Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №645/5743/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 645/5743/25

Номер провадження 22-ц/818/2746/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді (судді-доповідача) Мальованого Ю.М.,

суддів Маміної О.В., Яцини В.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на заочне рішення Немишлянського районного суду міста Харкова від 19 січня 2026 року в складі судді Феленко Ю.В. по справі № 645/5743/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 21.12.2024-100000498, відповідно до умов якого позичальнику на банківський рахунок з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-7074 на умовах строковості, платності і поворотності надано кредит у розмірі 15000,00 грн, що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів від 19 серпня 2025 року № 177-1908. За умовами договору кредит надано строком на 140 днів до 09 травня 2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1% за один день користування протягом перших 7 чергових періодів (процентна ставка «Стандарт») та 0,5% за один день користування протягом наступних 3 чергових періодів (процентна ставка «Економ»). Також договором передбачена сплата комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 750,00 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2250,00 грн та неустойки у розмірі 225,00 грн за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 43350,00 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн, за процентами в розмірі 17850,00 грн, комісії в розмірі 3000,00 грн та неустойки в розмірі 7500,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 21.12.2024-100000498 від 21 грудня 2024 року у розмірі 43350,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Заочним рішенням Немишлянського районного суду міста Харкова від 19 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр».

Заочне рішення суду мотивовано тим, що кредитний договір та паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «Е293», який було відправлено на номер телефону НОМЕР_1 , проте інформація про те, що зазначений номер телефону дійсно належить ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутня, а тому вказані документи не можуть вважатись підписаними саме відповідачем у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Окрім того, суд критично оцінив надані позивачем докази перерахування кредитних коштів (лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення»), зазначивши про відсутність інформації від банківської установи щодо належності платіжної картки № НОМЕР_2 саме ОСОБА_1 . Суд також вказав на відсутність у матеріалах справи виписки за картковим рахунком відповідача та на недоведеність розрахунку заборгованості за простроченими процентами. На цих підставах суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту укладення договору саме відповідачем, отримання ним кредитних коштів та наявності заборгованості, і відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 05 лютого 2026 року ТОВ «Споживчий центр» в особі представника Павленка Д.О. до суду апеляційної інстанції подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, здійснити розподіл (перерозподіл) судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що між сторонами укладено кредитний договір № 21.12.2024-100000498 від 21 грудня 2024 року в електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Документи, що складають кредитний договір, підписувались відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону, вказаний останнім як фінансовий, – НОМЕР_1 . Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення договору він втратив цей засіб зв`язку. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», з яким ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання кредитів у позику без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи чи виписку за рахунком відповідача, а наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру. Відповідач не надав до суду першої інстанції жодних доказів на спростування наданих позивачем доказів, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем подано не було.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» на заочне рішення Немишлянського районного суду міста Харкова від 19 січня 2026 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Споживчий центр» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 21 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений електронний кредитний договір № 21.12.2024-100000498 (кредитної лінії), який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта); заявки, оформленої на сайті Кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем; відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), що сформовані на сайті Кредитодавця та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода) Е293, отриманого позичальником у смс-повідомленні на номер телефону НОМЕР_1 , вказаний при його ідентифікації на сайті (т. 1, а.с. 25-37).

Умовами пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) передбачено: позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником у смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті (п. 2.3.2); позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір (п. 2.3.3); позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у пропозиції та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищезазначеному порядку (п. 2.3.6).

У заявці кредитного договору № 21.12.2024-100000498 (кредитної лінії), яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), вказані такі умови кредитування: дата видачі кредиту – 21 грудня 2024 року; сума кредиту – 15000,00 грн; строк, на який надається кредит, – 140 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту – 09 травня 2025 року; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування не передбачена (п.п. 1-5 заявки) (т. 1, а.с. 31-33).

Процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом (пункт 6 заявки). Процентна ставка «Економ» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом наступних чергових періодів (пункт 7 заявки). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту (економічна сутність – плата за надання кредиту), – 5% від суми кредиту та дорівнює 750,00 грн, нараховується в день видачі кредиту (пункт 8 заявки). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 750,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, що загалом складає 2250,00 грн (пункт 9 заявки).

Пунктом 17 заявки передбачена неустойка у розмірі 225,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

У пропозиції, заявці та відповіді позичальника про прийняття пропозиції вказані реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів за даним договором: 5168-74ХХ-ХХХХ-7074, а також погоджений канал комунікації – смс-інформування на фінансовий номер 0996892218.

