Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №752/8917/22 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 752/8917/22

Провадження № 2/369/587/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Крикунові І.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 752/8917/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління міністерства юстиції у Київській області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Київської області про усунення від права на спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління міністерства юстиції у Київській області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Київської області про усунення від права на спадкування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його племінниця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перед смертю постійно, без реєстрації, проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, а саме 1/2 частина приватного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно за життя було прийняте ОСОБА_4 , як спадкове, після смерті її матері/рідної сестри позивача - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак ОСОБА_4 не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину на вказане майно.

Як зазначає позивач, він є спадкоємцем третьої черги за законом, так як є рідним дядьком спадкодавця - ОСОБА_4 , та у передбачений законом шестимісячний строк подав до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Крім позивача, заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подав і її чоловік ОСОБА_3 , який є спадкоємцем першої черги за законом. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає.

Як зазначає позивач, за життя ОСОБА_4 мала намір скласти на нього заповіт, у зв`язку із тим, що у неї з чоловіком - відповідачем у справі ОСОБА_3 , давно склалися дуже неприязні відносини, ОСОБА_4 проживала окремо від ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , вони не підтримували шлюбні відносини. Дізнавшись, що ОСОБА_4 бажає скласти на позивача заповіт, ОСОБА_3 став умисно створювати спадкодавцеві перешкоди в цьому, а саме закривав в помешканні, забирав телефон, не давав спілкуватися з близькими та знайомими, залякував її та погрожував з метою унеможливити складання заповіту.

Крім того, ОСОБА_4 захворіла на тяжке онкологічне захворювання, що сприяло її передчасній смерті. Незадовго до її смерті ОСОБА_3 забрав ОСОБА_4 та вивіз в невідомому напрямку. Після смерті позивачу стало відомо, що племінниця померла в будинку для престарілих людей.

На думку позивача, відповідач ухилявся від надання допомоги ОСОБА_4 , яка страждала на тяжке онкологічне захворювання та була у безпорадному стані. Водночас, позивач під час тяжкої хвороби ОСОБА_4 підтримував племінницю матеріально, морально, надавав необхідну допомогу, купував продукти харчування та ліки, годував її, прав одяг та білизну.

На підставі викладеного, позивач звертається до суду та просить постановити рішення, яким усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року справу передано за підсудністю на розгляд до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2022 року справу передано за підсудністю на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2022 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

07 лютого 2023 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Самуся Олексія Вікторовича надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не погодився з позовними вимогами у повному обсязі. Так, зазначив, що з позовної заяви та долучених до неї доказів можливо встановити лише факт спорідненості ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Інші твердження позивача не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами. Крім того, звернув увагу на те, що лікуванням ОСОБА_4 займався саме відповідач, що підтверджується відповідними квитанціями та актами наданих послуг від медичних установ. Організацією поховання також займався відповідач, що підтверджується відповідною квитанцією. На підставі викладеного, представник відповідача просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

21 березня 2023 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві. Зазначив, що надані відповідачем докази не підтверджують його доводи, зокрема і понесення витрат на поховання. На підставі викладеного, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити відповідачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

22 травня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Мамася Максима Олександровича надійшли заперечення, у яких вказано, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження наміру ОСОБА_4 за життя скласти заповіт на користь її дядька. Крім того, не надано доказів на підтвердження існування близьких відносин між позивачем та померлою, спілкування або взаємодопомоги. Також позивачем не доведено, що ОСОБА_4 перебувала у безпорадному стані, внаслідок свого захворювання та потребувала сторонньої допомоги, зокрема від ОСОБА_3 , який умисно ухилявся від її надання. На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження було відмовлено; клопотання про виклик та допит свідків було задоволено частково.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2024 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено частково та витребувано у Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області належним чином завірену копію спадкової справи № 39/2022 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У судовому засіданні 02 лютого 2026 року свідок ОСОБА_6 повідомила, що вона є сусідкою позивача та була подругою померлої близько десяти років. Зазначила, що ОСОБА_7 за життя жалілася на відповідача та жалкувала про одруження. Свідок часто не могла зв`язатися з померлою, але остання часто приїздила провідати свою матір. Під час одного з таких візитів свідок дізналася від померлої, що чоловік забороняв їй спілкуватися з друзями, не допомагав матеріально. Коли померла мама ОСОБА_7 , остання дуже рідко виходила з дому та майже не бачилась зі свідком. Коли свідок запитала у дружини позивача про місцезнаходження ОСОБА_7 , та повідомила, що зі слів чоловіка ОСОБА_7 , остання перебуває у лікарні де хворіє на «COVID-19». Також свідок зазначила, що їй не відомо хто влаштував померлу до лікарні та хто оплачував лікування.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

У судове засідання треті особи не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представники третіх осіб надали суду заяви, у яких просили розгляд справи проводити без їх участі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено у ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вимогами статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00036192878 від 19 липня 2022 року, ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 08 березня 1946 року складено відповідний актовий запис № 12. Батьками особи вказані: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_10 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 27 вересня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в книзі реєстрації народжень 25 січня 1962 року зроблено відповідний актовий запис за № 18. Батьками особи вказані: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_10 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00036193258 від 19 липня 2022 року, між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 28 квітня 1964 року було укладено шлюб, про що виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області складено відповідний актовий запис № 25.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12 травня 1975 року, ОСОБА_13 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що Чабанівською сільрадою Києво-Святошинського району Київської області в книзі реєстрації актів про народження 12 травня 1975 року зроблено запис за № 24. Батьками особи вказані: батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_10 .

Згідно копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , виданого 05 листопада 2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 05 листопада 2004 року укладено шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві в книзі реєстрації актів про одруження 05 листопада 2004 року зроблено запис за № 883. Після реєстрації одруження дружина отримала прізвище - « ОСОБА_14 ».

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого повторно 18 лютого 2022 року Боярським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 74 років, про що виконавчим комітетом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області 26 жовтня 2020 року складено відповідний актовий запис № 68.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 08 лютого 2022 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 46 років, про що Обухівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08 лютого 2022 року складено відповідний актовий запис № 94.

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68557888 від 16 лютого 2022 року заведена спадкова справа № 39/2022 після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Відповідно до ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до ч. 6 ст. 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 29 липня 2020 року у справі № 388/409/18, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц, від 15 березня 2023 року в справі № 759/8653/17.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18.

Так, з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00035074554 від 16 лютого 2022 року вбачається, що причиною смерті ОСОБА_4 стало злоякісне новоутворення печінки.

З долучених представником відповідача до матеріалів відзиву доказів встановлено, що ОСОБА_4 проходила лікування у Медичному Центрі «Медбуд», що підтверджується відповідними актами про надані медичні послуги за період з 14 січня 2022 року по 01 лютого 2022 року.

За таких обставин з`ясуванню підлягає питання ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги, чи потребувала спадкодавець допомоги від відповідача за умови можливості її отримання від інших осіб, чи мав відповідач матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому, необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Водночас Верховний Суд вказує, що самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до статті 1224 ЦК України виключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої.

Позивач на підтвердження обставини, що відповідач, знаючи про хворобу спадкодавця, ухилявся від здійснення таких дій не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що спадкодавець перебувала на лікуванні у медичних закладах, потребувала сторонньої допомоги, догляду та піклування, тобто перебувала у безпорадному стані, а відповідач, у свою чергу, умисно ухилявся від надання її будь-якої допомоги.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.

У Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Аналогічна позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2024 року по справі № 686/28882/23 (провадження 61-13125св24).

З наданих суду медичних документів вбачається, що ОСОБА_4 померла внаслідок захворювання, яке тривалий час лікувала, а саме злоякісне новоутворення печінки. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Однак, зазначені позивачем докази ніяким чином не підтверджують, як факт не надання допомоги ОСОБА_4 відповідачем, тобто її чоловіком так і факт ухилення останнього від надання такої допомоги.

Посилання позивача та його представника на покази свідка не можуть бути взяті до уваги судом в якості достатніх та належних доказів ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, перебування якої у безпорадному стані не підтверджено жодними доказами.

Допитана у справі свідок пояснювала суду про обставини відомі її з епізодичного безпосереднього спостереження певних обставин, відомих, зокрема, зі слів інших осіб з урахуванням особистих висновків щодо фактичних відносин між померлою та сторонами у справі.

Отже, зазначені обставини можуть бути доведені поясненнями свідків виключно в сукупності з іншими доказами, які мають підтверджувати доводи позивача про ухилення відповідача від надання допомоги померлій, перебування якої у безпорадному стані не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У справах про усунення від права на спадкування, відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України, суд має встановити сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім цього, суд має з`ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Зазначені висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 759/18917/17.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем належними, достатніми та допустимими доказами не доведено наявності сукупності обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, а відтак суд вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України, суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Центральне міжрегіональне управління міністерства юстиції у Київській області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора Київської області про усунення від права на спадкування, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 17 липня 2026 року.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА