Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №910/16284/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р. Справа№ 910/16284/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 (повний текст рішення складено 07.05.2026)

у справі №910/16284/25 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр»

до Київського квартирно-експлуатаційного управління

про визнання укладеним договір та стягнення 688 191,39 грн

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління, в якому просив визнати укладеним підписаний Державним підприємством «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» договір про відшкодування витрат на оплату земельного податку у 2025 році в сумі 688 191,39 грн за користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Деревообробна, 1, надісланий Київському квартирно-експлуатаційному управлінню для підписання листом від 05.05.2025 №05-8/339, а також стягнути витрати на оплату земельного податку в сумі 688 191,39 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.02.2026).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем з незалежних від позивача причин не було підписано договір з відшкодування вартості витрат позивача на сплату у 2025 році земельного податку на земельну ділянку під розташованими будівлями, що орендує Київське квартирно-експлуатаційне управління на підставі договору №9139 від 30.09.2022 про оренду державного нерухомого майна, балансотримувачем якого є Державне підприємство "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 відмовлено повністю в задоволенні позовних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» звернулося 25.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 25.05.2026, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16284/25 та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції застосував формальний підхід, зазначивши, що якщо на дату винесення рішення дата «31 грудня» минулого року вже настала, договір не може бути визнаний укладеним. Такий підхід робить право на судовий захист ілюзорним, оскільки будь-яка недобросовісна сторона може затягнути розгляд справи до кінця календарного року, щоб уникнути зобов`язання.

Позивач вважає, що сплив строку оферти під час судового розгляду не є підставою для відмови у позові, якщо первісна вимога була заявлена в межах строку і правомірність вимоги підтверджена матеріалами справи.

Слідуючи висновкам судової практики, суд в поточній справі не дослідив належним чином обставини та не врахував, що між позивачем та відповідачем до надіслання пропозиції укласти спірний договір на відшкодування витрат Балансоутримувача по сплаті земельного податку вже існували правовідносини, що обумовлювали обов`язок відповідача укласти договір та здійснювати відповідне відшкодування, що випливає не тільки з норм законодавства, а й з договору оренди нежитлових приміщень від 30.09.2022.

Сторони ще в 2022 році домовились про те, що вони мають укласти договір про відшкодування витрат по сплаті земельного податку, тобто Відповідач взяв на себе обов`язок укласти вказаний договір та здійснювати компенсацію витрат позивача за користування земельною ділянкою. Проте, договір про відшкодування вартості земельного податку на земельну ділянку, що надана в користування орендарю, сплаченого позивачем у 2025 році, Відповідачем через відсутність кошторисних призначень підписано не було. Витрати Позивача на оплату земельного податку у 2025 році, як і за весь період орендних відносин, відповідачем не відшкодовано.

Суд першої інстанції помилково зазначив, що ретроактивність застосування умов договору до відносин, що виникли раніше, можлива лише за згодою сторін. У переддоговірному спорі коли одна сторона недобросовісно ухиляється від підписання договору, суд заміщує своїм рішенням волю такої сторони. Оскільки Відповідач підписав основний договір оренди у 2022 році, він надав свою «генеральну згоду» на відшкодування витрат. Отже, суд має право і обов`язок визнати договір укладеним з дати фактичного виникнення витрат (01.01.2025), незалежно від поточної дати на календарі

Відмова суду через формальне закінчення строку унеможливлює захист прав позивача і фактично позбавляє сенсу норму ст.187 Господарського кодексу України для державних інституцій про примусове укладення договору, адже переддоговірні спори можуть тривати довго, понад один бюджетний рік.

Судом у даній справі проігноровано вимоги ст. 796 Цивільного кодексу України (користування земельною ділянкою при оренді будівлі), оскільки факт оренди приміщень у 2025 році підтверджений і не заперечується, обов`язок платити за землю виникає в силу закону.

З огляду на викладене, враховуючи надання позивачем відповідачу в оренду нежитлових приміщень, користування майном Відповідачем, наявність договірних зобов`язань укласти договори про відшкодування витрат утримання майна, надіслання відповідної оферти Позивачем Відповідачу та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, вказує на обґрунтованість позову в частині стягнення суми заборгованості.

Оскільки договори укладаються за рішенням суду, суд мав би вирішити спірну умову про строк таким чином, щоб забезпечити реальне виконання цих договорів, а не відмовляти в позові через сплив їх кінцевого строку дії.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/16284/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16284/25. Розгляд справи призначено на 01.07.2026.

11.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Київського квартирно-експлуатаційного управління, в якому останній заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач зазначив, що своїм листом відповідач не гарантував укладення вказаного договору, а лише констатував факт про його розгляд у майбутньому за певних умов.

Такий договір не може бути укладений у зв`язку з необґрунтованою його ціною, строком, що фактично унеможливлює укладання господарського договору, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору.

Предметом договору є відшкодування Стороною 2 Стороні 1 витрат на оплату земельного податку за земельною ділянкою 8000000000:90:113:0054 в частині орендованих площ приміщень та будівель. У зв`язку із чим, визначаючи ціну договору у редакції, наданій Позивачем, на балансоутримувача покладений обов`язок доведення належними доказами суми фактичних витрат необхідних для виконання договору

Як доказ нарахування місячної суми податку з боку позивача долучено розрахунок, в якому зазначено нормативну грошову оцінку за 1 кв.м. - 6392,68 грн, площу земельної ділянки 7220,19 і ставка земельного податку 3%. Разом з тим позивачем не доведено належними та допустимими доказами суму місячної плати компенсації витрат балансоутримувачу за орендоване майно та компенсації за земельний податок.

Зокрема, як положення законодавства так і судова практика визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом, нормативно грошову оцінку земельної ділянки.

Крім того, позивачем не надано доказів, що останній є власником або користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташоване орендоване відповідачем майно, за яку позивач як власник або постійний землекористувач сплачував податок.

Також відповідач звертає увагу, що позивач не виставляв рахунки відповідачеві відповідно до п.6.5 договору.

30.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» про зупинення апеляційного провадження у справі №910/16284/25 до закінчення перегляду та набрання законної сили судовим рішенням Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі №910/8404/25.

01.07.2026 розгляд справи №910/16284/25 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці.

Разом з тим, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.07.2026 у справі №910/16284/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 прийнято справу №910/16284/25 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М. Розгляд справи №910/16284/25 призначено на 15.07.2026.

В судове засідання 15.07.2026 з`явились представники сторін.

Щодо клопотання Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» про зупинення апеляційного провадження у справі №910/16284/25 до закінчення перегляду та набрання законної сили судовим рішенням Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі №910/8404/25 колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначив позивач у своєму клопотанні, в провадженні Касаційного господарського суду Верховного Суду перебуває справа №910/8404/25 за позовом Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" до Київського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання договорів укладеними та стягнення 964 539,41 грн.

Оскільки зазначена справа є аналогічною до справи №910/16284/25, а правовідносини у цих справах є тотожними за всіма критеріями подібності, то позивач просив зупинити провадження у справі.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Разом з тим, у судовому засіданні представник позивача відмовився від вказаного клопотання, оскільки, 08.07.2026 постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду касаційну скаргу Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/8404/25 залишено без змін.

За вказаних обставин клопотання Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" про зупинення провадження у справі залишити без розгляду.

Представник позивача надав свої пояснення та підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX, Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.01.2026 №4757-IX, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 28.04.2026 № 4857-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб, тобто до 02 серпня 2026 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Орендодавець), Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (далі - Орендар) та Державним підприємством "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" (далі - Балансоутримувач) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №9139 (далі - Договір №9139), відповідно до умов якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п.4 Умов, вартість якого становить суму визначену у п.6 Умов.

Згідно з п.4.1. змінюваних умов Договору №9139 об`єктом оренди - нерухомим майном, є нежитлові приміщення загальною площею 2150,5 м2 за адресою: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 1 (258,0 м2 приміщення 2 поверху будівлі літера Д, 1892,5 м2 будівлі літера З).

Витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю компенсуються Орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5. Договору. (п.9.2. змінюваних умов договору №9139)

Відповідно до п.12. змінюваних умов Договору №9139 строк дії договору - на період дії воєнного стану та на 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану з дати набрання чинності цим Договором.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. (п.2.1. Договору №9139)

Пунктом 3.1. Договору №9139 передбачено, що орендна плата становить суму, визначену у п.9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньої з постачальними комунальних послуг в порядку, визначеному п.6.5. Договору.

Відповідно до п.6.5. Договору №9139 протягом 5 робочих днів з дати укладення Договору Балансоутримувач зобов`язаний надати Орендарю для підписання два примірники Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю відповідно до примірного Договору, затвердженого наказом Фонду державного майна.

Орендар зобов`язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання примірнику Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю: підписати і повернути Балансоутримувачу примірник договору; або подати Балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню Орендарем за договором.

Орендар зобов`язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання від Балансоутримувача відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню Орендарем, підписати і повернути Балансоутримувачу примірник Договору.

Відповідно до пунктів 12.1 Договору №9139 цей Договір укладений на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку Договорів починається з дня набрання чинності цими Договорами. Ці Договори набирають чинності в день їх підписання сторонами. Строк оренди за цими Договорами починається з дати підписання акта приймання-передачі майна і закінчується датою припинення цих Договорів.

Складеного та підписаного між сторонами Акта приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого, на виконання Договору оренди №9139, матеріали справи не містять.

Враховуючи п.6.5. Договору №9139, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач був зобов`язаний надати відповідачу для підписання два примірники Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю відповідно до примірного Договору, затвердженого наказом Фонду державного майна (далі - Договір про відшкодування витрат), до Договору оренди №9139 від 30.09.2022 у строк до 07.10.2022.

У той же час, доказів надання позивачем відповідачу для підписання примірників Договорів про відшкодування витрат до Договору №9139 від 30.09.2022 у встановлені Договором строки, матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання положень пунктів 3.1, 6.5 договору оренди № 9139 Позивачем листом від 05.05.2025 № 08-05-8/339 надіслано на адресу Київського квартирно-експлуатаційного управління пропозицію підписати та повернути Балансоутримувачу підписаний Орендарем примірник договору про відшкодування витрат на оплату земельного податку у 2025 році до Договору оренди № 9139. До вказаного листа було додано підписаний Балансоутримувачем договір про відшкодування витрат на оплату земельного податку відповідно до Договору оренди № 9139, рахунки-фактури для оплати, акти надання послуг, копії платіжних інструкцій про сплату сум щомісячного земельного податку, а також копія Податкової декларації платника земельного податку на 2025 рік з відміткою про прийняття документа контролюючим органом (на підтвердження сплати відповідних сум земельного податку).

Згідно з надісланим відповідачу для підписання договором про відшкодування витрат на оплату земельного податку у 2025 році, відповідач зобов`язувався сплатити позивачу відшкодування за користування земельною ділянкою по вул. Деревообробній, 1 в м. Києві - 688 191,39 грн.

Водночас, листом від 06.06.2025 № 517/3126 Київське квартирно-експлуатаційне управління відповіло, що є бюджетною установою, фінансується та здійснює витрати за рахунок та в межах асигнувань Державного бюджету України. Відшкодування витрат на оплату земельного податку за 2025 рік ним може бути здійснено тільки за наявності кошторисних призначень. У зв`язку з цим, Київським квартирно- експлуатаційним управлінням було надіслано лист від 12.05.2025 № 517/2603 до Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України щодо збільшення бюджетних призначень та асигнувань на 2025 рік на відповідну суму або ж ініціювати перед керівництвом Міністерства оборони України вжиття заходів, спрямованих на внесення змін до Податкового кодексу України в частині встановлення пільгових ставок, надання пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно суб`єктам господарювання, які передають в оренду свої фонди для потреб Сил оборони України.

Також, Київське квартирно-експлуатаційне управління вказаним листом повідомило, що у разі збільшення відповідних бюджетних призначень та асигнувань на 2025 рік за загальним фондом КПКВ 2101020, КЕКВ 2240, код 120/2 ним буде розглянуто можливість підписання договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на оплату земельного податку.

Водночас, з листа відповідача від 06.06.2025 №517/3126 вбачається, що у нього відсутні будь-які зауваження, заперечення чи пропозиції як до змісту проєктів отриманих договорів, так і до наведених у додатках до них розрахунків. Не підписані договори Відповідач повернув Позивачу.

Посилаючись на ухилення відповідача від підписання договору та сплати відповідної компенсації витрат на оплату земельного податку, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Судом першої інстанції вірно врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Спірні правовідносини між сторонами виникли до 28.08.2025, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, який був чинним на момент виникнення спірних відносин, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно з положеннями статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис вміщено в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частиною першої статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження примірних договорів оренди державного майна" від 12.08.2020 №820 затверджено примірний договір оренди нерухомого майна, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.

Наказом Фонду державного майна України від 05.09.2023 № 1576 затверджено Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 року №630 до плати за оренду іншого окремого індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладеного договору зобов`язується надавати орендарю балансоутримувач. Відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю здійснюється відповідно до договору, укладеного між балансоутримувачем та орендарем, примірна форма якого затверджується Фондом державного майна.

При цьому, на законодавчому рівні розмежовано нарахування, пропорції та розподіл орендної плати і витрат на утримання орендованого майна, що підлягають сплаті на підставі відповідних типових договорів, укладених з орендарем окремо щодо оренди та щодо витрат на утримання майна і надання комунальних послуг.

Обов`язок відповідача підписати Договір про відшкодування витрат балансоутримувача передбачений у пункті 6.5 Договору оренди №9139 від 30.09.2022.

У той же час, як встановлено судом, відповідач, на якого відповідно до пункту 6.5. Договору оренди покладено обов`язок укласти спірні договори, всупереч умовам договорів оренди та наведеним вище нормам законодавства, не підписав отримані проекти договору, а за наявності заперечень щодо окремих умов договору не склав протоколів розбіжностей та у встановлені строки не надіслав їх другій стороні разом з підписаними договорами.

За висновком суду, спірний Договір про відшкодування витрат мав бути укладений між сторонами, виходячи, як з умов укладеного сторонами Договору оренди №9139 від 30.09.2022, які є обов`язковими для виконання в силу припису статті 629 Цивільного кодексу України, так і виходячи з норм діючого законодавства, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогою про визнання договорів укладеними 26.12.2025.

При цьому, як зазначено в пункті 7.1 проекту Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на оплату земельного податку, який позивач просить визнати укладеним: «цей Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2025. Відповідно до ч.3. ст.631 Цивільного кодексу України, сторони узгодили, що Договір поширює свою дію на відносини між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2025».

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому, передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування.

Враховуючи, що предметом розгляду у цій справі є переддоговірний спір і, відповідно, договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у цій справі.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до запропонованого позивачем проекту договору строк початку та строк закінчення його дії перебувають за межами дати набрання рішенням суду законної сили.

За змістом частини 2 статті 631 Цивільного кодексу України договір, за загальним правилом, набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення; з цього правила існує виняток, передбачений частиною 3 тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, але такий виняток може мати місце лише за згодою сторін.

У переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладання якого є обов`язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов`язки для сторін цього договору, зміст яких є обов`язковим у силу вимог закону, або такі, що погоджені сторонами.

Таким чином, є неможливим укладення спірного договору з моменту набрання рішенням законної сили у редакції позивача, яка передбачає, що договір діє до 31.12.2025, оскільки такі умови договору визначають для відповідача зобов`язання, які не існували раніше, а саме до дати набрання чинності рішенням суду про визнання договору укладеним.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визнання на підставі рішення суду укладеним договору, строк дії якого на день набрання рішенням суду законної сили закінчився, а договір є припиненим, суперечитиме принципу розумності.

Відтак в даному випадку у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання укладеним Договору про відшкодування витрат балансоутримувача у наданих позивачем редакціях.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на оплату у 2025 році земельного податку в сумі 688 191,39 грн за користування земельною ділянкою, за адресою: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 1, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території (пункт 286.6. статті 286 Податкового кодексу України).

Частку земельного податку, яка має бути відшкодована відповідачем відповідно до Договору оренди №9139 від 30.09.2022, позивачем визначено пропорційно частці площі об`єкту оренди у загальній площі нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.

Водночас, Договір оренди №9139 від 30.09.2022 не містить умов щодо порядку оплати та яким саме чином визначаються витрати на відшкодування земельного податку, а отже за відсутності укладених між сторонами договорів про відшкодування витрат на оплату земельного податку, суд першої інстанції не вбачав за можливе встановити як достовірну площу земельної ділянки, так і достовірну вартість земельного податку, яку мав би сплачувати відповідач у зв`язку з користування земельною ділянкою, так само як і суд був позбавлений можливості перевірити спосіб та методику здійснених позивачем розрахунків, враховуючи відсутність погодженого між сторонами порядку таких нарахувань та їх оплат.

В свою чергу, позивач обґрунтовуючи ціну договору, який він просить укласти в судовому порядку, у відповідному проєкті договору визначив у розмірі 688 191,39 грн. на 2025 рік за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:113:0054, вирахувавши відповідну суму з урахуванням фактично використовуваної площі земельної ділянки - 49,7% від загальної суми земельного податку, сплаченого позивачем.

Проте, як вже зазначалось, умови Договору №9139 не містять умов щодо порядку оплати та яким саме чином визначається витрати на відшкодування земельного податку - пропорційно орендованій відповідачем площі або іншим узгодженим сторонами розрахунком, а тому в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено як достовірну площу земельної ділянки (як пропорційну, використовувану відповідачем, так і загальну), так і достовірну вартість земельного податку, яку мав би сплачувати відповідач у зв`язку з користування земельною ділянкою, як не доведено і обгрунтованість застосованої позивачем формули обрахування щодо її показників.

Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з доводами відповідача про те, що з боку позивача належними та допустимими доказами не доведено суму (ціну) місячної плати компенсації витрат Балансоутримувачу за земельний податок, враховуючи, що у розумінні статті 638 Цивільного кодексу України, ціна договору є істотною умовою для його укладення.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

А тому, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16284/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16284/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16284/25 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/16284/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.07.2026.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга