Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №911/3980/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р. Справа№ 911/3980/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 (Повне рішення складено та підписано 20.03.2026)

у справі № 911/3980/25 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Білоцерківської міської ради

2. Державної екологічної інспекції столичного округу

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 53036 грн

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради та Державної екологічної інспекції столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 53 036 грн, в результаті незаконної порубки лісу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що працівниками державної лісової охорони Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» 10.02.2025 виявлено факт незаконної порубки 12 дерев у кварталі 150 виділі 4 Томилівського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Білоцерківської міської територіальної громади.

За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки працівниками лісової охорони Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» 10.02.2025 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства № 10. Відповідно до Розрахунку шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, у кварталі 150 виділі 4 Томилівського лісництва Білоцерківського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», проведеного інженером охорони та захисту лісу І категорії Хоменком О.Ю. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір збитків становить 53 036 грн 07 коп.

За доводами прокурора, відповідачем як лісокористувачем, в порушення ст. ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) не було забезпечено охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території. Відповідач допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» завданої шкоди у розмірі 53 036, 07 грн на підставі п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 ЛК України, а також ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.01.2026 відкрито провадження у справи та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.03.26 Позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Білоцерківської міської ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 53 036,07 грн. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Київської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви у сумі 2422,40 грн.

03.04.2026 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (через систему «Електронний суд») надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 по справі № 911/3980/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Ключові аргументи відповідача зводяться до наступного:

- відсутній причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня вина відповідача, адже останній всіма силами намагався запобігти вчиненню незаконної рубки: складено ряд необхідних матеріалів, які відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарств України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітет лісового господарства України від 31.08.2010 № 262, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.09.2010 № 863/18158 були направлені до правоохоронних органів для встановлення особи правопорушника.

- Судом першої інстанції та Позивачем не вказано жодної дії, якої Відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказав перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких Відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів.

Окрім того, прокурором не надано доказів проведення перевірки компетентного органу щодо дотримання законодавства або встановлення фактів неналежного виконання ним функцій, що є необхідною умовою для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави та звернення до суду як позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026, матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» по справі № 911/3980/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі № 911/3980/25 залишено без руху та надано скаржникові строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

08.04.2026 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (через систему «Електронний суд») до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

21.04.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі № 911/3980/25 та призначено до розгляду без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

05.05.2026 від Білоцерківської окружної прокуратури, через систему «Електронний суд», надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники справи у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції представник прокуратури зазначає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів, при цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Представник прокуратури вказує, що вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства підприємство не виконало свій обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулась незаконна рубка дерев, чим спричинено шкоду, у зв`язку з чим всі елементи цивільного правопорушення у даному випадку наявні та підтверджуються матеріалами справи, а факт повідомлення правоохоронних органів про вже вчинену рубку не спростовує вини підприємства та не свідчить про вжиття ним усіх необхідних та достатніх заходів для запобігання правопорушенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Білоцерківською окружною прокуратурою під час здійснення повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру», на підставі опрацьованої інформації Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та матеріалів його філії «Столичний лісовий офіс» встановлено факт порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.

Зокрема, судом встановлено, що 10.02.2025 працівниками державної лісової охорони Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» виявлено незаконну порубку 12 дерев у кварталі 150 виділі 4 Томилівського лісництва, розташованого в адміністративних межах Білоцерківської міської територіальної громади. За результатами огляду місця події складено відповідний акт №10 від 10.02.2025, яким зафіксовано факт незаконного вирубування дерев.

Відповідно до розрахунку шкоди, здійсненого уповноваженою посадовою особою на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, розмір шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням, становить 53036,07 грн. При цьому особу, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку дерев, на момент звернення до суду не встановлено, а заподіяна шкода у добровільному порядку не відшкодована.

З матеріалів справи також убачається, що ДП «Ліси України» є постійним лісокористувачем відповідної лісової ділянки, а його філія «Столичний лісовий офіс» є відокремленим підрозділом, який діє від імені підприємства та в його інтересах і здійснює, зокрема, функції з ведення лісового господарства, охорони, захисту та відтворення лісів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що відповідно до вимог лісового законодавства України, зокрема Лісового кодексу України, на постійних лісокористувачів покладається обов`язок забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, а також здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, у тому числі шляхом проведення систематичних ревізій лісових обходів. Разом із цим, на думку позивача, відповідачем не забезпечено належного виконання вказаних обов`язків, що призвело до можливості вчинення незаконної порубки дерев третіми особами.

Прокурор вказує, що сам факт незаконного вирубування 12 дерев свідчить про неналежну організацію охорони лісу та відсутність ефективного контролю з боку державної лісової охорони ДП «Ліси України», оскільки такі дії, як валка дерев, їх обробка та вивезення, за своєю природою потребують тривалого часу та не можуть залишитися непоміченими за умови належного виконання службових обов`язків. Додатково зазначається, що з урахуванням умов воєнного стану, зокрема дії комендантської години та обмеження доступу до лісових масивів, здійснення таких дій було можливим лише у світлий час доби та за відсутності належного контролю з боку лісової охорони.

Прокурор наголошує, що у даному випадку відповідальність має покладатися не лише на невстановлених осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, але й на постійного лісокористувача, вина якого полягає у протиправній бездіяльності, а саме у невжитті належних заходів щодо забезпечення охорони та збереження лісових насаджень. При цьому зазначається, що така відповідальність є деліктною, а підставою її застосування є заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Окремо прокурор звертає увагу на те, що у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, застосовується презумпція вини правопорушника, у зв`язку з чим саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини, зокрема те, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для належної охорони лісових насаджень. Водночас, за твердженням прокурора, таких доказів відповідачем не надано.

Щодо розміру заявлених до стягнення збитків прокурор зазначає, що він визначений відповідно до затверджених такс для обчислення шкоди, заподіяної лісу, та підтверджується належними доказами, а тому підлягає стягненню у повному обсязі.

Крім того, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі тим, що уповноважені органи, зокрема Державна екологічна інспекція Столичного округу та Білоцерківська міська рада, незважаючи на наявність порушення та заподіяної шкоди, не вжили заходів щодо її стягнення у судовому порядку, що свідчить про неналежне здійснення ними своїх повноважень щодо захисту інтересів держави. У зв`язку з цим прокурор вважає, що він правомірно звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави.

На думку прокурора, порушення інтересів держави у даному випадку полягає не лише у факті заподіяння шкоди лісовому фонду України як об`єкту права власності Українського народу, але й у ненадходженні до відповідних бюджетів коштів, які підлягають зарахуванню як відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

З огляду на викладене, прокурор просить суд стягнути з ДП «Ліси України» шкоду, заподіяну незаконною порубкою дерев, у розмірі 53036,07 грн з зарахуванням відповідних коштів до спеціального фонду місцевого бюджету за місцем заподіяння шкоди.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» заперечує проти задоволення позовних вимог прокурора та вважає їх безпідставними і такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідач звертає увагу суду на відсутність належного позивача у даній справі, зазначаючи, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не має повноважень на звернення до суду з відповідним позовом у спірних правовідносинах. За твердженням відповідача, інспекція може реалізовувати свої повноваження виключно у межах та у спосіб, визначений законом, зокрема шляхом проведення заходів державного нагляду (контролю), складання актів перевірок, протоколів про адміністративні правопорушення та здійснення розрахунків збитків за результатами таких перевірок. Водночас у даному випадку перевірка інспекцією не проводилась, відповідні акти не складались, розрахунок збитків здійснено не уповноваженим органом державного контролю, у зв`язку з чим відсутні передбачені законом підстави для звернення інспекції до суду. У зв`язку з цим відповідач вважає, що прокурор не може підміняти відсутність повноважень відповідного органу, оскільки сам не є самостійним позивачем у справі.

Крім того, відповідач зазначає, що наведена прокурором судова практика Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у тих справах екологічна інспекція діяла в межах своїх повноважень, зокрема проводила перевірки та фіксувала порушення, тоді як у цій справі такі дії не здійснювались.

Заперечуючи проти позову по суті, відповідач виходить з того, що заявлені вимоги ґрунтуються на положеннях про деліктну відповідальність, для застосування якої необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою, а також вини. При цьому відповідач наголошує, що обов`язок доведення зазначених елементів покладається саме на позивача.

На думку відповідача, у даному випадку відсутній причинний зв`язок між його поведінкою та заподіяною шкодою, оскільки шкода виникла внаслідок безпосередніх протиправних дій невстановлених осіб, які здійснили незаконну порубку дерев, а не внаслідок дій чи бездіяльності постійного лісокористувача. Відповідач підкреслює, що сам факт покладення на нього обов`язку щодо охорони лісів не означає автоматичного покладення відповідальності за будь-які правопорушення, вчинені третіми особами.

Відповідач також зазначає, що позовна заява не містить конкретизації того, у чому саме полягає протиправна поведінка підприємства, які саме обов`язки ним не виконано та які конкретні заходи він повинен був вжити, але не вжив. За твердженням відповідача, жодних доказів неналежного виконання ним функцій з охорони лісу позивачем не надано.

Окремо відповідач звертає увагу на питання доказової бази у справі, зазначаючи, що акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, складений працівниками лісової охорони, не може вважатися належним доказом у розумінні процесуального закону, оскільки він не є актом перевірки, складеним у порядку здійснення державного нагляду (контролю). Відповідач наголошує, що відповідно до законодавства саме акт перевірки є документом, який фіксує факт правопорушення суб`єктом господарювання та може бути належною підставою для застосування заходів відповідальності. У зв`язку з відсутністю такого акта, на думку відповідача, відсутні належні докази вчинення ним правопорушення.

Також відповідач посилається на положення законодавства, яке регулює діяльність державної лісової охорони, зазначаючи, що охорона лісів здійснюється спеціально уповноваженими посадовими особами, які наділені відповідними повноваженнями, зокрема щодо патрулювання, перевірки документів та припинення правопорушень. При цьому відповідач стверджує, що такі заходи ним здійснювались у повному обсязі, а факт незаконної рубки був виявлений саме його працівниками, які також повідомили правоохоронні органи про вчинене правопорушення.

Відповідач наголошує, що після виявлення незаконної порубки ним було невідкладно повідомлено органи Національної поліції, а тому досудове розслідування триває, і саме органи досудового розслідування уповноважені встановлювати винних осіб. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач фактично намагається перекласти відповідальність за невстановлення винних осіб на постійного лісокористувача, який не має повноважень щодо здійснення слідчих дій.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що такси для обчислення розміру шкоди, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 665, застосовуються до осіб, які безпосередньо здійснили незаконне вирубування дерев, а не до випадків незабезпечення охорони лісу, що, на думку відповідача, виключає можливість їх застосування у даному спорі.

Підсумовуючи викладене, відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах відсутній склад цивільного правопорушення у його діях, оскільки не доведено протиправність поведінки, причинний зв`язок та вину, а наявні у справі докази не відповідають вимогам належності та допустимості. У зв`язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Прокурор, у відповідні на відзив зазначає, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є належним позивачем у даних правовідносинах, оскільки відповідно до законодавства наділена повноваженнями здійснювати державний нагляд у сфері охорони навколишнього природного середовища, розраховувати розмір шкоди та звертатися до суду з відповідними позовами. Отже, твердження відповідача про відсутність у Інспекції повноважень є безпідставними.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів протиправної поведінки, прокурор зазначає, що обов`язок забезпечення охорони, захисту та збереження лісів покладено саме на постійного лісокористувача. Невстановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, не звільняє відповідача від відповідальності, оскільки сам факт незаконної рубки на підвідомчій йому території свідчить про неналежне виконання покладених на нього обов`язків.

Прокурор вказує, що у даному випадку протиправна поведінка відповідача проявляється у формі бездіяльності, а саме у невжитті достатніх та ефективних заходів щодо запобігання незаконній порубці лісу. Така бездіяльність перебуває у прямому причинному зв`язку із заподіяною шкодою, оскільки саме внаслідок неналежної охорони лісових насаджень стало можливим їх незаконне знищення невстановленими особами.

Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до норм цивільного законодавства у деліктних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди, у зв`язку з чим саме на відповідача покладається обов`язок довести відсутність вини. Водночас відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували вжиття ним усіх необхідних заходів для належної охорони лісу.

Доводи відповідача щодо відсутності акта перевірки Державної екологічної інспекції прокурор вважає необґрунтованими, оскільки, за правовою позицією Верховного Суду, такий акт не є єдиним можливим доказом правопорушення. Натомість надані у справі докази, зокрема акт огляду місця вчинення правопорушення, складений уповноваженими особами лісової охорони, є належними та допустимими і підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами.

Прокурор також зазначає, що повідомлення відповідачем правоохоронних органів про факт незаконної порубки після її виявлення не свідчить про належне виконання обов`язків щодо охорони лісу та не спростовує факту допущення правопорушення. Такі дії є реакцією на вже вчинене правопорушення, а не заходами його запобігання.

З урахуванням викладеного прокурор дійшов висновку, що у діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме шкода, протиправна бездіяльність, причинний зв`язок між такою бездіяльністю та заподіяною шкодою, а також вина, що є підставою для покладення на нього обов`язку відшкодувати завдані збитки.

Таким чином, наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, та не підтверджуються належними доказами, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді не вчинення всіх необхідних дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним належних та достатніх дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу. Натомість, вбачається, що всі дії вчинені відповідачем на охорону та збереження лісу виявились недостатніми та не забезпечили схоронність лісових ресурсів.

З наведеними висновками Господарського суду Київської області погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Відповідно до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст. ст. 16 та 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною 2 ст. 19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Статтею 90 ЛК України передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є:

- здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства;

- забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України унормовано, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно зі ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача, що сторонами не заперечується.

Відповідно до Положення про філію «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 764 від 04.04.2025 (далі - Положення), Філія «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом юридичної особи - державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Підприємство).

Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції.

Згідно з п. 3.1. розділу 3 «Юридичний статус філії» філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.

Згідно з п. 2.1. Положення Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів.

Статтею 89 ЛК України встановлено, що охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.

Відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №976 від 16.09.2009, лісничий та майстер лісу відносяться до посадових осіб державної лісової охорони.

Згідно з п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України №262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.

Тобто акт, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним доказом на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні, зокрема, у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом України та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Як вже зазначалося, безпосередньо посадовими особами відповідача у кварталі 150 виділі 4 Томилівського лісництва Білоцерківського надлісництва Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» виявлено факт незаконної порубки, а саме 12 дерев породи дуб (сухостійні) різного діаметру, про що 10.02.2025 року складено та підписано акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.

Виявлене порушення вимог природоохоронного законодавства було здійснено на території, підвідомчій постійному лісокористувачу, тобто відповідачу.

Отже, факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.

Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №906/133/18, 09.08.2018 у справі №909/976/17, 20.08.2018 у справі №920/1293/16, 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та 20.02.2020 у справі №920/1106/17.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. ст. 63 і 86 ЛК України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та 19.12.2018 у справі №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев (постанова Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №922/2317/21).

Тобто, усвідомлюючи свої дії, відповідач не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки (бездіяльності), а також причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, які спричинили збитки.

Вказані вище обставини та подані докази є належними та допустимими для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин (введення воєнного стану та встановлення комендантської години), колегія суддів наголошує, що сам факт введення воєнного стану, а також запровадження комендантської години не може вважатись належною правовою підставою для невиконання постійним лісокористувачем покладених на нього обов`язків із охорони лісу та запобіганню незаконної рубки. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що незаконна рубка дерев відбулась під час комендантської години, а також не містять доказів, які б підтверджували доводи відповідача про неможливість виконання покладених на нього обов`язків з охорони лісу під час воєнного стану.

Як було зазначено вище, відповідно до розрахунку розміру шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубане або пошкоджене до ступеня припинення росту дерев по філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Томилівського лісництва Білоцерківського надлісництва, квартал 150 виділі 4, проведеного інженером охорони та захисту лісу категорії І Хоменком О.Ю. , внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства державі заподіяно шкоду у розмірі 53 036, 07 грн.

Розрахунок розміру шкоди здійснено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008, з урахуванням індексації за 2024 рік.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Дослідивши поданий розрахунок, суд першої інстанції правомірно визнав його обґрунтованим та арифметично вірним.

Отже, вимога прокуратура про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу, у розмірі 53 036, 07 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу наявності підстав для задоволення позову прокурора.

Встановленими вище обставинами в їх сукупності спростовуються аргументи скаржника з приводу того, що судом не встановлено причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, вину відповідача, а також, що судом не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, щоб запобігти незаконній порубці лісу.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього кодексу.

У позові прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну відповідачем державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення. Водночас, Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди. Звернення із цим позовом спрямоване на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням суб`єктами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з абзацами 1 та 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом з тим, у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

«Нездійснення захисту» має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, 20.09.2018 у справі №924/1237/17, 18.08.2020 у справі №914/1844/18 та 08.12.2020 у справі №908/1664/19, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому, саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та 06.08.2019 у справі №912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п. 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43)».

Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони, захисту, використання і відтворення лісів.

Функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Згідно з підп. 5 п. 2 Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №18 від 20.02.2023 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу (нова редакція)», Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; повноти та законності здійснених заходів щодо відтворення лісів, зокрема цінними та рідкісними породами дерев, породами, притаманними відповідному регіону, та повноти заходів з догляду за лісовими культурами на землях, призначених під відновлення лісу; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах тощо.

Враховуючи зазначене, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому, є належним позивачем у даній справі.

Білоцерківська окружна прокуратура звернулась із листами від 03.10.2025 р. № 50-9132 вих-25 та від 21.11.2025 р. № 50-10812 вих-25 до Білоцерківської міської ради та Державної екологічної інспекції столичного округу відповідно, в яких повідомила про намір звернутися до господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев на території Білоцерківської міської територіальної громади, зокрема внаслідок незаконної порубки 12 дерев у кварталі 150 виділі 4 Томилівського лісництва, внаслідок чого завдано збитків навколишньому природному середовищу на суму 53 036, 07 грн, які не відшкодовані.

Білоцерківською міською радою було надано відповідь на лист Білоцерківської окружної прокуратури в якому було зазначено, що Білоцерківська міська рада не володіє будь якою інформацією про факт здійснення незаконної порубки та сплати суми збитків, в зв`язку з чим Білоцерківською міською радою будь-які заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубко, не вживались.

Державною екологічною інспекцією столичного округу також було надано відповідь на лист Білоцерківської окружної прокуратури в якому було зазначено, що Інспекція не заперечує проти пред`явлення Білоцерківською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства за фактом викладеним у листі прокуратури.

Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст. ст. 13, 142, 145 Конституції України; ст. ст. 15, 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відтак, прокурор, який звернувся до суду з позовом, виконав обов`язок попереднього повідомлення позивачів відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи, що Білоцерківською міською радою та Державною екологічною інспекцією столичного округу не було вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, Білоцерківська окружна прокуратура звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням позивачами як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.

Як наслідок, апеляційний суд зазначає, що звертаючись з даним позовом, прокурор обґрунтував належним чином, у чому полягають інтереси держави та необхідність їх захисту, вірно визначив органи, які мають компетенцію захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, підтвердив бездіяльність таких органів та дотримався процедури, передбаченої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі №911/3980/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі № 911/3980/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі № 911/3980/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран