Вирок від 19 липня 2026 р. у справі №161/1224/16-к — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1224/16-к

Провадження № 1-кп/161/90/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 20 липня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030010000601 від 10 лютого 2016 року, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, м. Луцька Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, не працюючого, раніше судимого:

- вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2014 року за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільненого від відбуття призначеного покарання із випробуванням, встановлено іспитовий строк терміном 1 рік 6 місяців;

- вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2025 року за ч. 1 ст. 345, ч 1 ст. 382, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільненого від відбуття призначеного покарання із випробуванням, встановлено іспитовий строк терміном 1 рік,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_6 , 09 лютого 2016 року, близько 04 год. 00 хв., знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , в ході конфлікту, що виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпечність своїх дій, умисно наніс близько п`яти ударів кулаком правої руки у ліву ділянку голови гр. ОСОБА_8 , чим завдав останньому згідно висновку судово-медичної експертизи № 246 від 02 березня 2016 року, у вигляді важкої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку з гострою субдуральною гематомою (крововилив під тверду мозкову оболонку) в ділянці лівої тім`яної долі та геморагічним забоєм лобної долі мозку зліва, гематоми навколо лівого ока, садна потиличної ділянки, з яких важка черепно-мозкова травма відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння, інші тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_6 своїми умисними діями, які виразились в умисному спричиненні тяжких тілесних ушкоджень, тобто умисних тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК України визнав частково та показав, що в лютому 2016 року, до нього зателефонувала сестра – ОСОБА_9 і повідомила що ОСОБА_8 розбив їй губу та погрожував ножем. Приїхавши в квартиру, що за адресою: АДРЕСА_3 , він, одягнув на себе "балаклаву" для того, щоб налякати потерпілого ОСОБА_10 .. Зайшовши в квартиру, побачив потерпілого ОСОБА_8 , той в агресій, відразу замахнувся на нього кулаками, а він наніс йому три удари руками в обличчя, внаслідок чого, потерпілий впав на ліжко. Після чого, він забрав сестру і вони вийшли з квартири. А через декілька хвилин сестра помітила що вона забула сумочку в квартирі, повернувшись за сумочкою, він побачив працівників поліції та швидку допомогу, в той момент потерпілий ОСОБА_8 від госпіталізації відмовився. При цьому, вказав, що не оспорює факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, але не такої тяжкості і вважає, що дані тілесні ушкодження з`явились в потерпілого, не відару, беручи до уваги той факт, що від госпіталізації він відмовився. Стверджує, що не мав на меті та не мав умислу умисно завдати потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Тілесні ушкодження він наніс з необережності. Також вказав, що він не причетний до заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, так як потерпілий відразу відмовився від госпіталізації до медичного закладу, а звернувся лише через декілька днів, а тому, на його думку потерпілий міг отримати тілесні ушкодження від іних осіб та за невідомих йому обставин. Цивільний позов не визнав.

Незважаючи на часткове визнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні інкримінованому їм органами досудового розслідування кримінальному правопорушенні, його винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України повністю підтверджується, зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами в кримінальному провадженні.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду дала показання, про те, що потерпілий ОСОБА_12 являвся її чоловіком, 09 лютого 2016 року, ввечері до її чоловіка зателефонував ОСОБА_13 і попросив прийти в гості разом із ОСОБА_14 , яка є сестрою обвинуваченого ОСОБА_6 . Прийшовши, вони всі сиділи та вживали алкогольні напої, згодом ОСОБА_8 став говорити, щоб всі розходились, так як хотів спати, але гості не реагували, ОСОБА_14 хотіла в них заночувати, і він залишив її разом з гостями, а сам пішов спати. Через деякий період часу, ОСОБА_14 пішла в спальну кімнату і розбудила його, щоб останній поговорив з гостями, щоб ті йшли додому. Після чого, вона почула шум, вийшовши з кімнати побачила, що її чоловік шарпається з ОСОБА_15 . Через деякий час в квартиру прибіг обвинувачений ОСОБА_16 в балаклаві та почав наносити ОСОБА_17 удари кулаками по голові, вона викликала швидку допомогу, але чоловік в той час знаходися в стані шоку та відмовився від госпіталізації, а в лікарню вже потрапив наступного дня, там йому зробили операцію. Лікар запитував її чи ОСОБА_17 наносили удари, на що вона відповіла, що так. Ствердила що обвинувачений ОСОБА_16 першим почав наносити удари ОСОБА_17 від яких він отримав тяжкі тілесні ушкодження. Просить призначити покарання обвинуваченому згідно вимог Закону.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 суду дала показання, про те, що вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_19 та донькою прийшли до ОСОБА_20 в гості, де дивились футбол та пили пиво. ОСОБА_12 та його дружина ОСОБА_11 запропонували їм залишитись ночувати, так як було вже пізно. Погодившись, гості пішли в окрему кімнату відпочивати, однак, приблизно о четвертій годині ранку прокинулись, бо почули чиїсь крики. Вона прокинулась та почала вдягатись, але через кілька хвилин в кімнату забіг ОСОБА_12 , а за ним обвинувачений ОСОБА_16 в балаклаві. ОСОБА_12 впав на їх ліжко, а обвинувачений ОСОБА_21 наносив удари потерпілому ОСОБА_22 . Її чоловік – ОСОБА_23 хотів їх розборонити, однак обвинувачений ОСОБА_6 перекинув ОСОБА_24 через спину, внаслідок чого, він побив підборіддя. Після чого було викликано працівників поліції та швидку допомогу. Стверджує що саме обвинувачений ОСОБА_16 наносив удари потерпілому ОСОБА_22 .

Показання даних свідків суд бере до уваги та вважає їх показання, відповідно до ст.85, 86 КПК України, належними та допустимими доказами, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню в даному провадженні, а також здобуті, шляхом їх безпосередніх допитів в судовому засіданні.

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч.1). Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2). Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ч.3).

Суд обмежений у праві за власною ініціативою здійснювати збір доказів вини особи.

На суд покладений обов`язок, залишаючись об`єктивним і неупередженим, створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не мають права перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Як встановлено судом та надано прокурором в ході судового розгляду свідоцтвами про смерть, потерпілий ОСОБА_8 – помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та свідок ОСОБА_9 – померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тому, під час судового розгляду, прокурором було заявлено клопотання про дослідження показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , які вони давали під час минулого судового розгляду, суд задовольнив дане клопотання з огляду на позицію Верховного суду, яка викладена в постанові 02 лютого 2022 року (Справа № 127/19452/16-к Провадження № 51-717км20), з якої слідує, що однією з загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань (п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України). Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ст. 23 КПК України).

Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає стороні можливість з`ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. Щодо сторони захисту, то це право забезпечується також і пунктом «d» частини 3 статті 6 Конвенції, щодо якого Європейський суд з прав людини зазначав, що до того, як визнати особу винуватою, усі докази проти неї мають зазвичай бути представлені в її присутності під час публічного розгляду з метою надати можливість для спростування. Виключення з цього принципу є можливими, але не можуть порушувати права захисту, які, як правило, вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна та відповідна можливість викликати та допитати свідка проти нього, або коли свідок надає показання, або на наступних етапах провадження.

Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах, що кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18).

Таким чином, положення ч. 4 ст. 95 КПК України, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі.

Стаття 225 КПК України передбачає в певних випадках можливість судового допиту особи під час досудового розслідування, і такі показання є допустимими за умови дотримання порядку, передбаченого вказаною нормою права. Найбільш істотними складовими цього порядку є здійснення допиту перед суддею в судовому засіданні, участь сторін та дотримання правил допиту, передбачених для судового розгляду.

На відміну від допиту в порядку ст. 225 КПК України, яка допускає допит за відсутності однієї зі сторін, допит під час судового розгляду справи по суті відбувається за обов`язкової участі сторін. Такий допит надає сторонам, зокрема, стороні захисту, можливість провести його більш ефективно, оскільки на цей час сторонам вже відомі елементи пред`явленого обвинувачення та докази отримані під час досудового розслідування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що показання, які особа надавала під час минулого судового розгляду, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час іншого судового розгляду.

А тому, на підставі вище викладеного суд дослідив показання потерпілого ОСОБА_8 дані ним під час минулого судового розгляду, з яких слідує, що останній показав, що приблизно в березні-квітні 2016 року до нього в гості прийшли друзі, а саме, сестра обвинуваченого ОСОБА_25 та троє чоловіків. Сиділи та випивали, після чого, він пішов спати до дітей в кімнату. Прокинувшись, пішов до ванної кімнати, а ОСОБА_25 почала до нього чіплятись, внаслідок чого, вони почали шарпатись між собою. Через декілька хвилин приїхав ОСОБА_6 , на якому була одягнена "балаклава" і наніс різкий удар йому, після якого він нічого більше не пам`ятає. Прийшов в себе вже в лікарні в реанімаційному відділенні. Зазначив, що дружина та її старший син бачили, що обвинувачений бив його кастетом по голові. Просив призначити не суворе покарання обвинуваченому.

Також, суд дослідив показання свідка ОСОБА_9 , дані нею під час минулого судового розгляду, з яких слідує, що в той вечір вона разом із ОСОБА_26 були в гостях в ОСОБА_27 . Повертаючись додому, їм дуже захотілось пива і вони вирішили піти до ОСОБА_28 в гості. Купили пляшку горілки, прийшли і випили половину. Після чого, ОСОБА_8 пішов разом зі своєю дружиною ОСОБА_29 в іншу кімнату, де почали шарпатись і сваритись. Вирішила їх розборонити і ОСОБА_8 вдарив її по щоці та розбив губу, а його дружина ОСОБА_29 почала на неї кричати, бо подумала, що вона б`є її чоловіка, при цьому сказала, що викличе поліцію. Після чого, вона подзвонила до свого брата ОСОБА_6 і розказала про дану ситуацію. Через деякий період часу обвинувачений одягнений в камуфляжний одяг та "балаклаву", разом із двома чоловіками приїхали. ОСОБА_30 зайшов до квартири і відразу пішов в кімнату до ОСОБА_31 , через пару хвилин вийшов і вони всі разом чекали приїзду поліції. Приїхали працівники швидкої допомоги і оглянули ОСОБА_32 , але сказали, що ніяких тілесних ушкоджень немає. Впевнена, що ніяких ударів ОСОБА_6 потерпілому не наносив, він один раз на нього замахнувся, але той втік в іншу кімнату.

Крім цього, винність ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України, об`єктивно підтверджується також і іншими доказами у кримінальному провадженні.

Зокрема, протоколом проведення слідчого експерименту від 17 лютого 2016 року, яким зафіксовано, як свідок ОСОБА_11 відтворила обставини, за яких 09 лютого 2016 року її чоловіку ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження обвинуваченим ОСОБА_6 .

Протоколом проведення слідчого експерименту з доданим CD-диском від 05 березня 2016 року, яким зафіксовано, як свідок ОСОБА_33 відтворив обставини, за яких 09 лютого 2016 року потерпілому ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження ОСОБА_6 .

Протоколом проведення слідчого експерименту від 11 березня 2016 року, яким зафіксовано, як сам обвинувачений ОСОБА_6 відтворив обставини, за яких 09 лютого 2016 року потерпілому ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження.

Протоколом огляду місця події з доданими фототаблицями до нього від 11 лютого 2016 року, яким зафіксовано, що в приміщенні службового кабінету № 416 Луцького ВП ГУНП у Волинській області у присутності двох понятих у ОСОБА_6 вилучено предмет, ззовні схожий на "балаклаву".

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 246 від 02 березня 2016 року, ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку з гострою субдуральною гематомою (крововилив під тверду мозкову оболонку) в ділянці лівої тім`яної долі та геморагічним забоєм лобної долі мозку зліва, гематоми навколо лівого ока, садна потиличної ділянки, з яких важка черепно-мозкова травма відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння, інші тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Морфологічні особливості та характер даної важкої черепно-мозкової травми вказують на те, що виникнення її не характерно для падіння з висоти власного зросту на тверду поверхню, як із наданням тілу прискорення, так і без нього.

Допитаний в судовму засіданні експерт ОСОБА_34 повністю підтвердив свої висновки за результатами проведення судово - медичної експертизи № 246 від 02 березня 2016 року.

За висновком судово-психіатричного експерта № 218 від 24.07.2020 року встановлено, що ОСОБА_6 на даний час виявляє ознаки посттравматичного стресового розладу у емоційно – нестабільної особистості на резидуально – органічному тлі в стані компенсації. Діагностований психічний розслад не відноситься до до жодної із вказаних категорій. Застосування примусових заходів медичного характеру підекспертний не потребує. Амбулаторна психічна допомога в примусовому порядку може надаватись в установах виконання покарань.

Дані докази, відповідно до ст.85, 86 КПК України, суд вважає належними та допустимими, оскільки вони прямо та опосередковано підтверджують обставини, що підлягають доказуванню та мають значення у даному провадженні, а також отримані у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своєму рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Також, оцінюючи вищенаведені докази, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, а сукупність зібраних доказів є достатніми для прийняття рішення по кримінальному провадженню.

Суд критично відноситься до тверджень обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності в його діях умислу на заподіяння потерпілому ОСОБА_17 тяжких тілесних ушкоджень, Так як обвинувачений ОСОБА_16 на його твердження наніс удари з необережності, а не умисно, з огляду на наступне.

При цьому, Верховний суд, у своїх рішеннях № 688/1271/21 від 15.02.2023 року, №689/332/18 від 19 листопада 2019 року та інших, вказував, що розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих злочинів. Зокрема, за подібних обставин Верховний Суд, у своєму рішенні 663/267/19 від 25 серпня 2021 року, вказав, що обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел).

Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановленням причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

Так, при вчиненні кримінального правопорушення, який передбачено ст. 121 КК України умисел може бути як прямим, так і не прямим. Винний у вчиненні кримінального правопорушення, який передбачено ст. 121 КК України усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров`ю потерпілого і бажає або свідомо припускає її настання.

Відповідальність за ст. 121 КК України настає і у випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, а фактично було спричинено тяжке тілесне ушкодження.

Суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, яке передбачено ст. 128 КК України може проявлятися у виді як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховувала на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, перешкодять настанню злочинного наслідку. Цей розрахунок об`єктивно виявляється легковажним.

Судом встановлено, що 09 лютого 2016 року між потерпілим ОСОБА_35 та обвинуваченим ОСОБА_36 відбувся конфлікт, в той же час, з пояснень свідків: ОСОБА_37 та ОСОБА_38 , кожного зокрема, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_16 умисно висловлював намір завдати шкоди здоров`ю потерпілого та умисно першим наносив удари потерпілому в область голови, від яких останній отримав тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння. При цьому, за встановлених судом фактичних обставин дії обвинуваченого ОСОБА_6 носили активний та усвідомлений характер та останній раптово та умисно діяв щодо потерпілого.

Також, як вбачається з обставин кримінального провадження, які судом вказані вище, суд приходить до висновку щодо відсутності конкретних обставин, які б могли на думку обвинуваченого ОСОБА_6 перешкодити настанню злочинного наслідку, - нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

Необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непрямим умислом, коли особа передбачала можливість заподіяння шкоди здоров`ю іншій людині, не бажала, але свідомо припускала настання такої шкоди. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок особи на випадковість.

Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання зазначеної шкоди для здоров`я іншої особи, хоча повинна була і могла їх передбачити, діючи з більшою обачністю.

Проте, проаналізувавши всі обставини кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку умисел обвинуваченого ОСОБА_6 був прямо спрямований на спричинення будь - якого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 , проте, фактично було спричинено тяжке тілесне ушкодження, що підтверджується висновком судово - медичної експертизи № 246 від 02 березня 2016 року.

Так, до даного висновку суд приходить, виходячи з наступних об`єктивних обставини справи:

Пунктом 27 Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», роз`яснено, водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватись судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставини його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію.

Так, згідно висновку судово-медичного експерта № 246 від 02 березня 2016 року стверджується, що ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку з гострою субдуральною гематомою (крововилив під тверду мозкову оболонку) в ділянці лівої тім`яної долі та геморагічним забоєм лобної долі мозку зліва, гематоми навколо лівого ока, садна потиличної ділянки, з яких важка черепно-мозкова травма відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння, інші тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Морфологічні особливості та характер даної важкої черепно-мозкової травми вказують на те, що виникнення її не характерно для падіння з висоти власного зросту на тверду поверхню, як із наданням тілу прискорення, так і без нього.

Отже, як вбачається з об`єктивних обставин кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 в момент нанесення ударів перебував прямо перед потерпілим ОСОБА_8 , та удари в область голови потерпілого ОСОБА_8 обвинуваченим ОСОБА_6 були нанесені умисно, а не з необережності, так як суд вважає, що удар по голові потерпілого можна було б розцінити, як необережний, лише в тому випадку, при якому обвинувачений, відмахуючись від потерпілого, чи здійснюючи інші мимовільні рухи рукою, спричинив потерпілому тілесні ушкодження, тому суд вважає, що можна було б лише в такому випадку кваліфікувати нанесення тілесних ушкоджень з необережності, тим паче, під час судового розгляду даного кримінального провадження, сам обвинувачений зазначив що наносив удари потерпілого в область голови, від яких той впав на ліжко, а той знаходячись в стоячому положенні, перед потерпілим умисно продовжував наносити удари потерпілому ОСОБА_22 .

Тому суд вважає, що удари, які було здійснено обвинуваченим ОСОБА_6 були здійснені з застосуванням значної сили, адже внаслідок таких ударів потерпілим ОСОБА_35 отримано тілесні ушкодження у вигляді важкої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку з гострою субдуральною гематомою (крововилив під тверду мозкову оболонку) в ділянці лівої тім`яної долі та геморагічним забоєм лобної долі мозку зліва, гематоми навколо лівого ока, садна потиличної ділянки, з яких важка черепно-мозкова травма відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння.

Також суд критично відноситься до твердження обвинуваченого ОСОБА_6 з приводу того, що він не причетний до заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, так як потерпілий відаразу відмовився від госпіталізації до медичного закладу, а звернувся лише через декілька днів, так як на його думку потерпілий міг отримати тілесні ушкодження від інших осіб та за невідомих йому обставин, та розцінює, як намір обвинуваченого уникнути від кримінальної відповідальності за вчинене. Оскільки таке твердження обвинуваченого ОСОБА_6 повністю спростовується зібраними у кримінальному провадженні та дослідженими в ході судового розгляду доказами в їх сукупності. Так, згідно висновку судово-медичної експертизи № 246 від 02 березня 2016 року, ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку з гострою субдуральною гематомою (крововилив під тверду мозкову оболонку) в ділянці лівої тім`яної долі та геморагічним забоєм лобної долі мозку зліва, гематоми навколо лівого ока, садна потиличної ділянки, з яких важка черепно-мозкова травма відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння. Окрім того, експертом ОСОБА_39 під час його допиту зазначено, що тілесні ушкодження потерпілий отримав саме внаслідок заподіяння ударів, що повністю узгоджується із показаннями, наданими в судовому засіданні свідків: ОСОБА_37 та ОСОБА_38 , кожної зокрема, які вказували, що чітко бачили, як обвинувачений ОСОБА_16 наносив удари потерпілому ОСОБА_17 в область голови, від яких той впав на ліжко. Суд зауважує, що несвоєчасне, тобто відразу після отримання ударів, звернення потерпілого за медичною допомогою, не свідчить про відсутність причинно – наслідкового зв`язку між протиправними діями обвинуваченого та зафікосваними наслідками. В судовому засіданні свідок ОСОБА_37 чітко пояснила, що її чоловік – ОСОБА_12 відразу відмовився від госпіталізації, так як, в той час знаходися в стані шоку, а в лікарню вже потрапив наступного дня. Будь – яких об`єктивних даних, які б свідчили про те, що потерпілий ОСОБА_12 був причетний до інших конфліктів, або був побитий іншими особами, суду не надано, а матеріали кримінального провадження таких відомостей не містять. Сама лише теоретична можливість отримання тілесних ушкоджень за інших обставин та без наведення суду жодного конкретного факту, є суто припущенням зі сторони обвинуваченого. За таких обставин, суд приходить до переконання що саме умисні дії обвинуваченого ОСОБА_6 стали безпосередньою та єдиною причиною настання у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень. Кваліфікації його дій саме за ч. 1 ст. 121 КК УКраїни, є вірною, а вина обвинуваченого доведена поза «розумним сумнівом».

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 , саме за ч. 1 ст. 121 КК України, так як суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_6 умисно наніс тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_8 та припускав, з огляду на силу ударів, - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, свідомо допускаючи спричинення будь - яких тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.

Незважаючи на часткове визнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини за ч. 1 ст. 121 КК України суд розцінює як намагання уникнути від кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки вони спростовуються переліченими вище доказами у їх сукупності. Судом встановлено, що свідки: ОСОБА_37 та ОСОБА_40 , кожен зокрема, давали логічні та послідовні показання, які суд кладе в основу вироку, при цьому будь-яких підстав у даних осіб оговорювати ОСОБА_6 немає.

Таким чином, оцінивши всебічно, повно та неупереджено досліджені докази, які визнані судом належними, допустимими та достовірними, суд приходить до висновку про доведеність в судовому засіданні, що в діях ОСОБА_6 дійсно є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину і тяжкості наслідків, що настали.

При обранні міри покарання суд враховує вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також вимоги ст. 65 КК України, відповідно до яких суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК відповідно до положень Загальної частини Кодексу, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які, відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_6 , суд не вбачає.

До обставин, яка відповідно до вимог ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_6 , суд відносить рецидив злочину.

Поряд з цим, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує інформацію про стан його здоров`я, обвинувачений має постійне місце реєстрації та проживання, являється учасником бойових дій, однак, обвинувачений негативно характеризується по місцю проживання, не працює, раніше неодноразово притягувався адміністративної та до кримінальної відповідальності, тому суд вважає, що його виправлення та перевиховання не можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі, із застосуванням ст. 71 КК України.

Суд вважає, що дане покарання буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, так і іншими особами.

Будь-яких підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією закону, за яким він притягується до кримінальної відповідальності, тобто для застосування ст.69 КК України, суд не знаходить, оскільки відсутні по справі, як зазначено у цьому законі, наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Разом з цим, підстав для застосування ст. 75 КК України до обвинуваченого ОСОБА_6 , суд не знаходить.

Цивільний позов КЗ "Луцька міська клінічна лікарня" до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8 від злочину слід задовольнити повністю, та на підставі ст. 1206 ЦК України стягнути з нього на користь закладу охорони здоров`я витрати в сумі 16466 грн. 00 коп.

Обвинуваченому ОСОБА_6 призначається покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, крім того, ОСОБА_6 вироком суду від 18.12.2025 року засуджено, даний вирок набрав законної сили, тому, на підставі вищевикладеного, суд вважає, що він, перебуваючи на волі, може ухилятися від суду, займатися злочинною діяльністю, тому з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, забезпечення виконання судового рішення, до нього до набрання вироком законної сили необхідно застосувати міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Разом з цим, враховуючи положення ст. 5 КК України, суд приходить до висновку, що при вирішенні питань зарахування покарання обвинуваченому ОСОБА_6 слід застосовувати положення Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" № 838 - VIII від 26 листопада 2015 року, оскільки, він покращує становище особи та відповідно до вимог ч. 5 ст.72 КК України (в редакції цього Закону України), суд зараховує йому в строк покарання, термін його попереднього ув`язнення, з дня його затримання, під час судового розгляду, тобто з 20 червня 2016 року по день звільнення з - під варти, тобто по 03 жовтня 2016 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У відповідності до вимог ст. 100 КПК України суд вирішує долю речових доказів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_6 визнати винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2014 року, та остаточно ОСОБА_6 до відбуття визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.

Зарахувати ОСОБА_6 в строк покарання термін його попереднього ув`язнення, з дня затримання, тобто з 20 червня 2016 року по 03 жовтня 2016 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

До набранням вироком законної сили обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту із зали суду негайно.

Строк відбування покарання рахувати з моменту взяття ОСОБА_6 під варту – з 20 липня 2026 року.

Вказаний вирок суду щодо ОСОБА_6 та вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2025 року щодо його засудження виконувати самостійно.

Цивільний позов КЗ "Луцька міська клінічна лікарня" до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь КЗ "Луцька міська клінічна лікарня" витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в сумі 16466 (шістнадцять тисяч чотириста шістдесят шість) грн. 00 коп.

Речові докази: балаклаву чорного кольору – знищити.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий: