Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №642/3550/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 642/3550/26 Головуючий суддя І інстанції Вікторов В. В.

Провадження № 22-ц/818/4485/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: факту смерті, з них: на тимчасово окупованій території України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 08 травня 2026 року, у цивільній справі № 642/3550/26, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на російській території, а саме: у м. Ленінськ-Кузнецький, м.о. Ленінсько-Кузнецький, Кузбасс, Кемеровська область.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Богодухів Харківської області, у віці пяти років разом із сім`єю переїхав до м.Херсон, де був зареєстрований АДРЕСА_1 . Восени 2022 року батько поїхав на дачу у с.Брилівка Херсонського району Херсонської області. Однак з початком війни, опинившись в окупації. Батько є людиною похилого віку, перебуваючи у с.Брилівка сильно захворів та наприкінці літа 2025 року його хвороба змусила виїхати на російську території, де у вересні 2025 йому діагностували онкологію та ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер.

Крім того позивач зазначала, що оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_2 у неї відсутній та через розірвання усіх дипломатичних зв`язків з РФ неможливо зробити запит для підтвердження факту смерті її батька на території цієї держави, тому для внесення відповідного запису до Державного реєстру актів цивільного стану громадян і видачі свідоцтва про смерть українського зразка (витягу про реєстрацію актів цивільного стану), яке їй необхідне для оформлення спадщини, вона й звертається до суду з даною заявою.

Враховуючи наведене, просила суд у порядку окремого провадження встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: м.Богодухів Харківськлї області, Україна, громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 місце смерті: у м. Ленінськ-Кузнецький, м.о. Ленінсько-Кузнецький, Кузбасс, Кемеровська область, російської федерації.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 08 травня 2026 відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона звернулась до суду про встановлення факту смерті свого батька, який є громадянином України, та інформація щодо російського громадянства у документах про смерть виданих РФ зазначено помилково. Видане органом РФ свідоцтво про смерть не засвідчує у встановленому порядку факт смерті громадянина України ОСОБА_2 . Документів, що підтверджували особу батька у заявниці немає. Заявниці було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через відсутність належного доказу смерті спадкодавця.

Вказала, що відмова у відкритті провадження у справі обмежує права заявниці на оформлення спадщини.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду заяви, помилився із застосуванням норм цивільного процесуального права.

Разом з тим, відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи у разі неможливості реєстрації такого факту органами державної реєстрації актів цивільного стану. Зазначена норма є загальною та підлягає застосуванню у всіх випадках, коли відсутня можливість державної реєстрації смерті, незалежно від місця її настання або громадянства померлої особи. Стаття 317 ЦПК України не обмежує дію статті 315 ЦПК України, а встановлює спеціальний порядок для окремої категорії справ, що не виключає застосування загальної норми.

Отже, суд першої інстанції неправомірно звузив зміст статті 315 ЦПК України, що призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження. Судом не враховано ключову обставину справи — об`єктивну неможливість отримання та використання документів, виданих на території Російської Федерації.

Представник Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сіренко Н.С. подала відзив на позовну заяву/пояснення у справі, у якому вказала, що під час розгляду матеріалів справи Відділом встановлено, що заявницею на підтвердження факту смерті до заяви про встановлення факту смерті долучено фотокопію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запис акту № 170269420001200361009 від

27.02.2026, складений органом запису актів громадянського стану м. Ленінська- Кузнецького та Ленінськ-Кузнецького района Кузбасса, РФ та 27 лютого 2026 року органом ЗАГС м. Ленінська-Кузнецького та Ленінськ- Кузнецького района Кузбасса, російська федерація видано свідоцтво НОМЕР_1 .

Зазначила, що факт державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Ленінськ-Кузнецький, м.о. Ленінськ-Кузнецький, Кемеровська область - Кузбасс, російська федерація, вже встановлений та зареєстрований на території іншої держави. Наразі у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України передбачено застосування положень Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та їх засвідчення апостилем згідно з Конвенцією. Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заперечує щодо встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Ленінськ-Кузнецький, м.о. Ленінськ-Кузнецький, Кемеровська область - Кузбасс, російська федерація.

Просила суд розглядати справу з урахуванням письмових пояснень відділу за відсутності представника Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у зв`язку з великою завантаженістю спричиненою військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до статті 60-2 Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що заявник просить встановити факт смерті громадянина України на території іншої держави, що суперечить положенням п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України. Суд виснував, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту смерті не може бути розглянута в порядку ст. 317 ЦПК України, оскільки смерть фізичної особи сталася не на тимчасово окупованій території України, а на території іншої держави. Беручи до уваги, що заявник звернулась до суду із заявою, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, наявні підстави для відмови у відкритті провадження за вказаною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 7 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про територіальну підсудність та предметну юрисдикційність. Оскільки, чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Аналогічно регламентовано зазначене питання у п. 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Однак, зазначені норми незастосовні у правовідносинах за участю РФ.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у місті Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР у відносинах з російською федерацією зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Конвенції, зокрема, до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року, яка є чинною у відносинах України з рф.

Аналіз наведених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що факт смерті батька заявника ОСОБА_2 на території РФ у м. Ленінськ-Кузнецький, м.о. Ленінсько-Кузнецький, Кузбасс, Кемеровська область. зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Відділ запису актів громадянського стану м.Ленінська-Кузнецького і Ленінсько-Кузнецького района Кузбасса РФ склав актовий запис про смерть ОСОБА_2 № 1702694200001200361009 від 27.02.2026 та видав відповідне свідоцтво серії НОМЕР_2 , копія якого є у заявника та може підтверджувати факт смерті останньої лише у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у заявниці ОСОБА_1 відсутній оригінал свідоцтва про смерть її батька ОСОБА_2 , а з огляду на збройний конфлікт між РФ та Україною заявниця позбавлена можливості звернутися із заявою про видачу дубліката свідоцтва про смерть батька на російській території та апостилювання цього документа відповідними органами цієї держави, що впиває на її спадкові права в Україні.

Таким чином, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції не врахував положень п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, не з`ясував можливість чи неможливість реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті ОСОБА_2 на території іноземної держави та зробив передчасний висновок про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом такого факту.

Помилковість такого висновку полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитися проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який спір.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у релевантної за обставинами справі № 643/1873/23.

З наведених вище підстав, а також враховуючи те, що особисті немайнові та майнові права заявниці ОСОБА_1 , як спадкоємиці майна померлого батька ОСОБА_2 , перебувають у стані правової невизначеності, фактично за відсутності оригіналу свідоцтва про смерть останнього заявниця позбавлена можливості в інший спосіб захистити свій цивільний інтерес для реалізації пов`язаних з цим спадкових прав, а отже, потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами судового захисту, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, на думку колегії суддів, оскаржувана ухвала, як така, що не відповідає вимогам процесуального закону та перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 08 травня 2026 року- скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 21 липня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегія Ю.М.Мальований

О.В.Маміна