Також договір містить ПІБ позичальника, адресу проживання, паспортні дані, РНОКПП відповідача.

Паспорт споживчого кредиту містить інформацію про строк кредитування, нарахування процентів, комісій, неустойки, загальні витрати за кредитом, орієнтовну загальну вартість, реальну річну процентну ставку. Інформація зберігає чинність та є актуальною до 20 грудня 2025 року (т. 1, а.с. 38-41).

Перерахування ТОВ «Споживчий центр» 21 грудня 2024 року о 10:03:20 на картку клієнта № НОМЕР_2 коштів у розмірі 15000,00 грн за кредитним договором № 21.12.2024-100000498 через систему іPay (№ транзакції 601924655) підтверджується копією листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 19 серпня 2025 року № 177-1908, з яким ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року (т. 1, а.с. 10).

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 21.12.2024-100000498 від 21 грудня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 43350,00 грн та складалась з основного боргу за тілом кредиту у розмірі 15000,00 грн, за процентами у розмірі 17850,00 грн, комісії за надання кредиту у розмірі 750,00 грн, комісії за обслуговування у розмірі 2250,00 грн та неустойки у розмірі 7500,00 грн. Проценти нараховані за період з 21 грудня 2024 року по 09 травня 2025 року (т. 1, а.с. 11).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З кредитного договору № 21.12.2024-100000498 від 21 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який укладений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора Е293, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Договір № 21.12.2024-100000498 від 21 грудня 2024 року містить ПІБ ОСОБА_1 , його РНОКПП, серію і номер паспорта, адресу, номер телефону НОМЕР_1 , вказаний як погоджений канал комунікації для смс-інформування. Доказів того, що такі дані товариством отримано не від ОСОБА_1 або вони йому не належать чи використані будь-якими іншими особами незаконно, суду не надано.

Оскільки договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

Отже, відповідач уклав із ТОВ «Споживчий центр» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Вказаний договір є чинним, недійсним судом не визнаний.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами належність відповідачу номера телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, а також факт надання позичальнику кредиту в розмірі 15000,00 грн.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду, з огляду на наступне.

Заявка споживача ОСОБА_1 , яка підписана одноразовим ідентифікатором, пропозиція про укладення договору і відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів за даним договором 5168-74ХХ-ХХХХ-7074, а також вказівку на номер телефону НОМЕР_1 як погоджений канал комунікації.

Згідно з п. 11.3 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні даного договору.

Згідно з п. 11.4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб належить виключно йому на законних підставах, не є втраченим, і безперешкодно використовується виключно позичальником.

Перерахування ТОВ «Споживчий центр» коштів у розмірі 15000,00 грн на картку клієнта № НОМЕР_2 підтверджується копією листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 19 серпня 2025 року № 177-1908. Доказів того, що картка з номером 5168745022077074 ОСОБА_1 не належить та на неї 21 грудня 2024 року не було перераховано кредитних коштів у розмірі 15000,00 грн, матеріали справи не містять.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність виконання ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 15000,00 грн.

Щодо тверджень суду про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів та виписки за картковим рахунком на підтвердження видачі кредиту, колегія суддів враховує, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» кредитні кошти на вже наявну у нього картку, тому позивач не має можливості сформувати та надати банківську виписку за рахунком.

Щодо доводів суду першої інстанції про відсутність підтвердження належності відповідачу номера телефону НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що у заявці до кредитного договору, яка є складовою частиною кредитного договору, номер телефону НОМЕР_1 вказаний як погоджений канал комунікації для смс-інформування, і саме на цей номер телефону відбулося надіслання смс-повідомлень з одноразовими ідентифікаторами, які було використано для підписання кредитного договору та паспорта споживчого кредиту в електронній формі. Належність вказаного номера телефону відповідачу ним не спростована, відзиву на позов чи на апеляційну скаргу відповідач не подав, доказів втрати або користування цим номером телефону іншою особою не надав.

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 15000,00 грн, які жодним чином не спростовані.

Оскільки сума тіла кредиту ОСОБА_1 позивачу не повернута, колегія суддів дійшла висновку, що вказана сума підлягає стягненню з нього на користь ТОВ «Споживчий центр».

Також колегія суддів погоджується з розміром нарахованих позивачем процентів за користування кредитом, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором між сторонами передбачено строк кредитування з 21 грудня 2024 року по 09 травня 2025 року (140 днів), сплату процентної ставки у розмірі 1% за 1 день користування кредитом протягом перших 7 чергових періодів (98 днів) та 0,5% за 1 день користування кредитом протягом наступних 3 чергових періодів (42 дні).

Зазначені процентні ставки повністю відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням обмежень, передбачених Законом України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що набрав чинності 24 грудня 2023 року (максимальний розмір денної процентної ставки з 21 серпня 2024 року не може перевищувати 1%).

Розрахунок процентів за графіком платежів, що є невід`ємною частиною заявки, відповідає умовам договору: 98 днів*(15000,00 грн/100*1%) = 14700,00 грн за період з 21 грудня 2024 року по 28 березня 2025 року за ставкою «Стандарт»; 42 дні*(15000,00 грн/100*0,5%) = 3150,00 грн за період з 29 березня 2025 року по 09 травня 2025 року за ставкою «Економ»; разом 17850,00 грн. Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом у розмірі 17850,00 грн.

Разом з тим, щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості колегія суддів виходить з наступного.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку (фінансової установи), виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого кредитодавця та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії кредитодавця не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Отже, умови договору про сплату комісії саме за надання кредиту, тобто за дії, які кредитор здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційними.

Встановлена комісія за надання кредиту є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи – споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок, та є нікчемною.

Зі змісту пункту 9 заявки кредитного договору вбачається, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті, забезпечення можливості робити платежі онлайн, відновлення забутого паролю, інформування про дати сплати чергового платежу та консультаційні послуги.

Колегія суддів зазначає, що зазначені дії за своєю правовою природою є супутніми діями, спрямованими на забезпечення виконання кредитодавцем власних функцій з обслуговування виданого ним же кредиту (надання доступу до особистого кабінету, інформування про власний графік платежів, технічна підтримка власного програмного забезпечення), а не самостійними додатковими послугами, що замовляються та об`єктивно надаються споживачу на його окреме прохання. Зазначені дії кредитодавця вчиняються виключно з метою забезпечення можливості виконання споживачем зобов`язань за тим же кредитним договором та в інтересах самого кредитодавця щодо повернення наданих ним коштів.

Отже, умови договору про сплату як комісії за надання кредиту, так і комісії за обслуговування кредитної заборгованості, тобто за дії, які кредитор здійснює на власну користь та в рамках виконання власного обов`язку з надання кредиту, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача. Встановлені комісії є невиправданими платежами, що спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи – споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок та є нікчемними.

Таким чином, комісія за надання кредиту у сумі 750,00 грн та комісія за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 2250,00 грн стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача не підлягають.

Щодо вимог про стягнення неустойки у сумі 7500,00 грн колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач посилається на пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», яким встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, у тому числі від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені), а тому вважає, що за договорами, укладеними з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки за прострочення виконання зобов`язань.

Колегія суддів не може погодитися з такими доводами, оскільки за змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України. Так, основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц.

З системного аналізу як приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», на які посилається позивач, так і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування неустойки під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), відповідно до якого дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України розповсюджується на усі види кредитних (позикових) боргових зобов`язань незалежно від дати їх виникнення.

Оскільки строк повернення кредиту за договором № 21.12.2024-100000498 від 21 грудня 2024 року визначено 09 травня 2025 року, тобто прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання відбулося у період дії в Україні воєнного стану, неустойка, нарахована за таке прострочення, підлягає списанню кредитодавцем на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому вимога про її стягнення в сумі 7500,00 грн задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з викладеного, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 32850,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 15000,00 грн та проценти за користування кредитом – 17850,00 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з позовною заявою ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Оскільки за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено на суму 32850,00 грн, що становить 75,78 % від первісно заявлених вимог у розмірі 43350,00 грн (32850,00/43350,00*100), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1835,66 грн (2422,40*75,78%).

За подання апеляційної скарги ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн. Оскільки апеляційним судом задоволено вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами на суму 32850,00 грн, що становить 75,78 % від розміру вимог, заявлених в апеляційній скарзі (32850,00/43350,00*100), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2753,49 грн (3633,60*75,78%).

Таким чином, загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», становить 4589,15 грн (1835,66 + 2753,49).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Заочне рішення Немишлянського районного суду міста Харкова від 19 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 21.12.2024-100000498 від 21 грудня 2024 року в розмірі 32850 (тридцять дві тисячі вісімсот п’ятдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4589 (чотири тисячі п’ятсот вісімдесят дев’ять) грн 15 коп.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 21 липня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина