Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №713/556/20 — Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/556/20

Провадження №3-в/713/4/26

ПОСТАНОВА

іменем України

21.07.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді Пилип`юка І.В., з участю секретарки судових засідань Паучек Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вижниця подання начальника Вижницького районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Чернівецькій області Ватрича І.І., про звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови,

УСТАНОВИВ:

Начальник Вижницького РС №1 Філії ДУ «Центр пробації» у Чернівецькій області Ватрич І.І. повторно звернувся в суд з поданням про звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови.

У поданні вказує, що 05.06.2020 до Вижницького РС філії ДУ «Центр пробації» у Чернівецькій області надійшла постанова Вижницького районного суду від 19.05.2020 стосовно ОСОБА_1 , на якого за ч.1 ст.183-1 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді 150 годин суспільно корисних робіт. Того ж дня постанова зареєстрована та дані про особу занесені в журнал обліку порушників, на яких накладено адміністративне стягнення у виді суспільно корисних робіт.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, п.3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2011 року №10-рп/2011 стверджує, що строк давності виконання постанови суду про накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт не повинен перевищувати двох років.

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1 не виконана.

Просив звільнити ОСОБА_1 від адміністративного стягнення у виді 150 годин суспільно корисних робіт у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Начальник Вижницького РС №1 Філії ДУ «Центр пробації» у Чернівецькій області Ватрич І.І. у судове засідання не з`явився. До початку судового засідання надав заяву, подання підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі і розглядати справу без його участі.

ОСОБА_1 у суд не з`явився, у суду відсутні відомості про належне чи неналежне повідомлення про дату, час та місце судового розгляду справи, що не є перешкодою для її розгляду.

Розглянувши подання, перевіривши матеріали особової справи №06/2020, суд дійшов таких висновків.

Згідно ст.304 КУпАП питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Порядок та процедура виконання постанов про накладення усіх видів адміністративних стягнень детально регламентується розділом V (ст.298-330) КУпАП, глава 25 якого містить основні (загальні) положення, а принцип обов`язковості виконання таких постанов для державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян закріплений у ст. 98 цього Кодексу.

Так, виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є заключною стадією і зазвичай проходить у два етапи: 1) звернення постанови до виконання; 2) безпосереднє виконання постанови уповноваженим органом (посадовою особою).

Під зверненням постанови до виконання за ст.303 КУпАП розуміється своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати (в даному випадку до органу Національної поліції), і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови, що судом дотримано.

Однак, системний аналіз основних положень КУпАП, у тому числі й розділу V, дає суду підстави для висновку, що незважаючи на власну назву ст.303 КУпАП, законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання, що в свою чергу надає надзвичайно широкі можливості для зловживань у процесі виконання цих судових рішень, необґрунтовано обмежує права, свободи і законні інтереси осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності, та взагалі нівелює завдання КУпАП і зводить нанівець певні засади судочинства, які закріплені у ст.ст.1, 7, 39, 245, 246, 268, 298, 300, 303, 305, 326 КУпАП, ст.ст.3, 24, 55, 124, 129, 129-1 Конституції України.

Фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації №R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю.

Водночас припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах КУпАП можливе лише за наявності обставин, зазначених у п.5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення), п.6 (скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність) і п.9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) ст.247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст.302 КУпАП).

Проте вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.

На національному рівні Конституційний Суд України в рішенні від 29.06.2010 року у справі №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз.3 пп.3.1 п.3), а в рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005 той же Суд вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз.2 пп.5.4 п.5).

Ці висновки об`єктивно узгоджуються і з судовою практикою ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності (рішення від 28.03.2000 року у справі «Барановський проти Польщі»). ЄСПЛ нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві (рішення від 15.11.1996 року у справі «Доменічіні проти Італії»), а у справі «Солдатенко проти України») зазначив, що встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом», п.1 ст.5 не просто відсилає до національного закону... він також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права... При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (п.111 рішення від 23.10.2008р.).

У п.54 рішення від 23.09.1998 року у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права».

У інших рішеннях ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п.53 рішення від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України»; у п.19 рішення від 18.12.2008 року у справі «Новік проти України».

Крім того, Конституційний Суд України у п.3.4 і п.3.6 свого рішення від 11.10.2011 року у справі №10-рп/2011, аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, правових позицій ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 21.10.2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України», рішення від 30.01.2015 року у справі «Швидка проти України», рішення від 09.06.2011 року у справі «Лучанінова проти України», рішення від 11.04.2013 року у справі «Вєрєнцов проти України», рішення від 06.03.2018 року у справі «Михайлова проти України», рішення від 06.09.2005 року у справі «Гурепка проти України»), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст.3 Конституції України) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Верховного Суду і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суд приходить до переконання, що зазначена справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді суспільно корисних робіт за критеріями Енгеля належить до квазікримінальних справ.

На цю категорію справ поширюється гарантії ст.6 Конвенції, що у свою чергу надає суду можливість застосувати аналогію закону при розгляді подання Вижницького РС філії ДУ «Центр пробації» у Чернівецькій області, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП інші норми закону, зокрема Кримінального кодексу України, яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.

Такою нормою у КК України є ст.80, яка розміщена у розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Згідно з ч.1 ст.80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) 3 роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) 5 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; 4) 10 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) 15 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п.1-3 ч.1 цієї статті, подвоюються (ч.3 ст.80 КК України). Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч.1, 3 цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч.4 ст.80 КК України).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в силу принципу верховенства права давність виконання постанови суду про накладення стягнення у провадженнях по КУпАП не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному судочинстві, де особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі, яким згідно ст.ст.51, 52 КК України є: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, пробаційний нагляд, арешт, а згідно п.7 ч.1 ст.24, ст.32 КУпАП - адміністративний арешт.

Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з вищенаведеним національним і міжнародним законодавством, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови суду про накладення стягнення повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення, і не перевищувати 2-х років (за умови дотримання вимог ч.3 та ч.4 ст.80 КК України).

Разом з тим, вирішення питання про звільнення особи від відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту у зв`язку із спливом давності виконання постанови лише шляхом простого арифметичного відліку встановлених ч.1 ст.80 КК України строків, як то посилається ініціатор подання, не було б повним, об`єктивним і справедливим та не відповідало б завданням судочинства, передбачених ст.1 КУпАП та ст.2 КПК України, без з`ясування належної процесуальної поведінки правопорушника у вказаний дворічний період в світлі приписів ч.3 та ч.4 ст.80 КК України, якими встановлено можливість зупинення й переривання давності виконання обвинувального вироку за певних обставин.

Тому, суд повинен обов`язково перевірити в кожній конкретній справі чи не існувало обставин, які б обумовлювали зупинення або переривання давності виконання судового рішення.

З матеріалів особової справи №06/2020 судом установлено, що:

- постановою Вижницького районного суду від 19.05.2020 по справі №713/556/20 провадження №3/713/316/20 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.183-1 ч.1 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді 150 годин суспільно корисних робіт;

- постанова набрала законної сили 29.05.2020 і 01.06.2020 була направлена для виконання до Вижницького РС філії ДУ «Центр пробації»;

- 05.06.2020 постанова надійшла до Вижницького РС філії ДУ «Центр пробації» у Чернівецькій області та була прийнята ними до виконання;

- постановою Вижницького районного суду від 20.09.2024 по справі №713/556/20 (провадження №3-в/713/5/24) відмовлено у задоволенні подання провідного інспектора Вижницького районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Чернівецькій області Марчука І.В., про звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови.

Підставою для відмови стала відсутність доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про необхідність явки для виконання постанови суду та неможливість перевірити наявність чи відсутність факту ухилення від виконання застосованого до нього адміністративного стягнення, який є підставою для зупинення строків давності (ч.3 ст.80 КК України) та притягнення до кримінальної відповідальності за ст.389-2 КК України;

- у матеріалах особової справи наявний виклик ОСОБА_1 до Вижницького РС філії ДУ «Центр пробації» у Чернівецькій області №216/44/1-26 від 17.04.2026, який був надісланий на зазначену у постанові суду адресу ОСОБА_1 та повернувся з відміткою про причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Тобто, судом установлено, що постанова суду про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді 150 годин суспільно корисних робіт не виконана з причини невстановлення органом пробації місця перебування порушника, що унеможливлює виконання постанови суду.

Водночас, суд вважає, що органом пробації вжито всіх належних та достатніх заходів для встановлення місця проживання (перебування) правопорушника, з`ясування причин неможливості виконання постанови суду та вищевказаним Порядком передбачено право органу пробації звернутися до суду із поданням щодо вирішення питання подальшого виконання постанови суду.

Враховуючи, що на день розгляду справи пройшли строки, визначені п.1 ч.1 ст.80 КК України, тобто два роки з дня набрання чинності постановою суду, тому суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у зв`язку із закінченням строків давності виконання постанови.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, дане подання є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-рп/2015 від 31.03.2015 у справі №1-7/2015 рішення суду про вирішення питань, пов`язаних з виконанням постанови суду, апеляційному оскарженню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.304 КУпАП, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Подання начальника Вижницького районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Чернівецькій області Ватрича І.І., про звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування адміністративного стягнення у виді 150 годин суспільно корисних робіт у зв`язку із закінченням строку давності виконання постанови Вижницького районного суду Чернівецької області від 19.05.2020 по справі №713/556/20 провадження №3/713/316/20.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя Іван ПИЛИП`ЮК