Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №372/3888/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3888/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 липня 2026 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Кравченко М.В.

при секретарі Ільїній А.В.,

за участю прокурора Балабуха В.Є.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши матеріали, що надійшли від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про притягнення до адміністративної відповідальності :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Київ, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, начальника відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків суду не відомий,

по ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 22 червня 2026 року ОСОБА_1 , удучи військовою службовою особою, начальником відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 та уповноваженою особою з питань запобігання та протидії корупції, у період із 22 квітня 2026 року до 19 червня 2026 року не здійснював моніторинг Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, не здійснював контроль за дотриманням кадровим підрозділом вимог частини першої статті 59 Закону України «Про запобігання корупції», належним чином не здійснював облік осіб, які вчинили пов`язані з корупцією правопорушення, не організував взаємодію з кадровим підрозділом та не поінформував Національне агентство з питань запобігання корупції про ненаправлення кадровим органом засвідченої паперової копії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 160 від 22 квітня 2026 року та інформаційної картки до нього щодо накладення на майора ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення за вчинення пов`язаного з корупцією правопорушення. У протоколі зазначено, що внаслідок такої бездіяльності відповідні відомості не були внесені до Єдиного державного реєстру, чим ОСОБА_1 вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 172-15 КУпАП, а саме недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

При складенні протоколу ОСОБА_1 вину не заперечив.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 подав письмове клопотання про звільнення від адміністративної відповідальності за малозначністю, в якому визнав себе винуватим, однак при наданні пояснень в суді фактично заперечив свою винуватість, посилаючись на необізнаність із обов`зком вчинити дії, передбачені протоколом, зокрема він не знав про ненаправлення кадровою службою відповідних документів до НАЗК. Вважав, що діяв добросовісно, умислу на вчинення правопорушення не мав. Вважав несправедливим накладення на нього стягнення у вигляді завеликого штрафу. Просив врахувати, що він є учасником бойових дій, інвалідом 3 групи, має заохочення по місцю служби.

Заслухавши прокурора, особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважаю встановленими наступні обставини.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія або бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною другою ст. 172-15 КУпАП передбачено відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Об`єктивна сторона цього правопорушення передбачає невиконання або неналежне виконання військовою службовою особою власних службових обов`язків унаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них.

Тому для встановлення складу правопорушення сторона обвинувачення повинна довести існування конкретного службового обов`язку; момент і фактичні передумови його виникнення; покладення такого обов`язку саме на особу, яка притягається до відповідальності; доведення обов`язку до її відома або наявність об`єктивних підстав вважати, що особа повинна була про нього знати; невиконання чи неналежне виконання обов`язку; реальну можливість його виконати; недбале або несумлінне ставлення особи до виконання цього обов`язку.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 280 КУпАП суд при розгляді справи зобов`язаний установити, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна конкретна особа в його вчиненні.

Із матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 328 від 25 квітня 2025 року ОСОБА_1 визначено відповідальною особою з питань запобігання та протидії корупції в ІНФОРМАЦІЯ_4 . У протоколі також наведено положення Типового положення про уповноважений підрозділ (уповноважену особу) з питань запобігання та виявлення корупції, Положення № 81 та внутрішнього Положення про уповноважену особу, які передбачають загальні функції щодо моніторингу Реєстру, взаємодії з кадровими органами, ведення обліку та інформування НАЗК.

Отже, на відміну від випадку, коли особі інкримінується виконання функції, яка взагалі не пов`язана з її посадою, матеріали цієї справи підтверджують загальну належність питань антикорупційного контролю до компетенції ОСОБА_1 . Водночас самого встановлення загальної компетенції недостатньо для висновку про вчинення конкретного адміністративного правопорушення.

Протокол об`єднує в одну фабулу кілька різних видів бездіяльності: нездійснення моніторингу Реєстру; нездійснення контролю за кадровим підрозділом; неналежне ведення обліку; неорганізацію взаємодії з кадровим органом; неповідомлення НАЗК. Кожен із цих обов`язків має різні фактичні передумови, зміст, спосіб і строк виконання, однак у протоколі вони не розмежовані.

Для висновку про неповідомлення НАЗК необхідно було встановити, коли ОСОБА_1 стало або мало стати відомо про видання наказу № 160, коли закінчився строк, наданий кадровій службі для направлення документів, коли він дізнався або повинен був дізнатися про їх ненаправлення, протягом якого строку після цього мав повідомити НАЗК та в якій формі. Таких фактичних обставин протокол не містить.

Для твердження про нездійснення моніторингу Реєстру сторона обвинувачення повинна була конкретизувати нормативно встановлену періодичність такого моніторингу, дату або періоди, коли він не проводився, спосіб фіксації результатів перевірки та докази відсутності відповідних дій. У матеріалах справи відсутні журнали моніторингу, електронні логи доступу, звіти, службові записки чи інші дані, з яких можна було б достовірно встановити, що ОСОБА_1 взагалі не здійснював перевірку Реєстру.

Сам факт відсутності відомостей щодо ОСОБА_2 у Реєстрі доводить лише невнесення відповідного запису, але не доводить автоматично нездійснення ОСОБА_1 моніторингу. Відсутність запису могла бути наслідком ненаправлення кадровою службою первинних документів, відсутності в уповноваженої особи інформації про наказ, неналежної внутрішньої комунікації або інших причин.

У протоколі не визначено конкретних контрольних дій, яких ОСОБА_1 був зобов`язаний вчинити щодо кадрового підрозділу: не зазначено періодичність перевірок, форму запиту, обсяг документів, які він мав витребувати, спосіб документування контролю, а також чи мав він повноваження давати кадровому підрозділу обов`язкові до виконання вказівки.

Формулювання «організовує та підтримує взаємодію» також не є тотожним обов`язку гарантувати результат діяльності кадрової служби. Для встановлення невиконання цього обов`язку необхідно довести відсутність конкретних організаційних заходів, каналів обміну інформацією, письмових звернень, узгоджень або реагування на отримані повідомлення. Протокол не описує, якої саме взаємодії не було і які конкретні дії ОСОБА_1 повинен був вчинити.

Особливе значення має визначення моменту виникнення обов`язку повідомити НАЗК. За фабулою протоколу початком правопорушення визначено 22 квітня 2026 року — день видання наказу № 160. Водночас у самому протоколі наведено положення, за якими кадровій службі надавався окремий строк для направлення копії наказу та інформаційної картки.

Отже, 22 квітня 2026 року строк виконання первинного обов`язку кадровою службою ще не закінчився, факт ненаправлення документів як завершене порушення ще не існував, а тому вторинний обов`язок уповноваженої особи реагувати саме на ненаправлення документів не міг вважатися порушеним із дня видання наказу.

Крім того, у протоколі одночасно наведено різні часові орієнтири щодо виконання кадровою службою обов`язку: посилання на частину першу статті 59 Закону України «Про запобігання корупції» та на п. 4 розділу ІІ Положення № 166. При цьому не визначено, яка саме редакція нормативного акта застосовувалася, з якої події обчислювався відповідний строк і коли він фактично закінчився.

За таких обставин неможливо достовірно встановити момент, з якого ОСОБА_1 повинен був виявити ненаправлення документів та вчинити конкретні дії, а також момент, із якого його бездіяльність могла набути протиправного характеру.

Матеріали справи не містять доказів того, коли ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом № 160, чи було йому передано копію наказу, інформаційну картку або інше повідомлення про накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення за пов`язане з корупцією правопорушення.

Відсутні резолюція керівника, контрольна картка, відомості системи електронного документообігу, журнал передачі документів, письмове повідомлення кадрового підрозділу або інший доказ, який підтверджував би, що ОСОБА_1 знав чи об`єктивно повинен був знати про видання наказу та про закінчення строку його направлення до НАЗК.

Сам статус уповноваженої особи не створює презумпції автоматичного знання про кожний дисциплінарний наказ, виданий в органі. Для висновку про недбалість необхідно встановити фактичний механізм надходження відповідної інформації до уповноваженої особи та довести, що цей механізм спрацював або повинен був спрацювати у конкретному випадку.

Не доведено також технічний та організаційний механізм здійснення моніторингу: чи мав ОСОБА_1 необхідний доступ до Реєстру, чи забезпечував Реєстр можливість перевірки за потрібними критеріями, чи отримував він від кадрової служби перелік осіб, щодо яких необхідно перевіряти внесення відомостей, чи визначено періодичність таких перевірок та спосіб їх документування.

У протоколі міститься висновок про те, що ОСОБА_1 мав реальну можливість своєчасно вчинити необхідні дії, однак він не підкріплений конкретними фактичними даними. Матеріали не містять відомостей про його перебування на службі протягом усього інкримінованого періоду, наявність доступу до документів та Реєстру, отримання інформації про наказ, технічну можливість направлення повідомлення до НАЗК або виконання відповідних функцій іншою особою у разі його відсутності.

Твердження у протоколі про наявність реальної можливості діяти не є самостійним доказом цієї обставини.

Недбалість як форма вини передбачає, що особа не передбачала можливості настання відповідних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Проте висновок про те, що особа повинна була реагувати, можливий лише після встановлення того, що їй було або повинно було бути відомо про факти, які породжували конкретний обов`язок.

У матеріалах справи не встановлено, коли ОСОБА_1 дізнався про ненаправлення документів, чи отримував нагадування або повідомлення, чи звертався до кадрового підрозділу, чи отримував інформацію про виконання ним обов`язку, а також чи мав підстави вважати, що відповідні документи були направлені.

За відсутності цих даних неможливо відмежувати недбале ставлення до службових обов`язків від відсутності необхідної інформації, неналежної організації внутрішнього документообігу, помилки кадрового підрозділу або невизначеності процедури.

Не доведено й причинного зв`язку між інкримінованою ОСОБА_1 бездіяльністю та невнесенням відомостей до Реєстру. За фабулою самого протоколу безпосередньою причиною невнесення відомостей було ненаправлення кадровим органом засвідченої копії наказу та інформаційної картки.

Водночас матеріали не містять даних, що саме повідомлення уповноваженої особи без відповідного пакета первинних документів було достатньою юридичною підставою для внесення відомостей до Реєстру. Не встановлено, чи могло НАЗК внести відповідний запис лише на підставі інформаційного повідомлення ОСОБА_1 , а отже не доведено, що саме його бездіяльність спричинила зазначений у протоколі результат.

Таким чином, протокол змішує первинну бездіяльність кадрового органу, який не направив документи, із вторинними контрольними та інформаційними функціями уповноваженої особи, не визначаючи окремо момент виникнення кожного обов`язку, спосіб його виконання, конкретну форму бездіяльності та юридично значущий наслідок поведінки ОСОБА_1 .

Незважаючи на те, що правові висновки Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду сформульовані щодо ст. 367 КК України, вони є релевантними для розуміння правової природи службової недбалості, оскільки в обох випадках відповідальність пов`язана з невиконанням або неналежним виконанням службових обов`язків конкретної особи.

Верховний Суд у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 159/3738/16-к зазначив, що відповідальність за службову недбалість можлива лише тоді, коли невиконані дії входили до службових обов`язків відповідної особи або коли обов`язок діяти певним чином був юридично визначений законом, постановою, наказом, інструкцією чи іншим актом як її службове повноваження.

У цій справі наявність загальної компетенції уповноваженої особи встановлена, однак не доведено, який саме конкретний обов`язок, у який момент, за наявності яких фактичних передумов і в який спосіб не був виконаний ОСОБА_1 .

Суд розглядає справу в межах фактичних обставин, викладених у протоколі, та на підставі доказів, наданих стороною обвинувачення.

Участь прокурора у розгляді справи забезпечує представлення сторони обвинувачення, однак не звільняє суд від обов`язку зберігати нейтральність та оцінювати лише надані сторонами докази.

За змістом статей 251 і 280 КУпАП саме орган, який склав протокол, та прокурор, який підтримує обвинувачення, повинні надати належні й допустимі докази всіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення. Завдання суду полягає в перевірці та оцінці таких доказів, а не в самостійному формуванні відсутньої доказової основи обвинувачення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Gaydashevskyy v. Ukraine», самостійний пошук судом ключових доказів, несприятливих для особи, та використання їх для спростування доводів захисту може створювати об`єктивно виправдані сумніви щодо безсторонності суду.

У цій справі витребування судом із власної ініціативи внутрішніх документів військового органу, електронних логів, контрольних карток, журналів моніторингу чи інших матеріалів виключно для встановлення моменту обізнаності ОСОБА_1 , періодичності перевірок або факту невиконання конкретних контрольних дій означало б усунення недоліків доказування сторони обвинувачення.

Так само суд не вправі самостійно уточнювати фабулу протоколу, обираючи серед кількох наведених у ньому функцій ту, яка могла бути порушена, визначаючи не зазначений у протоколі строк її виконання або встановлюючи інший початок правопорушення.

Такий підхід був би несумісним із правом особи знати точний характер і підстави обвинувачення, сформульованим ЄСПЛ у справі «Pelissier and Sassi v. France», та з презумпцією невинуватості, за якою тягар доказування не може перекладатися на особу.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення карального характеру належать до «кримінального обвинувачення» для цілей застосування статті 6 Конвенції, а тому під час їх розгляду мають бути забезпечені відповідні гарантії справедливого судового розгляду.

ЄСПЛ послідовно виходить із того, що презумпція невинуватості вимагає покладення тягаря доведення вини на сторону обвинувачення. Особа не повинна спростовувати твердження, для підтвердження якого стороною обвинувачення не надано достатніх доказів.

У справі «Telfner v. Austria» ЄСПЛ визнав несумісним із презумпцією невинуватості підхід, за якого обвинувальний висновок фактично ґрунтувався на припущенні, яке особа мала спростовувати. Цей стандарт застосовується і до адміністративних проваджень карального характеру.

ОСОБА_1 не зобов`язаний доводити, що він проводив кожну можливу перевірку, не знав про наказ або не мав підстав повідомляти НАЗК. Саме сторона обвинувачення повинна належними доказами встановити конкретний факт невиконання обов`язку, момент його виникнення, обізнаність особи, реальну можливість діяти та необережну форму вини.

Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, у якому викладається версія обвинувачення, однак сам по собі він не доводить усіх обставин правопорушення.

У цій справі протокол та додані документи підтверджують статус ОСОБА_1 як військової службової та уповноваженої особи, існування наказу № 160, відсутність відповідних відомостей у Реєстрі та загальну компетенцію уповноваженої особи у сфері антикорупційного контролю.

Проте матеріали справи не доводять моменту отримання ОСОБА_1 інформації про наказ, моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про ненаправлення документів, нормативно визначеної періодичності моніторингу, конкретних контрольних дій, яких він не вчинив, строку повідомлення НАЗК, реальної можливості виконати такі дії, недбалого ставлення до конкретного обов`язку та причинного зв`язку між його поведінкою і невнесенням відомостей до Реєстру.

Фактично в основу обвинувачення покладено припущення, що оскільки ОСОБА_1 був уповноваженою особою, то сама відсутність запису в Реєстрі автоматично свідчить про неналежне виконання ним усіх контрольних та інформаційних функцій. Такий підхід не відповідає принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Додатково слід звернути увагу не неусунуті під час судового розгляду неточності і протиріччя у змісті протоколу. Так, на першій сторінці посаду зазначено як начальника відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_5 , тоді як далі весь протокол стосується ІНФОРМАЦІЯ_2 , де й фактично проходить службу ОСОБА_1 . Така описка у найменуванні установи хоч і можде вважатись технічною помилкою, але вона стосується ідентифікації місця служби, органу, в якому особа була уповноваженою, територіальної належності, відповідного внутрішнього положення.

Місцем правопорушення вказано місцезнаходження ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак інкримінуються різні форми бездіяльності: моніторинг електронного Реєстру; повідомлення НАЗК; взаємодія з кадровою службою; ведення обліку. Для триваючої бездіяльності місце має бути пов`язане з місцем, де особа повинна була виконати конкретний обов`язок. Протокол не пояснює, чому всі перелічені обов`язки мали виконуватися саме за вказаною адресою.

У сукупності із іншими описаними вище недоліками така неконкретність протоколу свідчить про недотримання критерію конкретності обвинувачення, від якого особа повинна захищатись у цій справі.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними і достатніми доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

За нормою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Суд вважає, що при розгляді цієї справи про адміністративне правопорушення стороною обвинувачення належно не було виконано обов`язок доведення винуватості особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п.282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Вважаю, що у цій справі винуватість ОСОБА_1 не було доведено з дотриманням критерію «поза розумним сумнівом».

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, у справі не доведено обов`язкових ознак об`єктивної та суб`єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене вище, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення провадження по справі слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

На підставі сукупності досліджених доказів, керуючись ст.ст. 7, 9, 172-15, 245, 247, 251, 252, 280, 283–285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.

Суддя М.В.Кравченко