Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №908/1059/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 м.Дніпро Справа № 908/1059/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів: Чередка А.Є., Кощеєва І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 (суддя Федько О.А.) у справі № 908/1059/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; ідентифікаційний код юридичної особи 42399676)

до відповідача: Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області (просп. Соборний, буд. 164, м. Запоріжжя, 69107; ідентифікаційний код юридичної особи 02140811)

про стягнення 47 581,10 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення 47 581,10 грн, з яких: 31 964,15 грн основного боргу по оплаті за природний газ, поставлений згідно з договором постачання природного газу № 07-1050/21-БО-Т від 05.11.2021, 7 487,73 грн пені, 1 481,00 грн 3% річних та 6 648,22 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існують господарські правовідносини, врегульовані договором постачання природного газу № 07-1050/21-БО-Т від 05.11.2021, за яким позивач у період листопад–грудень 2021 року, січень-квітень 2022 року передав у власність відповідача природний газ у загальній кількості 5,63327 тис. куб. м на суму 93 231,65 грн. Відповідач оплату за переданий газ здійснив частково в розмірі 61 267,50 грн, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 31 964,15 грн. У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитого природного газу позивач нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» заборгованість у розмірі 8 151,01 грн, пеню у розмірі 1 721,76 грн, 3% річних у розмірі 397,95 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 560,45 грн та судовий збір у розмірі 602,34 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором постачання природного газу № 07-1050/21-БО-Т від 05.11.2021. Суд встановив, що позивач відповідно до умов договору та даних Інформаційної платформи Оператора ГТС здійснив постачання природного газу відповідачу у період листопад-грудень 2021 року та січень–квітень 2022 року, а відповідач частково здійснив оплату в розмірі 61 267,50 грн. Суд визнав правомірним стягнення зі споживача вартості спожитого природного газу за лютий 2022 року з урахуванням часткової оплати в розмірі 8 151,01 грн, а також відповідних штрафних та компенсаційних санкцій, нарахованих на цю суму.

Водночас, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у період березень-квітень 2022 року, суд першої інстанції, з урахуванням висновків Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, дійшов висновку, що оскільки територія Мелітопольської міської територіальної громади Запорізької області визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» поширюються на такі території з огляду на загальновідомий факт окупації за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Суд зазначив, що позивач у період березень-квітень 2022 року не мав права передавати/поставляти відповідачеві природний газ, а договір з моменту окупації є нікчемним. Відтак суд відмовив у стягненні 23 813,14 грн основного боргу та похідних вимог (5 765,97 грн пені, 1 083,05 грн 3% річних та 5 087,77 грн інфляційних втрат).

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (апелянт, позивач у справі) подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі № 908/1059/24, в якій просить:

1. Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі № 908/1059/24 в частині відмови в стягненні 23 813,14 грн основного боргу, 5 765,97 грн пені, 1 083,05 грн 3% річних та 5 087,77 грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

2. Стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Скаржник вважає, що суд першої інстанції фактично застосував положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) у поточній редакції, однак не врахував тієї обставини, що на момент виникнення та дії спірних правовідносин (лютий–квітень 2022 року) діяла інша редакція зазначеного Закону. Висновки місцевого суду ґрунтуються на постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, проте в межах тієї справи розглядалось питання правовідносин з постачання електричної енергії протягом листопада-грудня 2022 року, тобто в період, коли вже діяла редакція Закону зі змінами, внесеними Законом України від 15.03.2022 № 2138-IX, тоді як у даній справі спірним є період з лютого по квітень 2022 року.

Апелянт зазначає, що до 19 березня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2138-IX) стаття 3 Закону № 1207-VII визначала тимчасово окупованими виключно території, пов`язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, і не поширювала це визначення на інші регіони України. Відповідно, статті 13 та 13-1 Закону у зазначеній редакції встановлювали конкретні заборони й обмеження для здійснення господарської діяльності саме на території Кримського півострова, не поширюючи відповідних обмежень на інші регіони.

Лише 15 березня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон № 2138-IX, який набрав чинності 20 березня 2022 року та доповнив частину першу статті 3 Закону новим пунктом 3, яким розширено визначення тимчасово окупованих територій, включивши іншу сухопутну територію України, визнану тимчасово окупованою в умовах воєнного стану. Водночас цим же Законом статті 13 та 13-1 Закону було доповнено новою частиною першою, яка передбачає, що положення цих статей застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, а в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» наголошує, що законодавець свідомо закріпив компетенцію саме Кабінету Міністрів України щодо прийняття рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на нові тимчасово окуповані території. Це підтверджується пояснювальною запискою до законопроєкту Закону № 2138-IX, де зазначено, що окремі заходи, передбачені Законом, можуть значною і невиправданою конкретною ситуацією мірою обмежувати права і свободи громадян, що проживають на тимчасово окупованих територіях, а застосування положень Закону до всіх без винятку тимчасово окупованих територій може перешкоджати їх деокупації та призводити до економічних збитків. Також це підтверджується висновком Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування до проєкту Закону № 2138-IX.

При цьому Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тому, на думку апелянта, відсутні підстави для поширення означених норм на відповідні території. Рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону. Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень.

Апелянт посилається на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 280/5808/23, в якій суд вирішив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування вищевказаних норм права, викладених у постановах Касаційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, від 23.10.2025 у справі № 916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. Відтак, на думку апелянта, станом на теперішній час відсутня усталена правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 13-1 Закону до правовідносин, що виникли у зв`язку з тимчасовою окупацією окремих територій України після 24 лютого 2022 року.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, саме споживач зобов`язаний не допускати несанкціонованого відбору природного газу, припиняти (обмежувати) споживання газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів, самостійно контролювати власне газоспоживання. Одномоментно припинити постачання газу непобутовому споживачу неможливо, оскільки процедура припинення (обмеження) постачання газу регламентована Кодексом газорозподільних систем та Правилами постачання природного газу і вимагає дотримання певних процедур та строків. Відповідач не надав жодних доказів (актів про припинення споживання та розподілу газу, наказів, розпоряджень тощо) про те, що він вжив заходів щодо припинення споживання природного газу або призупинив свою діяльність у спірний період.

Скаржник наголошує, що військова агресія Російської Федерації була неочікуваною, завчасно неможливо було передбачити, чи буде територія контрагента окупованою. Саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звернутися до відповідних органів з питання врегулювання взаємовідносин. Позивач мав правомірні очікування, що за наявності факту споживання природного газу він отримає від відповідача оплату. Встановленим фактом є те, що в спірний період відбулось споживання природного газу за точками обліку, які належать відповідачу, що підтверджується даними з інформаційної платформи. Відповідачем не спростовано факт споживання природного газу за умовами договору та не надано доказів оплати отриманого природного газу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом порушено норми статей 236 та 238 ГПК України, неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 3, 13, 13-1 Закону № 1207-VII, та порушено норми процесуального права, зокрема статті 80, 236 та 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи, що стало підставою для ухвалення незаконного рішення в частині часткової відмови в позові.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи від 29.12.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чередко А.Є., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2026 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 908/1059/25.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі № 908/1059/24 для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду в частині відмови у стягненні 23 813,14 грн основного боргу, 5 765,97 грн пені, 1 083,05 грн 3% річних та 5 087,77 грн інфляційних втрат.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 05.11.2021 між ТОВ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (Постачальник) та Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області (Споживач) укладений Договір постачання природного газу № 07-1050/21-БО-Т, за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити Споживачеві природний газ, а Споживач - прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, становить 16 554,00 грн. Загальна вартість Договору на дату укладення становить 332 735,40 грн з ПДВ. Позивач у період листопад-грудень 2021 року, січень - квітень 2022 року передав у власність відповідача природний газ у загальній кількості 5,63327 тис. куб. м на суму 93 231,65 грн, що підтверджується даними Інформаційної платформи Оператора ГТС та листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» № ТОВВИХ-24-3124 від 28.02.2024. Обсяг спожитого газу за спірний період встановлений відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. Відповідач частково здійснив оплату за отриманий природний газ (за період листопад–грудень 2021, січень 2022 року та частково за лютий 2022 року) в сумі 61 267,50 грн, що підтверджується Інформацією СЕД АСКОД АТ «Ощадбанк» та листом АТ «Ощадбанк» № 16/2-09/93787/2023 від 14.12.2023. Доказів оплати вартості спожитого природного газу в іншій частині відповідач суду не надав. Відповідач заперечень та зауважень щодо наведених у Актах приймання-передачі природного газу даних (обсягів/об`ємів) не надав, акти приймання-передачі позивачеві не повернув, що відповідно до п. 3.5.4 Договору свідчить про узгодження відповідачем таких даних. Починаючи з 25.02.2022 Мелітопольська міська територіальна громада Запорізької області перебуває у тимчасовій окупації, що підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309. Суд першої інстанції визнав правомірним стягнення зі споживача вартості спожитого природного газу за лютий 2022 року з урахуванням часткової оплати в розмірі 8 151,01 грн, а також відповідних штрафних та компенсаційних санкцій, нарахованих на цю суму. Зазначені висновки суду першої інстанції сторонами не оспорюються.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, відповідач частково сплатив за спожитий природний газ за розрахунковий період листопад-грудень 2021 року, січень 2022 року, та частково за лютий 2022 року в сумі 61 267,50 грн.

Спірним періодом є березень-квітень 2022 року, за яким позивачем визначено заборгованість в сумі 23 813,14 грн основного боргу та похідних вимог (5 765,97 грн пені, 1 083,05 грн 3% річних та 5 087,77 грн інфляційних втрат).

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2 ст.13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті.

24 лютого 2022 року Російська Федерація, порушивши всі норми міжнародного права, почала військове вторгнення на територію незалежної європейської держави - Україна, зокрема, внаслідок чого військовослужбовцями загарбницької армії Російської Федерації було тимчасово окуповано серед інших міста Запорізької області.

25.04.2022 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України прийнято Наказ № 75 "Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)".

Вказаний Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

Згідно із затвердженим цим Наказом Переліком, частина населених пунктів Запорізької області, зокрема: Приазовська селищна територіальна громада - з 24.02.2022; Кирилівська селищна територіальна громада - з 24.02.2022; Якимівська селищна територіальна громада - з 24.02.2022; Мелітопольська міська територіальна громада - 25.02.2022; м.Приморськ Приморської міської територіальної громади - з 26.02.2022; Василівська міська територіальна громада (за винятком с. Кам`янське, с. Плавні) - з 26.02.2022; Великобілозерська сільська територіальна громада - з 26.02.2022; Водянська сільська територіальна громада Василівського району Запорізької області - з 27.02.2022; Веселівська селищна територіальна громада - з 26.02.2022; смт. Чернігівка Чернігівської селищної територіальної громади - з 26.02.2022; Токмацька міська територіальна громада - з 26.02.2022; м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади - з 27.02.2022; Кам`янсько-Дніпровська міська територіальна громада - з 27.02.2022; Михайлівська селищна територіальна громада - з 28.02.2022; Пологівська міська територіальна громада - з 03.03.2022; Розівська селищна територіальна громада - з 03.03.2022; с. Андріївка Андрівської сільської територіальної громади Бердянського району - з 03.03.2022; Дніпрорудненська міська територіальна громада Василівського району - з 13.03.2022.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23, з врахуванням висновків викладених в пунктах 7.3 - 7.26: « 7.3. Верховний Суд у постанові у справі № 910/9680/23 дійшов висновку, що, враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь з 26.02.2022 є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.; 7.4. Об`єднана палата враховує, що у цій справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23 (від висновків Верховного Суду у якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".;7.5. Існуючі міжнародні правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991). Стаття 42 "Положення про закони і звичаї війни на суходолі", що є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Як частина законодавства України положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року мають застосовуватися у сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх та потреб правозастосовної практики. ;7.6. За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.; 7.7. Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції.; 7.8. Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.; 7.9. Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що: тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав; тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права; за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.; 7.10. За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:

- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;

- окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України;

- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;

- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.; 7.11. Законом № 2138-IX від 15.03.2022; в редакції Законів № 2764-IX від 16.11.2022, № 3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону № 1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.; 7.12. Чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону 1207-VII), а саме:

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто, визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.

Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.; 7.13. Враховуючи відсильний характер наведених вище положень законодавства, Об`єднана палата вважає за необхідне проаналізувати розвиток та зміну в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині першій статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону № 1207-VII.; 7.14. Так, діюча до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ редакція Закону № 1207-VII містила таке:

- статті 13 та 13-1 Закону № 1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;

- частина перша статті 1 Закону № 1207-VII вказувала, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

- частина другої цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;

- частина перша статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:

1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.; 7.15. Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ станом на 20.03.2022, зокрема:

- доповнив статтю першу Закону № 1207-VII частиною третьою, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив частину третю статті 4 Закону абзацом другим, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив статті 13, 13-1 Закону № 1207-VII новими частинами першими, за абзацом другим яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.; 7.16. У частині першій статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, відтак:

"І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями".; 7.17. З наведеного регулювання у сукупності вбачається, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).; 7.18. Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" (набрав чинності 07.05.2022) до Закону № 1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:

- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції:

"Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України";

- Закон був доповнений статтею 1-1 "Визначення термінів", пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття "тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації";

- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: "сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях".; 7.19. Однак, частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті 3, а так само частини перші статей 13, 13-1 Закону при цьому залишилися незмінними.; 7.20. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.; 7.21. Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.; 7.22. Об`єднана палата бере до уваги, що з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.; 7.23. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.; 7.24. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022. ; 7.25. Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України") правовий статус тимчасово окупованої території Російською Федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.; 7.26. Враховуючи викладене, об`єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", виснував, що підставою для відмови в позову у цій справі (№908/1162/23), враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.».

За ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведені висновки Об`єднаної палати Верховного Суду і встановлені фактичні обставини у цій справі щодо поставки природного газу у період березнь-квітень 2022 року, який поставлявся відповідачу до населеного пункту, що перебуває в окупації, що заборонено законом, колегія суддів констатує, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 23 813,14 грн основного боргу та похідних вимог (5 765,97 грн пені, 1 083,05 грн 3% річних та 5 087,77 грн інфляційних втрат).

Посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду від 05.11.2025 у справі №280/5808/23 є безпідставними, оскільки сама по собі передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не означає зміни існуючої судової практики, не свідчить про втрату чинності правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, та не звільняє суди від обов`язку враховувати такі висновки відповідно до вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

До ухвалення Великою Палатою Верховного Суду рішення про можливий відступ від відповідної правової позиції чинними залишаються висновки, викладені, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, які є обов`язковими для врахування судами.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що висновки, викладені у справі №908/1162/23, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на відмінність предмета договору (постачання електричної енергії та природного газу відповідно).

Вирішальне значення для правильного застосування норм матеріального права у цій справі має не вид енергетичного ресурсу, який був предметом договору, а правова природа встановленої Законом №1207-VII заборони здійснення господарської діяльності між суб`єктами, місцезнаходження яких пов`язане з тимчасово окупованою територією.

Наведений Верховним Судом правовий висновок стосується саме застосування статей 13 та 13-1 Закону №1207-VII, а тому є релевантним і до спірних правовідносин щодо постачання природного газу.

Навіть за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України суд не може залишити поза увагою очевидний факт існування режиму тимчасової окупації відповідної території та здійснювати оцінку спірних правовідносин таким чином, ніби вони виникли за звичайних умов цивільного обороту. Протилежний підхід призводив би до легітимації господарської діяльності на тимчасово окупованій території всупереч цілям Закону №1207-VII та принципам публічного порядку.

Колегія суддів зауважує, що наслідком поширення на спірні правовідносини положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є нікчемність правочину в частині здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У такому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону №1207-VII правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.

Таким чином, нікчемність такого правочину настає безпосередньо в силу закону (ex lege), а не внаслідок ухвалення відповідного судового рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі № 908/1059/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі № 908/1059/24 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі № 908/1059/24 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко