Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №953/14016/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 953/14016/25

Номер провадження 22-ц/818/3533/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року в складі судді Юрлагіної Т.В. по справі № 953/14016/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 156477 від 09 жовтня 2024 року у розмірі 13 184,40 грн, яка складається з: 8 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 4 683,40 грн - заборгованість за відсотками; 501,00 грн - заборгованість за комісією, а також судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 156477 в електронній формі. Договір підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 494d02d3, що надсилався на мобільний номер телефону НОМЕР_1 позичальника 09.10.2024 о 18:13:45. Кредит надавався в сумі 8 000,00 грн, з яких 6 000,00 грн перераховано на платіжну картку № НОМЕР_3 позичальника, 2 000,00 грн - спрямовано на погашення комісії за надання кредиту. Строк кредитування - 84 дні (09.10.2024 - 01.01.2025), процентна ставка - 390 % річних (0,9954 % на день). 06 лютого 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 06022025, відповідно до якого 06 березня 2025 року за Реєстром прав вимог № 2 та Актом приймання-передачі до позивача перейшло право вимоги до відповідача в сумі 13 184,40 грн. Оскільки відповідач зобов`язань за договором не виконав, позивач звернувся до суду.

Представником відповідача - адвокатом Біленком Олександром Олександровичем - 26 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів; відсутні первинні бухгалтерські документи, складені під час надання коштів; розрахунок заборгованості є одностороннім документом і не може вважатися доказом. Також вказував на нікчемність умов договору щодо комісії, неправомірність нарахування відсотків та завищений розмір витрат на правничу допомогу. Суд залишив відзив без розгляду як поданий поза межами встановленого строку.

26 січня 2026 року від представника позивача - Хлопкової Марії Сергіївни - через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначалося, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника на сайті https://finx.com.ua з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію»; ідентифікація та верифікація позичальника здійснена через систему BankID НБУ; кредитні кошти у розмірі 6 000,00 грн перераховано на картку відповідача 09.10.2024, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» від 30.10.2025; денна процентна ставка 0,9954 % не перевищує законодавчо встановленого граничного розміру в 1 %; нарахування відсотків здійснювалось виключно в межах 84-денного строку кредитування.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 156477 від 09 жовтня 2024 року у розмірі 10 683,40 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 000,00 грн; заборгованість за відсотками - 4 683,40 грн. Стягнуто витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 962,88 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на виконання ухвали суду від 06 січня 2026 року АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» листом від 07 січня 2026 року № КНО-07.8.5/254 БТ підтвердив, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в Банку випущено банківську платіжну картку НОМЕР_3 , та що за результатами аналізу операцій по картці за період з 09.10.2024 по 14.10.2024 виявлено операцію по надходженню грошових коштів у сумі 6 000,00 грн через сервіс іншого банку, що підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів. З огляду на те, що фактично видано лише 6 000,00 грн, а 2 000,00 грн становить нікчемна комісія, включена до тіла кредиту, тіло кредиту до стягнення визначено у розмірі 6 000,00 грн. Комісію у розмірі 501,00 грн суд визнав нікчемною, оскільки в договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справах № 496/3134/19 та № 363/1834/17. Відсотки стягнуто в межах заявленої суми - 4 683,40 грн. Витрати на правничу допомогу знижено до 3 000,00 грн з огляду на складність справи, відсутність участі представника позивача у судових засіданнях та принципи розумності і співмірності.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 25 березня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кошти за договором були отримані відповідачем; відсутні первинні бухгалтерські документи, складені під час надання коштів; відповідь АТ «ПУМБ» не є достатнім доказом, оскільки суду не подано доказів порядку отримання та накладення одноразового ідентифікатора відповідачем; розрахунок заборгованості є аналітичним та одностороннім; умови договору щодо комісії є нікчемними; відсотки нараховано в надмірному розмірі; крім того, відповідач зазначав про здійснення ним часткового погашення заборгованості за кредитом, яке позивачем при розрахунку заборгованості не враховано; розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.

29 квітня 2026 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» - Куксою Кариною Олександрівною подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що кредитний договір укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» з дотриманням порядку ідентифікації та верифікації; факт перерахування коштів підтверджений як довідкою первісного кредитора, так і відповіддю АТ «ПУМБ»; денна процентна ставка 0,9954 % перебуває в межах законодавчого обмеження; нарахування відсотків здійснено виключно в межах погодженого строку кредитування.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 156477, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 8 000,00 грн строком на 84 дні - з 09 жовтня 2024 року по 01 січня 2025 року, з процентною ставкою 390,00 % річних (0,9954 % на день). Сума кредиту надається в наступному порядку: 6 000,00 грн - на платіжну картку позичальника № НОМЕР_4 ; 2 000,00 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією за надання кредиту згідно з п. 2.5 індивідуальної частини. Договір підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 494d02d3, 09 жовтня 2024 о 18:13:45 (т. 1, а.с. 14-17).

Додатками до кредитного договору є графік платежів та паспорт споживчого кредиту № 156477, який містить умови, аналогічні умовам договору (т. 1, а.с.17 зворот -19).

На підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів позивачем надано довідку ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» від 30 жовтня 2025 року вих. № 3880/30-10, відповідно до якої підтверджується успішність операції з перерахування грошових коштів у розмірі 6 000,00 грн на картку № НОМЕР_4 09 жовтня 2024 року о 18:14 (транзакція № 1489294136) (т.1, а.с.26-27).

Відповідно до картки обліку виконання договору № 156477 від 09 жовтня 2024 року, підписаної директором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» Македонським О.Є., загальна сума фінансового активу станом на 01 січня 2025 року складає 13 184,40 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 000,00 грн; заборгованість за відсотками - 4 683,40 грн; заборгованість за комісією - 501,00 грн.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано договір факторингу № 06022025 від 06 лютого 2025 року, укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (Клієнт) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (Фактор), відповідно до умов якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги до боржників, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимог.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог № 2 від 06 березня 2025 року та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог № 2 від 06 березня 2025 року до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 156477 від 09 жовтня 2024 року в розмірі 13 184,40 грн.

На підтвердження виконання ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» фінансових зобов`язань за договором факторингу надано платіжну інструкцію № 317 від 11 березня 2025 року на суму 665 934,23 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року, укладений між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», додаткову угоду № 25770863090 від 11 вересня 2025 року до вказаного договору, а також акт прийому-передачі наданих послуг на суму 7 000,00 грн.

На виконання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» листом від 07 січня 2026 року № КНО-07.8.5/254 БТ повідомив, що в Банку на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) випущено банківську платіжну картку НОМЕР_3 до рахунку НОМЕР_5 , та що за результатами аналізу операцій по зазначеній картці за період з 09 жовтня 2024 року по 14 жовтня 2024 виявлено операцію по надходженню грошових коштів у сумі 6 000,00 грн через сервіс іншого банку (т. 1, а.с. 39).

Доказів сплати заборгованості повністю або в певній частині матеріали справи не містять.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (стаття 514 ЦК України).

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Взяті на себе зобов`язання за договором про споживчий кредит № 156477 від 09 жовтня 2024 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» виконало своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 6 000,00 грн, що підтверджується як довідкою первісного кредитора від 30 жовтня 2025 року вих. № 3880/30-10, так і відповіддю АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» від 07 січня 2026 року № КНО-07.8.5/254 БТ, отриманою на виконання ухвали суду відповідно до статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Однак в порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконав.

В матеріалах справи наявні договір факторингу № 06022025 від 06 лютого 2025 року, укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», витяг з Реєстру прав вимог № 2 від 06 березня 2025 року та Акт приймання-передачі Реєстру прав вимог № 2 від 06 березня 2025 року, з яких вбачається перехід права вимоги за кредитним договором № 156477 від 09 жовтня 2024 року до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ». Відповідно до умов договору факторингу право вимоги переходить до фактора з моменту підписання Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог, що свідчить про належне набуття позивачем права вимоги до відповідача.

Доказів сплати заборгованості повністю або в певній частині матеріали справи не містять.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з таких підстав.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується відповіддю АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» від 07 січня 2026 року № КНО-07.8.5/254 БТ, отриманою на виконання ухвали суду відповідно до статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка підтвердила, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в Банку випущено банківську платіжну картку НОМЕР_3 , та що за результатами аналізу операцій по зазначеній картці за період з 09 жовтня 2024 року по 14 жовтня 2024 року виявлено операцію по надходженню грошових коштів у сумі 6 000,00 грн через сервіс іншого банку. Зазначена відповідь банку-емітента є належним та достовірним доказом факту зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача в розумінні статей 76-80 ЦПК України, а посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є нерелевантним, оскільки факт отримання коштів підтверджений не одностороннім розрахунком позивача, а незалежним документом банку-емітента.

Щодо укладення кредитного договору в електронній формі, колегія суддів зазначає, що кредитний договір № 156477 від 09 жовтня 2024 року укладено відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України - між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який укладений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора 494d02d3, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Оскільки договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, доступ до якої забезпечується позичальнику через веб-сайт https://finx.com.ua, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, такий договір не був би укладений. Відповідач не надав жодних доказів того, що договір укладено іншою особою або що одноразовий ідентифікатор ним не використовувався.

Посилання апелянта на здійснення ним часткового погашення заборгованості за кредитним договором, яке позивачем не враховано при розрахунку заборгованості, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї ж статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Оскільки відповідач не навів власного розрахунку заборгованості та не спростував належними доказами розрахунок, досліджений судом першої інстанції, колегія суддів вважає його арифметично вірним, а тому підстав для його зміни не вбачає.

Твердження апелянта про завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає безпідставним, оскільки суд першої інстанції вже врахував заперечення відповідача та знизив заявлений позивачем розмір таких витрат із 7 000,00 грн до 3 000,00 грн, виходячи зі складності справи, яка не потребувала значних витрат часу та зусиль, відсутності судових засідань за участю представника позивача, а також критеріїв розумності та співмірності, визначених частинами четвертою, п`ятою статті 137 ЦПК України.

Апелянт не навів переконливих аргументів на спростування визначеного судом першої інстанції розміру витрат та не обґрунтував, чому саме сума 3 000,00 грн є неспівмірною складності справи. За таких обставин підстав для зменшення присуджених судом першої інстанції витрат на правничу допомогу колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, в тому числі на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 липня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина