення її зі штатного розпису.

Суди попередніх інстанцій, всупереч приписам статті 316 ГПК України, вказівок Верховного Суду щодо встановлення обставин, які є визначальними для вирішення цього спору, з огляду на предмет і підстави позову, а також доводи сторін, не виконали, на що правильно вказав позивач у касаційній скарзі, а тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено підлягають скасуванню, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, безвідносно до наведених позивачем у касаційній скарзі доводів.

Також обґрунтованими є доводи касаційної скарги позивача про помилковість рішення Господарського суду м. Києва від 19.02.2025 в частині задоволення заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поворот виконання судових рішень у справі № 910/6133/22.

Суд першої інстанції здійснив поворот виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22. В порядку повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22, стягнув з гр. ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця» 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції, 72 628,20 грн гонорару успіху та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

За висновками суду першої інстанції, зважаючи на надані відповідачем докази виконання судових рішень, які в подальшому були скасовані судом касаційної інстанції, наявні підстави для повернення відповідачу списаних платіжними інструкціями грошових коштів в загальній сумі 104 800,72 грн.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19.

Верховний Суд постановою від 24.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У мотивувальній частині постанови Верховний Суд зазначив (п.5.17), що враховуючи те, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткове рішення, постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення та додаткова постанова про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу також підлягають скасуванню.

У зв`язку з чим Верховний Суд вказав, що не розглядає доводи касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині оскарження судових рішень щодо відшкодування витрат на правничу допомогу. Отже, саме суд першої інстанції за результатами нового розгляду справи мав вирішити питання про розподіл судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тобто, остаточно визначення розміру правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за результатами розгляду справи має бути здійснено за результатами нового розгляду справи.

Натомість суд першої інстанції, за результатами нового розгляду справи № 910/6133/22, прийняв нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині, в якій ця справа була передана на новий розгляд. Стягнув з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь позивача 210 365,81 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. При цьому, всупереч вимогам статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на правову допомогу за заявами позивача, поданими під час первісного розгляду справи, від 23 травня 2023 року та від 13 липня 2023 року, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в цілому у цій справі не здійснив.

Натомість, незважаючи на те, що позовні вимоги задоволені частково, за рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 на користь позивача стягнуто 726 281,96 грн, за рішенням від 19.02.2025 (за результатами нового розгляду) додатково стягнуто 210 365,81 грн, суд першої інстанції не лише не здійснив розподілу судових витрат, а здійснив поворот виконання додаткових рішень, чим позбавив позивача його права на отримання відшкодування витрат на правову допомогу адвоката пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Суд апеляційної інстанції, незважаючи на викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, не усунув допущені судом першої інстанції помилки.

Викладені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу заперечення в цій частині є помилковими.

Поворот виконання рішення, постанови - це процесуальна дія, яка полягає в повному або частковому відновленні первісного становища відповідача (боржника) в разі зміни або скасування рішення з прийняттям нового рішення про повну або часткову відмову в позові, метою якого є приведення відносин, що склалися між сторонами, у відповідність з новим судовим рішенням шляхом усунення наслідків скасованого повністю або частково рішення.

Верховний Суд у постанові від 24.07.2024 скасовуючи додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22, не приймав в цій частині нове рішення про відмову позивачеві у задоволенні його заяв про відшкодування витрат на правничу допомогу. Висновків про відсутність у позивача права на отримання такого відшкодування за результатами розгляду справи № 910/6133/22 в межах заявленого ним розміру, не формував.

Натомість Верховний Суд скасував ухвалені у цій справі додаткові рішення як невід`ємну частину рішень ухвалених у справі по суті спору, які в частині скасовані, а справа передана на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. Отже, саме за результатами нового розгляду місцевий господарський суд мав здійснити новий розподіл судових витрат, виходячи з розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками скасування постановлених у цій справі додаткових рішень нове рішення про відмову у задоволенні заяв позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не приймалося у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для здійснення повороту їх виконання.

Відсутність у Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України процесуальної можливості з`ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині, в якій в задоволенні позову було відмовлено, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи в частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/6133/22 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та в частині проведення повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 року, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 року у справі №910/6133/22.

3. В цій частині справу № 910/6133/22 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/6133/22 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй