Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №908/1634/24(908/3421/24) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 року м. Дніпро Справа № 908/1634/24(908/3421/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Кощеєва І.М.,

при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 13.05.2025р. у справі № 908/1634/24 (908/3421/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНЕЛАЙ", код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)

до відповідачів: 1/ ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); 2/ ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 );

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)

про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 018 058, 91 грн., -

в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНЕЛАЙ", код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕНЕЛАЙ" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 48 059, 32 дол. США, що еквівалентно 2 018 058, 91 грн, для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача.

Позивачем було нараховано 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України за період з 12.02.2013 по 23.02.2022 у зв`язку з наявністю заборгованості за кредитним договором, який забезпечено порукою. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 у справі №2-12876/10 було стягнуто солідарно з відповідачів-1, 2 на користь ПАТ "КБ "Надра" суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 177 349,62 доларів США. Позивач набув право вимоги до відповідачів внаслідок відступлення прав на його користь.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025р. у справі № 908/1634/24(908/3421/24):

- позов задоволено частково;

- стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНЕЛАЙ" 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 26 063 долари США 11 центів;

- в іншій частині позову відмовлено;

- стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України 24 216 грн 70 коп. судового збору, по 12 108 грн 35 коп. з кожного Відповідача.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом вимагати сплати відповідачами трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати суми 177 349,62 доларів США, погашення якої не було здійснено до теперішнього часу. Позов задоволено частково в межах строку позовної давності за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якій просять скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025р. у справі № 908/1634/24(908/3421/24) в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНЕЛАЙ" 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 26 063 долари США 11 цент та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга, зокрема обгрунтована тим, що з часу ухвалення та набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 у справі №2-12876/10, яким вирішено спір між сторонами щодо боргових зобов`язань відповідачів, правовідносини сторін перейшли в площину виконання судового рішення. Враховуючи, що судовим рішенням у справі №2-12876/10, яке набрало законної сили, стягувачу було відмовлено у видачі дубліката виконавчого документа та у поновленні строку на пред`явлення його до виконання, тобто вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому порядку, то між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України. Тобто, є неможливою ситуація за якою кредитор не може виконати наявне судове рішення в примусовому порядку (втратив право на стягнення боргу засобами примусового виконання), однак при цьому має можливість стягувати 3% річних на за невиконання рішення суду про стягнення боргу.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.07.2025р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач), суддів: Верхогляд Т.А., Мороза В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025р. поновлено строк подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, її розгляд призначено в судове засідання на 23.12.2025р. о 10:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2025р. у справі № 908/1634/24(908/3421/24):

- клопотання розпорядника майна арбітражного керуючогго Венської Оксани Олександрівни про зупинення провадження у справі № 908/1634/24(908/3421/24) - задоволено;

- зупинено провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025р. у справі № 908/1634/24(908/3421/24) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026р. поновлено апеляційне провадження у справі № 908/1634/24(908/3421/24), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 03.06.2026р. о 16:00 год.

В судовому засіданні 03.06.2026р. оголошено перерву до 16.07.2026р. о 16:00 год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Верхогляд Т.А. з 16 липня 2026 р., розпорядженням керівника апарату суду призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі, за результатами якого протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у справі: головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач), суддів: Кощеєва І.М., Мороза В.Ф.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що рішення суду про стягнення заборгованості не виконано дотепер. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

30.06.2026 відповідачі подали додаткові пояснення де зазначають, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 754/511/23 остаточно сформувала позицію: якщо кредитор втратив право на примусове виконання судового рішення (строк пропущено, у поновленні відмовлено) - стягнення 3 % річних за частиною другою статті 625 ЦК України є неможливим.

Позивач та третя особа у судові засідання не з`явились. Про дату, час та місце судових засідань повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.01.2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством КБ "Надра" (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства") було укладено Кредитний договір № 25/П/РП/2008-840, відповідно до умов якого, Банк надав відповідачу кредит у іноземній валюті у розмірі 136 794,24 доларів США з виплатою процентної ставки 13,79 % річних строком до 22 січня 2026 року.

23.01.2008 року з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством КБ "Надра" укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач-2 у разі невиконання відповідачем-1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами (п.1 вказаного договору Поруки).

05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ ФК "Дніпрофінансгруп" був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК "Дніпрофінансгруп" набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра", а також за договором поруки, укладеним 23.01.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ "Надра".

30 вересня 2020 року між ТОВ ФК "Дніпрофінансгруп" та ТОВ "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" був укладений Договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра", а також за договором поруки, укладеним 23.01.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ "Надра".

04 червня 2024 року між ТОВ "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" та ТОВ "Менелай" був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги №04062024-8С. За умовами даного Договору ТОВ "Менелай" набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра", а також за договором поруки, укладеним 23.01.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ "Надра".

Відповідачами зобов`язання за кредитним договором виконувались не належними чином у зв`язку з чим ПАТ КБ "НАДРА" звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 у справі №2-12876/10 стягнуто солідарно з відповідачів на користь ВАТ "КБ "Надра" суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 177 349,62 доларів США, що в еквіваленті складає 1 414 895,29 гривень, судовий збір 1 700,00 гривень, ІТЗ розгляду справи 120,00 гривень.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилався на те, що рішення суду у справі №2-12876/10 відповідачами не виконано. Враховуючи, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та поруки не звільняє відповідачів від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідачів 3 % річних від простроченого грошового зобов`язання у відповідності до ст. 625 ЦК України за період прострочення з 12.02.2013 року по 23.02.2022 року у сумі 48 059, 32 дол. США, що еквівалентно 2 018 058, 91 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керувався тим, що відповідачі не виконали своєчасно зобов`язання з погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням, що є підставою для застосування нарахувань, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду безпідставним та помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).

Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження"). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ) пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 виклала правовий висновок про те, що у разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 дійшла наступних правових висновків: оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

З матеріалів даної справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 у справі №2-12876/10 стягнуто солідарно з відповідачів на користь ВАТ "КБ "Надра" суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 177 349,62 доларів США, що в еквіваленті складає 1 414 895,29 гривень, судовий збір 1 700,00 гривень, ІТЗ розгляду справи 120,00 гривень.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 368 ЦПК України, станом на дату винесення рішення Шевченківського районного суду міста Києва, питання, пов`язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.

За положеннями ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який був чинним на момент видачі виконавчого листа у справі №2-12876/10, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

05.10.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження", відповідно до п. 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 12 даного Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Виконавчі листи у справі №2-12876/10 зі строком пред`явлення до виконання до 12.04.2014, були видані 27.04.2013.

02.03.2021 р. на адресу Шевченківського районного суду м.Києва надійшла заява ТОВ "Брайт Інвестмент" про заміну стягувача у виконавчому листі та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у цивільній справі № 2-12876/10 за позовом ВАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалами Шевченківського районного суду м.Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 761/8360/21 (Провадження № 6/761/1023/2021) замінено сторону стягувача у виконавчих листах щодо боржників, виданих Шевченківським районним судом м.Києва в цивільній справі № 2-12876/10, а саме Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайт Інвестмент"; в решті вимог заява не задоволена, оскільки заявником не доведено поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

02.04.2024 р. на адресу Шевченківського районного суду м.Києва надійшла заява ТОВ "Брайт Інвестмент" про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 02 липня 2024 року у справі № 761/8360/21 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Брайт Інвестмент" в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд зазначив, що наведені заявником причини пропуску строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання не є поважними, а отже не можуть бути підставою для поновлення вказаного строку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року у справі № 761/8360/21 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Менелай" в задоволенні заяви про заміну стягувача, оскільки заявником не доведено та судом не встановлено, що на даний час строк для пред`явлення виконавчих листів, виданих на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2010 р. у справі № 2-12876/10, не пропущений.

Суд зазначив, що матеріли справи не містять доказів повторного звернення у справі № 761/8360/21 з заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення дублікатів виконавчих документів до виконання та її задоволення.

За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень, на теперішній час відсутнє відкрите виконавче провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 2-12876/10.

Отже, кредитори у справі, не реалізували своє право на звернення у встановлений законом строк до примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом, втративши своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду. Зазначені обставини не враховано судом першої інстанції, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Основна вимога позивача про примусове виконання грошового зобов`язання, підтверджена судовим рішенням, не може бути реалізована у примусовому порядку, а можливість стягнення за виконавчим документом є вичерпаною.

Колегія суддів наголошує на тому, що зобов`язання зі сплати 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення % річних є додатковою до основної вимоги.

Неперебування виконавчого листа на виконанні в органах державної виконавчої служби у поєднанні з відмовою суду у поновленні строку для його пред`явлення виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки ця норма підлягає застосуванню за наявності грошового зобов`язання, яке підлягає примусовому виконанню. Вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних нарахованих на заборгованість у справі.

Щодо позовної давності у справі апеляційний суд зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову та є порушене право. Якщо право чи інтерес не порушено (як у даному випадку), суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

За наведених обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відмову у задоволенні позову та задоволення апеляційної скарги, судовий збір за подання позову підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України, оскільки його не було оплачено при поданні позову, а судом було відстрочено його сплату; судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача-1.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025р. у справі № 908/1634/24 (908/3421/24) – задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.05.2025р. у справі № 908/1634/24 (908/3421/24) - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволення позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНЕЛАЙ" на користь Державного бюджету України судовий збір за подання позову у сумі 24 216,71 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНЕЛАЙ" на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 19 699, 02 грн.

Видачу наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 20.07.2026р.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя В.Ф. Мороз