Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №911/298/25 (911/1768/25) — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Справа № 911/298/25 (911/1768/25)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом Акціонерного товариства "МетаБанк", м. Запоріжжя

до 1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача-1 керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 ОСОБА_3

про визнання недійсним правочину

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/298/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.02.2025 р. (суддя Наріжний С.Ю.) відкрито провадження у справі № 911/298/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржниці; керуючим реструктуризацією боржниці призначено арбітражного керуючого Куліченка М.В.

До господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" звернувся позивач – Акціонерне товариство "МетаБанк" з позовною заявою від 26.05.2025 р. б/н (вх. № 5976) до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсними правочину боржника, в якому просив суд визнати недійсним договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; виключити з реєстру кредиторів вимоги кредитора ОСОБА_3 у розмірі 1 730 000,00 грн.

27.05.2025 р. до господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про здійснення подальшого розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття підготовчого провадження у справі від 27.05.2025 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2025 р. вказану позовну заяву АТ "МетаБанк" від 26.05.2025 р. б/н (вх. № 5976) до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів боржника і виключення суми грошових вимог до боржника з реєстру вимог кредиторів залишено без руху; встановлено позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали про залишення заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання господарському суду Київської області: 1) уточненої позовної заяви, оформленої з додержанням ст. 162, 163 ГПК України щодо зазначення правильної ціни позову; 2) доказів доплати судового збору у встановлених порядку та розмірі, в сумі 23 182,40 грн.

17.06.2025 р. до господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" надійшла уточнена позовна заява позивача АТ "МетаБанк" від 17.06.2025 р. (вх. № 8370/25), в якій він просить суд: визнати недійсним договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (що має наслідком підтвердження відсутності права вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ).

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.06.2025 р. (суддя Наріжний С.Ю.) відкрито провадження щодо розгляду позовної заяви (уточненої) АТ "МетаБанк" від 17.06.2025 р. (вх. № 8370/25 від 17.06.2025 р.) до відповідачів ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину боржника, у відокремленому провадженні в межах справи № 911/298/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін; залучено ОСОБА_3 до участі у даній справі в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2; залучено керуючого реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. до участі у даній справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1; встановлено учасникам у справі процесуальні строки для надання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень та пояснень.

10.07.2025 р. через електронну пошту суду від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - керуючого реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. надійшла заява про направлення копії позовної заяви та доданих документів до неї № 02-35/358 від 08.07.2025 р.

23.07.2025 р. до господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 ОСОБА_1 Бондара Я.О. надійшов відзив на позовну заяву від 23.07.2025 р.

30.07.2025 р. до господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 керуючого реалізації майна - арбітражного керуючого Куліченка М.В. надійшли пояснення № 02-35/387 від 28.07.2025 р. щодо позовної заяви АТ "МетаБанк".

30.07.2025 р. до господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від позивача АТ "МетаБанк" надійшли додаткові пояснення у справі № 12/77777 від 30.07.2025 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.11.2025 р. матеріали справи №911/298/25 (911/1768/25) за позовом АТ "МетаБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину передано для розгляду господарським судом Київської області у складі судді Лопатіна А.В., у провадженні якого перебуває справа № 911/298/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.12.2025 р. справу № 911/298/25 (911/1768/25) передано на розгляд судді Лопатіну А.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.12.2025 р. суддею Лопатіним А.В. прийнято до провадження справу № 911/298/25 (911/1768/25) за позовом АТ "МетаБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину за правилами спрощеного позовного провадження; ухвалено повторно розпочати розгляд справи № 911/298/25 (911/1768/25) по суті.

02.02.2026 р. до господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 ОСОБА_1 Бондара Я.О. надійшли додаткові пояснення у справі № 02/02 від 02.02.2026 р. до відзиву на позову заяву АТ "МетаБанк" про визнання недійсним правочину боржника (договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р.).

Суд зазначає, що сторони повідомлені про прийняття до провадження господарським судом Київської області матеріалів справи у порядку, встановленому частиною п`ятою ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частини третьої, частини четвертої ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адреси їх місцезнаходження, належним чином завірених копій ухвал, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У частині восьмій ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною четвертою ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду Київської області у справі № 911/298/25 від 29.04.2025 р. визнано грошові вимоги АТ "МетаБанк" до боржника ОСОБА_1 у сумі 4844,80 грн. - до задоволення вимог кредиторів; 266292,01 грн. - 2 черга; 382 989,97 грн. - 3 черга (без права вирішального голосу).

Таким чином, позивач у даній справі - АТ "МетаБанк" є кредитором у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 (наразі відмовився від своїх грошових вимог та статусу кредитора відповідно).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спір має ознаки немайнового спору, пов`язаного з захистом майна боржника у справі № 911/298/25, прав кредиторів боржника, а відтак підлягає розгляду в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 № 911/298/25 відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

З метою забезпечення процесуальної економії та всебічного, повного, об`єктивного дослідження обставин справи, суд вважає за доцільне використовувати наявні матеріали справи № 911/298/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 при розгляді даного позову, що відповідає нормам статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, частині першій статті 86 ГПК України.

Так, 10.09.2019 р. між ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у якості позикодавця, та ОСОБА_1 (яка до цього мала прізвище ОСОБА_5 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , у якості позичальника, укладено договір новації боргу № 1 (надалі за текстом "Договір"). Відповідно до преамбули Договору, сторони уклали даний договір новації боргу у позикове зобов`язання у відповідності до ст. 1053 ЦК України.

Відповідно до пункту 1.1. Договору, зобов`язання, що виникне між сторонами на підставі цього Договору, замінює собою зобов`язання, що виникло між сторонами: позикодавцем ОСОБА_6 , позичальником ОСОБА_7 (в наступному ОСОБА_8 ) та поручителем ОСОБА_2 за договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р.

Згідно з пунктом 1.2. Договору, за первинним договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р. позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти в сумі 1 800 000,00 грн. в строк до 18.01.2015 р. У випадку, коли позичальник не поверне позичені гроші у встановлений договір термін, позикодавець вправі пред`явити поручителю вимогу про сплату боргу. Поручитель зобов`язаний виконати вимогу позикодавця у 7-денний строк. Після пред`явлення позикодавцем вимоги до поручителя переходять усі обов`язки і права позичальника за даним договором.

Відповідно до пунктів 1.3., 1.4. Договору, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. стягнуто солідарно із ОСОБА_7 (в подальшому ОСОБА_8 ) та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 борг за договором позики у розмірі 1 800 000,00 грн. та понесені витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 654,00 грн. Сторони підтверджують, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. виконане шляхом виконання поручителем зобов`язань з повернення боргу позикодавцю ОСОБА_6 в розмірі 1 803 654,00 грн., про що позикодавцем видана розписка від 23.08.2016 р.

У пунктах 1.5., 1.6. Договору сторони підтверджують, що після виконання поручителем зобов`язань з повернення боргу, до поручителя перейшли всі права позикодавця за договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р., в тому числі і ті, що забезпечували його виконання (п. 1.5.). Сторони підтверджують, що позичальником на виконання вимог поручителя, як нового кредитора, було сплачено грошові кошти в розмірі 65 000,00 грн. в рахунок погашення загальної суми боргу в розмірі 1 803 654,00 грн. Залишок боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становить 1 738 654,00 грн. (п. 1.6.).

Згідно з пунктами 1.7.-1.8. Договору, сторони дійшли згоди, що борг, що виник на підставі договору позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р. буде замінений позиковим зобов`язанням через новацію боргу у позикове зобов`язання шляхом укладання цього договору (п. 1.7.). Сторони прийшли до згоди, що укладанням цього договору припиняються існуючі первісні зобов`язання, що виникли на підставі договору позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р. (п. 1.8.).

Відповідно до пунктів 1.9.-1.16. Договору, сторони дійшли згоди, що позикодавець надав позичальнику в сумі 1 738 654,00 грн. терміном до 10.09.2022 р. (п. 1.9.); позичальник отримав позику до підписання цього договору (п. 1.10.); позика надана без нарахування відсотків (п. 1.11.); виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою у межах міста Бровари за місцем проживання позикодавця або за іншою адресою погодженою сторонами (п. 1.12.); позичальник у 30-денний строк після пред`явлення вимоги зобов`язаний повернути всю суму боргу, що залишилася несплаченою (п. 1.15.); позикодавець має право передати свої права за цим договором іншій особі (відступлення права вимоги), про що має бути укладений окремий договір. Зміна позикодавця за цим зобов`язанням здійснюється без згоди позичальника (п. 1.16.).

Пунктом 3.4. Договору сторонами обумовлено, договір набирає чинності з дня його підписання сторонами.

В наступному 12.11.2021 р. між ОСОБА_2 , у якості первісного кредитора та ОСОБА_3 , у якості нового кредитора, був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1 (надалі за текстом "Договір про відступлення права вимоги").

Так, відповідно до пунктів 1.1.-1.5. Договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові, і стає новим кредитором згідно договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. (п. 1.1.); на момент відступлення права вимоги борг боржника становить 1 730 000,00 грн. (п. 1.2.); за цим договором новий кредитор отримує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника виконання таких зобов`язань: сплати боргу в розмірі 1 730 000,00 грн. (п. 1.3.); право вимоги первісного кредитора до боржника підтверджується наступними документами: договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. (п. 1.4.); сторони погодили, що після задоволення вимоги ОСОБА_3 шляхом сплати на його користь ОСОБА_1 суми 1 730 000,00 грн., боргові зобов`язання ОСОБА_1 за договором новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. будуть вважатися виконаними. Доказом виконання буде розписка нового кредитора ОСОБА_3 про припинення зобов`язань (п. 1.5.).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає новому кредитору всі оригінали документів, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за цими документами в момент підписання даного договору та є його невід`ємною частиною (п. 2.1.); "разом з правами вимоги, до нового кредитора переходять всі інші, пов`язані з ними права, в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав …" (п. 2.2.).

У пунктах 3.1., 3.2. Договору про відступлення права вимоги сторонами обумовлено, що сума відступлених прав вимоги становить 1 730 000,00 грн. (п. 3.1.); розрахунки за цим договором між сторонами не передбачені (п. 3.2.).

Відповідно до пункту 5.1. зазначеного Договору про відступлення права вимоги, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

14.11.2021 р. ОСОБА_3 складено "Повідомлення про відступлення права вимоги" ОСОБА_2 ОСОБА_3 за договором новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , адресоване ОСОБА_1 (яка до цього мала прізвище ОСОБА_5 ).

01.11.2022 р. ОСОБА_3 складено "Вимогу про повернення боргу", адресовану ОСОБА_1 , в якій на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р. за договором новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. в зв`язку з тим, що строк повернення коштів, визначений договором минув (до 10.09.2022 р.), - вимагає повернення позики в розмірі 1 730 000,00 грн. до 31.12.2022 р.

Матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_1 зазначеного вище зобов`язання за Договором новації боргу № 1 на користь нового кредитора ОСОБА_3 , а наявність заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 за договором новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. не спростовано у межах справи № 911/298/25 в ході розгляду заяви з кредиторськими вимогами ОСОБА_3 до боржника ОСОБА_1 . Водночас заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 у розмірі 1 730 000,00 грн., що виникла на підставі договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. та договору про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р., визнавалася самою ОСОБА_1 у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність як одна з підстав звернення до суду, та в подальших додаткових поясненнях.

Також судом встановлено, що 14.11.2007 р. між позивачем АТ "МетаБанк" (надалі також "банк") та ОСОБА_7 (в подальшому ОСОБА_8 ), паспорт НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , у якості позичальника, було укладено кредитний договір № 32-22-07/0071-КН, відповідно до умов якого (п. 1.1.), банк видає позичальнику довгостроковий кредит у сумі 1 000 000,00 грн. на строк до 09.11.2017 р. включно у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Через невиконання зобов`язань за кредитним договором АТ "МетаБанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 19.09.2018 р. у справі №361/5582/13 за позовом АТ "МетаБанк" до ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитним договором рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.10.2013 р. скасовано та ухвалено нове рішення; позовні вимоги ПАТ "МетаБанк" задоволено частково; в тому числі стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованість за кредитним договором № 32-22-07/0071-КН від 14.11.2007 р. в розмірі 214 866,51 грн., із яких прострочена заборгованість за кредитом 187863,21 грн., прострочена заборгованість за відсотками 24039,12 грн., пеня по простроченому кредиту 2844 грн., пеня по простроченим процентам 120,18 грн.; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ "МетаБанк" заборгованість за кредитним договором № 32-22-07/0071-кн від 14.11.2007 р. в розмірі 508 516,29 грн., із яких прострочена заборгованість за кредитом 82 950 грн., прострочена заборгованість за відсотками 45 540,50 грн., пеня по простроченому кредиту 268 890,01 грн., пеня по простроченим процентам 111 135,78 грн., а також стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ "МетаБанк" судові витрати в розмірі 2 431,48 грн.

На виконання постанови Апеляційного суду Київської області у справі № 361/5582/13-ц 30.10.2018 р. було видано виконавчі листи, за якими в наступному були відкриті виконавчі провадження.

Також судом встановлено, що 17.03.2024 р. в межах справи № 911/298/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 до суду надійшла заява ОСОБА_3 від 12.03.2025 р. б/н (вх. № 2009/25) про визнання грошових вимог до ОСОБА_1 у сумі 1730000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.05.2026 р. у справі № 911/298/25 визнано кредиторські вимоги ОСОБА_3 до боржника ОСОБА_1 на суму 1 736 056,00 грн., з яких: 6 056,00 грн. підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів; 1 730 000,00 грн. підлягають задоволенню у другу чергу.

Позивач звернуся з позовом до відповідача в зв`язку з тим, що вбачає в діях ОСОБА_1 та осіб, між якими укладено договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. і Договір про відступлення права вимоги недобросовісні наміри, метою яких було унеможливлення позивачу - АТ "МетаБанк", як кредитору у справі про неплатоспроможність № 911/298/25 ОСОБА_1 , отримати кошти в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду. Зокрема, позовні вимоги позивача обґрунтовані наступним.

Так, позивач керуючись нормами статей 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства вважає, що боржник ОСОБА_11 , будучи обізнаною з постановою Апеляційного суду Київської області від 19.09.2018 р. у справі № 361/5582/13 з метою ухилення від виконання судового рішення через рік після ухвалення вказаної постанови уклала договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. зі своїм сином ОСОБА_2 , який на думку позивача є фраудаторним, та таким, що порушує його законні права, оскільки укладений з метою штучного створення заборгованості задля збільшення боргових зобов`язань боржника та включення цієї заборгованості до реєстру вимог кредиторів, що зумовлює зменшення конкурсної маси боржника, за рахунок якої здійснюється задоволення вимог кредитора - АТ "МетаБанк". Про фраудаторність правочину, на переконання позивача свідчить те, що спірний договір укладено з близьким родичем - з сином та вже за наявності винесеного на користь позивача рішення суду про стягнення з неї заборгованості, що здійснено з метою ухилення від виконання цивільно-правових зобов`язань за кредитним договором, укладеним з позивачем, та це в свою чергу свідчить про недобросовісність боржника. Також позивач вважає, що укладення спірного договору має формальний характер, позивач має сумніви щодо реального наміру сторін щодо настання наслідків укладеного договору, у зв`язку з тим, що спірний договір, і відповідно виникнення нових зобов`язань, було укладено відповідачем тоді, коли у неї вже були не виконані зобов`язання перед позивачем. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.10.2020 р. у справі № 755/17944/18 позивач підкреслює, що спірний договір був укладений більш ніж три роки після виконання зобов`язання з повернення боргу позикодавцю ОСОБА_6 в розмірі 1803654,00 грн. Позивач ставить під сумнів видачу розписки від 23.08.2016 р. про повернення боргу, зауважуючи, що непідтвердженим є реальне надання грошових коштів, про що свідчить відсутність боргової розписки за даним договором, яка б фіксувала факт реальної передачі грошових коштів ОСОБА_12 . Крім того, позивач вказує на сумнівність посилання у п. 1.4. спірного договору на боргову розписку від 23.08.2016 р., оскільки її копія відсутня серед документів, долучених до заяви про визнання грошових вимог ОСОБА_3 . Таким чином позивач вказує, що спірний договір зафіксував зобов`язання на користь близького родича, що став кредитором, при відсутності реальних доказів, що саме ОСОБА_2 здійснив погашення заборгованості перед ОСОБА_6 . На підтвердження заявленої вимоги позивач вказує також на: відсутність у відповідача 1 економічної можливості для погашення боргу перед ОСОБА_6 сином боржника; те, що укладення спірного договору має негативні наслідки для інших кредиторів у вигляді штучного збільшення розміру боргових зобов`язань боржника з метою включення до реєстру вимог кредиторів, та як наслідок цього – зменшення маси, за рахунок якої здійснюється задоволення вимог кредиторів; відсутність очевидної економічної доцільності в укладенні спірного договору. В свою чергу посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.11.2021 р. у справі № 754/5841/17 позивач спірний договір вважає укладеним ОСОБА_1 недобросовісно, вживши "право на зло", оскільки відповідач 1 використала правовий інструментарій для ухилення від виконання рішення суду та збільшення боргових зобов`язань.

Водночас, позивач посилається на правові позиції Верховного Суду, зокрема у справі № 6-78цс13 від 25.12.2013 р. та в інших, вказуючи на те, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією з сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається чи оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду), де підкреслює, що таким чином правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону правочину, але й інших осіб, які не є його сторонами, яким є кредитор.

Крім того, позивач вказує, що в зв`язку з викладеним, зокрема фраудаторністю спірного договору, ОСОБА_3 не набув жодного права вимоги за Договором про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р., укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зауважуючи, що позивачу достеменно не відомо коли був укладений цей договір, оскільки повідомлення про відступлення права вимоги від 14.11.2021 р., складане ОСОБА_3 у відповідності п. 2.3. зазначеного договору насправді не виконує вимог даного пункту договору. Отже, виходячи з фраудаторності спірного договору позивач вважає нікчемним похідний від нього Договір про відступлення права вимоги (сеції) № 1 від 12.11.2021 р.

За сукупністю наведених у позові доводів, посилаючись на правові позиції Верховного Суду (у тому числі, викладені у постанові від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16) позивач спірний договір вважає фраудаторним, в зв`язку з чим й просить суд визнати недійсним договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (що має наслідком підтвердження відсутності вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ).

Відповідач ( ОСОБА_1 ) у відзиві на позовну заяву від 23.07.2025 р. заперечує позовні вимоги позивача, вважає їх необґрунтованими, не доведеними, такими, що ґрунтуються на припущеннях позивача, в зв`язку з чим, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню судом. Зокрема, відповідач вказує, що спірний договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. укладено у відповідності до вимог законодавства, тому числі до норм статей 1053, 638 ЦК України, його сторонами передбачено усі істотні умови договору та замінено первісне зобов`язання новим зобов`язанням. Відповідач повідомляє суд про те, що 18.01.2013 р. між ОСОБА_6 (позикодавець) та ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ) (позичальник) і ОСОБА_2 (поручитель) було укладено договір позики № 18/01/13 у розмірі 1 800 000,00 грн., за яким позичальник зобов`язалась повернути кошти до 18.01.2015 р., проте не повернула. Відповідач 1 підкреслює, що відповідно до умов вказаного договору позики, позичальник передав під розписку в заставу 1/2 частину трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Броварського районного суду Київської області від 23.12.2015 р. позов було задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 борг за зазначеним договором позики у розмірі 1 800 000,00 грн., однак, як вказує відповідач 1, вимога про звернення стягнення на предмет застави (1/2 частину трикімнатної квартири) задоволенню не підлягає. ОСОБА_2 на виконання даного рішення суду сплатив ОСОБА_6 1800 000,00 грн. та судові витрати, на підтвердження чого відповідач 1 долучив розписку від 23.08.2016 р. до матеріалів справи. В зв`язку зі сплатою кошів ОСОБА_6 на підставі статті 556 ЦК України до ОСОБА_2 перейшли всі права кредитора у зобов`язанні і він листом від 12.09.2016 р. повідомив відповідача 1 про те, що є новим кредитором за договором позики № 18/01/13. Відповідач 1 повідомляє суд про те, що ОСОБА_1 після одержання листа ОСОБА_2 від 12.09.2016 р. здійснила часткове погашення боргу перед ОСОБА_2 у сумі 65 000,00 грн. в рахунок погашення загальної суми боргу в розмірі 1 803 654,00 грн. В подальшому 10.09.2019 р. було укладено спірний договір, згідно якого відповідач 1 отримала у ОСОБА_2 позику в сумі 1738 654,00 грн. до 10.09.2022 р., яку теж частково погасила на суму 8 654,00 грн. 12.11.2021 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1. Відповідач 1 вказує, що згідно умов договору про відступлення права вимоги (цесії) №1 від 12.11.2021 р. ОСОБА_2 як первісним кредитором було передано, а ОСОБА_3 як новим кредитором набуто права вимоги за договором новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. На підставі статей 215, 512, 514, 516 ЦК України відповідач 1 вказує, що доводи про недійсність договорів та вимоги позивача вважає необґрунтованими та позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на їх підтвердження. На підтвердження доводів відзиву відповідачем долучено до матеріалів справи докази, у тому числі рішення за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 у справі № 361/6428/15-ц від 23.12.2015 р., розписку ОСОБА_6 від 23.08.2016 р., вимогу від ОСОБА_2 про зміну кредитора від 12.09.2016 р., розписки ОСОБА_2 , у тому числі про повернення йому ОСОБА_1 25 000,00 грн. та 15 000,00 грн. позики.

Третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 арбітражний керуючий, керуючий реалізацією майна банкрута ОСОБА_13 у поясненнях № 02-35/387 від 28.07.2025 р. просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі в зв`язку з наступним. Так, вбачаючи предметом позову у даній справі визнання недійсним на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , - вказує, що не погоджується з доводами позову з таких підстав: спірний договір був укладений 10.09.2019 р. до набуття чинності Кодексом України з процедур банкрутства та враховуючи правові позиції Верховного Суду, в тому числі, викладену у постанові у справі № 592/1809/15-ц від 22.02.2017 р., вважає, що приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що вчинені боржником до дати введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, тобто до 21.10.2019 р. Керуючий реалізацією майна банкрута ОСОБА_13 вважає, що до правовідносин, що склалися до вказаної дати підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чим на його переконання спростовуються доводи позову позивача про існування підстав для визнання недійсним оспорюваного договору. В свою чергу, третя особа 2 вказує, що у статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено конкретні підстави для визнання правочинів фраудаторними та строк, у межах якого можливе подання заяви про визнання договору не дійсним (підозрілий період (правочини, укладені після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство)) та спірний договір від 10.09.2019 р. укладений поза часовими межами такого "підозрілого періоду". В зв`язку з наведеним вважає, що підстави для розгляду вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним згідно статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, відсутні, а самі вимоги необґрунтованими, безпідставними.

В свою чергу, третя особа 2 арбітражний керуючий Куліченко М.В. вказує, що в рішенні Броварського районного суду Київської області у справі № 361/6428/15-ц від 23.12.2015 р. було встановлено обставину укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_14 договору позики № 18/01/18 від 18.01.2013 р., де ОСОБА_14 виступала позичальником, а ОСОБА_2 - поручителем та вказаним рішенням було стягнуто на користь ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_14 та ОСОБА_2 борг за зазначеним договором позики № 18/01/18 1800 000,00 грн. та судові витрати. Відповідно до розписки ОСОБА_6 від 23.08.2016 р. ОСОБА_2 виконане вказане судове рішення на користь ОСОБА_6 та згідно статей 512, 556 ЦК України з 23.08.2016 р. до ОСОБА_2 перейшли всі права кредитора за договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р. Про зазначене ОСОБА_2 листом від 12.09.2016 р. повідомлено ОСОБА_7 та в подальшому ОСОБА_7 частково був погашений борг. В наступному між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., який як наголошує третя особа 2, направлений не на уникнення або ухилення від виконання боржником від належного виконання зобов`язань перед кредиторами, а на досягнення справедливого задоволення вимог кредитора, що виникли на підставі договору позики № 18/01/18 від 18.01.2013 р. та рішення Броварського районного суду Київської області. Наведеним, з точки зору третьої особи 2 ОСОБА_13 , підтверджується, що зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 виникли задовго до існування зобов`язань відповідача 1 перед позивачем (19.09.2018 р.) та в діях відповідача 1 при укладанні договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. відсутні дії та ознаки, що можуть бути розцінені як фраудаторні.

Також третя особа 2 ОСОБА_13 стосовно інших доводів позову вказує, що сам факт родинних зв`язків між сторонами правочину не доводить його фіктивність чи фраудаторність. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не встановлював такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору, - укладеного особою, щодо якої порушено справу про банкрутство у відповідний підозрілий період, як укладення договору із заінтересованою особою. Тому в силу презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) позивач повинен довести наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину, а саме невідповідність правочину прямим імперативам, зловживання боржником своїм правом, укладення правочину на шкоду кредиторам, відсутність реальної мети, вчинення його в супереч принципам розумності та добросовісності тощо. Факт наявності зобов`язання у боржниці на користь ОСОБА_2 внаслідок виконання останнім зазначеного вище рішення суду не вважає достатнім доказом та не доводить фіктивність чи фраудаторність спірного договору. На переконання ОСОБА_13 доводи позивача про негативність наслідків після укладення спірного договору у вигляді штучного збільшення боргових зобов`язань ОСОБА_1 задля включення до реєстру вимог кредиторів, про її намагання штучного збільшення кредиторських вимог, про відсутність очевидної економічної доцільності для боржника вчинення правочину, про зловживання ОСОБА_1 її правами для заподіяння шкоди інтересам позивача, - не містять фактичного підґрунтя та не відповідають матеріалам справи.

У додаткових поясненнях у справі № 12/77777 від 30.07.2025 р. позивач повідомляє суд про те, що не погоджується з обставинами, викладеними у відзиві на позовну заяву, в зв`язку з наступним. Так, позивач вказує, що кредитором ОСОБА_3 при поданні кредиторських вимог не подавалися копії розписки ОСОБА_6 від 23.08.2016 р., вимоги від 12.09.2016 р. від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , розписок ОСОБА_7 про погашення заборгованості від 01.11.2016 р, від 21.01.2017 р., 20.03.2017 р., та вважає, що документи долучені відповідачем до відзиву не можуть бути прийняті як такі, що підтверджують дійсність оспорюваних договорів. З огляду на суб`єктність правочинів у позивача викликає сумнів щодо дійсності вимог та розписок, виданих сином матері із машинописним текстом із зазначенням адрес, статей ЦК України; на переконання позивача неможливо встановити коли були складені і ким підписані розписки та вимоги; відсутній сам договір позики від 18.01.2013 р. № 18/01/13 як основне зобов`язання. Також позивач повідомляє про те, що у тексті відзиву міститься дезінформація про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була предметом застави за договором позики, тоді як застава не могла бути укладена з огляду на наявність договору іпотеки серії та номер 756, виданий 23.02.2007 р., видавник ПН КМНО Авдієнко В.В., реєстраційний номер іпотеки 4543577, на підтвердження чого надає витяг є Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 27.09.2023 р.

У додаткових поясненнях представника ОСОБА_1 Бондара Я.О. № 02/02 від 02.02.2026 р. до відзиву на позовну заяву АТ "МетаБанк" про визнання недійсним правочину боржника представник відповідача 1 в підтримку раніше наданих ним суду заперечень щодо вимог про визнання недійним договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. вказує, що борг виник задовго до укладення договору новації на підставі договору позики від 18.01.2013 р. № 18/01/13 і наявність зобов`язань підтверджена рішенням Броварського районного суду Київської області від 23.12.2015 р., яке набрало законної сили; відповідач 1 наголошує, що факт укладення спірного договору після набрання чинності постановою Апеляційного суду Київської області від 19.09.2018 р. у справі № 361/5582/13 не свідчить про спрямованість на ухилення від виконання судового рішення чи про порушення прав кредитора, а новація не усуває факту існування боргу, а навпаки підтверджує його, визначаючи нові умови виконання, не приховує існування боргу; якщо припустити відсутність або визнання недійсним спірного договору – це не усуває зобов`язань ОСОБА_1 , що слідують з рішення Броварського районного суду Київської області від 23.12.2015 р.; ОСОБА_2 у відповідності до статей 553-554 ЦК України як поручитель виконав рішення суду – зобов`язання боржника, оскільки ОСОБА_1 станом на відповідний час не мала економічної можливості, та в силу норми статті 556 ЦК України набув права регресної вимоги до ОСОБА_1 . В свою чергу відповідач 1 повідомляє, що в контексті справи № 361/5582/13 в межах виконавчого провадження позивач отримував від ОСОБА_1 виплати по сплаті боргу, а отже боржник виконував зобов`язання, та якби відповідач 1 мала намір ухилятися від виконання зобов`язань – вона почала б це роботи у 2019 р. Наведене на переконання відповідача 1 спростовує фраудаторність спірного правочину та вважає, що позивачем такого не доведено за допомогою належних та допустимих доказів. Відповідач 1 в заперечення позовних вимог також вказує на те, що оскільки спірний договір укладено до набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства тому положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, на яку як на підставу визнання недійсним правочину посилається позивач, - не застосовується у даних правовідносинах, а тому вимоги позову вважає не правомірними та не обґрунтованими.

Детально дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, заперечення учасників провадження, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, матеріали справи, судом встановлено також наступне.

Позивач звернувся з позовною вимогою про визнання недійсним договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки даний договір вважає фраудаторним, та на переконання позивача він повинен бути визнаним недійсним, що в свою чергу, на думку позивача свідчить, що ОСОБА_3 не набув права вимоги за договором відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, "господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з визначених підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.".

Закріплений у статті 42 КУзПБ, інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом (постанова Верховного Суду у справі № 904/7905/16 від 02.06.2021 р., пункти 135, 136).

В постанові від 16.06.2022 р. у справі № 905/813/20 Верховний Суд надав тлумачення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (пп. 81, 87) та вказав, що "тлумачення статті 42 КУзПБ свідчить, що закріплені в ній підстави недійсності визначальним критерієм недійсності визначають негативні наслідки виконання боржником/прийняття ним на себе майнових зобов`язань, тобто економіко-правову оцінку дій боржника, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності. … ".

Пунктами четвертим, другим Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу (21.04.2019 р.) подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. З дня введення в дію цього Кодексу визнати такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства визначає порядок подальшого розгляду справ про банкрутство за новим Кодексом, однак сам по собі не дає однозначної відповіді на питання щодо матеріально-правових підстав оспорювання правочинів, вчинених до введення Кодексу України процедур банкрутства у дію.

Кодекс України з процедур банкрутства набув чинності з 21.04.2019 р.

Як встановлено судом, провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито 11.02.2025 р., а спірний договір новації боргу № 1 був укладений 10.09.2019 р.

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" "Визнання недійними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника", яка була чинною станом на 10.09.2019 р., правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з визначених у частині першій статті 20 цього закону підстав.

Наведені у нормах ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" "темпоральні межі "підозрілого періоду" є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк встановлений у статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника" (постанова Верховного Суду у справі № 904/7905/16 від 02.06.2021 р, п. 85).

У зазначеній постанові від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16 Верховний Суд також виклав висновки, згідно яких (пункти 110-112, 114-115): "… при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019 р.

Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019 р. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019 р., - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство".

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що оскільки спірний договір новації боргу № 1 укладено 10.09.2019 р. до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (21.04.2019 р.), - підстави для поширення на спірні правовідносини у цій справі за вказаним договором положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, відсутні.

При вирішенні питання щодо дійсності чи недійсності правочину суд повинен оцінювати його відповідність вимогам законодавства, яке було чинним на момент його вчинення. Оскільки спірний правочин укладено в період дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 20 зазначеного Закону.

В свою чергу, провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 № 911/298/25 відкрито ухвалою від 11.02.2025 р., а спірний договір новації боргу № 1 укладено 10.09.2019 р., - тобто поза строками, протягом яких стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регламентує можливість визнання недійсними правочинів у межах провадження у справі про банкрутство (після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство) з визначених у частині першій статті 20 цього Закону підстав. Таким чином, спірний договір новації боргу № 1 укладено 10.09.2019 р., що не відповідає часовим критеріям, встановленим нормою статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для спеціального оспорювання правочинів боржника, оскільки був укладений задовго (10.09.2019 р.) до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (11.02.2025 р.), що значно перевищую один рік. В зв`язку з наведеним, спеціальні підстави визнання недійсним договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. відсутні та позовні вимоги у цій частині з підстав ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства є безпідставними.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем поряд із посиланням на положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, заявлені вимоги обґрунтовано й посиланням на норми статей 3, 13 ЦК України, де позивач вважає спірний договір укладеним в супереч принципу добросовісності, зі зловживанням ОСОБА_1 правом, з порушенням прав позивача як кредитора, де оспорюваний договір, на переконання позивача, спрямований на зменшення майна за рахунок якого можливе задоволення його вимог як кредитора у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , позивач вказує на фраудаторний характер спірного правочину. Крім того, позовні вимоги обґрунтовано й посиланням на висновки постанови Верховного Суду у справі № 6-78цс13 від 25.12.2013 р. щодо визнання недійними правочинів у порядку статей 16, 203, 216 ЦК України, де наголошено, на можливості пред`явлення позову заінтересованою особою, суб`єктивне право якої є порушується. Отже, позивач фактично обґрунтовує позов як спеціальними підставами, передбаченими законодавством про банкрутство, так і загальними положеннями цивільного законодавства щодо недійсності правочинів.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16 дійшов наступних висновків: "Водночас укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (п. 138).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (139).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу (п. 140).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (п. 141).

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків (п. 142).

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (п. 148).

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 150).

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права (п. 151).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (п. 152).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18) (п. 154).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (п. 155).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17)" (п. 156).

На підставі викладеного, оскільки позивач посилається також на порушення відповідачами і загальних засад цивільного законодавства наведених вище, суд вважає за необхідне перевірити ці доводи позовної заяви окремо від спеціальних підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ.

Так, пунктом другим частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства належать серед інших: свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Нормами частин першої, третьої статті 215 ЦК України регламентовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту першого частини другої ст. 11 ЦК України, до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належить договори та інші правочини.

Як встановлено Броварським міськрайонним судом Київської області в рішенні у справі №361/6428/15-ц від 23.12.2015 р. та підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р., відповідно до умов якого ОСОБА_7 отримала грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн., а ОСОБА_2 виступив поручителем за виконанням відповідного зобов`язання. Позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві суму позики в строк до 18.01.2015 р.

Згідно положень частини першої ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 553, частин першої, другої статті 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за Договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р. належним чином не виконала, що підтверджується рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. у справі № 361/6428/15-ц, яким солідарно стягнуто із ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 1 800 000,00 грн. боргу та 3 654,00 грн. судового збору.

Відповідно зазначеного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області останнє набрало законної сили 05.01.2016 р.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт існування заборгованості ОСОБА_1 за договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р., а також обсяг зобов`язання є встановленими рішенням суду та не потребують повторного доказування у межах даної справи.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 , як поручитель, виконав зобов`язання ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ) за договором позики від 18.01.2013 р. перед первісним кредитором ОСОБА_6 , сплативши на його користь суму боргу в розмірі 1 800 000,00 грн. та грошові кошти в розмірі 3 654,00 грн. за оплату судового збору, що підтверджується документально розпискою останнього від 23.08.2016 р. із зазначенням про те, що ОСОБА_6 претензій до поручителя і позичальника за договором позики не має та підтверджує, що зобов`язання виконані.

Згідно з пунктом 3 частини першої ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Частиною другою статті 556 ЦК України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Отже, рішення суду, яким визначено солідарний обов`язок позичальника та поручителя щодо погашення заборгованості за договором, є обов`язковим до виконання. При цьому невиконання такого рішення тягне за собою застосування заходів примусового виконання, у тому числі звернення стягнення на майно боржника та поручителя, накладення арештів, стягнення виконавчого збору та інші передбачені законом правові наслідки.

У зв`язку з цим ОСОБА_2 , як поручитель за Договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р., правомірно виконав зобов`язання ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) перед первісним кредитором ОСОБА_6 , сплативши суму боргу та судового збору, внаслідок чого відповідно до положень статей 512, 553-556 ЦК України до нього перейшли права кредитора у відповідному зобов`язанні, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) щодо повернення сплачених за неї коштів.

Як встановлено судом, в наступному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., відповідно до якого сторони погодили заміну первісного зобов`язання новим позиковим зобов`язанням у розмірі 1 738 654,00 грн. терміном до 10.09.2022 р. (пункти 1.1.-1.10).

Матеріалами справи підтверджується часткове погашення ОСОБА_1 вказаної заборгованості на користь ОСОБА_2 на загальну суму 65 000,00 грн. (15 000,00 грн. (розписка від 01.11.2016 р.), 25 000,00 грн. (розписка від 21.01.2017 р.) та 25 000,00 грн. (розписка від 20.03.2017 р.), у зв`язку з чим залишок боргу склав 1 730 000,00 грн.

Частиною другою статті 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов`язань.

Відповідно до частин першої, другої статті 1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Нормою частини першої статті 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

В подальшому 12.11.2021 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 1, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 1 730 000,00 грн. перейшло до ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом першим частини першої ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами частини першої ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом (п. 14 Постанови Верховного Суду у справі № 908/1490/17 від 11.07.2018 р.).

Відповідно до частини першої ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що в результаті укладення оспорюваного Договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. його сторони у порядку, встановленому чинним законодавством України здійснили заміну первісного зобов`язання новим позиковим зобов`язанням терміном до 10.09.2022 р. (пп. 1.1. - 1.9. Договору новації боргу № 1).

Внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р. до ОСОБА_3 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 1 730 000,00 грн. Про перехід права вимоги боржниця була належним чином повідомлена листом ОСОБА_2 від 14.11.2021 р., а також вимогою нового кредитора ОСОБА_3 від 01.11.2022 р. про повернення заборгованості у строк до 31.12.2022 р.

Від Відповідача 1 заперечень даних обставин до суду не надходило.

Істотним для розгляду справи є те, що факт існування заборгованості ОСОБА_1 та її обов`язок щодо її сплати вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не заперечується останньою, докази погашення ОСОБА_1 заборгованості, що виникла на підставі первісного договору позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р. відсутні. Всі подальші правочини, пов`язані з новацією боргу, переуступки права вимоги не змінюють обставину існування первісного боргу, встановленого рішенням суду.

На підтвердження вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 будучі обізнаною з постановою Апеляційного суду Київської області від 19.09.2018 р. по справі № 361/5582/13, з метою ухилення від виконання судового рішення через рік з ухвалення вищезазначеної постанови (аргумент щодо моменту укладення договору), уклала Договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. зі своїм сином ОСОБА_2 (близьким родичем) з метою штучного створення заборгованості задля збільшення боргових зобов`язань боржника та включення цієї заборгованості до реєстру вимог кредиторів, що зумовлює зменшення конкурсної маси боржника за рахунок якої задовольняються вимоги кредитора – АТ "МетаБанк", що на переконання позивача є свідченням недобросовісності ОСОБА_1 , фраудаторності правочину. Укладення договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., як наслідок виникнення нової заборгованості за наявності не виконаних у ОСОБА_1 зобов`язань перед АТ "МетаБанк" та неможливість їх виконання, як вказує позивач, свідчить про формальний характер такої заборгованості, штучне створення боргових зобов`язань.

У якості окремих доводів недійсності, фраудаторності оспорюваного правочину позивач вказує на відсутність очевидної економічної доцільності для боржника для укладення договору новації боргу № 1 крім намагання штучно збільшити розмір боргових зобов`язань ОСОБА_1 , та те, що укладення оспорюваного договору має негативні наслідки для кредиторів у вигляді штучного збільшення розміру заборгованості задля включення останньої до реєстру вимог кредиторів.

Позивач, як зазначено судом, вказує на те, що вважає, що ОСОБА_3 не набув права вимоги за Договором про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021р. як наслідок фраудаторності й недійсності договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р.

Досліджуючи викладені доводи позивача судом встановлено, що Відповідач 1 18.01.2013 р. первісно за договором позики № 18/01/13 одержала позику у ОСОБА_6 , а ОСОБА_2 виступив поручителем. Оспорюваний договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. не створив новий борг, не збільшив обсяг майнових обов`язків ОСОБА_1 , а лише змінив (трансформував) форму вже існуючого зобов`язання, яке виникло у ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) перед ОСОБА_2 з моменту виконання ним рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. у справі № 361/6428/15-ц як поручителем 23.08.2016 р. забезпеченого ним зобов`язання за договором позики № 18/01/13 від 18.01.2013 р., та у встановленому порядку набув право вимоги до ОСОБА_1 в обсязі здійсненого виконання, що спростовує зазначені аргументи позивача.

Первісне ж зобов`язання у ОСОБА_1 виникло 18.01.2013 р. перед ОСОБА_6 , тобто задовго до укладення оспорюваного договору, а останній лише відобразив станом на дату укладення спірного договору існуючий обсяг майнової вимоги поручителя ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , де той самий обов`язок переоформлений у інше договірне зобов`язання.

За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави вважати, що укладення спірного договору призвело до зменшення майна (активів) боржника, або іншим чином погіршило можливості позивача як кредитора боржника щодо задоволення його вимог, та відповідно, що укладення оспорюваного договору створило преференції для певних кредиторів.

Наведеним одночасно спростовуються посилання позивача на те, що ОСОБА_1 укладаючи спірний договір зловживала своїми правами стосовно кредитора (позивача), та про те, що укладення спірного договору направлено на штучне збільшення розміру боргових зобов`язань ОСОБА_1 , оскільки розмір її зобов`язань при укладенні даного правочину не змінився, відповідно, внаслідок укладення оспорюваного договору борг ОСОБА_1 на договірних засадах не збільшився, права кредиторів не зазнали змін. В зв`язку з викладеним суд дійшов висновку про те, що мета укладення спірного договору не є очевидно недобросовісною.

Розглядаючи доводи позивача про відсутність економічної можливості у ОСОБА_2 для погашення боргу перед ОСОБА_6 у необхідній сумі, що, як вказує позивач, не підтверджено жодними фактичними доказами, детально дослідивши матеріали справи № 911/298/25, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до матеріалів справи № 911/298/25, згідно довідки/повідомлення від 22.01.2016 р. № CP 575 G р. Міністерства фінансів США Служби внутрішніх доходів (IRS), м. Цинцинатті, штат Огайо, товариству з обмеженою відповідальністю "ESD PLUS LLC", єдиним учасником якого є ОСОБА_15 ( ОСОБА_16 ), відповідач 2, присвоєно ідентифікаційний номер EIN НОМЕР_4 . Згідно електронних установчих документів № L16000010541 товариства з обмеженою відповідальністю "ESD PLUS LLC" (стаття IV), уповноваженою особою управляти товариством на посаді менеджера, зареєстрованим агентом товариства є ОСОБА_15 ( ОСОБА_16 ); дата набрання чинності товариством є 14. 01.2016 р.

Відповідно до довідки за формою 1099-MISC, що є звітним податковим документом перед податковою службою (IRS), у 2016 р. товариство з обмеженою відповідальністю "ESD PLUS LLC" (EIN 81-1182072) отримано винагороду від контрагента у розмірі 84 711,97 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 30.12.2016 р. (долар США – 27.1909 грн. (2719,0858 за 100 доларів США)) становило 2 303 394,71 грн.

Наявні матеріали справи свідчать про наявність активів у товариства з обмеженою відповідальністю "ESD PLUS LLC", єдиним засновником якого був ОСОБА_2 , що спростовує повну відсутність майнових ресурсів у товариства. Отже, з наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_15 станом на зазначений період у часі володів одноосібно корпоративними правами товариства з обмеженою відповідальністю "ESD PLUS LLC", де вказана юридична особа у 2016 році отримала винагороду від контрагента у встановленому розмірі, та свідчать можливість отримання засновником прибутку від діяльності товариства у 2016 році.

Позивачем доказів та доводів, які б спростовували досліджені вище докази фінансової спроможності ОСОБА_2 сплатити борг за рішенням суду, суду не надано.

В свою чергу Позивач ставить під сумнів повернення ОСОБА_2 ОСОБА_6 коштів у сумі 1 803 654,00 грн. "про що нібито позикодавцем видана розписка від 23.08.2016 р. ".

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що обставина сплати ОСОБА_2 ОСОБА_6 коштів у сумі 1 803 654,00 грн. підтверджена документально розпискою ОСОБА_17 від 23.08.2016 р., яка є належним доказом. В свою чергу позивачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів невідповідність даного доказу вимогам закону, незаконність поведінки відповідачів, зловживання правом, а наведені доводи є припущеннями та незгодою позивача.

Таким чином суд доводи АТ "МетаБанк" щодо недоведеності вимог, сумнівів у джерелах походження коштів у Відповідача 2 для погашення боргу перед ОСОБА_6 та можливого штучного характеру заборгованості оцінює критично, оскільки вони мають характер припущень, дані доводи не підтверджені позивачем належними та допустимими доказами, та не спростовують встановлених судом обставин.

Позивач окремо на підтвердження заявлених вимог наголошує на тому, що розписки ОСОБА_6 від 23.08.2016 р., вимога ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , розписки про погашення заборгованості є сумнівними через те, що видані сином матері із машинописним текстом із зазначенням адрес, статей цивільного кодексу та інших юридичних формальностей; неможливо встановити коли саме були складені і ким підписані надані розписки і вимоги; відсутній договір позики від 18.01.2013 р. № 18/01/13, який є основним зобов`язанням.

Суд на підставі частини першої ст. 74 ГПК України відхиляє наведені доводи позивача щодо сумнівності розписок ОСОБА_6 від 23.08.2016 р. та вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , розписок про погашення боргу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивній оцінці змісту і форми зазначених документів. Посилання позивача на те, що документи складені між близькими родичами, містять машинописний текст, адреси сторін, посилання на норми законодавства та інші юридичні реквізити, саме по собі не свідчить про їх недостовірність чи фальсифікацію. Так само твердження про неможливість встановлення часу складення документів та належності підписів конкретним особам не підтверджені позивачем жодними належними та допустимими доказами.

Водночас рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. у справі № 361/6428/15-ц, яке набрало законної сили встановлено обставини укладання договору позики від 18.01.2013 р. № 18/01/13, його основний зміст; факт передачі грошей сторонами вказаного договору позики, та дані обставини в силу норми частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Сам по собі факт наявності споріднених чи пов`язаних відносин між учасниками відповідних правочинів не є безумовною підставою для висновку про фраудаторність правочину або штучний характер спірного договору за відсутності належних доказів недійсності правочинів, відсутності реального боргу, удаваності операцій. Наведені АТ "МетаБанк" доводи по суті зводяться до переоцінки поданих письмових доказів та незгоди з їх правовою оцінкою, однак не містять конкретних обставин, які б свідчили про відсутність реального існування спірного зобов`язання або припинення права вимоги у встановленому законом порядку. При цьому самі по собі заперечення не спростовують встановленого судовим рішенням факту існування заборгованості.

Крім того, позивач вказує на дезінформацію в тексті відзиву про те, що квартира за адресою АДРЕСА_1 була предметом застави за договором позики, у той час як така застава не могла бути укладена з огляду на наявність іншого договору іпотеки на підтвердження чого долучив Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 348251929 від 27.09.2023 р. з посиланням на конкретний реєстраційний запис за № 607499, реєстраційний номер іпотеки № 4543577.

Дослідивши поданий доказ судом встановлено, що у зазначеній довідці наявна інформація про те, що за запитом пошуку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт житлової нерухомості: квартира, загальною площею 63.6 кв.м, житлова площа 45,2 кв.м, адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 348251929 від 27.09.2023 р., - за реєстраційним записом за № 607499, реєстраційним номером іпотеки № 4543577 наявний запис про іпотеку, зареєстровану 23.02.2007 р. із зазначенням "опис предмета іпотеки: "Кредитний договір № 014/2571/82/52692 від 23.02.2007 р., процентна ставка складає 13,75% річних"; відомості про суб`єктів: боржник: ОСОБА_7 , адреса: АДРЕСА_1 … ".

Наявні записи не дозволяють достовірно ідентифікувати предмет іпотеки за реєстраційним записом за № 607499, реєстраційним номером іпотеки № 4543577.

В свою чергу, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. у справі № 361/6428/15-ц у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави (зазначеної вище квартири) відмовлено, оскільки договір застави, як встановлено Броварським міськрайонним судом Київської області, є нікчемним через недотримання вимоги його нотаріального посвідчення.

Як вбачається зі змісту відзиву представника відповідача ОСОБА_1 від 23.07.2025 р., останній повідомляє суд про те, що за умовами договору позики від 18.01.2013 р. позичальник передає під розписку в заставу 1/2 частину трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. позовна вимога про звернення стягнення на предмет застави – квартира за адресою АДРЕСА_1 – задоволенню не підлягає.

Разом з тим, відповідно до статей 1, 13 Закону України "Про іпотеку" в ред. чинній станом на 23.02.2007 р. (від 23.02.2006 р.), предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку (передання в іпотеку нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором) за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором.

Сам факт існування попередньої іпотеки не означає автоматично неможливість укладення наступної іпотеки, та за законом, чинним на 23.02.2007 р. допускається наступна іпотека майна за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Для дослідження доводу позивача про неможливість квартири бути предметом застави, необхідним є дослідження умов договору іпотеки 2007 року, який позивачем суду не надавався.

Крім того, відповідно до частини першої статті 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Посилання позивача на те, що квартира була обтяжена іпотекою з 23.02.2007 р. та тому не могла бути предметом застави за договором позики від 18.01.2013 р., саме по собі не свідчить про фраудаторність договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. Як слідує зі статті 572 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку", застава (іпотека) є видом забезпечення виконання зобов`язання, і не впливає на існування чи дійсність основного зобов`язання.

У разі відсутності належного забезпечення зобов`язання, основне зобов`язання за договором позики та наслідки його виконання поручителем не припиняються, що й було встановлено вказаним рішенням суду.

В зв`язку з наведеним вище досліджуваний довод є не доведений позивачем та підлягає відхиленню судом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно з частиною першою статті 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Частинами першою-третьою статті 91 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

У параграфі 58 Рішення Європейського суду з права людини у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10.02.2010 р., суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за правилами підвищеного стандарту доказування, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується реальність спірних правовідносин, існування первісного грошового зобов`язання ОСОБА_1 , його подальша зміна шляхом укладення договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. та перехід права вимоги до ОСОБА_3 на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р.

Наявними у справі доказами, зокрема рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. у справі № 361/6428/15-ц, яке набрало законної сили, а також іншими письмовими доказами, підтверджується існування заборгованості, її часткове погашення, виконання забезпеченого зобов`язання поручителем ОСОБА_2 , виникнення у нього регресної вимоги до ОСОБА_1 , укладення договору новації боргу та подальше відступлення права вимоги новому кредитору. На момент укладення договору про відступлення права вимоги існувала дійсна регресна вимога ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , а тому її відступлення ОСОБА_3 відповідало вимогам закону.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів припинення спірного зобов`язання у встановлений законом спосіб. Натомість наявність відповідної заборгованості не була спростована ОСОБА_1 та фактично визнавалася нею у поданих до суду документах. Наведені позивачем доводи також не спростовують встановлених рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2015 р. обставин існування договору позики від 18.01.2013 р., заборгованості за ним та правомірності переходу до поручителя прав кредитора після виконання ним забезпеченого зобов`язання.

Суд також враховує, що договір новації боргу № 1 від 10.09.2019 р. не створив нового боргового зобов`язання, а лише змінив форму вже існуючого боргу, який виник ще у 2013 році, тобто задовго до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Відтак укладення зазначеного договору саме по собі не призвело до зменшення майна боржника чи погіршення можливості задоволення вимог його кредиторів. Сам по собі родинний зв`язок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також не є належним та достатнім доказом штучності заборгованості, недобросовісності сторін або фраудаторності правочину.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., зокрема його спрямованості на штучне створення кредиторської вимоги, заподіяння шкоди кредиторам боржника чи наявності інших обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину. Отже, підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним договору новації боргу № 1 від 10.09.2019 р., не підлягає задоволенню і похідна вимога щодо підтвердження відсутності права вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 12.11.2021 р.

Щодо судового збору.

Судом встановлено, що позивачем сплачено 2 422,40 грн. судового збору за подання позовної заяви, що підтверджено платіжною інструкцією від 26.05.2025 р.

Відповідно до частини першої статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, на підставі пункту другого частини першої статті 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 422,40 грн. покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1. В задоволенні позову Акціонерного товариства "МетаБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину боржника відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання 21.07.2026 р.

Суддя А.В. Лопатін